Постанова № 70988447, 08.12.2017, Дружківський міський суд Донецької області

Провадження № 2-а/229/159/2017

ЄУН 229/4138/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2017 року Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючої судді Рагозіної С.О.,

за участю секретаря судового засідання Пантелєєвої Є.О.,

представника відповідача Михайлішиної С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2, який діє від імені ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановив:

31 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду від імені ОСОБА_3 з позовом до Управління пенсійного фонду України в м.Дружківці Донецької області (далі УПФУ в м.Дружківці Донецької області), в якому просив визнати протиправними дії УПФУ в м.Дружківці Донецької області щодо припинення з 01 вересня 2016 року виплати пенсії ОСОБА_3, зобов'язати УПФУ в м.Дружківці Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_3 з 01 вересня 2016 року, зобов'язати УПФУ в м.Дружківці Донецької області подати у місячний строк звіт про виконання постанови суду. В обґрунтування свого позову посилається на те, що ОСОБА_3 раніше постійно проживала в смт Гольмівський Микитівського району м. Горлівки Донецької області, де перебувала на обліку та отримувала пенсію. У зв'язку з проведенням АТО вона змінила місце проживання, зареєструвалася яв внутрішньо переміщена особа в АДРЕСА_1, і з 07 листопада 2014 року взята на облік в УПФУ в м.Дружківці Донецької області. З цього часу відповідач нараховував їй пенсію, але з вересня 2016 року припинив її виплату. У відповіді від 21 вересня 2017 року відповідач зазначив, що на підставі рішення УСЗН від 21 березня 2017 року пенсійну виплату було призупинено. Позивач вважає такі дії відповідача неправомірними, просить захистити порушені права ОСОБА_3

У судове засідання позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не з'явилися, заявили клопотання про розгляд справи без їх присутності.

Представник відповідача Михайлішина С.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснила, що з вересня 2016 року нарахування та виплата пенсії ОСОБА_3 були припинені на підставі злиття баз з УСЗН Дружківської міської ради, відповідно до інформації з яких була припинена чинність довідки ОСОБА_3 про взяття на облік як ВПО. Представник позивача просила відмовити у задоволенні позову.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, встановив наступне.

Відповідно до інформації УСЗН Дружківської міської ради від 27 листопада 2017 року, ОСОБА_3 перебувала на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. Довідка № 0000051499 від 30 листопада 2016 року була скасована 17 травня 2017 року (а.с. 37).

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії ОСОБА_3 з 01 вересня 2016 року на підставі скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та непідтвердження її місця перебування.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII (далі - Закон № 1706-VII).

Згідно зі статтею 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-VI (далі - Закон №1058), за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Як встановлено судом, відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачеві з вересня 2016 року не приймалось.

Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону №1058.

Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Враховуючи наведені норми, суд дійшов висновку про порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 49 Закону №1058, оскільки з вересня 2016 року ОСОБА_3 припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав, а рішення комісії про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, не є таким рішенням у розумінні ч. 1 ст. 49 Закону №1058.

Суд також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні, як соціальній, правовій державі, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.

Суд застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV.

Як зазначив Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що в діях відповідача містяться ознаки дискримінації відносно позивача, як внутрішньо переміщеної особи, та відсутність єдиного підходу до виплати пенсій громадянам України згідно з діючим законодавством.

На підставі викладеного, суд вважає необхідним визнати протиправними дії відповідача щодо припинення з 01 вересня 2016 року виплати пенсії ОСОБА_3 та зобов'язати його поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_3 з 01 вересня 2016 року.

Відповідно до ст. 267 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Такі дії є правом суду, а не обов'язком, а тому суд вважає, що таке зобов'язання не є необхідним в даній справі, і в задоволенні цієї частини позову суд вважає за необхідне відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 8, 11, 18, 19, 69-71, 94, 105, 160-163 КАС України, суд

постановив:

позовні вимоги ОСОБА_2, який діє від імені ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківці Донецької області щодо припинення з 01 вересня 2016 року виплати пенсії ОСОБА_3.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Дружківка Донецької області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_3 з 01 вересня 2016 року.

В задоволені решти позовних вимог відмовити.

На постанову може бути подана апеляційна скарга до Донецького апеляційного адміністративного суду через Дружківський міський суд протягом десяти днів з дня отримання її копії.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо вона не скасована, набирає законної сили після розгляду справи Донецьким апеляційним адміністративним судом.

Повний текст постанови складений 13 грудня 2017 року.

Суддя: С. О. Рагозіна