Ухвала суду № 70959625, 08.12.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 352/1978/17

Провадження № 22-ц/779/1871/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Гургула В.Б.

Суддя-доповідач Максюта

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 грудня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

суддів: Василишин Л.В., Мелінишин Г.П.

секретаря Турів О.М.,

з участю представника апелянта ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» про визнання іпотеки припиненою, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Тисменицького районного суду від 03 листопада 2017 року про повернення позовної заяви,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ПАТ «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» про визнання іпотеки припиненою.

Ухвалою Тисменицького районного суду від 03 листопада 2017 року позовну заяву ОСОБА_2 повернуто позивачеві для подання її до належного суду за місцем знаходження відповідача на підставі п.4 ч.3 ст.121 ЦПК України.

Не погодившись з ухвалою суду ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, у якій посилається на безпідставність та необґрунтованість ухвали суду.

Апелянт зазначив, що висновок суду про непідсудність Тисменницькому районному суду заявлених ним позовних вимог є помилковим та таким, що не ґрунтується на нормах закону, оскільки не враховано правила виключної підсудності, встановлені ст.114 ЦПК України. Даний позов виник з приводу нерухомого майна, а саме з приводу припинення іпотеки на квартиру №83, що розташована в будинку №30 по вул. Тролейбусній в с.Угринів Тисменницького району Івано-Франківської області. Крім того, позови про захист прав споживачів можуть пред’являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Вважає ухвалу передчасною, тому просив її скасувати та передати матеріали справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження по справі.

Вислухавши представника апелянта, доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість апеляційної скарги з таких підстав.

Повертаючи позовну заяву, суд виходив з положень ч.2 ст.109 ЦПК України, встановивши, що місцезнаходженням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є вул. Січових Стрільців,17, м.Київ, дійшов висновку про непідсудність Тисменницькому районному суду справи за зазначеним позовом та повернення позовної заяви для подання позову до належного суду за місцезнаходженням відповідача.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів, виходячи з наступного.

За загальним правилом, передбаченим ст.109 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред'являються в суд за їхнім місцезнаходженням.

Разом з тим, частиною 1 ст. 114 ЦПК України встановлено, що позови, які виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30. 03. 2012 р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» правила статті 114 ЦПК про виключну підсудність застосовуються до позовів, що виникають із приводу нерухомого майна ( звернення стягнення на нерухоме майно, передане в заставу іпотечне майно, передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, визнання договору іпотеки недійсним тощо).

У п. п.41, 42 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01.03.2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» (далі - Постанова) зазначено, що перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності. Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна(частина перша статті 114 ЦПК України ). За положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об’єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. До виключної підсудності належать позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364,367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370,372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Отже, за наявності в позові вимог, що виникають з приводу нерухомого майна, визначальним для визначення підсудності справи є положення ч.1 ст.114 (виключна підсудність) ЦПК України, за якими позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред’являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Звертаючись в суд з позовом, ОСОБА_2 просить визнати припиненою іпотеку згідно з іпотечним договором, укладеним 08 червня 2012 року між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк», який посвідчений приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу ОСОБА_3 у зв’язку з припиненням зобов’язання; виключити в Державному реєстрі іпотек запис за №12597868 (про обтяження іпотекою квартири №83), який було внесено у зв’язку з укладенням та посвідченням іпотечного договору шляхом припинення іпотеки в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; зняти заборону на відчуження зазначеної квартири, накладену 18.12.2007 року приватним нотаріусом Богородчанського районного нотаріального округу ОСОБА_3 у зв’язку з укладенням та посвідченням іпотечного договору в Єдиному реєстрі заборон за №12597633 шляхом припинення обтяження в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (а.с.1-2.).

Згідно п.1.1 вищевказаного іпотечного договору, іпотекодавець з метою забезпечення належного виконання зобов’язання, що випливає з кредитного договору (договору кредитної лінії від 08.06.2012 року) передає, а іпотекодержатель приймає в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим договором, належне йому на праві власності нерухоме майно, а саме квартиру №83,що розташована в будинку №30 по вул. Тролейбусній в с.Угринів, Тисменницького району, Івано-Франківської області.

Тобто, в даному випадку спір виник з приводу припинення правочину, предметом якого є іпотечне нерухоме майно.

Оскільки іпотека нерухомого майна є забезпеченням виконання кредитного зобов’язання, то при визначенні підсудності справи слід виходити з положень частини 1 статті 114 ЦПК України, а не визначеного частиною 2 статті 109 ЦПК України загального правила підсудності справи за місцезнаходженням відповідача.

Таким чином, суд з порушенням норм процесуального права дійшов висновку про повернення позовної заяви, а тому апеляційна скарга є обґрунтованою, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а питання про відкриття провадження у справі слід передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 312, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Ухвалу Тисменицького районного суду від 03 листопада 2017 року скасувати.

Передати питання щодо відкриття провадження по справі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді: І.О. Максюта

ОСОБА_4

ОСОБА_5