Рішення № 70963937, 06.12.2017, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/15747/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2017 року м. Рівне

Рівненський міський суд в складі судді Бердія М.А.,

при секретарі Мельничук В.Л.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд

В С Т А Н О В И В:

Представник відповідача ОСОБА_3 «Рівнеазот» ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги позивача визнав частково, в частині стягнення з ОСОБА_3 «Рівнеазот» на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2017 року по 02 серпня 2017 року у розмірі 41100 грн. 77 коп. Однак, просив суд, зменшити розмір середнього заробітку який підлягає до виплати позивачу до 20000,00 грн., оскільки відповідач затримав виплату заробітної плати і вихідної допомоги позивачу, тому що, перебував у тяжкому матеріальному становищі. Всі кошти які отримував відповідач йшли на підтримання роботи підприємства.

В судовому засіданні, позивач ОСОБА_1, зменшивши свої позовні вимоги підтримав їх у повному обсязі з підстав викладених у позові, просить суд, стягнути з ОСОБА_3 «Рівнеазот» на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2017 року по 02 серпня 2017 року у розмірі 41100 грн. 77 коп.

Суд, заслухавши пояснення позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши письмові докази по справі, приходить до наступного:

Судом встановлено, що наказом № 843-ВК від 24 березня 2017 року позивач був звільнений з роботи за статтею 38 КЗпП України за власним бажанням з 30 березня 2017 року, у звязку з невиконанням власником законодавства про працю.

Як вбачається з довідки про суми, які належать до виплати при звільненні №1078 від 23.05.2017 року, на день звільнення 30.03.2017 року заборгованість по заробітній платі, яка належить до виплаті позивачу становила 65336,68 грн.

Остаточний розрахунок при звільненні з позивачем був проведений 03 серпня 2017 року, шляхом перерахування коштів на картковий рахунок позивача, що стверджується випискою виданою ПАТ «Сбербанк» за період з 01.01.2017 року по 04.09.2017 року.

Відповідно до вимог статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Відповідно до розяснень, наведених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Що стосується вини відповідача, суд враховує, що саме на відповідача покладається обовязок доведення відсутності вини у затримці розрахунку при звільненні. Натомість, відповідачем не надано суду жодних доказів, які б свідчили про те, що невиплата позивачу при звільненні всіх належних йому сум мала місце не з вини відповідача.

Посилання представника відповідача на те, що ОСОБА_3 «Рівнеазот», порушуючи строки розрахунку зі звільненими працівниками, діє у стані крайньої необхідності, не заслуговують на увагу.

Вчинення дій у стані крайньої необхідності передбачає вчинення їх для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Обставини, які б свідчили про дії відповідача у стані крайньої необхідності представником відповідача не доведені і судом такі обставини не встановлені.

Відповідно до вимог частини другої статті 214 ЦПК України, при ухваленні рішення суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 02 липня 2014 року (справа № 6-76цс14) та у постанові від 23 грудня 2015 року (справа № 6-837цс15).

Відповідно до п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Конституційний Суд України в рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу розяснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобовязаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після предявлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Середньомісячний заробіток позивача за затримку виплати розрахункових сум при звільненні за період з 29 березня 2017 року по 02 серпня 2017 року становить 41100,77 грн., що визнано позивачем та представником відповідача в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 61 ЦПК України, обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Враховуючи те, що тяжке матеріальне становище відповідача та відсутність у відповідача коштів, не виключає його відповідальності за не проведення розрахунку з позивачем при звільненні у встановлені законом строки, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати по справі понесені позивачем по сплаті судового збору у розмірі 640,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 60, 208-209, 212-215, 218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, задоволити повністю.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (ЄДРПОУ 05607824) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 березня 2017 року по 02 серпня 2017 року у розмірі 41100 грн. 77 коп.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Рівнеазот» (ЄДРПОУ 05607824) на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі понесені позивачем по сплаті судового збору у розмірі 640 гривень 00 копійок.

Рішення суду може бути оскаржено до апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд за апеляційною скаргою на рішення суду, яка подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Рівненського

міського суду ОСОБА_4