Рішення № 70960320, 11.12.2017, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1686/17

Провадження № 2-1087/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2017 року м.Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Зінченко О.М.

при секретарях Михайлова Я.Г., Євдокімова В.С., Абашідзе Т.П.,

прокурора Тарасенко А. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів, витребування земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2017 року Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Київського обласного по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство»із вищезазначеним позовом на обґрунтування позову прокурор зазначав, що розпорядженнямОСОБА_1 районної державної адміністрації від 31.10.2007 № 1543 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності ОСОБА_3 площею 0,40 га та ОСОБА_4 площею 0,40 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району та передано їм власність вищевказані земельні ділянки.

На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 31.10.2007 № 1543 ОСОБА_4 30.01.2008 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 968935 на площу 0,4000 га з кадастровим номером

3223187700:04:027:0159, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на п|5аво власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100067 та ОСОБА_3 30.01.2008 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 968936 на площу 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100066.

Вищевказані розпорядження прийняті ОСОБА_1 районною державною адміністрацією поза межами компетенції, у зв’язку з чим видача в подальшому державних актів на право власності на земельні ділянки ОСОБА_4 та ОСОБА_3 відбулось із порушенням вимог земельного та лісового законодавства.

Враховуючи викладені обставини, позивач просив визнати недійсним розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 31.10.2007 № 1543 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_4 та ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарствам адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області». Визнати недійсними: державний акт на право власності від 30.01.2008 серії ЯЕ № 968935 на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером: 3223187700:04:027:0159, виданий ОСОБА_4 та державний акт на право власності від 30.01.2008 серії ЯЕ № 968936 на земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером: 3223187700:04:027:0160, виданий ОСОБА_3. Витребувати на користь держави в особі ДП «Київське лісове господарства» з незаконного володіння: ОСОБА_4 земельну ділянку площею 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0159 та ОСОБА_3 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, загальною вартістю 25 576, 12 грн, які розташованні в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

В судовому засіданні прокурор Тарасенко А.С. позов підтримала в повному обсязі, посилаючись на порушення законодавства при виділенні спірних земельних ділянок неуповноваженим органом, незаконне відчудження земель із власності держави, відсутність повноважень органів, які видали оскаржувані розпорядження, незаконну зміну цільового призначення земельних ділянок лісового фонду, які перебували у складі єдиного масиву, що було встановлено в результаті прокурорської перевірки, порушено авторитет держави через порушення порядку виділення земель, вважала наявними підстави для захисту інтересів держави та витребування земельної ділянки із володіння відповідачів, а також відсутніми підстави для застосування приписів законодавства щодо позовної давності.

Представник Державного підприємства «Київське лісове господарство» в судове засідання не з’явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі, позов підтримує в повному обсязі.

Представник Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства в судове засідання не з’явився, подав клопотання про розгляд справи без його участі, позов підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_1 районної державної адміністрації в судове засідання не з’явився, причин неявки не повідомив, заяв, клопотань не подавав, його неявка згідно ч.2 ст.45, ст. 169 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з’явився, подав заперечення на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість, просив застосувати строк позовної давності.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилася, подала заперечення на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на їх необґрунтованість, просила застосувати строк позовної давності.

Вислухавши прокурора, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що розпорядженням ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 31.10.2007 № 1543 «Про затвердження проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області» затверджено проект із землеустрою щодо відведення у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності ОСОБА_3 площею 0,40 га та ОСОБА_4 площею 0,40 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району та передано їм власність вищевказані земельні ділянки.

На підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 31.10.2007 № 1543 ОСОБА_4 30.01.2008 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 968935 на площу 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0159, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на п|5аво власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100067 та ОСОБА_3 30.01.2008 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 968936 на площу 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100066.

Відповідно до ст.ст. 19, 57, 84 Земельного кодексу України та ст. 5 Лісового кодексу України спірні земельні ділянки відносились до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалися для ведення лісового господарства в порядку, визначеному Лісовим кодексом України.

Згідно інформації ВО «Укрдержліспроект» від 27.10.2016 №710, ДП «Київське лісове господарство» від 05.10.2016 №02-804 та Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства від 27.10.2016 №03-36/2302 спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення, кварталу 13 Козинського лісництва згідно планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування 1993-2014 років. Вказані матеріали лісовпорядкування відповідно до ч. 5 Розділу VІІІ Прикінцевих положень Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками є документами, що підтверджують це право на раніше надані землі.

Згідно інформації Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» від 27.10.2016 № 710 та планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп» земельні ділянки, які перебувають у власності ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розташовані у виділах 8, 9, 10 кварталу 13 Козинського лісництва, є земельними ділянками лісового фонду. Згідно матеріалів лісовпорядкування 2003 року накладаються на землі лісогосподарського призначення (кварталі 13 Козинського лісництва) ДП «Київське лісове господарство».

Розпорядженням ОСОБА_1 районної державної адміністрації «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області» від 31.10.2007 року №1543 затверджено проект із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та передано у власність вказаним громадянам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки загальною площею 0,8000 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області.

Управлінням земельних ресурсів в ОСОБА_1 районі 30.01.2008 року на підставі вищевказаного розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації видано державні акти на право власності на земельні ділянки, а саме:

- ОСОБА_3 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 968936 на площу 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0159, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100066;

- ОСОБА_4 державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ № 968935 на площу 0,4000 га з кадастровим номером 3223187700:04:027:0160, який зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100067.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Нормами ст. 6 Лісового кодексу України визначено, що всі ліси в Україні є власністю держави. Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному земельним та цим кодексами.

Відповідно до ст. 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

За змістом ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини, що виникають зокрема, при використанні лісів, регулюються цим Кодексом. Інші нормативні акти застосовуються у випадку, якщо вони не суперечать останньому.

За загальним правилом, визначеним у ст. 84 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, серед іншого, і землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Єдиний можливий такий випадок, передбачений ч. 2 ст. 56 даного Кодексу, за якою громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

В той же час, ч. 1 ст. 57 даного Кодексу передбачено, що земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Інших випадків, які б передбачали можливість передачі земель лісогосподарського призначення у приватну власність громадянам та юридичним особам законодавство не містить.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 149 Земельного кодексу України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Згідно ч. 5 ст. 149 Земельного кодексу України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев’ятою цієї статті;

в) будівництва об’єктів, пов’язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев’ятою цієї статті.

Відповідно до ст. 8 Лісового кодексу України в державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів АР Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», ст. 31 Лісового кодексу України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, зокрема передачу у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені ст. 27 Лісового кодексу України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для не лісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 гектар, що перебувають у державній власності.

За ст. 13 Земельного кодексу України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ст. ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ч. 9 ст. 149 Земельного кодексу України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси площею понад 1 гектар для не лісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Отже, вилучення земельних лісових ділянок площею більше 1 га, а також зміна їх цільового призначення, відноситься до виключної компетенції Кабінету Міністрів України.

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розпорядженням голови ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 31.10.2007 № 1543 передано у власність відповідачам для ведення особистого селянського господарства земельні ділянки лісогосподарського призначення площею 0,8000 га, які знаходяться у одному кварталі лісництва, є єдиним лісовим масивом, використовувались для ведення лісового господарства, що підтверджується інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 05.10.16 та схемою розташування земельних ділянок. Тобто, ОСОБА_1 районна державна адміністрація фактично вилучила та змінила цільове призначення земель лісового фонду у вигляді єдиного масиву, що свідчить про перевищення головою районною державної адміністрації передбачених законом повноважень.

Відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування ДП «Київський лісгосп» спірні земельні ділянки, які перебувають у власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 знаходяться у виділах 8, 9, 10 кварталу 13 Козинського лісництва, є земельними ділянками лісового фонду, покриті лісовою рослинністю та мають відповідні таксаційні характеристики.

Стаття 57 Лісового кодексу України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до ч. 1 цієї статті (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.

Аналогічне положення міститься й у статті 20 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, проводиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

В порушення вимог ст. 20 Земельного кодексу України ОСОБА_1 районною державною адміністрацією передано у власність відповідачам землі лісогосподарського призначення загальною площею 0,8000 га, що розташовані в кварталі 13 Козинського лісництва (виділи 8,9,10), без погодження зміни цільового призначення органом лісового господарства, що підтверджується листом Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства.

Статтею 21 Земельного кодексу України передбачено наслідки порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Так, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Отже, розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації від 31.10.2007 року № 1543 прийнято усупереч ст. 19 Конституції України, ст. ст. 20, 55, 56, 84, 149 ЗК України.

Крім того, надання спірних земельних ділянок у приватну власність для сільськогосподарських потреб відбулась з порушенням порядку зміни цільового призначення земельних ділянок.

Частиною першою статті 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Аналізуючи вказані норми закону, суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 районна державна адміністрація при наданні у власність відповідачам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства земельних ділянок лісогосподарського призначення площею 0, 800 га в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області вийшла за межі своїх повноважень, а отже її розпорядження ««Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області» від 31.10.2007 року №1543 є незаконним.

Оскільки розпорядження ОСОБА_1 районної державної адміністрації «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Старобезрадичівської сільської ради Обухівського району Київської області» від 31.10.2007 року №1543 є незаконним, то і державні акти на право власності на земельні ділянки: серії ЯЕ № 968936 на площу 0,4000 га, кадастровий номер 3223187700:04:027:0159, виданий 30.01.2008 ОСОБА_3 ,зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100066;

-серії ЯЕ № 968935 на площу 0,4000 га, кадастровий номер 3223187700:04:027:0160, виданий 30.01.2008 ОСОБА_4, зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010833100067, що видані на підставі цього розпорядження також є незаконними.

Однак, під час судового розгляду справи відповідачі подали заяви про застосування строків позовної давності.

Суд дійшов висновку про необхідність застосування строку позовної давності з таких підстав.

Статтею 361 Закону України «Про прокуратуру» та частиною другою статті 45 ЦПК України передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України).

Процесуальні права прокурора як особи, якій надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, визначені у статті 46 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 46 ЦПК України органи та інші особи, які відповідно до статті 45 цього Кодексу звернулися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

В постанові Верховного суду України від 01.07.2015 року сказано, що: прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Згідно ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у Постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред'явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб'єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому як у випадку пред'явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред'явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. При цьому норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

В Постанові Верховного суду України від 29 жовтня 2014 року по справі 6-152цс14 говориться про те, що перебіг позовної давності починається з моменту, коли державний орган, дізнався про порушення свого права, а не з моменту проведення прокуратурою перевірки. Посилання прокурора в позовній заяві про те, що про наявні порушення вимог закону та необхідність їх захисту в судовому порядку прокурору стало відомо лише у 2016 році за результатами опрацювання даних Публічної кадастрової карти України та інформації різних органів державної влади, установ та організацій, а саме Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства від 27.10.2016, Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об'єднання ВО «Укрдержліспроект» від 27.10.2016 та ДП «Київське лісове господарство» від 05.10.2016, є безпідставним, оскільки у вказаних правовідносинах строк позовної давності починається, коли державний орган дізнався про порушення свого права, тобто з моменту, коли спірна земельна ділянка вибула з державної власності, тобто із моменту видачі Державних актів відповідачам 30.01. 2008 року. Строк позовної давності за цими вимогами сплив у 2011 році.

Відповідно до частини третьої, четвертої ст.267 ЦПК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

На позови прокуратури, які пред’являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади поширюється положення ст.257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб’єктів владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Терміни позовної давності, що є звичайним явищем в національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконують кілька завдань, у тому числі забезпечують юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (судове рішення від 20 вересня 2011 р. у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Російської Федерації, п.570, та судове рішення від 22 жовтня 1996 р. у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства, п.51).

Таким чином, вищезазначене дає підстави для висновку про те, що здійснення і захист цивільних прав тісно пов’язані з фактором часу. Цивільні правовідносини не існують абстрактно, а виникають, змінюються та припиняються у часі. Обмеження строку для розгляду спору стимулює учасників процесу до надання доказів, підвищує їх достовірність і тим сприяє встановленню судами істини, а відтак - ефективному поновленню порушеного права. Крім того, встановлення строку позовної давності сприяє стабілізації цивільних правовідносин, усуненню невизначеності у відносинах між їх учасниками.

Так, згідно зі ст. 6 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» (в редакції, що діяла на час прийняття оспорюваного рішення), здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю та додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок та ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання відноситься до повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель, а саме Держкомзему України.

Типовим положенням про обласне головне управління земельних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2003 р. N 200 (у редакції чинній на час прийняття спірного рішення) передбачено, що обласне управління земельних ресурсів бере участь у виборі земельних ділянок під розміщення об'єктів і споруд та вносить держадміністрації або органу місцевого самоврядування пропозиції щодо погодження місця їх розташування, викупу та вилучення земель, передачі земельних ділянок у власність та надання у користування, в тому числі на умовах оренди (підпункт 16 пункту 3). Діяльність обласного головне управління земельних ресурсів управління координується головою обласної держадміністрації в межах його повноважень у сфері регулювання земельних відносин, визначених законодавством (пункт 3).

Як встановлено судом, територіальні органи державної влади, здійснили передбачені чинним законодавством України погодження проекту землеустрою для наступного його затвердження. Таким чином, могли та повинні були знати про ці рішення на момент їх прийняття.

Оскільки держава зобов’язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Враховуючи, що прокурором при зверненні до суду із позовною заявою пропущено строк позовної давності, а відповідачі по справі просять застосувати цей строк, суд вважає, що в позові слід відмовити в зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Керуючись, ст.ст. 10, 11, 15, 57, 60,61, 209, 212-214 ЦПК України, ст. 267 ЦК України, ст.ст.152,153,155 ЗК України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, Державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_1 районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсними розпоряджень, державних актів, витребування земельних ділянок,відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд шляхом подачі в 10 денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги,особами які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засідання під час проголошення рішення з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.М.Зінченко