Рішення № 70973358, 11.12.2017, Апеляційний суд Вінницької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області в складі: головуючого Сала Т.Б., суддів: Копаничук С.Г., Медяного В.М., секретар - Агеєва Г.В., за участі: ОСОБА_2 та представника відповідача – ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 травня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: в.о. головного лікаря Державного закладу «Відділкова лікарня ст. Козятин Південно-Західної залізниці» ОСОБА_4, в.о. головного лікаря Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті №1 філії «Центр охорони здоров’я» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про визнання наказу недійсним, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, -

встановила:

В серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з вищевказаним позовом в якому, відповідно до остаточних позовних вимог, просила: поновити їй строки звернення до суду; скасувати наказ № 34 від 4 березня 2016 року про її звільнення та визнати її звільнення з роботи незаконним; поновити ОСОБА_2 на займаній посаді фельдшера по проведенню перед рейсових оглядів у структурному підрозділі Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» філії «Центр охорони здоров’я» Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 1; стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу; стягнути з ПАТ «Укрзалізниця» на її користь 10000 гривень моральної шкоди.

Позов мотивовано наступним: з 12.06.1976 ОСОБА_2 почала працювати в Козятинській відділковій лікарні ст. Козятин. 16.10.1986 була переведена на посаду медичної сестри кардіологічного відділення.

09.02.1990 її переведено на посаду фельдшера по проведенню перед рейсових оглядів здоровпункту локомотивного депо ДЗ «Відділкова лікарня ст. Козятин Південно-Західної залізниці».

23.12.2015 наказом № 011 «Про переведення працівників Державних закладів охорони здоров’я Укрзалізниці до структурних підрозділів філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниці» було проведено переведення працівників Державних закладів охорони здоров’я Укрзалізниці, які увійшли в ПАТ «Укрзалізниця» до структурних підрозділів філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця», включено до штатних розписів структурних підрозділів філії «Центр охорони здоров’я» штатні одиниці здоровпунктів, медпунктів, які знаходяться у структурі закладів охорони здоров’я Укрзалізниці, створено накази про переведення працівників до 31.12.2015.

30.12.2015 керівництвом лікарні було видано наказ №212 «Про закриття фельдшерського здоровпункту локомотивного депо Козятин та медичного пункту вокзалу ст. Козятин», де працювала ОСОБА_2, однак, останню належним чином з наказом не ознайомили.

Згідно попереднього робочого графіку, ОСОБА_2 повинна була вийти на роботу в здоровпункт локомотивного депо Державного закладу «Відділкова лікарня ст. Козятин Південно-Західної залізниці»: 31.12.2015 – повинна відпрацювати 12 год.; 01.01.2016 – 12 год.; 02.01.2016 – 4 год.; 03.01.2016 – 8 год.

31.12.2015, керівництвом лікарні було видано наказ №218 «Про переміщення працівників», згідно якого, ОСОБА_2 без попереднього попередження, перемістили в штат терапевтичного відділення поліклініки лікарні з 01.01.2016, про що вона дізналась лише 05.01.2016 будучи на лікарняному.

З 05.01.2016 по 04.03.2016 вона знаходилась на лікарняному. 04.03.2016 позивач принесла у відділ кадрів лист непрацездатності, і дізналась, що відповідно до наказу № 34 від 4 березня 2016 року її було звільнено у зв’язку зі скороченням штату працівників. При цьому ОСОБА_2 не було запропоновано іншу роботу.

08.07.2016 адміністрацією лікарні було винесено наказ №824 «Про зміну дати звільнення», яким було внесено зміни до наказу від 04.03.2016 за №34 та вказано день звільнення позивача 07.03.2016.

30.06.2016 діяльність Державного закладу «Відділкова лікарня станції Козятин Південно-Західної залізниці» було припинено шляхом ліквідації.

Позивач вважає свої трудові права порушеними, оскільки при реорганізації державного закладу Відділкова лікарня ст. Козятин ПЗЗ» її мали б ввести до штату структурного підрозділу Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 1 філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця», однак цього зроблено не було. ОСОБА_2 звернулась до суду для захисту своїх порушених прав.

Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 травня 2017 року позов задоволено частково. Поновлено ОСОБА_2 строк на звернення до суду з позовом до Ліквідаційної комісії ДЗ «Відділкова лікарня ст. Козятин Південно-Західної залізниці та ПАТ «Укрзалізниця» про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди. Скасовано наказ № 34 від 4 березня 2016 року про звільнення ОСОБА_2 та визнано її звільнення з роботи незаконним. Поновлено ОСОБА_2 на посаді фельдшера по проведенню перед рейсових оглядів в Київській клінічній лікарні на залізничному транспорті № 1 філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця» з 7 березня 2017 року. Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_2 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 07 березня 2016 року по 30 травня 2017 року, тобто, день постановлення рішення, в сумі – 13520,15 грн. Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_2 1000 грн. у відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погодившись із таким рішенням, ПАТ «Укрзалізниця» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду є незаконним, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи. Зокрема, судом не взято до уваги, що позивач працювала згідно за попереднім графіком та отримала заробітну плату за ці зміни; 30.12.2015 позивача було ознайомлено із наказом про закриття фельдшерського пункту, однак самовільно продовжувала виходити на роботу; керівництво Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 1 філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця» не погоджувало фактичний допуск ОСОБА_2 на проведення перед рейсових медичних оглядів в здоровпункті локомотивного депо Козятин; судом не було витребувано довідку з ЄДРПОУ щодо статусу ДЗ та не взято до уваги, що ПАТ «Укрзалізниця» не є правонаступником ДЗ «Відділкова лікарня ст. Козятин Південно-Західна залізниця»; своїм рішенням суд фактично визнав незаконним звільнення проведене однією юридичною особою, а поновлено на роботі у підрозділі іншої; рішенням суд стягнув оплату за вимушений прогул з підприємства, з яким позивач ніколи не перебувала у трудових відносинах; судом не враховано, що ПАТ «Укрзалізниця» не завдавало ОСОБА_2 моральної шкоди; невірним є висновок суду про поновлення ОСОБА_2 строку для звернення до суду із позовом, оскільки копію наказу про звільнення позивач отримала 07.03.2016 року, а зміни, що вносились до наказу 08.07.2016 стосувались лише дати звільнення.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що з 12.06.1976 ОСОБА_2 працювала в Козятинській відділковій лікарні ст. Козятин ПЗЗ.

16.10.1986 ОСОБА_2 переведено на посаду медичної сестри кардіологічного відділення цього закладу.

09.02.1990 позивач працювала на посаді фельдшера по проведенню перед рейсових оглядів здоровпункту локомотивного депо ДЗ «Відділкова лікарня ст. Козятин Південно-Західної залізниці».

30.12.2015 керівництвом лікарні видано наказ №212 «Про закриття фельдшерського здоровпункту локомотивного депо Козятин та медичного пункту вокзалу ст. Козятин»

31.12.2015 керівництвом лікарні було видано наказ №218 «Про переміщення працівників», згідно якого позивача переміщено в штат терапевтичного відділення поліклініки лікарні з 01.01.2016, про що ОСОБА_2 дізналась лише 05.01.2016.

Наказом № 34 від 4 березня 2016 року ОСОБА_2 було звільнено за п. 1 ст. 40 КЗпП України – у зв’язку зі скороченням штату працівників.

Відповідно до листа непрацездатності від 04.03.2016 серії АГУ № 642324, виданого ДЗ «Відділкова лікарня ст. Козятин ПЗЗ», з 05.01.2016 до 04.03.2016 ОСОБА_2 знаходилась на лікарняному у зв’язку із хворобою.

08.07.2016 адміністрацією лікарні винесено наказ №824 «Про зміну дати звільнення», яким було внесено зміни до наказу від 04.03.2016 за №34, вказавши день звільнення позивача 07.03.2016.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що між ОСОБА_2 та Київською дорожньою клінічною лікарнею № 1 фактично було укладено трудовий договір, та, позивача незаконно без її згоди було спочатку переведено, а потім звільнено. Незаконність звільнення полягає в тому, що позивача було звільнено під час перебування на лікарняному, без погодження із профспілкою та без попередження. Середній заробіток суд стягнув за період з 07.03.2016 (день звільнення) до 30.05.2017 (час ухвалення рішення). Зважаючи на мотивацію вимог про стягнення моральної шкоди, суд стягнув моральну шкоду в розмірі 1000 грн. Поновлюючи строк суд дійшов висновку, що його слід рахувати з 08.07.2016, тобто з дня внесення змін до наказу про звільнення, крім того, суд визнав поважною причиною пропуску – стан здоров’я позивача, який погіршився у зв’язку зі звільненням.

Колегія суддів частково погоджується із висновками суду першої інстанції (за виключенням рішення про стягнення моральної шкоди), зважаючи на наступне.

Ухвалою колегії суддів Апеляційного суду Вінницької області від 11.12.2017 провадження у справі в частині вимог до ліквідаційної комісії ДЗ «Відділкова лікарня ст. Козятин ПЗЗ» закрито у зв’язку з припиненням юридичної особи без правонаступників (витяг з державного реєстру юридичних осіб).

З метою правильного вирішення даного спору слід проаналізувати обставини в їх хронологічному порядку та надати аналіз правомірності звільнення позивача з роботи.

Остання робота ОСОБА_2, відповідно запису (№ п/п 5) у трудовій книзі, це посада фельдшера здравпункту локомотивного депо по проведенню передрейсових оглядів. На цій посаді вона працювала з 09.02.1990 року.

При розгляді справ про поновлення на роботі суду необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

В трудовій книзі останній запис зроблено 04.03.2016 про звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату, на підставі наказу від 04.03.2016 № 34.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у зв’язку з змінами в організації виробництва і праці, в тому числі (крім іншого) скорочення чисельності або штату працівників.

Як вказується в п. 19 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.1992 № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Встановлено, що Наказом в.о. головного лікаря закладу, в якому працювала позивач, від 30 грудня 2015 року № 212 «Про закриття здоровпункту локомотивного депо Козятин та медпункту вокзалу станції Козятин в ДЗ «Відділкова лікарня Козятин ПЗЗ», про який згадував представник відповідача в обґрунтування підстав для звільнення позивача, в п. 1 йдеться мова про закриття фельдшерського здоровпункту локомотивного депо Козятин та медпункту (т.1 а.с.57).

Пунктом 2 цього Наказу старшому інспектору відділу кадрів наказано провести процедуру переводу медпрацівників зазначених здоровпункту та медпункту за їх згодою в штат клінічних лікарень на залізничному транспорті ПАТ «Укрзалізниця» за наявності погоджень.

Пунктом 3 Наказу, цьому ж інспектору наказано, працівників, які не будуть працевлаштовані в штат клінічних лікарень на залізничному транспорті ПАТ «Укрзалізниця» в разі можливості, працевлаштувати на вакантні посади або провести процедуру скорочення штатного розпису закладу.

Пунктом 4 зобов’язано заступника головного лікаря з економічних питань ОСОБА_5 внести відповідні зміни до штатного розкладу.

Вказаних чотири пункти Наказу розкривають суть змін, а саме закриття здоровпункту та медпункту з подальшим переведенням працівників здоровпункту та медпункту в медичні заклади ПАТ «Укрзалізниці».

31 грудня 2015 року Наказом в.о. головного лікаря цього ж закладу від 31 грудня № 218 «Про переміщення працівників», ОСОБА_2, як фельдшера фельдшерського здоровпункту Локомотивного депо ст. Козятин, переміщено в штат терапевтичного відділення поліклініки з 01.01.2016 року (т.1 а.с.58).

Отже, скорочення штату, про яке вказано в наказі про звільнення, не могло стосуватись ОСОБА_2, так як на наступний день після закриття здоровпункту вона була переміщена в штат терапевтичного відділення поліклініки з 01.01.16. Колегія суддів вважає, що намірів звільнити ОСОБА_2 у керівництва закладу взагалі не було.

Крім цього, цей наказ, не можна вважати наказом про скорочення штату, оскільки в ньому йде мова про проведення процедури скорочення в разі не працевлаштування працівників здоровпункту та медпункту, а самої ж процедури скорочення відповідно до вимог чинного законодавства проведено не було.

Як встановлено колегією суддів, цієї процедури проведено не було, так як не було в цьому необхідності, оскільки частину медперсоналу перевели до Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 1 філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниці», ще частина медпрацівників звільнилась за власним бажанням інша частина – звільнилась за угодою сторін або вийшли на пенсію. Це підтверджується наданими представником відповідача копіями наказів, які стосується решта звільнених працівників.

Перш ніж видати наказ про звільнення працівників за скороченням штату, слід довести необхідність скорочення штату та звільнення. Підприємства, установи, організації повинні приготувати техніко-економічне обґрунтування на скорочення посад чи штату працівників, що обов'язково погоджується з профспілковим комітетом, якщо він діє на підприємстві, установі, організації. Якщо профспілки немає, то ці питання бажано погоджувати з виборним представником від трудового колективу. Після цього складається і затверджується новий штатний розпис. До нового штатного розпису не заносяться посади, які скорочено.

Після затвердження нового штатного розпису працівники, посади яких скорочуються, згідно зі ст. 49-2 КЗпП України персонально попереджаються про вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Цих дій, на підтвердження скорочення штату, Державним закладом «Відділкова лікарня станції Козятин ПЗЗ» вчинено не було, що ще раз підтверджує відсутність скорочення штату, як підстави звільнення працівника на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Фактично, питання виникло з приводу роботи ОСОБА_2, яку було звільнено в зв’язку з скороченням штату 04 березня 2015 року.

Однак, звільнення ОСОБА_2 відбувалось з грубим порушенням норм КЗпП України.

Відповідачем – ПАТ «Українська залізниця» не заперечувався факт звільнення ОСОБА_2 під час її перебування на лікарняному. При цьому пояснили, що дану помилку виправили шляхом винесення наказу від 08 липня 2016 року № 824 «Про зміну дати звільнення», змістом якого підтверджується звільнення позивача під час лікарняного. Даний факт також підтверджується копією лікарняного листа, який був наданий позивачем у відділ кадрів закладу після одужання.

Правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Наказ про зміну дати звільнення відповідач вважає правомірним, так як ним виправили помилку, однак, колегія суддів не погоджується з таким твердженням, тому що позивач фактично була звільнена під час перебування на лікуванні, і лише після звернення ОСОБА_2 до керівництва закладу про неправомірність її звільнення, керівництво видало згаданий наказ про зміну дати звільнення аби уникнути відповідальності.

Також, в даному випадку, розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу (ст. 43 КЗпП), який дає згоду на звільнення або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору.

Хоча в оспорюваному наказі від 04.03.2016 року № 34 про звільнення ОСОБА_2 згадується протокол профспілкової організації від 29.02.2016 року № 2, однак, представник ПАТ «Укрзалізниця», не довела в судому засіданні наявність такого протоколу в дійсності, а отже, невідомо зміст цього протоколу. А від так, відповідач не спростував твердження позивача про не надання згоди профспілковим комітетом на її звільнення.

Всупереч вимогам ч. 2 ст. 40 КЗпП ОСОБА_2 не було запропоновано перевести на іншу роботу, що має суттєве значення для вирішення питання про законність звільнення позивача, так як встановлено, що така можливість переведення існувала.

Колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про поновлення на роботі в Київській клінічній лікарні на залізничному транспорті № 1 філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця» виходячи з наступного.

Здоровпункт державного закладу « Відділкова лікарня станції Козятин ПЗЗ», в якому працювала ОСОБА_2 був закритий на підставі наказу керівництва закладу від 30 грудня 2015 року № 212, підставою для винесення якого був наказ філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця» від 23 12.2015 року № 011.

Наказу від 30.12.2015 року № 212 передував наказ від 28.12.2015 року № НВС-7/742 заступника начальника служби – Медичної служби Державного територіально-галузевого об’єднання «Південно-західна залізниця» про те, що штатні одиниці здоровпунктів, медпунктів, які знаходяться в структурі закладів охорони здоров’я Укрзалізниці, що на той час передавались або були передані до комунальної власності, включено до штатних розписів структурних підрозділів філії «Центр охорони здоров’я». В зв’язку з цим заступник начальнику служби просив головних лікарів медичних закладів, що передавались до комунальних закладів, сприяти переведенню медичних працівників зазначених здоровпунктів в штат клінічних лікарень на залізничному транспорті ПАТ «Укрзалізниця» (а.с.59 т.2). Підставою для винесення цього наказу теж був наказ філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця» № 011 від 23 12.2015 року.

Наказом від 23.12.2015 року № 011 «Про переведення працівників Державних закладів охорони здоров’я Укрзалізниці до структурних підрозділів філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця» (т.1 а.с.43) наказано виконуючим обов’язки головних лікарів структурних підрозділів філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця» провести переведення працівників державних закладів охорони здоров’я Укрзалізниці, які увійшли до ПАТ «Укрзалізниця» до структурних підрозділів філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця».

Цим же наказом № 011 виконуючим обов’язки головних лікарів наказано включити до штатних розписів структурних підрозділів філії «Центр охорони здоров’я» штатні одиниці здоровпунктів, медпунктів, які знаходились у структурі закладів охорони здоров’я Укрзалізниці, а також наказано створити накази про переведення працівників до 31.12.2015 року.

Як пояснила в судовому засіданні представник ПАТ «Укрзалізниця», таким структурним підрозділом філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ Укрзалізниця, серед інших, є Київська клінічна лікарня на залізничному транспорті № 1, яка не є юридичною особою. Про це також стверджує в своїх письмових поясненнях тимчасово виконуючий обов’язки головного лікаря цієї лікарні ОСОБА_6 (т.1 а.с.153-154).

Проаналізувавши всі вищезгадані накази, колегія суддів прийшла до висновку, що ОСОБА_2, разом з іншими медичними працівниками здоровпунктів та медпунктів (крім тих, що звільнились за власним бажанням та ті, які скористались правом на пенсію) повинна була бути переведена до Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 1 філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця».

Твердження представника ПАТ «Укрзалізниця» та представника Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 1 філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця» про те, що Київська клінічна лікарня на залізничному транспорті № 1 було погоджено певну кількість працевлаштування фельдшерів із зазначенням прізвищ (т.2 а.с.60), є безпідставними, оскільки таке погодження суперечить вимогам норм КЗпП України.

Таке погодження про яке згадує представник відповідача, передбачене ч.4 ст. 24 КЗпП України, відповідно до якої, особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням з керівниками підприємств, установ, організацій не може бути відмовлено в укладанні трудового договору.

Однак, на думку колегії суддів, погодження повинно мати місце між керівниками підприємств, організацій чи установ, які мають статус юридичної особи, з відповідною цивільною правоздатністю та дієздатністю, оскільки при вирішенні будь-якого спору, в тому числі щодо прийняття на роботу, саме юридична особа може бути відповідачем чи позивачем у справі (ч. 2 ст. 80 ЦК України).

При розгляді справи не було встановлено, а отже не доведено, що в.о. головного лікаря Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 1 філії «Центр охорони здоров’я» ПАТ «Укрзалізниця» мав повноваження на вчинення таких дій, як погодження з іншими керівниками підприємств, організацій чи закладів, питання про прийняття на роботу осіб, запрошених в порядку переведення, що ставить під сумнів законність такого погодження.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 237-1 КЗпП України.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із відповідними змінами) роз'яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

На думку колегії суддів, ОСОБА_2 не довела факту заподіяння їй моральної шкоди, а саме душевні страждання, які перенесла позивач в зв’язку з звільненням, втрату нормальних життєвих зв’язків чи додаткові життєві затрати для організації свого життя, і навпаки, ОСОБА_2 фактично продовжувала працювати після звільнення, здійснюючи передрейсовий огляд, чого не заперечували позивач та відповідач.

Медичні документи, на які посилається ОСОБА_2, яка на доказ заподіяння їй такої шкоди, в т.ч. довідки з психоневрологічної лікарні, суд не бере до уваги, оскільки вони підтверджують наявність загальних захворювань та захворювань хребта. Даними документами не підтверджено причинно-наслідковий зв’язок між хворобами та незаконними діями відповідачів.

Суд першої інстанції не звернув на вказані обставини уваги, та прийшов до помилкового висновку про доведеність позивачем факту заподіяння їй моральної шкоди, а тому, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, в цій частині рішення суду першої інстанції слід скасувати, та ухвалити нове, яким в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди відмовити.

Колегія суддів, вважає, що своїми протиправними діями, які виразились в безпідставному, з надуманих підстав звільненні позивача, відповідачі порушили норми ст. 43 Конституції України, яка має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії.

Конституція гарантує захист громадян від незаконного звільнення.

Кожен громадянин має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності.

Ситуація, яка склалась із ОСОБА_2 при її звільненні, є неприпустимою, так як людина без будь-яких правових підстав, з порушенням вимог трудового законодавства позбулася роботи проти своєї волі, що суперечить загальним принципам трудового законодавства та конституційним засадам, а тому в решті рішення слід залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» – задовольнити частково.

Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 30 травня 2017 року в частині задоволення вимоги ОСОБА_2 про стягнення моральної шкоди скасувати.

В цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні вимоги про стягнення моральної шкоди з Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Головуючий: /підпис/ ОСОБА_7

Судді : /підпис/ ОСОБА_8

/підпис/ ОСОБА_9

Згідно з оригіналом:

Суддя: Сало Т.Б.