Рішення № 70967555, 05.12.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/5858/17 Головуючий 1 інст. – Сугачова О.О.

Справа № 643/9746/16-ц Доповідач – Бурлака І.В.

Категорія: договірні

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«05» грудня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 березня 2017 року по справі за позовом Комунального підприємства «Харківводоканал» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2016 року Комунальне підприємство «Харківводоканал» звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2. В обґрунтування свого позову посилався на те, що за адресою: м. Харків, Салтівське шосе № 139-ААДРЕСА_1 зареєстровані відповідачі, які є споживачами послуг з централізованого водопостачання та водовідведення шляхом відкриття абонентського особового рахунку № 198724.

Вказав, що відповідачі мають заборгованість в розмірі 8282,21 грн., а саме за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 грудня 1999 року по 31 листопада 2005 року у розмірі 1325,45 грн., за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 вересня 2010 року по 30 червня 2016 року у розмірі 4504,53 грн., за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 вересня 2011 року по 30 червня 2016 року у розмірі 2452,23 грн.

Зазначив, що боржникам направлено рахунок-попередження з пропозицією погасити борг за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення у 10-денний термін, однак на момент подання позову відповідачі не здійснили жодних заходів до повного погашення заборгованості.

Вказав, що відповідачам також нараховано індекс інфляції за час прострочення в розмірі 1469,97 грн. та три процента річних від простроченої суми в розмірі 183,35 грн.

Зазначив, що несплата боргу призводить до погіршення стану комунальних мереж централізованого водопостачання та водовідведення, погіршує можливості щодо забезпечення екологічного добробуту міста і негативно впливає на впровадження природоохоронних заходів.

Просив стягнути солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення в сумі 9935,53 грн., а саме за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 грудня 1999 року по 31 листопада 2005 року у розмірі 1325,45 грн., за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 вересня 2010 року по 30 червня 2016 року у розмірі 4504,53 грн., за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 вересня 2011 року по 30 червня 2016 року у розмірі 2452,23 грн., індекс інфляції 1469,97 грн., три процента річних від простроченої суми 183,35 грн.; судові витрати покласти на відповідачів.

Заочним рішенням Московського районного суду м. Харкова від 10 березня 2017 року позов Комунального підприємства «Харківводоканал» - задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» суму заборгованості за послуги з централізованого водопостачання та водовідведення на загальну суму 9935,53 грн.; стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1378,00 грн., в рівних частках з кожного.

Ухвалою Московського районного суду м. Харкова від 14 серпня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення – залишено без задоволення.

Не погоджуючись з заочним рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення суду скасувати і відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

При цьому посилалася на неповне з’ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що вона не укладала відповідний договір з позивачем, у зв’язку з чим на неї не може бути покладено обов’язок щодо оплати комунальних послуг; що позивачем пропущено строк позовної давності.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з’явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити частково, заочне рішення суду – скасувати.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що споживач зобов’язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, однак не врахував, що стягнення заборгованості за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення здійснюється в межах трирічного строку за наявністю заяви про застосування строку позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 1 ЦК України особисті немайнові права та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників, регулюються цивільним законодавством.

Пунктом 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» встановлено відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Як убачається з преамбули, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає лише основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки.

За визначенням, наданим у статті 1 цього Закону, житлово-комунальні послуги – це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Предметом регулювання цього Закону є правовідносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг. Суб’єктами цього Закону є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власники, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг (стаття 3).

Відповідно до частини першої статті 4 зазначеного Закону законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього Закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.

Відповідно до статей 67, 162 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електричну і теплову енергію тощо) визначається за затвердженими у встановленому порядку тарифами.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року із змінами та доповненнями та пункту 30 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року за № 630 споживач зобов’язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Згідно з пунктом 18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, постачання холодної та гарячої води, плата за житлово-комунальні послуги вноситься власниками квартир, наймачами та орендарями щомісяця, не пізніше 20 числа, що настає за розрахунковим. Плата за надані послуги вноситься споживачем відповідно до показань засобів обліку води або до затверджених нормативів (норм) споживання.

Пунктом 1 частини 2 статті 22 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» за № 1918 від 10 січня 2002 року передбачено, що споживач зобов’язаний своєчасно вносити плату за використану питну воду відповідно до встановлених тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинне виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Отже, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

З огляду на викладене слід дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами, є грошовим зобов'язанням, у якому, серед інших прав та обов'язків сторін, на боржників покладено певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому відповідає право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) – вимагати сплати грошей за надані послуги.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в квартирі № 130 в будинку № 139-А по Салтівському шосе в м. Харкові зареєстровані ОСОБА_1 та ОСОБА_2, які є споживачами послуг з централізованого водопостачання та водовідведення. Особовий рахунок № 198724 відкрито на ОСОБА_1 Квартира не приватизована, належить територіальній громаді м. Харкова.

Відповідно до статті 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Із розрахунку вбачається, що відповідачі не сплачували за надані послуги з централізованого водопостачання з 01 грудня 1999 року по 31 листопада 2005 року, з 01 вересня 2010 року по 30 червня 2016 року та надані послуги з централізованого водовідведення з 01 вересня 2011 року по 30 червня 2016 року, у зв’язку з чим за ними утворилась заборгованість в розмірі 8282,21 грн., яка складається за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 грудня 1999 року по 31 листопада 2005 року у розмірі 1325,45 грн., за надані послуги з централізованого водопостачання за період з 01 вересня 2010 року по 30 червня 2016 року у розмірі 4504,53 грн., за надані послуги з централізованого водовідведення за період з 01 вересня 2011 року по 30 червня 2016 року у розмірі 2452,23 грн.

Згідно з частиною 1 статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).

Частиною 1 статті 264 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 при подачі заяви про перегляд заочного рішення звернулась до суду з клопотанням про застосування строків позовної давності (а.с.57).

Враховуючи, що позивач пред’явив вимоги про стягнення з відповідачів суми заборгованості поза межами позовної давності, зокрема, за період з 01 грудня 1999 року по 31 листопада 2005 року, з 01 вересня 2010 року по 30 червня 2013 року, про застосування якої подала заяву ОСОБА_1, стягненню підлягає сума за послуги з водопостачання за період з 01 липня 2013 року по 31 червня 2016 року в розмірі 3509, 90 грн., за послуги з водовідведення з 01 липня 2013 року по 31 червня 2016 року в розмірі 1928, 47 грн.

Із змісту частини 2 статті 625 ЦК України вбачається, що боржники, які прострочили виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язані сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки відповідачі прострочили сплату за надані послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 1469,97 грн. та 3% річних в розмірі 183,35 грн. є законними та обґрунтованими.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Згідно ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущений строк позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Проте, в даному випадку ухвалене судом першої інстанції у справі рішення не відповідає зазначеним нормам матеріального та процесуального закону, що є підставою для скасування рішення суду з частковим задоволенням позову Комунального підприємства «Харківводоканал».

Інші доводи ОСОБА_1 щодо того, що вона не укладала відповідний договір з позивачем, у зв’язку з чим на неї не може бути покладено обов’язок щодо оплати комунальних послуг є безпідставними, виходячи з наступного.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов’язки, регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Суб’єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо - та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» обов’язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов’язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 не користувалася послугами Комунального підприємства «Харківводоканал» матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

Питання щодо відмови у стягненні судового збору в розмірі 1378, 00 грн. вирішено відповідно до статті 88 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями, Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року із змінами та доповненнями.

Керуючись ст.ст.303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 3 ч. 1 ст. 309, ст. 313, ч.2.ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України судова колегія

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Заочне рішення Московського районного суду м. Харкова від 10 березня 2017 року – скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов Комунального підприємства «Харківводоканал» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ОСОБА_2 солідарно на користь Комунального підприємства «Харківводоканал» заборгованість за послуги з водопостачання за період з 01 липня 2013 року по 31 червня 2016 року в розмірі 3509, 90 грн., за послуги з водовідведення з 01 липня 2013 року по 31 червня 2016 року в розмірі 1928, 47 грн., інфляційні втрати в розмірі 1469, 97 грн. та 3% річних в розмірі 183, 35 грн., а всього – 7091, 69 грн.

В іншій частині в задоволенні позову – відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії