Рішення № 70955311, 12.12.2017, Господарський суд Херсонської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРCОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Театральна,18, м. Херсон, 73000,

тел./0552/26-47-84, 49-31-78, факс 49-31-78, веб сторінка: ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

____________________________

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 грудня 2017 року Справа № 923/1049/17

Господарський суд Херсонської області у складі судді Закуріна М. К., при секретарі судового засідання Бєловій О.С., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОЛІМЕКС-МОСТОСТАЛЬ УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПГ "СЕВЕР-СТАЛЬ"

про стягнення 671588,95 грн,

за участі представників сторін:

від позивача ОСОБА_1 (адвоката),

від відповідача не зявився,

в с т а н о в и в:

14.11.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю «ПОЛІМЕКС-МОСТОСТАЛЬ УКРАЇНА» звернулося до суду з позовом, спрямованим до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГ «СЕВЕР-СТАЛЬ», про стягнення 671588,95 грн заборгованості за договором оренди № 01/06/2012 від 01.06.2012, з яких: 217978,83 грн основної заборгованості, 244887,52 грн пені, 19585 грн річних та 189137,60 грн інфляційних, зазначаючи, що відповідач не сплатив орендну плату за період з серпня 2013 року по серпень 2014 року.

Ухвалою суду від 16.11.2017 порушено провадження у справі та її розгляд призначений на 28.11.2017 із зобовязанням відповідача зявитися в судове засідання та надати відзив на позов. Проте у вказаний час представник відповідача не зявився та про причини неявки не повідомив, у звязку з чим розгляд справи був відкладений до 12.12.2017. У вказаний час представник відповідача вдруге не зявився, а тому розгляд справи проведений без участі відповідача.

Крім викладеного судом встановлено, що 01.06.2012 між сторонами укладений договір оренди № 01/06/2012, за умовами якого позивач, виступаючи в якості орендодавця, передав відповідачу, як орендарю, в оплатне користування приміщення площею 1500 кв. м за адресою: м. Житомир, вул. Корольова, 132; а відповідач зобовязалася сплачувати орендну плату та інші платежі (за електроенергію, воду, телефонний звязок) в розмірі 30000 грн на місяць не пізніше 7 числа поточного оренді місяця.

На виконання умов договору позивач передав за актом приймання-передачі від 01.06.2012 обумовлене приміщення в оренду та щомісячно складав акти наданих послуг. Зокрема, за актами № 79 від 31.08.2013 надано послуг на суму 4569,12 грн, № 91 від 30.09.2013 на суму 36214,96 грн, № 130 від 31.12.2013 на суму 45656,50 грн, № 11 від 31.01.2014 на суму 35335,06 грн, № 47 від 30.04.2014 на суму 167,30 грн, № 50 від 31.05.2014 на суму 16835,26 грн, № 63 від 30.06.2014 на суму 18844,30 грн, № 79 від 31.07.2014 на суму 40957,45 грн, № 92 від 31.08.2014 на суму 20611,076 грн, а всього на загальну суму 219218,02 грн.

Не дивлячись на умови договору відповідач власні зобовязання виконав частково, сплативши 29.09.2015 лише 15000 грн, що вбачається з банківської виписки від 29.09.2015, у звязку з чим заборгованість складає 2014191,02 грн. При цьому суд зазначає, що позивач вказав про заборгованість відповідача в розмірі 217978,83 грн, але не підтвердив відповідними доказами, а тому посилання на цей факт судом до уваги не приймаються.

Через несвоєчасне виконання зобовязання щодо сплати орендної плати та інших платежів позивачем нараховані 189137,60 грн інфляційних за кожний місяць несплати в період з 01.11.2014 по 23.10.2017, 19585 грн річних за період з 01.11.2014 по 23.10.2017 з посиланням на приписи статті 625 ЦК України, а також 244887,52 грн пені, яка передбачені пунктом 4.2. договору, за яким за порушення строків, вказаних в пункті 3.3. договору орендодавець має право стягнути з орендаря пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Встановлені судом обставини наявності укладеного між сторонами договору, свідчать про виникнення між ними майново-господарського зобовязання, в силу якого у відповідності до приписів статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України одна сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а інша (управнена) сторона має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. За частиною 1 статті 175 того ж Кодексу майнові зобовязання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Зміст та умови договору, аналіз правовідносин та господарсько-договірних зобовязань (майново-господарських зобовязань у відповідності до частини 1 статті 179 ГК України), які виникли між сторонами на підставі вказаного договору (правочину), з огляду на вказані правові положення, свідчать, що за своєю юридичною природою між ними укладений договір оренди. Зокрема, згідно з приписами статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності, а за змістом статті 286 того ж Кодексу орендар сплачує орендодавцеві незалежно від наслідків своєї господарської діяльності орендну плату, яка є фіксованим платежем та встановлюється сторонами у грошовій формі.

Зі змісту наведених норм слідує висновок, що орендар зобовязаний сплатити орендодавцеві оренду плату у встановлений строк, а безпосередньо між сторонами такого правочину виникають правовідносини оренди (найму).

Статтею 193 ГК України встановлені загальні правила виконання господарських зобовязань, за яким субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). При цьому не допускаються одностороння відмова від виконання зобовязань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобовязання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7).

За таких обставин, несвоєчасне та неповне виконання відповідачем взятого на себе зобовязання по сплаті орендної плати та інших платежів за договором, є порушенням взятих відповідачем на себе зобовязань та вказаних правових положень.

Вирішуючи правомірність нарахованих та заявлених до стягнення сум інфляційних, річних та пені, суд зазначає, що згідно з частиною 1 статті 199 ГК України виконання господарських зобовязань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобовязань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за частинами 1 та 2 статті 217 ГК України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.

Безпосередньо правові наслідки порушення грошових зобовязань передбачені приписами статей 230-237 ГК України та статей 549 - 552, 611, 625 ЦК України.

Так, згідно із частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

В статті 549 ЦК України конкретизовано визначення таких штрафних санкцій, а саме пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання, а у відповідності до приписів частини 2 статті 551 того ж Кодексу, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Таким чином, неустойка має безпосередню мету стимулювати боржника до виконання зобовязання; за допомогою неустойки забезпечуються права кредитора шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобовязання; неустойка стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобовязання боржником, трансформуючись у такий спосіб у міру цивільно-правової відповідальності.

За приписом статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

При цьому за частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

З огляду на вказані правові приписи та фактичні обставини справи, відповідач, порушивши зобовязання щодо сплати орендної плати, повинен на підставі пункту 4.2. договору сплатити позивачу 3400,62 грн пені. Зокрема, позивачем при розрахунку пені взята загальна сума за кожним з актів без урахування, що пунктом 4.2. договору сторонами встановлювалася можливість нарахування пені лише при несплаті орендної плати, а не всієї суми за актами; не враховано шестимісячного строку нарахування пені; а також самостійно визначено період початку обрахунку з 01.11.2014, хоча орендна плата є періодичним платежем та невиконання зобовязання з її оплати виникає з наступного дня після встановленого договором граничного терміну (в даному випадку з наступного 8 числа місяця). У звязку з цим, правильним розрахунком пені є лише пеня, нарахована за актами №№ 50, 63, 79, 92, а саме: за актом № 50 від суми орендної плати 13548,36 грн з ПДВ за період з 01.11.2014 по 07.11.2014 в розмірі 64,96 грн; за актом № 63 від суми орендної плати 15000 грн з ПДВ за період з 01.11.2014 по 07.12.2014 в розмірі 410,96 грн; за актом № 79 від суми орендної плати 30000 грн з ПДВ за період з 01.11.2014 по 07.01.2015 в розмірі 1535,34 грн; за актом № 92 від суми орендної плати 18387,10 грн з ПДВ за період з 01.11.2014 по 07.02.2015 в розмірі 1389,36 грн.

За таких обставин нарахування пені є правомірним лише в сумі 3400,62 грн.

Разом з тим, у відповідності до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Вказані інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування за загальним правилом здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи із суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) також не мають характеру штрафних санкцій, а є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Аналогічні правові висновки викладені в пункті 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань».

Таким чином, відповідач, порушивши грошове зобовязання, повинен, за вказаних правових приписів та договірних умов, сплатити позивачу 180736,92 грн інфляційних за період з 01.11.2014 по 23.10.2017 виходячи із суми заборгованості 204191,02 грн, а також 18242,93 грн річних за період з 01.11.2014 по 23.10.2017.

За таких обставин нарахування інфляційних та річних є правомірним лише в сумах 180736,92 грн інфляційних та 18242,93 грн річних.

На підставі викладеного, за результатами оцінки доказів, з урахуванням факту несплати відповідачем спірної суми в добровільному порядку, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат у відповідності до приписів статті 49 ГПК України суд зазначає, що оскільки спір виник з вини відповідача, судовий збір, сплачений позивачем, покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам у розмірі 6097,68 грн (60,53 % задоволених вимог).

З урахуванням вказаних правових норм та керуючись статтями 44, 49, 82-85 ГПК України,

в и р і ш и в:

1.Позовні вимоги задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПГ «СЕВЕР-СТАЛЬ» (адреса: 75500 Херсонська область, м. Генічеськ, вул. Горького, буд. 44; ідентифікаційний номер 34973350) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПОЛІМЕКС-МОСТОСТАЛЬ УКРАЇНА» (адреса: 10025 м. Житомир, вул. Корольова, буд. 132; ідентифікаційний код 34293374) 204191,02 грн основної заборгованості, 3400,62 грн пені, 180736,93 грн інфляційних, 17242,93 грн річних та 6097,68 грн компенсації по сплаті судового збору.

3.В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Суддя М.К. Закурін