Рішення № 70951291, 18.09.2017, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/2934/17

Провадження № 2/200/2209/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

"18" вересня 2017 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.,

при секретарі: Санжаровській Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради про проведення зміни формулювання причин звільнення, розрахунку при звільненні, виплату вихідної допомоги, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

22 лютого 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із зазначеним позовом.

В обґрунтування позову позивачка зазначила, що вона 09.09.2013 року була прийнята на роботу до відділу благоустрою КП «Управління з організації контролю благоустрою обєктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності» Дніпропетровської міської ради на посаду головного спеціаліста з посадовим окладом відповідно до штатного розпису. 05 січня 2015 року її було переведено за її заявою на іншу посаду організатора діловодства. 24 травня 2016 року згідно з її особистою заявою від 23.05.2016 року її було переведено на посаду інспектора з кадрів. 20 травня 2016 року було погоджено та затверджено новий штатний розпис підприємства, який вводився в дію з 01 червня 2016 року. В новому штатному розписі посадовий оклад позивачки значно зменшився, однак роботодавець не повідомив її про зміну діючих умов праці в бік погіршення за два місяці. Тому 25.05.2016 року, як позивачці стало відомо про зменшення її посадового окладу, нею була написана та подана заява про звільнення з 10.06.2016 року на імя начальника КП «Управління з організації контролю благоустрою обєктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності» Дніпропетровської міської ради ОСОБА_2 на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України. Таке формулювання позивачка вважала вірним через невиконання роботодавцем законодавства про працю України та умов колективного договору. Крім того, роботодавець систематично порушував норми статті 110 КЗпП України, а саме при кожній виплаті заробітної плати позивачка як працівник підприємства жодного разу не отримала повідомлення про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати, суму заробітної плати, що належить до виплати. 06 червня 2016 року КП «Управління з організації контролю благоустрою обєктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності» Дніпропетровської міської ради було перейменовано на ОСОБА_3 підприємство «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради. Після написання заяви про звільнення позивачка 13 червня 2016 року направила поштою на адресу відповідача вимогу про проведення з нею повного розрахунку вихідної допомоги, лікарняних, грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, премії до дня народження та повернення їй трудової книжки з копією наказу про звільнення. 30 червня 2016 року вона частково отримала гроші на банківську картку, а саме: грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 3499,53 грн., премію до дня народження у розмірі 2928,19 грн., лікарняні за рахунок підприємства у розмірі 974,09 грн., всього 7401,81 грн. 08 липня 2016 року вона отримала лікарняна за рахунок фонду соціального страхування у розмірі 2143 грн. Разом 9544,81 грн. Вважає, що розрахунок, проведений з нею, є неповним, оскільки відповідачем не була нарахована та не виплачена вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку. Крім того, вона не отримала копію наказу про звільнення, а трудову книжку отримала лише 05.01.2017 року, лише завдяки тому, що звернулася до суду. Отримавши трудову книжку, вона дізналася, що відповідач самовільно змінив підстави звільнення та зазначив формулювання «звільнена за власним бажанням ст.38 КЗпП України», розцінює, що відповідач це зробив з метою не виплачувати їй вихідну допомогу. Крім того, трудова книжка була їй видана лише 05.01.2017 року, до цього часу вона не могла влаштуватися на іншу роботу, тому вважає цей час вимушеним прогулом, а отже, відповідач повинен виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу. Також просить поновити строк звернення до суду, оскільки нею подавався до суду позов з аналогічними вимогами, однак був залишений судом без розгляду, але про існування цієї ухвали позивачці стало відомо лише 06.02.2017 року з відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень.

З урахуванням зазначеного, позивач просить суд змінити формулювання причин звільнення в трудовій книжці серії АХ № 444788, належній позивачу, із «звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України» на «звільнена у звязку з порушенням працедавцем законодавства про працю, ч.3 ст. 38 КЗпП України». Стягнути з відповідача вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 34228,14 грн. Стягнути з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 105536,95 грн. Поновити строк звернення до суду.

У судовому засіданні 08 серпня 2017 року судом було задоволено клопотання про заміну відповідача КП «Управління з організації контролю благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпровської міської ради на КП «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради, на підставі рішення Дніпровської міської ради про реорганізацію та зміну найменування комунальних підприємств Дніпровської міської ради №61/22 від 21.06.2017 року.

Позивач в судове засідання не явилася, представником позивача подано заяву в якій просила розглядати справу за відсутності позивача та представника, позовні вимоги підтримала, наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не зявився повідомлявся належним чином, причини не явки не повідомив.

Надав суду письмові заперечення, в яких зазначив, що відповідачем розрахункові листи виготовляються щомісяця, знаходяться в бухгалтерії та видаються працівникам без документального підтвердження їх видачі, тому порушення вимог ст.110 КЗпП України не було. Штатний розпис підприємства, який введено в дію з 01.06.2016 року, та яким затверджено нові розміри посадових окладів, було погоджено та затверджено 20.05.2016 року. Отже, підприємство не могло за два місяці перед запланованою зміною у розмірі посадових окладів повідомити позивача, оскільки вона не працювала на даній посаді, а написала заяву про переведення лише 23.05.2016 року. Крім того, вона за умовами праці відповідала за виготовлення та документальне оформлення документів внутрішнього і зовнішнього документообігу, тобто їй було достеменно відомо про зміни, які відбулися в штатному розписі. Повний розрахунок з позивачкою було проведено в червні-липні 2016 року у розмірі 9544,81 грн. Зазначає також, що ОСОБА_1 тривалий час не зявлялась до відповідача для отримання трудової книжки, відповідач неодноразово направляв їй листи з вимогою прийти на підприємство та отримати трудову книжку. Тому винних дій зі сторони відповідача не вбачається. Вважає також, що відповідачка пропустила строк на звернення з позовом до суду, та просить суд застосувати до ОСОБА_1 наслідки пропуску тримісячного строку позовної давності, встановленого ст.233 КЗпП України та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Згідно зіст. 224 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 18 вересня 2017 року постановлено розглядати справу заочно на підставі наявних доказів.

Суд, дослідивши надані докази, прийшов до наступного висновку.

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексу України (ст.3).

Згідно ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказів.

Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 наказом начальника КП «Управління з організації контролю благоустрою обєктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності» Дніпропетровської міської ради від 09.09.2013 року № 19-к була прийнята на посаду головного спеціаліста відділу благоустрою, з посадовим окладом відповідно штатного розпису.

Наказом начальника КП «Управління з організації контролю благоустрою обєктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності» Дніпропетровської міської ради від 05.01.2015 року № 04-к ОСОБА_1 було переведено на посаду організатора діловодства з посадовим окладом 3655 грн., на підставі її заяви.

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 26/8 від 18.05.2016 року КП «Управління з організації контролю благоустрою обєктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності» Дніпропетровської міської ради реорганізовано шляхом приєднання, та змінено його назву на ОСОБА_3 підприємство «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради.

Наказом начальника КП «Управління з організації контролю благоустрою обєктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності» Дніпропетровської міської ради від 23.05.2016 року № 46-к ОСОБА_1 з 24.05.2016 року переведено на посаду інспектора з кадрів з посадовим окладом 7660 грн. на умовах неповного робочого дня з оплатою праці пропорційно відпрацьованому часу.

25 травня 2016 року ОСОБА_1 подала на імя начальника КП «Управління з організації контролю благоустрою обєктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності» Дніпропетровської міської ради заяву, в якій просила у звязку з порушенням ним законодавства про працю та умов колективного договору звільнити її за власним бажанням 10.06.2016 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Наказом начальника КП «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради від 10.06.2016 року № 61 ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням відповідно статті 38 КЗпП України.

У трудовій книжці ОСОБА_1 міститься запис № 06 «Звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП України», наказ № 61-к від 10.06.2016 року.

Статтею 43 Конституції України гарантоване право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП України Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Відповідно до ч.1 ст. 44 КЗпП України При припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Позивачка наполягає на зміні формулювання причини звільнення із звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України на звільнення за власним бажанням у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, ч.3 ст. 38 КЗпП України, оскільки відповідач не повідомив її про зміну діючих умов праці в бік погіршення за два місяці, крім того, вона як працівник підприємства жодного разу не отримала повідомлення про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати, суму заробітної плати, що належить до виплати.

Відповідно до ст.. 103 КЗпП України, про нові або зміну діючих умов оплати праці в бік погіршення власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника не пізніш як за два місяці до їх запровадження або зміни.

Позивачкою надано Штатний розпис КП «Управління з організації контролю благоустрою обєктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності» Дніпропетровської міської ради, затверджений начальником підприємства ОСОБА_2 та погоджений директором Департаменту споживчого ринку і сфери послуг міської ради ОСОБА_4 01.05.2016 року, з якого вбачається, що розмір посадового окладу організатора діловодства становить 7660 грн.

Зі штатного розпису КП «Управління з організації контролю благоустрою обєктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності» Дніпропетровської міської ради, затверджений начальником підприємства ОСОБА_2 та погоджений директором Департаменту споживчого ринку і сфери послуг міської ради ОСОБА_4 20.05.2016 року, вбачається, що розмір посадового окладу організатора діловодства становить 7480 грн., тобто розмір посадового окладу зменшився, а отже, має місце зміна умов оплати праці в бік погіршення.

Однак, суд погоджується з доводами відповідача в тій частині, що підприємство не могло за два місяці перед запланованою зміною у розмірі посадових окладів повідомити позивача, оскільки вона не працювала на даній посаді, а написала заяву про переведення лише 23.05.2016 року, в той час як новий штатний розпис було затверджено та погоджено ще 20.05.2016 року.

Разом з тим, суд звертає увагу, що відповідно до ст. 110 КЗпП України, при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати.

Позивачка стверджує, що вона як працівник підприємства жодного разу не отримала відповідного повідомлення, передбаченого ст. 110 КЗпП України.

В судовому засіданні були допитані свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, які є колегами позивачки,, а також ОСОБА_1 в якості свідка, та пояснили, що за весь час роботи працівникам підприємства, в тому числі і позивачці розрахункові листи, в яких були зазначені суми заробітної плати з розшифровкою по видам виплат, та суми утримань із заробітної плати, не видавались. Свідок ОСОБА_6 пояснила також, що вона усно зверталась до бухгалтера з приводу видачі розрахункових листів, та остання пояснила, що розрахункові листи не виготовлялись через її зайнятість та через те, що не працювала відповідна програма.

В судовому засіданні представник відповідача надав копії розрахункових листів, які, за його твердженням щомісячно видавались працівникам, в тому числі ОСОБА_1, однак вказані документи не містять доказів привязки до часу їх виготовлення, та не мають ознак документа, сформованого в автоматичному режимі підрозділом бухгалтерії відповідача, тому суд не може прийняти їх в якості належного доказу.

З урахуванням зазначеного, суд вважає доведеним факт, що відповідачем були порушені вимоги ст. 110 КЗпП України, а саме за час роботи позивача на підприємстві відповідача не видавались уповноваженим органом роботодавця працівникам повідомлення про загальну суму заробітної плати з розшифровкою за видами виплат, розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати, суму заробітної плати, що належить до виплати.

Крім того, суд враховує правову позицію Верховного Суду України, викладену ним у постанові від 31.10.2012 року у справі № 6-120цс12, в якій ВСУ прийшов до наступного висновку: «За змістом ст. 38 КЗпП України працівник має право з власної ініціативи в будь-який час розірвати укладений з ним на невизначений строк трудовий договір. При цьому строк розірвання трудового договору і його правові підстави залежать від причин, які спонукають працівника до його розірвання і які працівник визначає самостійно. В разі, якщо вказані працівником причини звільнення порушення працедавцем трудового законодавства (ч. 3 ст. 38 КЗпП України), не підтверджуються, або працедавцем не визнаються, останній не вправі самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору на ч. 1 ст. 38 КЗпП України».

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, для визначення правової підстави розірвання трудового договору значення має сам лише факт порушення законодавства про працю, що спонукало працівника до розірвання трудового договору з власної ініціативи, а не поважність чи неповажність причин такого порушення та істотність порушення трудових прав працівника. Крім того, працедавець не вправі самостійно змінювати визначену працівником причину звільнення з роботи.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача про зміну формулювання причини звільнення із звільнення за власним бажанням на підставі ч. 1 ст. 38 КЗпП України на звільнення за власним бажанням у звязку з невиконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору, відповідно до ч.3 ст. 38 КЗпП України

Оскільки фактично позивач звільнений на підставі ч.3 ст. 38 КЗпП України, з відповідача має бути стягнута на користь позивача вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.

Оскільки колективним договором розмір вихідної допомоги не передбачено, вона має становити суму тримісячного середнього заробітку позивача.

Для розрахунку вихідної допомоги при звільненні необхідно визначити розмір середньомісячної заробітної плати позивача відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.

Відповідно до п.2 Порядку, для розрахунку вихідної допомоги враховуються виплати за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню.

Згідно наданих відповідачем та позивачем довідок про доходи вбачається, що заробітна плата позивача ОСОБА_1 в квітні 2016 року склала 14550,00 грн., в травні 2016 року 5986,69 грн.

Кількість фактично відпрацьованих днів за 2 місяці склала у квітні 21 день та у травні 15 днів. Всього 21 + 15 = 36 днів.

Кількість робочих днів на підприємстві склала у квітні 21 день та у травні 19 днів. Всього 21 + 19 = 40 днів.

Середньомісячна кількість робочих днів складе 40 : 2 = 20 днів.

Розмір середньомісячної заробітної плати становитиме: Вп = (14550 + 5986,89) / 36 * 20 = 11409,38грн.

Таким чином вихідна допомога у розмірі тримісячного середнього заробітку становитиме: 11409,38 * 3 =34228,14 грн.

Стосовно вимог позивача щодо стягнення з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

25 травня 2016 року ОСОБА_1 подала на імя начальника КП «Управління з організації контролю благоустрою обєктів сфери відпочинку, споживчого ринку та захисту інтелектуальної власності» Дніпропетровської міської ради заяву, в якій просила у звязку з порушенням ним законодавства про працю та умов колективного договору звільнити її за власним бажанням 10.06.2016 року на підставі ч.3 ст.38 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку.

Наказом начальника КП «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради від 10.06.2016 року № 61 ОСОБА_1 звільнено за власним бажанням відповідно статті 38 КЗпП України.

Судом встановлено, що трудова книжка позивачу в день звільнення видана не була, як і не був проведений розрахунок у звязку з цим.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України за № 110 від 17 серпня 1993 року, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Власник абоуповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ниморганупрацівниковісплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

З точки зору даної Інструкції якщо трудову книжку не було отримано працівником у зв'язку з його відсутністю в день звільнення на робочому місці, то власник чи уповноважений ним орган у цей день надсилає йому поштове повідомлення із зазначенням про необхідність отримання трудової книжки.

В судовому засіданні позивач стверджував, що трудова книжка не була їй видана у день звільнення, тому що керівник відповідача намагався її переконати, щоб вона переписала заяву про звільнення та вказала, що звільняється за власним бажанням, тому на її вимоги не видавали трудову книжку.

Суд погоджується з доводами позивача, оскільки вони обєктивно підтверджуються тим, що трудова книжка їй своєчасно видана не була, та критично ставиться до доводів відповідача, який пояснив, що він вживав заходів щодо повідомлення позивача про необхідність отримати трудову книжку після звільнення, оскільки ці доводи не підтверджені жодними доказами, зокрема, листом відповідача на адресу позивача щодо необхідності отримання трудової книжки тощо.

За змістом ч.4 ст.235 КЗпП України у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

З довідки відповідача від 18.09.2017 року № 1.9.916 вбачається, що середньоденний заробіток позивача на момент звільнення складав 570 грн. 46 коп.

Трудова книжка позивачу була вручена 05 січня 2017 року, що не заперечується відповідачем.

Таким чином, час вимушеного прогулу становить 144 дні, а тому до стягнення з відповідача належить 82147,68 грн. середнього заробітку.

У позовній заяві позивач просить поновити строк для звернення з позовом до суду.

Реалізація права на судовий захист невід'ємно пов'язана зі строками, в межах яких повивач може звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Загальні правила про позовну давність передбачені ЦК України.

Зокрема, відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 233 КЗпП України передбачені строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.

Відповідно до ч.1 ст.233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно зі ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

За змістом ч. 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу особи. Тобто, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права, а відтак і обґрунтованості позовних вимог.

Як роз'яснено п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд з'ясовує не лише причини пропуску зазначеного строку, а усі обставини справи, права та обов'язки сторін. При необґрунтованості вимог суд відмовляє в позові з цих підстав без посилання на строки звернення до суду, оскільки вони стосуються порушеного права. При обґрунтованості вимог і поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд поновлює пропущений строк на звернення за вирішенням трудового спору і вирішує його по суті. При пропуску строку без поважних причин суд наводить у рішенні мотиви, чому він вважає неможливим його поновити, та зазначає, що відмовляє в позові саме з цих підстав.

Відповідно до ст. 72 ЦПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Відновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку, які є обєктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і повязані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення позивачем процесуальних дій для звернення до суду.

ОСОБА_1 була звільнена з роботи за наказом начальника КП «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради від 10.06.2016 року № 61, до суду з відповідним позовом вона звернулась 22.02.2017 року, тобто нею пропущено встановлений ч.1 ст.233 КЗпП України тримісячний строк для звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору.

Разом з тим, суд бере до уваги, що ОСОБА_1 13 липня 2016 року звернулась до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідача про проведення розрахунку при звільненні, виплату вихідної допомоги, стягнення моральної шкоди. Ухвалою суду від 22.07.2016 року було порушено провадження у справі, ухвалою суду від 18 жовтня 2016 року позовна заява залишена без руху в звязку з несплатою позивачкою судового збору, та ухвалою від 07 грудня 2016 року в задоволенні клопотання позивачки про відстрочку сплати судового збору було відмовлено, та позовну заяву залишено без розгляду. Суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що з ухвалою про залишення позову без розгляду вона ознайомилась з Державного реєстру судових рішень, а тому прийшов до висновку, що наведені позивачем причини щодо пропуску строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору є поважними, та строк звернення позивачки до суду з зазначеним позовом має бути поновленим.

Судом також встановлено, що рішенням Дніпровської міської ради № 61/22 від 21.06.2017 року ОСОБА_3 підприємство «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради реорганізовано шляхом приєднання, та змінено його найменування на ОСОБА_3 підприємство «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 35609280).

Ухвалою суду від 08.08.2017 року відповідача ОСОБА_3 підприємство «Управління з організації контролю у сфері благоустрою та розміщення зовнішньої реклами» Дніпропетровської міської ради замінено на належного відповідача ОСОБА_3 підприємство «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради про проведення зміни формулювання причин звільнення, розрахунку при звільненні, виплату вихідної допомоги, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради про проведення зміни формулювання причин звільнення, розрахунку при звільненні, виплату вихідної допомоги, виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнити.

Змінити формулювання причин звільнення в трудовій книжці серії АХ № 444788, належній ОСОБА_1, із «звільнена за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України» на «звільнена у звязку з порушенням працедавцем законодавства про працю, ч.3 ст. 38 КЗпП України».

Стягнути з Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 35609280) на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку в сумі 34228,14 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Благоустрій міста» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 35609280) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 82147,68 грн.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Е.В. Женеску