Постанова № 70955704, 13.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/17575/16 Головуючий у 1-й інстанції: Келеберда В.І

Суддя-доповідач: Ключкович В.Ю.

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Ключковича В.Ю.,

суддів Кузьмишиної О.М.,

Літвіної Н.М.,

за участю секретаря Капші А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення від 26.04.2016 №2173-1305.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем безпідставно здійснено нарахування позивачу земельного податку за використання земельної ділянки під нежитловим приміщеннями, яке знаходяться у власності позивача, оскільки позивач не є власником (користувачем) земельної ділянки.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2017 року позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 26.04.2016 №2173-1305 прийняте Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нову, якою позовні вимоги залишити без задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, думку учасників процесу, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції зміні в мотивувальній частині, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду суд апеляційної інстанції має право, зокрема, змінити постанову суду.

Згідно ч. 1 ст. 201 КАС України, підставами для зміни постанови суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_3 є власником нежитлового будинку - складу загальною площею 1541,10 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1 від 03.12.2012, витягом про державну реєстрацію прав на нежилий будинок - склад №33514983 від 19.03.2012 та інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №71709531 від 28.10.2016(а.с.14,15,16).

26.04.2017р. Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №2173-1305 форми "Ф", згідно якого ОСОБА_3 визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб в розмірі 373670,20 грн, яку позивач сплатив згідно копій квитанцій, які є у матеріалах справи.

Незважаючи на сплату, визначеного податковим повідомленням-рішенням №2173-1305 грошового зобов'язання, позивач не погоджується із вказаним рішенням податкового органу у зв'язку з чим звернувся до суду.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано доказів, що позивач є власником/користувачем земельної ділянки, у зв'язку з чим податковим органом безпідставно нараховано позивачу податкове зобов'язання по платі за землю.

З такими висновком суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Згідно зі ст.206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Відповідно до підпункту 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК) (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

Згідно з вимогами підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпунктів 269.1.1 і 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За пунктом 287.7 статті 287 ПК України у разі надання в оренду земельних ділянок (у межах населених пунктів), окремих будівель (споруд) або їх частин власниками та землекористувачами податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди земельної ділянки або з дати укладення договору оренди будівель (їх частин).

Відповідно до п.286.1 ст.286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 р. № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Отже, особа, яка придбала будівлю, відповідно до п. 287.6 ст. 287 Податкового кодексу України має сплачувати земельний податок на загальних підставах за земельну ділянку, на якій розташовано таку будівлю, з урахуванням прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Як зазначає Верховний Суд України у постанові від 12 вересня 2017 року у справі № 2а-10596/12/2670, у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 ПК платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа.

Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа № 21-804а16).

Згідно з ч. 1 ст. 244-2 КАС висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку про те, що контролюючий орган мав достатні правові підстави для визначення позивачу податкового зобов'язання з земельного податку за земельну ділянку під належним позивачу нежилим приміщенням, у зв'язку з чим суд першої інстанції помилково зазначив в мотивувальній частині оскаржуваної постанови про відсутність у позивача обов'язку сплати земельного податку.

Разом з тим, перевіряючи доводи позивача в частині здійснення податковим органом неправильного розрахунку оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд апеляційної інстанції виходить з такого.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» від 11.12.2003 року №1378-IV технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою.

З матеріалів справи вбачається, що нарахування ОСОБА_3 суми земельного податку контролюючим органом здійснено на підставі витягу з технічної документації від 23 травня 2008 року №Ю-21845/2008, рішень Київської міської ради від 26 липня 2007 року №43/1877 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення" та від 03 липня 2014 року №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва" та з урахуванням встановлених коефіцієнтів індексації.

З наявної в матеріалах справи копії витягу з технічної документації від 23 травня 2008 року №Ю-21845/2008 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий №72:481:028), виданого Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) ТОВ "Пріора ЛТД", вбачається, що місце розташування земельної ділянки: АДРЕСА_2 функціональне використання: землі комерційного використання, площа земельної ділянки становить 2258,87кв.м (технічний звіт по встановленню зовнішніх меж землекористування); економіко-планувальна зона - зона №112 (рішення Київської міської ради від 26 липня 2007 року №43/1877 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва та Порядку її визначення"); базова вартість 1кв.м землі - 462,96 грн./кв.м; коефіцієнт на функціональне використання землі - 2,50; локальні коефіцієнти на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони: в зоні магістралей підвищеного містоформуючого значення - 1,20, в зоні пішохідної доступності швидкісного міського та зовнішнього пасажирського транспорту - 1,15, в санітарно-захисній зоні - 0,96; узагальнюючий локальний коефіцієнт - 1,32; коефіцієнт індексації грошової оцінки - 1,028 (постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2000 року №783 "Про проведення індексації грошової оцінки земель", лист Державного Агентства земельних ресурсів України від 10 січня 2008 року №14-22-6/55). Нормативна грошова оцінка земельної ділянки - 2258,87 х 462,96 х 2,50 х 1,32 х 1,028 = 3547658,12 грн.

Разом з тим, з 01 липня 2015 року введена в дію нова нормативна грошова оцінка земель м. Києва згідно з рішенням Київської міської ради 03.07.2014 № 23/23 «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва» визнано таким, що втратили чинність пункти 1 та 2 рішення Київської міської Ради від 26.07.2007 № 43/1877.

У складі технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва затверджено: схеми економіко-планувального зонування міста Києва (додаток 1); нормативну грошову оцінку земель міста Києва (додаток 2); схеми впливу локальних факторів, що характеризують місце розташування земельних ділянок у місті Києві (додаток 3); нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення в межах міста Києва, а саме: затверджені локальні коефіцієнти на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони : в зоні магістралей підвищеного містоформувального значення - 1,05; в зоні пішохідної доступності швидкісного міського та зовнішнього пасажирського транспорту - 1,04; в санітарно-захисній зоні - 0,80.

Отже, загальний локальний коефіцієнт на місцезнаходження земельної ділянки у межах економіко-планувальної зони становить 0,87 (1,05 х 1,04 х 0,80), що є відмінним від узагальнюючого локального коефіцієнта, застосованого відповідачем (1,32) при здійсненні розрахунку земельного податку позивача.

Таким чином, при розрахунку спірної суми податку контролюючим органом взято до уваги застарілі дані щодо нормативної грошової оцінки, зокрема в частині показника узагальнюючого коефіцієнту, що в результаті вплинуло на розмір нарахованого податку.

Також, під час розгляду справи у суді податковим органом не обґрунтовано необхідність здійсненні розрахунку розміру земельного податку у 2016 році із застосуванням коефіцієнту індексації грошової оцінки в тому числі і за 2015 рік.

Згідно із Законом України «Про Державний земельний кадастр» від 07.07.2011 року №3613-VІ та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-ІV, з 01.01.2013 року ведення державного земельного кадастру покладено на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, - Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадстр), який здійснює свої функції, втому числі через свої територіальні органи.

Відповідно до рішення Київської міської ради від 18.04.2013 року №194/9251 «Про ведення міського земельного кадастру» ведення міського земельного кадастру та надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок покладено на Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Тобто, надання довідок (витягів) з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельних ділянок з зазначенням коефіцієнту індексації покладено у даному випадку виключно на ГУ Держгеокадастру у м. Києві та Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

Однак, матеріали справи не містять довідки/витягу про нормативно грошову оцінку земельної ділянки позивача про застосування показників та нормативів, що були введені в дію з 01 липня 2015 року рішенням Київської міської ради від 10.12.2014 року № 565/565, яким введено в дію нову технічну документацію з нормативної грошової оцінки земель міста Києва, затверджену рішенням Київської міської ради від 03.07.2014 року №23/23, та діяли у 2016 році

У зв'язку відсутністю у матеріалах справи необхідних даних для правильного розрахунку земельного податку ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції фактично позбавлений можливості зробити висновок щодо чіткого визначення розміру земельного податку, який має бути нарахованим ОСОБА_3 у 2016 році.

Враховуючи наведені обставини в сукупності, суд вважає, що податковий орган при визначенні розміру податкового зобов'язання позивача діяв необґрунтовано та враховуючи відсутність у суду даних для правильного визначення розміру земельного податку, колегія суддів приходить до висновку про протиправність прийнятого податкового повідомлення-рішення та наявність підстав для його скасування.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що скасування вказаного податкового повідомлення-рішення не позбавляє податковий орган прийняти нове податкове повідомлення - рішення із врахуванням висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у цій справі, оскільки неприйняття такого призведе до неправомірного звільнення ОСОБА_3 від обов'язку сплати земельного податку за 2016 рік.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В даному випадку такий обов'язок відповідачем не виконано, оскільки податковий орган не надав суду докази використання під час обрахунку спірної суми земельного податку позивача відомостей про нормативну грошову оцінку земельної ділянки актуальних станом на день прийняття податкового повідомлення-рішення від 26.04.2016 року №2173-1305.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що окружний суд, вирішуючи спір, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання протиправним і скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача, проте, пославшись в мотивувальній частині, як на підставу для цього, на ненадання відповідачем доказів, що позивач є власником/користувачем земельної ділянки, та у зв'язку з цим безпідставним нарахуванням позивачу податкового зобов'язання по платі за землю, порушив норми матеріального права, оскільки до ОСОБА_3, як до нового власника об'єкта нерухомості перейшов і встановлений податковим законом обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно.

Оскільки судом першої інстанції правильно по суті вирішено справу, але з помилковим застосуванням норм матеріального права, це є підставою для зміни судового рішення. Тому суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу частково, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2017 року в її мотивувальній частині змінює. В іншій частині постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2017 року є законною та обґрунтованою.

Керуючись ст.ст.160,198, 200, 201, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2017 року змінити в мотивувальній частині.

В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 травня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст постанови складено та підписано 13.12.2017.

Головуючий суддя: В.Ю.Ключкович

Судді: О.М. Кузьмишина

Н.М. Літвіна