Рішення № 70953832, 06.12.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.12.2017

Справа №910/18809/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРГАРАНРЕСУРС"

до Приватного підприємства "НІКІТА-РОМ"

про стягнення 199 285,33 грн.

Суддя Лиськов М.О.

Представники :

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

В судовому засіданні 06.12.2017 відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРГАРАНРЕСУРС" (далі – позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "НІКІТА-РОМ" (далі – відповідач) про стягнення 199 285,33 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору про надання поворотної фінансової допомоги від 05.10.2016 щодо повернення суми наданої фінансової допомоги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2017 порушено провадження у справі № 910/18809/17 та призначено розгляд справи на 15.11.2017.

Ухвагою Господарського суду міста Києва вфд 15.11.2017 розгляд справи відкладено на 06.12.2017.

Позивач в судове засідання, призначене 06.12.2017, представників не направив, проте 06.12.2017 через відділ діловодства суду надіслав клопотання про розгляд справи без участі його представників.

В судове засідання, призначене 06.12.2017, представник відповідача не з'явився, причин неявки суд не повідом, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвала суду, позовна заява надсилались відповідачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка з ЄДРПОУ наявна в матеріалах справи). Відповідноі з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Пунктом 11 “Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 (2.04.2009)” передбачено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб –учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідноі до підпункту 3.6 пункту 3 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 18.09.1997 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” (з подальшими змінами) у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації – адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв’язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв’язку з чим, розгляд справи здійснювався без застосуванням засобів технічної фіксації судового процесу відповідноі до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об’єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувся з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд, –

ВСТАНОВИВ:

05.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРГАРАНРЕСУРС" (далі - позивач, позикодавець) та Приватним підприємством "НІКІТА-РОМ" (далі – відповідач, позичальник) укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги (далі - договір) відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором.

Поворотна фінансова допомога (надалі - допомога) - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до даного Договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (пункт 1.2. договору).

Відповідно до пункту 2.1. договору поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в сумі 50 000 грн 00 коп. (п'ятдесят тисяч гривень 00 копійок) без ПДВ.

Відповідноі до пунктів 2.3. договору поворотна фінансова допомога надається позичальнику частинами або в повному обсязі. Перерахування здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника.

Пунктами 3.1., 3.2. договору визначено, що поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 30 (тридцятого) грудня 2016 року.

Повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позикодавця в установі банку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором позики.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 3 статті 1049 Цивільного кодексу України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було перераховано відповідачу кошти у розмірі 50 000 грн 00 коп., що підтверджується наявними у матеріалах справи, належним чином засвідченими копіями платіжних доручень № 625 від 12.10.2016 та № 31 від 17.10.2016.

Як встановлено судом відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного повернення наданих позивачем коштів за договором, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 50 000 грн 00 коп., що також не було спростовано відповідачем, зокрема, відповідачем не надано суду доказів повернення позивачу коштів (поворотної фінансової допомоги) на суму 50 000 грн 00 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням викладеного, зважаючи на відсутність будь-яких доказів щодо оплати заборгованості за договором, суд дійшов висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача боргу за договором в сумі 50 000,00 грн.

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем за договором в сумі 50 000 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, строк оплати послуг, відповідно до п. 3.1 договору є таким, що настав, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 50 000 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім того позивач просить стягнути з відповідача 143 000, грн. пені в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочки, що встановлено п. 4.2 Договору.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 Господарського кодексу України.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

В пункті 4.2. договору встановлено, що при порушенні строку повернення позики, установленого п.3.1 договору позичальник повинен сплатити позикодавцю неустойку в розмірі 1% від розміру позики за кожен день прострочення повернення позики.

Пунктом 2.5. Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз’яснено, що частиною шостою статті 232 ГК України передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи вищевикладене, підлягає стягненню пеня в розмірі 1% від суми заборгованості за кожний день прострочення за період 6(шість) місяців. За перерахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 91 500,00 грн.

Крім того, позивач на підставі п. 2 ст. 625 Цивільного Кодексу України просить суд стягнути з відповідача на свою користь 5 110,00 грн інфляційних збитків та 1 175,33 грн. 3 % річних.

Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов’язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.

Оскільки вимоги позивача щодо стягнення з відповідача інфляційних збитків нарахованих на суму боргу та 3 % річних ґрунтуються на законі (п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України), а відповідач є таким що прострочив виконання грошового зобов’язання, позовні вимоги позивача в частині стягнення 3 % річних та індексу інфляції нарахованого на суму боргу підлягають задоволенню відповідно до наведеного в позовній заяві розрахунку. При здійсненні перевірки розрахунку 3% річних та індексу інфляції, нарахованих позивачем, судом встановлено, що ним правильно здійснено вказаний розрахунок.

Відповідач своїм правом на направлення представника в судове засідання та подання відзиву(заперечень) на позов не скористався, доказів сплати заборгованості не надав.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "НІКІТА-РОМ" (03150, м. Київ, вулиця Велика Васильківська, будинок 139, офіс 358; ідентифікаційний код: 34109029) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРГАРАНРЕСУРС" (04073, м. Київ, вулиця Рилєєва, будинок 10-А; ідентифікаційний код: 39301714) 50 000 грн 00 коп. – основного боргу, 91 500 грн 00 коп. – пені, 1 175 грн 33 коп. – 3 % річних, 5 110 грн 00 коп. – інфляційних витрат та 2 216 грн 79 коп. – судового збору за подання позовної заяви.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 13.12.2017

Суддя М.О. Лиськов