Ухвала суду № 70956020, 06.12.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бершова Г.Є.

Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Ружинської К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 по справі № 820/4554/17

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

про визнання відмови незаконною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач – ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1А.) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, в якому просить суд визнати відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки згідно заяви від 29.03.2017 незаконною та зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області задовольнити заяву, надавши відповідний дозвіл.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Харківській області щодо належного розгляду заяви ОСОБА_1 від 29.03.2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.03.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з урахуванням висновків суду у даній справі.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 640 (шістсот сорок) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обгрунтована тим, що висновки суду першої інстанції про зобов'язання головне управління повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду суперечать статті 118 Земельного кодексу України, оскільки відповідач користується дискреційним правом щодо рішень, коли він може або надати земельні ділянки або надати вмотивовану відмову в їх наданні.

Позивач, не погодившись з постановою суду першої інстанції, також подав апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, позивач просить постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26 жовня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю. В обгрунтування доводів апеляційної скарги стверджує, що суд першої інстанції протиправно вийшов за межі позовних вимог, зобов'язавши відповідача повторно розглянути заяву замість того, щоб зобов'язати вчинити дії щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання 06.12.2017 за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційних скарг, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач через свого представника звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Харківській області з заявою від 29.03.2017 про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1,8000 га для ведення особистого селянського господарства із земель запасу сільськогосподарського призначення на території Борщівської сільської ради Балаклійського району Харківської області за межами населеного пункту для подальшої передачі у власність (а.с. 6).

У заяві було зазначено, що вказана земельна ділянка необхідна ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства. Крім того, у заяві вказано, що правом на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності в межах норм, встановлених ст. 121 Земельного кодексу України, заявник не скористався. До заяви було додано необхідний пакет документів.

Головним управлінням Держгеокадастру в Харківській області було повідомлено уповноважену особу позивача листом від 28.04.2017 за № Б-8131/0/6-9477/0/21-17, про неможливість вирішити поставлене питання по суті, оскільки земельним масивом, на якому позивач бажає отримати земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, зацікавилась Харківська обласна громадська організація "Спілка ветеранів АТО"( а.с.8).

Крім того, вказаним листом, серед іншого, було роз'яснено, що Головне управління утримується від прийняття відповідного рішення до моменту вирішення по суті питань учасників антитерористичної операції.

Не погодившись із такими діями відповідача щодо утримання від прийняття рішення по суті, позивач звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково з урахуванням статті 11 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що Головним управління Держгеокадастру у Харківській області в листі від 28.04.2017 за № Б-8131/0/6-9477/0/21-17 не розглянуто по суті заяву позивача від 29.03.2017 року щодо відведення йому земельної ділянки, за результатами чого не надано дозволу чи вмотивованої відмови у відведенні земельної ділянки, як того вимагають положення ч.7 ст.118 ЗК України, що, в свою чергу вказує на порушення суб`єктом владних повноважень прав та законних інтересів позивача.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг позивача та відповідача, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.

Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель врегульовано Земельним кодексом України (далі – ЗК України).

Так, відповідно до ч.1, 2 та п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

За приписами абз.1 ч.1 ст.116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування ( ч.2 ст.116 ЗК України) .

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом ( ч.3 ст.116 ЗК України).

Згідно з ч.1 ст. 117 ЗК України, передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства) ( ч.6 ст.118 ЗК України).

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку ( ч.7 ст.118 ЗК України).

Виходячи із системного аналізу вказаних вище правових приписів можна зробити висновок, що суб'єкт владних повноважень не має можливості утримуватись від прийняття відповідного рішення за результатом розгляду питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Тому за результатами розгляду заяви, поданої в установленому порядку, такий суб'єкт має виключні дискреційні повноваження: або надати дозвіл на розробку проекту для відведення земельної ділянки, або надати вмотивовану відмову.

При цьому, законом унормовано виключні підстави, за наявності яких заявникові може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, тому відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з інших підстав, ніж встановлені ч. 7 ст. 118 ЗК України, є невмотивованою та неправомірною.

Враховуючи приписи п. б ч.1 ст. 121 ЗК України, якими унормовано право громадян України на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара, та беручи до уваги, що заявлений позивачем розмір земельної ділянки відповідає вказаному, водночас, при розгляді заяви позивача не було встановлено підстав, передбачених ч.7 ст.118 ЗК України, у відповідача не було законних підстав для утримання від прийняття відповідного рішення.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що Головним управління Держгеокадастру у Харківській області в листі від 28.04.2017 за № Б-8131/0/6-9477/0/21-17 не розглянуто по суті заяву позивача від 29.03.2017 щодо відведення йому земельної ділянки, за результатами чого не надано дозволу чи вмотивованої відмови у відведенні земельної ділянки, як того вимагають положення ч.7 ст.118 ЗК України, що, в свою чергу вказує на порушення суб`єктом владних повноважень прав та законних інтересів позивача.

Також колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність виходу за межі позовних вимог шляхом зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.03.2017 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з урахуванням висновків суду.

При цьому колегія суддів відхиляє посилання апелянтів – як позивача, так і відповідача, про протиправність виходу суду першої інстанції за межі позовних вимог з підстав наявності, на думку відповідача, у нього дискреційних повноважень на прийняття рішення, та навпаки з підстав відсутності дискреції у спірних правовідносинах у відповідача (як це вважає позивач), з таких підстав.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом ОСОБА_2 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Колегія суддів зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.

Виходячи із приписів ст. 118 ЗК України відповідач за результатами розгляду заяви позивача мав виключні дискреційні повноваження: або надати дозвіл на розробку проекту для відведення земельної ділянки, або надати вмотивовану відмову. Тому утримання від прийняття будь-якого з вище перерахованих рішень правомірно визнано судом першої інстанції протиправним.

Зважаючи на пункт 3 частини третьої статті 2 КАС України, відповідно до якого у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони обґрунтовано, суди у цій справі мають право і зобов’язані перевірити обґрунтованість оскаржуваного рішення Головного управління Держгеокадастру у Харківській області.

Це узгоджується з передбаченим пунктом 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року правом особи на доступ до суду, що, зокрема, включає такий аспект, як право на розгляд справи судом із "повною юрисдикцією", тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо: повторної (після адміністративного органу) оцінки доказів; встановлення обставин, які були підставою для прийняття оскарженого адміністративного рішення; належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28 червня 1990 року у справі "Обермейєр проти Австрії" (CASE OF OBERMEIER v. AUSTRIA); п. 155 рішення Європейського суду з прав людини від 4 березня 2014 року у справі "Гранд Стівенс проти Італії" (CASE OF GRANDE STEVENS v. ITALY)).

При цьому стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами Європейський суд з прав людини виробив позицію, за якою за загальним правилом національні суди повинні утриматися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак все ж суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об’єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 111 рішення від 31 липня 2008 року у справі "Дружстевні заложна пріа та інші проти Чеської Республіки" (CASE OF DRUЋSTEVNН ZБLOЋNA PRIA AND OTHERS v. THE CZECH REPUBLIC); п. 157 рішення від 21 липня 2011 року у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 44 рішення від 22 листопада 1995 року у справі "Брайєн проти Об’єднаного Королівства" (CASE OF BRYAN v. THE UNITED KINGDOM); п. 156-157, 159 рішення від 21 липня 2011 року у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (CASE OF SIGMA RADIO TELEVISION LTD. v. CYPRUS); п. 4 рішення Європейської комісії з прав людини щодо прийнятності від 8 березня 1994 року у справі "ISKCON та 8 інших проти Об’єднаного Королівства" (ISKCON and 8 Others against the United Kingdom); п. 47-56 рішення від 2 грудня 2010 року у справі "Путтер проти Болгарії" (CASE OF PUTTER v. BULGARIA).

Колегія суддів зазначає, що адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті 105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.

З урахуванням фактичних обставин справи, оскільки відповідачем не реалізовано його дискреційні повноваження щодо надання або відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, висновки суду про зобов'язання щодо повторного розгляду заяви не розцінюються колегією суддів як втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки спрямовані на ефективне поновлення порушених прав позивача.

Але саме через те, що відповідачем не реалізовано його повноваження по розгляду заяви ОСОБА_1 по суті та не вирішено питання щодо надання згоди або відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, колегія суддів не може врахувати вимоги апелянта – позивача про необхідність зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, оскільки такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту протиправної відмови у наданні дозволу за результатами розгляду заяви позивача по суті, що зумовлює необхідність їх відновлення належним способом у тій мірі, у якій вони порушені, а не у випадку утримання від прийняття рішення з підстав вказаних Головним управління Держгеокадастру у Харківській області в листі від 28.04.2017 за № Б-8131/0/6-9477/0/21-17.

У відповідності до ст. 159 КАС України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 159 КАС України, підстав для задоволення вимог апеляційних скарг колегією суддів не встановлено.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну правову оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційних скарг, з наведених вище підстав, висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 26.10.2017 по справі № 820/4554/17 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлений 11.12.2017.