Постанова № 70972378, 12.12.2017, Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2-а/130/82/2017

130/2123/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.12.2017 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

в складі:головуючої судді Сенько Л.Ю.

секретаря Райчук Б.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Жмеринці адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Жмеринського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про зобов'язання призначити виплату пенсії за віком, -

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Жмеринського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області про зобов'язання призначити виплату пенсії за віком, мотивуючи його тим, що ОСОБА_1 22.08.2000 виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де був прийнятий на консульський облік в консульському відділенні посольства України в Державі Ізраїль. При віці 69 років і страховому стажі понад 34 роки, позивач досяг усіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч. 1 ст.26 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (№1058-ІV). 19.05.2017 представник позивача, діючи на підставі нотаріальної довіреності, подав до відповідача особисту заяву позивача про призначення пенсії нотаріально посвідчену та апостильовану з усіма необхідними оригіналами документів, які були надані для огляду та засвідчені копії. Однак, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії в зв'язку з тим, що ним не була дотримана вимога особистого звернення про призначення пенсії, відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем не дозволяє відповідачу призначити пенсію позивачу, крім того у позивача відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача, що є достатньою підставою для відмови їй у призначенні пенсії. Представник позивача просив зобов'язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком з 19.05.2017 року у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_4 не з'явилася, надавши заяву про розгляд справи у її відсутність, заявлені позовні вимоги підтримала. Просила позов задовольнити.

Представник відповідача Жмеринського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області Бабієць Ю.В. в судове засідання не з'явилася, надавши заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги не визнала, посилаючись на надані заперечення проти позову, відповідно до яких вважає, що позов не обґрунтований та не підлягає задоволенню, оскільки громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються на відміну від громадян України, яким пенсії були призначені в Україні. В 2000 році позивач виїхав з України на постійне місце проживання в Ізраїль, на момент виїзду призначеної пенсії не мав. Просила відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши наявні у справі письмові докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню враховуючи таке.

Судом встановлено, що згідно копії паспорту громадянина України для виїзду за кордон ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1, тобто досяг віку, що дає право на призначення їй пенсії за віком (а.с.24-39) та має картку платників податку (а.с.40).

Згідно копії трудової книжки позивач ОСОБА_1 має страховий стаж (а.с.42-50).

Відповідно довідки про заробіток для обчислення пенсії з ОСОБА_1 утримувалися внески в Пенсійний фонд (а.с.52).

Згідно листа департаменту пенсійного забезпечення Пенсійного фону України №5958/Ш-11 від 26.05.2017 звернення ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1, копію заяви про призначення пенсії ОСОБА_1 від 20.02.2017, заяву представника ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком) було направлено до Жмеринського об'єднаного управлінння Пенсійного фонду України у Вінницькій області (а.с.55-62)

Згідно листа Жмеринське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області від 02.06.2017 року №46/Ш-7 на звернення ОСОБА_1, позивачу відмовлено у призначенні пенсії (а.с.63-64).

Відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно із ч.1 ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Частиною 3 статті 22 Конституції України передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст.24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Крім того, Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ч.3 ст.25 Конституції України).

Частиною 3 статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, встановлено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згідно із частиною 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року N 1382-IV (надалі - Закон N 1382-IV) реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, кожна особа має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 49, другим реченням статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Конституційний Суд України в рішенні від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнав такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії пенсіонерам на час постійного проживання (перебування) за кордоном у разі, якщо Україна не уклала з відповідною державою міжнародний договір. Зазначені положення Закону втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

В пункті 3.3 рішення зазначено, що оспорюваними нормами Закону конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

За ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі Ван Дайн проти Міністерства внутрішніх справ (Yvonne Van Duyn v. Home Office 04.12.1974) висловив правову позицію, за якою принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, ця держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Відтак, обґрунтованими (легітимними) сподіваннями особи є очікування можливості ефективного здійснення певного права, як прямо гарантованого, так і опосередкованого (того, яке випливає з інших прав), у разі, якщо особа прямо не виключена з кола тих, хто є носіями цих прав.

Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», загальнообов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється за принципами: рівноправності застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Отже, позивач ОСОБА_1, який проживає в Ізраїлі, однак є громадянином України, тому в нього є такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії, за ознакою місця проживання громадянина України.

Згідно ч.1 та ч.4 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Особи, які не підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, але добровільно сплачували страхові внески в порядку та розмірах, встановлених законом, до солідарної системи та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, мають право на умовах, визначених цим Законом, на отримання пенсії і соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду та/або отримання довічної пенсії чи одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» встановлено, що документами, які підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Отже, право громадянина на призначення пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні та відсутність на даний час механізму виплати пенсій громадянам, які проживають у країнах, з якими не укладено міждержавних договорів щодо пенсійного забезпечення.

Пунктом 1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з пунктом 2.9 цього Порядку особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також копію посвідки на постійне проживання (пункт 2.22 Порядку).

Відповідно до статті 5 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон.

Відповідно до пункту 2 Постанови Пленуму Верховною Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в статті 8 має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати законність того чи іншого нормативно-правового акту, з точки зору його відповідності Конституції та у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, як акт прямої дії.

Відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Судові рішення повинні ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до ч. ч.2, 3 ст. 8 КАС України, звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України - гарантується. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини

Також згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною другою статті 8 КАС України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини як джерела права.

Згідно із ч. 2 ст. 11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, оскільки для захисту прав позивача в даному судовому провадженні, суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог з метою повного захисту прав ОСОБА_1 та викласти зміст резолютивної частини рішення, зрозумілим для його виконання

На підставі наведеного, суд вважає, що позивач будучи громадянином України, набув право на призначення пенсії за віком, в порядку та в спосіб, передбачений законодавством України та звернувся через свого представника до відповідача, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо відмови в призначення позивачу пенсії за віком є протиправними, а тому суд вважає необхідним зобов'язати відповідача призначити пенсію за віком ОСОБА_1 з 19.05.2017 року, однак вимога щодо встановлення розміру пенсії, її індексації та компенсації втрати частини доходів є передчасною.

На підставі ст. 94 КАС України, судові витрати позивача у вигляді витрат на сплату судового збору в сумі 640 грн. підтверджені відповідною квитанцією і підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.3,4,5,7,9,ч.2 ст.11, п.4 ч.1 ст.18, ст.ст.69,71,94,159-163,167,186 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Жмеринського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області щодо не призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.

Зобов'язати Жмеринське об'єднане управління Пенсійного фонду України Вінницької області призначити та виплачувати з 19.05.2017 пенсію за віком ОСОБА_1 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Жмеринського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Вінницької області судові витрати у вигляді судового збору в сумі 640 (шістсот сорок) грн. на користь ОСОБА_1.

На постанову суду сторонами протягом десяти днів з дня отримання її копії може бути подана апеляційна скарга до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області.

Суддя