Рішення № 70959154, 12.12.2017, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/2382/15-ц

Провадження № 2/346/29/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 р. м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі:

головуючого судді Веселова В.М.,

секретаря Максимюк М.А.,

представника відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломия справу за позовом ПАТ «ОСОБА_2 та кредит» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовною заявою до відповідача, в якій вказав,що 13 грудня 2007 року між ПАТ ОСОБА_2 та Кредит та відповідачкою було укладено кредитний договір № 2025ру3-07, на підставі якого ОСОБА_2 надав на умовах забезпеченості, повторності, строковості, платності кредитні кошти в розмірі 55 000,00 євро з кінцевим терміном погашення 13 грудня 2022 року. У зв`язку із порушенням відповідачкою взятих на себе зобов'язань щодо строків повернення кредитних коштів, банком було звернуто до суду заяву про примусове стягнення заборгованості за кредитним договором і 28.07.2010р. Коломийським міськрайонним судом було видано судовий наказ, яким ухвалено стягнути з позичальника та його поручителя заборгованість у сумі 830 546,11 грн. Позичальником не виконано ні рішення суду, ні вимоги кредитного договору, а саме порушено графік повернення відсотків за користування ним, в результаті чого на час подання позовної заяви за ним рахується заборгованість за відсотками та нарахована і несплачена пеня за останній календарний рік, зокрема: - сума заборгованості за кредитом - 654, 76 Євро, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ становить 15 891,35 грн. з розрахунку 1 Євро= 24,2705 UAH, - сума строкової заборгованості за відсотками - 706,67 Євро, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ становить 17 151,23 грн. з розрахунку 1 Євро = 24,2705 UAH,- сума простроченої заборгованості за відсотками - 34 916,23 Євро, що в еквіваленті до національної валюти за офіційним курсом НБУ становить 847 434,36 грн. з розрахунку 1Євро= 24,2705 UAH,- пеня - 3 643 197,57грн. всього загальна заборгованість у сумі 4 523 674,51 грн. Просить суд стягнути з відповідачки на їх користь заборгованість за Кредитним договором № 2025pv3-07 від 13.12.2007р. у розмірі 4 523 674,51 грн. та понесені судові витрати.

В подальшому було подано заяву про збільшення позовних вимог (а.с.131), в якій позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість в сумі 6950437,97 грн.,з яких сума заборгованості по основному кредиту становить 654,76 євро,що становить 19502,81 грн., сума строкової заборгованості за відсотками,що становить 541,78 євро,що становить 16137,57 грн., сума простроченої заборгованості за відсотками 42121,58 євро ,що становить 1254641,81 грн., та сума пені за прострочення заборгованості за кредитом 5660155,78 грн. В подальшому позивач подав уточнення до позовної заяви (а.с.194), в якому вказав,що суд має право ухвалити рішення по справі в іноземній валюті, відповідно просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №2025pv3-07 від 13 грудня 2007 року,а саме суму строкової заборгованості за відсотками 541,78 євро, суму простроченої заборгованості за відсотками 42121,58 євро, суму пені за прострочення заборгованості за кредитом та відсотками 566155,78 грн.

В судове засіданні представник позивача подав письмове клопотання про слухання справи у відсутність представника.

Представник відповідача позовні вимоги не визнала, вказала ,що відповідачка неодноразово робила звірки з банком і не погоджується з цифрами,які наводить банк в своїй позовній заяві. Так, на думку представника відповідачки, сума пені за кредитом становить всього 935961,10 грн., а сума простроченої заборгованості та сума строковї заборгованості нею не перераховувались і точну цифру вказати вона не може.Просить в позовних вимогах відмовити.

Розглянувши матеріали справи, письмову заяву представника позивача, заслухавши пояснення представника відповідачки, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 13 грудня 2007 року між позивачем та відповідачкою було укладено кредитний договір № 2025руЗ-07, на підставі якого ОСОБА_2 надав на умовах забезпеченості, повторності, строковості, платності кредитні кошти в розмірі 55 000,00 Євро з кінцевим терміном погашення 13 грудня 2022 року. У зв'язку із порушенням відповідачкою ОСОБА_3 взятих на себе зобов'язань щодо строків повернення кредитних коштів, банком було звернуто до суду заяву про примусове стягнення заборгованості за кредитним договором і 28.07.2010р. Коломийським міськрайонним судом було видано судовий наказ від 28.07.2010 року, яким ухвалено стягнути з позичальника та його поручителя заборгованість у сумі 830 546,11 грн.(а.с.16).

Однак, позивачкою не було виконане ні рішення суду, ні вимоги кредитного договору, порушено графік повернення відсотків за користування кредитом, в результаті чого утворилась заборгованість за відсотками та нарахована і не сплачена пеня. Відповідачкою не виконано ні рішення суду, ні вимоги кредитного договору, а саме порушено графік повернення відсотків за користування ним, в результаті чого на час подання даної позовної заяви за нею рахується заборгованість за відсотками та нарахована і несплачена пеня.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання, тобто неналежне виконання. Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом,зокрема відшкодування збитків. Згідно з ст.623 ЦК України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

У відповідності до ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Не суперечить чинному законодавству України стягнення заборгованості в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором. До такого висновку дійшов Верховний суд України в постанові від 16 вересня 2015 року №6-190цс15,і ця правова позиція Верховного Суду є обов`язковою для суду нижчої інстанції при вирішенні аналогічних справ. Так, відповідно до ст.2 закону «Про банки і банківську діяльність» кошти є грошима в національній або іноземній валюті чи їх еквівалент; у ст.47 та ст.49 цього закону визначені операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Ці кредитні операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.192 ЦК). Відповідно до ст.533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконано у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок встановлено декретом КМ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.93 №15-93, ст.5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п.2 ст.5 цього декрету. У звязку з наведеним не суперечить чинному законодавству стягнення заборгованості за кредитним договором в іноземній валюті, якщо саме вона надавалась за договором і позивач просить стягнути суму у валюті. Разом зі стягненням заборгованості в іноземній валюті суд має право стягнути й проценти за кредитним договором в іноземній валюті, оскільки такий процент є не фінансовою санкцією, а платою за користування грошима.

Отже, вирішуючи спір про стягнення боргу за кредитним договором в іноземній валюті, суд повинен установити наявність в банку ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями, а встановивши вказані обставини, стягнути грошову суму в іноземній валюті.

Згідно ст.2 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб, а банківський кредит це є будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

У відповідності до ст.47 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті.

Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. Банк здійснює діяльність, надає банківські та інші фінансові послуги в національній валюті, а за наявності відповідної ліцензії Національного банку України - в іноземній валюті. Банк має право вчиняти будь-які правочини, необхідні для надання ним банківських та інших фінансових послуг та здійснення іншої діяльності. Банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

У відповідності до п.12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів,що виникають з кредитних правовідносин» у разі якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Згідно п.16 цієї ж постанови зростання/коливання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене стосується обох сторін договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

При цьому суди повинні зясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року № 541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де передбачено обовязок банків у разі надання кредиту в іноземній валюті під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобовязань за цим договором несе споживач. У відповідності до п.17 цієї ж постанови зобовязання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК). Такі підстави, зокрема, зазначені у статтях 599601, 604609 ЦК.

Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК, оскільки зобовязання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК.

Так, у відповідності до аналізу Верховного Суду щодо застосування ст.16 ЦК України зазначено, що при подачі позову, позивач самостійно обирає спосіб захисту, які передбачені ст.16 ЦК України. А у відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивач подав уточнення до позовної заяви (а.с.194), в якому вказав,що суд має право ухвалити рішення по справі в іноземній валюті, відповідно просить стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором №2025pv3-07 від 13 грудня 2007 року,а саме суму строкової заборгованості за відсотками 541,78 євро, суму простроченої заборгованості за відсотками 42121,58 євро, суму пені за прострочення заборгованості за кредитом та відсотками 566155,78 грн. Однак і з цим твердженням представника позивача суд не погоджується.

Так, саме за заявою позивача Коломийським міськрайонним судом було видано судовий наказ , яким ухвалено стягнути з позичальника та його поручителя заборгованість у сумі 830 546,11 грн. Даний наказ набрав законної сили, не було оскаржено ні ПАТ «ОСОБА_2 та кредит»,ні відповідачкою. В подальшому відповідачка не виконала даний наказ. Таким чином, позивачем - ПАТ «ОСОБА_2 та кредит» було самостійно обрано спосіб захисту згідно ст.16 ЦК України стягнення заборгованості в національній грошовій одиниці -гривні , хоча банк мав всі права та можливості пред`явити позов в іноземній валюті, про що свідчать вищезгадані Постанова ВССУ від 30 березня 2012 року №5 та правові позиції ВСУ в постанові від 16 вересня 2015 року №6-190цс15, однак цього не зробив.

За таких обставин, враховуючи п.16 Постанови ВССУ від 30 березня 2012 року №5, позивач при укладенні кредитного договору, міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти і стягнення збитків(шкоди) внаслідок такого збільшення. Так само, враховуючи п.12 Постанови Пленуму ВСС від 30 березня 2012 року №5,позивач, при поданні позову до суду про стягнення заборгованості з відповідача , якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті,мав повне право стягнути кошти в іноземній валюті, а суд, відповідно у резолютивній частині рішення, зазначив би про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам частини третьої статті 533 ЦК.

Однак, позивач ПАТ «ОСОБА_2 та кредит», ні при укладенні кредитного договору, ні при подачі позову, не бажало скористатись таким своїм правом. Тобто судом, на виконання прохання банку, встановлено та стягнуто з відповідачки суму боргу за кредитним договором з перерахунком в національну валюту.

Суд зазначає, що знецінення гривні за своєю суттю не підпадає під законодавче визначення «реальних збитків», тому в даному випадку таким не може вважатись. Крім цього, знецінення національної валюти сталось не з вини відповідачки, тому вона не може нести за це відповідальність. Так,згідно з ч.2 ст.533 ЦК України якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Саме ці положення і були враховані в вищезгаданому наказі Коломийського міськрайонного суду від 28.07.2010 року.

За таких обставин уточнена вимога (а.с.194) про стягнення з відповідачки заборгованість за кредитним договором №2025pv3-07 від 13 грудня 2007 року,а саме сума строкової заборгованості за відсотками 541,78 євро та сума простроченої заборгованості за відсотками 42121,58 євро, до задоволення не підлягає. Натомість викладений розрахунок в заяві про збільшення позовних вимог (а.с.131), в якій позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість в сумі 6950437,97 грн.,з яких сума заборгованості по основному кредиту становить 654,76 євро,що становить 19502,81 грн., сума строкової заборгованості за відсотками,що становить 541,78 євро,що становить 16137,57 грн., сума простроченої заборгованості за відсотками 42121,58 євро ,що становить 1254641,81 грн., та сума пені за прострочення заборгованості за кредитом 5660155,78 грн. є слушним та підлягає до задоволення, оскільки зазначений в національній грошовій одиниці.

Згідно ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно ст.14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб, та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Згідно ст.10 ч.3 та ст.60 ч.1 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

У відповідності до ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім цього, у відповідності до правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-1047цс16 за змістом статті 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій кількості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.Відповідно до статті 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця або в разі реального повернення йому коштів.

Виходячи із системного аналізу статей 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та нормами ЦК України. Як вбачається з матеріалів справи було видано наказ Коломийського міськрайонного суду від 28.07.2010 року (т.1 а.с.16).

Згідно правової позиції, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 29 червня 2016року у справі № 6-1188цс16 зазначено,що Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Визначення поняття зобовязання міститься у частині першій статті 509 ЦК України. Відповідно до цієї норми зобовязання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. У разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобовязання» (статті 530, 631 ЦК України).

Одним із видів порушення зобовязання є прострочення невиконання зобовязання в обумовлений сторонами строк.При цьому перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до частини пятої статті 261 ЦК України за зобовязаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право предявити вимогу про виконання зобовязання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку. За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Разом із тим, за змістом частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно статті 599 ЦК України зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Оскільки кошти за кредитним договором в належному розмірі повернуто не було, проценти за кредитом та пеня за процентами підлягає стягненню з відповідача у межах строку позовної давності

Таким чином суд приходить до висновку,що рішенням Коломийського міськрайонного суду від 28.07.2010 року (а.с.16),яким є наказ , який набрав законної сили, слід задовольнити позовну заяву частково в частині стягнення збільшених вимог в національній грошовій одиниці.

Згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу , який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У відповідності до ст.3 Цивільно-процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановлену цивільно-процесуальним кодексом звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав,свобод чи інтересів. У відповідності до ст.64 Конституції України право на звернення до суду за захистом своїх прав і свобод не підлягає обмеженню. Дане право гарантоване усім фізичним та юридичним особам, права і свободи чи інтереси яких порушені, незнані або оспорені. Згідно ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у спосіб визначений законами України. У відповідності до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим у відповідності до норм ЦПК України в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін. Згідно ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Згідно ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Судом було надано рівні права сторонам процесу щодо подання доказів, їх дослідження і доведення перед судом їх переконливості. Сторонам по справі, та відповідачці зокрема, неодноразово пропонувалось надати докази по справі , докази повернення коштів згідно укладеного між позивачем та відповідачкою кредитного договору або наказу ,виданого судом, розрахунки пені та штрафів, однак таких документів представник відповідача суду не представив. За таких обставин суд зобов`язаний розглянути справу виключно на підставі тих документів, які подали до суду сторони спору. Відповідач не надав суду жодного обгрунтування яким чином в нього сума пені за кредитом становить всього 935961,10 грн. Більше того не надано жодних розрахунків по сума простроченої заборгованості та сума строкової заборгованості

До суду поступило письмове клопотання, яке міститься в письмовому поясненні, поданому в судовому засіданні 12 грудня 2017 року від відповідачки з проханням застосувати до неї ст.551 ЦК України. Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Як вбачається з розрахунку банку сума заборгованості за пенею становить 5660155,78 грн., відповідно суд може зменшити нараховану позивачем пеню до 1886718.59 грн., згідно ст. 551 ЦК України з огляду на не співмірність із сумою основного боргу.

Згідно ст. 88 ЦПК України на користь позивача також підлягають відшкодуванню понесені ним витрати з оплати судового збору.

Наведене стверджується: копією договору про відкриття відновлювальної кредитної лінії (а.с.5-8), копіями розрахунку заборгованості (а.с.9-15, 17-18), копією судового наказу від 28.07.2010р. (а.с.16), копією паспорта (а.с.19), повідомленнями Коломийського РВ МСУ (а.с.40-42), копією виконавчого листа (а.с.62-63), наданими розрахунками.

На підставі наведеного, ст.ст.525,526,527,530,551,599-601,610,611,623,625,1049-1050,1054,1166 ЦК України, Постанови Пленуму ВССУ від 30 березня 2012 року №5, ЗУ «Про банки та банківську діяльність», правових позицій Верховного Суду України у справах № 6-1047цс16, №6-190цс15 та № 6-1188цс16 , та керуючись ст.ст.10,11,60,61, 213-215,360-7 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1, жительки м. Коломия, вул. С. Бандери, 49/8, Івано-Франківської області, на користь ПАТ ОСОБА_2 та Кредит, код ЄДРПОУ 09807856, МФО 300131, юридична адреса: вул. Артема, 60, м. Київ, 04050, заборгованість за кредитним договором № 2025pv3-07 від 13.12.2007 р. заборгованість в сумі 3177000,97 грн.,з яких сума заборгованості по основному кредиту становить 654,76 євро,що становить 19502,81 грн., сума строкової заборгованості за відсотками, що становить 541,78 євро, що становить 16137,57 грн., сума простроченої заборгованості за відсотками 42121,58 євро ,що становить 1254641,81 грн., та сума пені за прострочення заборгованості за кредитом 1 886718,59 грн. ,в решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1, жительки м. Коломия, вул. С. Бандери, 49/8, Івано-Франківської області, на користь ПАТ ОСОБА_2 та Кредит, код ЄДРПОУ 09807856, МФО 300131, юридична адреса: вул. Артема, 60, м. Київ, 04050, судовий збір в сумі 3654 грн.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Апеляційного суду Івано-Франківської області через Коломийський міськрайонний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Веселов В. М.