Постанова № 70983506, 11.12.2017, Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 703/3119/17

2-а/703/199/17

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2017 року Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого-судді Прилуцького В.О.

при секретарі Бондаренко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сміла адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Смілянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Смілянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що з 3 березня 2011 року отримує пенсію за віком.

З 1 жовтня 2015 року він перебуває на обліку у Смілянському об’єднаному управлінні Пенсійного фонду України Черкаської області (надалі в тексті – УПФУ) як внутрішньо переміщена особа та по серпень 2017 року отримував пенсійне забезпечення у визначеному відповідачем розмірі.

11 червня 2015 року йог дружина придбала житло у с. М. Старосілля Смілянського району, в зв’язку з чим він 20 березня 2017 року змінив своє постійне місце реєстрації з м. Луганська на с. М. Старосілля і в цьому ж місяці відмовився від статусу внутрішньо переміщеної особи.

З березня по липень 2017 року йому виплачувалась пенсія на загальних підставах шляхом перерахунку на картку Приватбанку.

27 липня 2017 року відповідач направив йому листа, в якому повідомив, що для подальшого нарахування та виплати пенсії позивачу необхідно відкрити рахунок в Ощадбанку та отримати довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи.

Відповідач також зазначив, що підставою для виплати пенсії на загальних підставах є наявність паперової пенсійної справи. Оскільки така справа у відповідача відсутня, то, відповідно, і відсутні підстави для нарахування та виплати пенсії.

В зв’язку з цим, ОСОБА_1 просив визнати протиправними дії УПФУ щодо припинення виплати йому пенсії та зобов’язати відповідача поновити йому виплату пенсії на загальних підставах з 1 серпня 2017 року.

В судовому засіданні позивач підтримав позов повністю і просив задоволити його з наведених в ньому підстав.

Представник відповідача позов не визнала і пояснила, що в УПФУ відсутня паперова справа позивача і на даний час її неможливо отримати в зв’язку з її знаходженням на території, не підконтрольній Україні. Таким чином, в УПФУ відсутні правові підстави для виплати позивачу пенсії на загальних підставах. ОСОБА_1 було роз’яснено порядок отримання пенсії як внутрішньо переміщеній особі.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку позивача та представника відповідача, суд вважає, що позов підлягає до задоволення з наступних підстав.

Як вбачається з довідки управління соціального захисту населення Смілянської РДА Черкаської області № 645 від 11 серпня 2017 року ОСОБА_1 з 15 вересня 2015 року по 23 березня 2017 року перебував на обліку як внутрішньо переміщена особа. Позивача було знято з цього обліку на підставі його заяви від 23 березня 2017 року.

Таким чином, ОСОБА_1 наразі не є внутрішньо переміщеною особою.

В наданих суду запереченнях відповідач визнав, що ОСОБА_1 з 1 жовтня 2015 року перебуває на обліку в УПФУ та отримував пенсію за віком. Виплата пенсії проводилась на підставі електронної справи, яка була направлена із Старобільського району Луганської області.

Згідно копії паспорта ОСОБА_1 з 20 березня 2017 року місце його реєстрації є: с. Мале Старосілля Смілянського району Черкаської області, вул. Перемоги, 17.

Відповідач визнав, що з 1 серпня 2017 року йому було припинено виплату пенсії.

30 серпня 2017 року позивач звернувся до Смілянського об’єднаного УПФУ із заяво про поновлення виплати пенсії.

Листом від 8 вересня 2017 року № 162/У-10 відповідач повідомив ОСОБА_1 про необхідність надання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та заяви щодо виплати пенсії на рахунок, відкритий у відділенні «Ощадбанк».

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами регулюються Конституцією України, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до положень ст. 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За висновками, наведеними в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року у справі № 1-32/2009 за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст.ст. 1, 3 Конституції України).

До конституційного права на соціальний захист враховується і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, що були заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право громадянина на одержання призначеної йому пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія.

Отже, зміна пенсіонером місця проживання не може бути підставою для позбавлення його конституційного права на отримання соціального захисту, а саме - отримання пенсії.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Стаття 4 Закону № №1058-IV визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України

Статтею 49 вказаного Закону №1058-IV передбачені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Отже, відповідно до вищезазначених норм права, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення або на підставі рішення суду і лише з підстав, визначених ст. 49 Закону №1058-IV.

Відповідачем була припинена виплата пенсії за віком позивачу 01 серпня 2017 року, проте рішення щодо припинення виплати пенсії відповідачем не приймалося. При цьому, відповідачем не вказано будь-якої іншої норми Закону, яка б визначала таку підставу припинення виплати пенсії, як відсутність паперової справи.

Законом України №1058-IV не передбачено такої підстави припинення виплати пенсії, як відсутність паперової пенсійної справи.

Таким чином, суд вважає, що на час припинення відповідачем виплати пенсії позивачу з 01 серпня 2017 року були відсутні, встановлені ст. 49 Закону №1058-IV підстави для такого припинення.

Системний аналіз наведених положень законодавства, в контексті встановлених судом обставин справи, дає підстави для висновку, що у відповідача були відсутні законні підстави припинення виплати раніше призначеної пенсії позивачу, а також для відмови у поновленні виплати раніше призначеної пенсії.

Згідно із п. 4.8 розділу IV Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі Порядок), паперові пенсійні справи зберігаються в органах, що призначають пенсії, за місцем проживання чи реєстрації або за місцем перебування пенсіонера.

Пунктом 2.8 Порядку поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.

Пунктом 2.9 цього ж Порядку передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Позивач є громадянином України, пенсіонером за віком, який знаходиться на пенсійному обліку відповідача, проживає та зареєстрований за адресою Смілянському районі Черкаської області, а отже, виплата йому пенсії відноситься до повноважень Смілянського об’єднаного УПФУ Черкаської області.

Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно ст. 4 цього Закону факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Постійним місцем проживання ОСОБА_1 з 20 березня 2017 року є с. Мале Старосілля Смілянського району Черкаської області, відтак він не є внутрішньо переміщеною особою.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії на загальних умовах, не як внутрішньо переміщена особа, у чому йому було відмовлено та запропоновано надати довідку на підтвердження статусу внутрішньо переміщеної особи.

Відповідно до абз.2 п.9 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 2 березня 2016 року № 207(далі - Правила), відомості про реєстрацію/зняття з реєстрації місця проживання вносяться до паспорта громадянина України.

Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання (абз .2 п.4 Правил).

Згідно ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

З огляду на зазначене, суд прийшов до висновку, що припинивши позивачу з 1 серпня 2017 року виплату пенсії, без передбачених чинним законодавством для того підстав, відповідач порушив конституційні права позивача.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

У відповідності до ч. 1 ст. 94 КАС України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору у сумі 640 грн.

На підставі наведеного, керуючись ст. 98, 158-163, 256 КАС України, суд

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Смілянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області про визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії Смілянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області щодо припинення виплати пенсії за віком ОСОБА_1.

Зобов’язати Смілянське об’єднане управління Пенсійного фонду України Черкаської області поновити виплату пенсії ОСОБА_1 на загальних підставах з 1 серпня 2017 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Смілянського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 640 грн. судових витрат.

В межах суми стягнення за один місяць постанова підлягає до негайного виконання.

Постанова може бути оскаржена в Київський апеляційний адміністративний суд через міськрайонний суд, шляхом подання апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги особою, яка її подасть, одночасно має бути надіслана в Київський апеляційний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на її оскарження, а в разі оскарження – після розгляду справи апеляційним судом, якщо постанову не буде скасовано.

Головуючий: В. О. Прилуцький