Ухвала суду № 70951652, 12.12.2017, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/7192/17

Провадження № 2/0182/4263/2017

У Х В А Л А

Іменем України

12.12.2017 року м. Нікополь

Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька - Шаховал І.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

До Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Суддя, розглянувши позовну заяву, дійшов висновку про те, що вона подана без додержання вимог ст. 119 ЦПК України, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При зверненні до суду ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 в обґрунтування своїх позовних вимог посилаються на ч. 1 ст.317 ЦК України та ст.391 ЦК України.

За змістом ст. 391 ЦК України, позов про захист права власності подається з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном. Крім того, ст. 391 ЦК України, не регулює визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, застосування якої вимагає встановлення певних фактичних обставин.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності відбувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. У відповідність ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України, передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ в п.34 постанови №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказав, що оскільки право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, якого ніхто не може бути позбавлений, крім випадків, передбачених законом, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла.

Таким чином, позивачу необхідно визначитись із нормами закону та уточнити норми матеріального права діючого законодавства, на які вони посилається в обґрунтування своїх позовних вимог. Оскільки усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку, залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (наприклад, статті 71, 72, 116, 156 ЖК України; стаття 405 ЦК України), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Враховуючи вищевикладене, позивачам необхідно уточнити вимоги позовної заяви, з посиланням на відповідні обставини та докази, визначивши правові підстави для визнання особи такою, що втратила право користування приватним житловим приміщенням, яка є власником, а не наймачем чи просто членом сім"ї власника.

За таких обставин, відповідно до ч.1 ст. 121 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовна заява подана без додержання вимог, викладених у статті 119 ЦПК України, постановляє ухвалу, якою залишає заяву без руху, про що сповіщає позивача і надає йому строк для усунення недоліків.

На підставі вищенаведеного та керуючись ст. 121 ЦПК України, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,- залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків, який не може перевищувати п’яти днів з дня отримання ухвали, інакше заяву вважати неподаною і повернути позивачеві.

Ухвала оскарженню не підлягає.