Рішення № 70955317, 12.12.2017, Господарський суд Хмельницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

Господарський суд Хмельницької області у складі: суддя Вибодовський О.Д., розглянувши матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор", м. Старокостянтинів

до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)", м.Ізяслав

про стягнення 204 358,28грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - за довіреністю № 18/3-10 від 18.10.2017р.

від відповідача: ОСОБА_2 - за довіреністю № 14 від 28.11.2017р.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор", м. Старокостянтинів звернулось з позовом до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)", м.Ізяслав про стягнення 204 358,28грн. заборгованості, з яких) інфляційні втрати в розмір 88824,54грн. та проценти річних в розмірі 115533,74грн.

Ухвалою суду від 23.10.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі №924/977/17. Сторони про час, дату і місце проведення судового засідання повідомленні належним чином. Копії ухвал про порушення провадження у справі сторонам направленні рекомендованими листами.

В судовому засіданні 29.11.2017р. представники відповідача та письмовому відзиві на позов позовні вимоги не визнають, та просять суд застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволені позову.

Також звертають увагу, що при розрахунку інфляції позивачем не включено періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція), що суперечить п. 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань».

В судовому засіданні 12.12.2017р. представник позивача позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні. Додатково надав суду відповідь на відзив відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав.

Відповідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Для уникнення зловживання процесуальними правами, враховуючи те, що судом вжито всіх необхідних заходів щодо належного розгляду справи, суд вважає за доцільне розглянути дану справу по суті, на підставі до ст.75 ГПК України, за наявними документами.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

29 жовтня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор", м. Старокостянтинів (продавець) та Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)", м.Ізяслав (покупець) укладено договір купівлі-продажу за №29/1-10/13, у відповідності до умов якого продавець зобов'язався передати, а покупець оплатити і прийняти товар, кількість, номенклатура, ціна якого визначається відповідно накладних на відпуск товару.(п.п.1.1, 1.2).

Згідно п. 2.2 договору, товар поставляється покупцеві на умовах EXW - м.Старокостянтинів, пров.Мануїльського, 10.

На виконання умов даного договору позивачем відвантажено, а представником відповідача, згідно довіреності на отримання товару №000223 від 29 жовтня 2013 року, яка підписана керівником та скріплена печаткою відповідача, отримано товар на загальну суму 97076,00грн., підтвердженням чого є накладна №873 від 29 жовтня 2013року.

Договором встановлено, що покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця коштів. Датою передачі (отримання) товару є дата вказана у видатковій накладні на товар. Датою оплати вважається дата, коли грошові кошти зараховані на банківський рахунок продавця. Сторони за взаємним погодженням, шляхом підписання додаткової угоди до цього договору, можуть змінити форму розрахунків та оплати за отриманий товар. (розділ 3 договору).

Свої зобов'язання щодо оплати товару відповідач не виконав.

Пунктом 5.6 договору, сторони обумовили, що у разі прострочення виконання зобов'язання покупець на вимогу продавця зобов'язаний сплатити 30% річних від простроченої суми.

31 липня 2017 року за вих. №118/14 позивачем на адресу відповідача надіслано вимогу №1 про виконання зобов'язання та здійснення оплати товару отриманого від позивача в сумі 97076,00грн., яку відповідач отримав 02 серпня 2017 року, про що свідчить відповідний підпис на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Позивач зазначає, що вимога залишена відповідачем без розгляду, оскільки упродовж семиденного строку від дня її пред'явлення, зобов'язання не виконано і жодної відповіді позивачем не отримано.

У зв'язку з невиконання вимоги про сплату боргу, 04 вересня 2017 року за вих. №254/14 представником позивача, відповідно ст.ст. 5-6 ГПК України, надіслано претензію №1 з вимогою сплатити борг в сумі 97076,00грн. та попереджено відповідача про можливість нарахування штрафних санкції в сумі 447756,02грн.

Відповідачем претензія залишена без відповіді та задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор", м. Старокостянтинів 20.10.2017р., керуючись ст.530, 625 ЦК України, звернулось до суду з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)", м.Ізяслав - 204 358,28грн. заборгованості, з яких: інфляційні втрати в розмір 88824,54грв. та проценти річних в розмірі 115533,74грн.

Зокрема позивачем нараховано до стягнення з відповідача 115533,74грн. - 30% річних за період прострочення з 30.10.2013р. по 17.10.2017р. та 88824,54грн. інфляційних втрат, нараховані за період листопад, грудень 2013р. в сумі 679,53грн., за 2014рік в сумі 24171,92, за 2015рік в сумі 42033,90, за 2015рік в сумі 12037,42грн. та за січень-жовтень 2017року в сумі 9901,75грн. Однак детального, помісячного розрахунку суду позивачем не надано.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, судом враховується наступне.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

З положень ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України вбачається, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 11 ЦК України та ст. 174 ГК України визначено, що господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З матеріалів справи вбачається, 29 жовтня 2013 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор", м. Старокостянтинів (продавець) та Державним підприємством "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)", м.Ізяслав (покупець) укладено договір купівлі-продажу за №29/1-10/13, у відповідності до умов якого позивачем відвантажено, а представником відповідача, згідно довіреності на отримання товару №000223 від 29 жовтня 2013 року, яка підписана керівником та скріплена печаткою відповідача, отримано товар на загальну суму 97076,00грн., підтвердженням чого є накладна №873 від 29 жовтня 2013року.

Згідно статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, прийняття покупцем товару від продавця засвідчує укладання між сторонами у цій справі договору купівлі-продажу.

Як установлено судом, за придбаний товар відповідач повного та своєчасного розрахунку не провів.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Частиною 2 передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Однак, загальні положення частини другої статті 530 ЦК України, не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки термін виконання зобов’язання, що випливає із правовідносин купівлі-продажу, чітко встановлено спеціальною нормою права, а саме статтею 692 ЦК України, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Оскільки інший строк оплати товару сторонами у видаткових накладних встановлений не був, то відповідач мав розрахуватись з продавцем після отримання товару. (Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 17 травня 2013 року у справі № 5021/2330/2011).

Частиною 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” визначено, що якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі – продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття. (Правова позиція Верховного Суду України, викладена в постановах від 19.08.2014р. №3-78гс14, від 30.09.2014р. № 3-121гс.).

Також судом враховується позиція Вищого господарського суду України, викладена в Інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" щодо визначення строку виконання боржником грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу. Зокрема, ВГС України зазначено, що якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується (постанова Вищого господарського суду України від 28.02.2012 № 5002-8/481-2011).

При цьому, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (постанова Вищого господарського суду України від 21.04.2011 № 9/252-10).

З огляду на вищевикладене, позивач зобов'язаний був здійснити розрахунок з позивачем після отримання товару.

Згідно розділу 3 договору, покупець здійснює оплату товару шляхом перерахування на розрахунковий рахунок продавця коштів. Датою передачі (отримання) товару є дата вказана у видатковій накладні на товар. Датою оплати вважається дата, коли грошові кошти зараховані на банківський рахунок продавця. Сторони за взаємним погодженням, шляхом підписання додаткової угоди до цього договору, можуть змінити форму розрахунків та оплати за отриманий товар. (розділ 3 договору).

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов даного договору позивачем відвантажено, а представником відповідача, згідно довіреності на отримання товару №000223 від 29 жовтня 2013 року, яка підписана керівником та скріплена печаткою відповідача, отримано товар на загальну суму 97076,00грн., підтвердженням чого є накладна №873 від 29 жовтня 2013року. Тому у відповідача виник обов’язок щодо його оплати, а у позивача, відповідно, виникло право вимоги такої оплати з 30 жовтня 2013 року, і це прострочення не є триваючим правопорушенням.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 5.6 договору, сторони обумовили, що у разі прострочення виконання зобов'язання покупець на вимогу продавця зобов'язаний сплатити 30% річних від простроченої суми.

Пунктом 3 ст. 3 ст. 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору, який передбачає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Враховуючи, що відповідач своїх зобов'язань щодо оплати одержаного товару належним чином не виконав, позивачем нараховано до стягнення з відповідача 115533,74грн. - 30% річних за період прострочення з 30.10.2013р. по 17.10.2017р. та 88824,54грн. інфляційних втрат, нараховані за період листопад, грудень 2013р. в сумі 679,53грн., за 2014рік в сумі 24 171,92, за 2015рік в сумі 42033,90, за 2015рік в сумі 12037,42грн. та за січень-жовтень 2017року в сумі 9901,75грн. Однак детального, помісячного розрахунку суду позивачем не надано.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, розглянувши вимоги позивача щодо стягнення суми 3% річних та інфляційних витрат, враховує, що пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” передбачено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Як вбачається із матеріалів справи, 29 жовтня 2013 року продавцем було продано, а покупцем отримано товар згідно з в накладної №873 від 29.10.2013., а тому у відповідача виник обов’язок щодо його оплати з 30 жовтня 2013 року.

Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до статті 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Згідно п. 3.4 та 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань”, до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та сум процентів застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України).

Пунктом 5.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу).

Перебіг позовної давності за змістом статті 261 ЦК України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Частинами третьою, четвертою, п’ятою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Тобто, судом встановлено, що право вимоги про оплату переданого товару у ТОВ "Старокостянтинівцукор" виникло 30 жовтня 2013 року, а тому строк позовної давності згідно з приписами частини 5 статті 261 Цивільного кодексу України для звернення до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу у позивача закінчився 30 жовтня 2016року, в той час як позовна заява позивачем подана до суду 20.10.2017 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Отже, обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини.

Згідно положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, враховуючи заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

Згідно ст.49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 1, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор", м. Старокостянтинів до Державного підприємства "Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№58)", м.Ізяслав про стягнення 204 358,28грн. відмовити.

Повне рішення складено 13.12.2017 р.

Суддя О.Д. Вибодовський

Віддрук. 1 прим.

1 - до справи,