Постанова № 70948185, 04.12.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2017 р. Справа №805/3360/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Проніні Д.С., розглянувши адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Димитровський експериментально-механічний завод» м. Мирноград

до ГУ ДФС у Донецькій області

про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення- рішення від 31 серпня 2017 року №0003411414

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ТОВ «Димитровський експериментально-механічний завод», звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до ГУ ДФС у Донецькій області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення- рішення від 31 серпня 2017 року №0003411414.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Димитровський експериментально-механічний завод» з питань достовірності формування та віднесення сум ПДВ до податкового кредиту в деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками: ТОВ «БОФ ГРУП» за листопад, з урахуванням віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту в грудні 2016 року, ТОВ «ТАНОС ГРУП» за грудень 2016 року, ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШИН» за січень 2017 року за результатом чого складено акт від 07.08.2017 року №416/05-99-14-14/30952735, яким встановлено порушення Податкового кодексу України. За підсумками акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31 серпня 2017 року №0003411414, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 502066 грн., з яких 401653 грн. за податковим зобов'язанням та 100413 грн. за штрафною (фінансовою) санкцією. Позивач не погоджується з винесеним податковим повідомленням-рішенням, вважає його протиправним та таким що підлягає скасуванню. Просив суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 31.08.2017 року №0003411414.

Представник позивача просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав викладених у запереченнях на позов та проси суд відмовити у задоволені позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та з урахуванням вимог ст. 41, ст. 122 КАС України, суд дійшов висновку щодо можливості розгляду справи за наявними в справі матеріалами та доказами.

Дослідивши матеріали справи суд встановив наступне.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Димитровський експериментально-механічний завод» (далі за текстом ТОВ «ДЕМЗ») зареєстрований як юридична особа, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України за кодом 30952735, є платником податку на додану вартість, знаходиться на податковому обліку Державної податкової інспекції у м. Дружківка Головного управління ДФС у Донецькій області

Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах реалізує надані йому Податковим кодексом України повноваження.

Посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Димитровський експериментально-механічний завод»» з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту по деклараціях з податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками: ТОВ «БОФ ГРУП» за листопад, з урахуванням віднесення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту в грудні 2016 року, ТОВ «ТАНОС ГРУП» за грудень 2016 року, ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШИН» за січень 2017 року за результатом чого складено акт від 07.08.2017 року №416/05-99-14-14/30952735.

Згідно висновків акту, перевіркою встановлено порушення пп.14.1.36, пп.14.1.

ст.14, п.п.14.1.191 п.14.1 ст. 14, п.п.14.1.202, пп.14.1.203, п.14.1 ст. 14, п.44.1 ст.44, п.198.1, п. 198.2, п. 198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 275 5-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього у сумі 401653, в тому числі: листопад 2016 -129604 грн., грудень 2016 року - 243483 грн., січень 2017 року - 28566 грн.

Позивач не погоджуючись із висновками Акту перевірки звернувся до контролюючого органу із запереченнями (від 11.08.2017 р.), за результатами розгляду яких відповідно до рішення Головного управління ДФС у Донецькій області (вих.№19730/10/05-99-14-14 від 28.08.2017 р.) висновок, викладений в Акті перевірки, був залишений без змін.

На підставі акту перевірки 31 серпня 2017 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області складено податкове повідомлення-рішення №0003411414 про визначення грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 502066 грн. у тому числі 401653 грн. за основним платежем та 100413 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Зі змісту акту перевірки вбачається, що позивачем не було надано до перевірки сертифікати відповідності, документацію, яка містить технічні характеристики придбаної продукції, гарантійні зобов'язання, назву виробника, замовлення ТОВ «ДЕМЗ» на поставку товару; товарно-транспортні накладні на поставку товару; журнал обліку вантажів, що надійшли; інформацію по залишкам на складі станом на дату проведення перевірки.

До перевірки не надало документацію, яка містить технічні характеристики придбаної продукції. Цей факт не дає змоги прослідити терміни використання придбаних запасних частин, ідентифікувати їх в розрізі дати надходження та списання у виробництво, оприбутковування відходів та їх подальшого використання.

Вказано, що згідно отриманої податкової інформації від ГУ ДФС у й. Києві по контрагенту постачальнику ТОВ «БОФ ГРУП» від 09.03.2017 №46/26-15-14-04-03 за звітний період декларування ПДВ травень - грудень 2016 року, з питань проведення фінансово-господарських операцій з покупцями та постачальниками за звітний період декларування ПДВ травень - грудень 2016 року, встановлено нереальність оформлення господарських операцій за травень - грудень 2016 року.

Крім того, податковою інформацією від Кіровоградської ОДПІ ГУ

Кіровоградській області по контрагенту - постачальнику ТОВ «ТАНОС ГРУП» від 30.01.2017 №26/11-28-14-04/40710090 за звітний період декларування ПДВ грудень 2016 року - січень 2017 p., встановлено нереальність оформлення господарських операцій за грудень 2016 року - січень 2017 p.

Податковою інформацією від Кіровоградської ОДПІ ГУ Кіровоградській області по контрагенту - постачальнику ТОВ «Неон Еволюшн» від 02.2014 року №18/11-23-12-02/40933017 за звітний період декларування ПДВ січень - лютий 2017, встановлено нереальність оформлення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи не дотримання вимог Цивільного кодексу України на етапі укладання договору; відсутність нормативно-технічної документації та відповідних сертифікатів, що підтверджують якість та відповідність товару «отриманого саме від ТОВ «БОФ ГРУП»; відсутність «товарно-транспортних накладних» на «поставку товару саме від ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ «ТАНОС ГРУП» та ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН; оформлення «видаткових накладних» з порушенням встановленого порядку; невідповідність первинних документів вимогам встановленого порядку; відсутність переходу права власності між ТОВ «ДЕМЗ» та ТОВ «БОФ ГРУП», між ТОВ «ДЕМЗ» та ТОВ «ТАНОС ГРУП» та ТОВ «ДЕМЗ» та ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН», та як наслідок купівля - продаж товару; не підтвердження реальності здійснення господарських операцій з боку постачальників ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ «ТАНОС ГРУП» та ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» згідно податкових інформацій, якими встановлено нереальність оформлення господарських операцій за спірний період, відповідачем робиться висновок про не можливість підтвердити реальність здійснення операцій з постачання ТМЦ від ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ ТАНОС ГРУП» та ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» тому дані операції не спричиняють реального настання правових наслідків.

Виходячи з вищенаведеного, відповідач вказує не те, що ТОВ «ДЕМЗ» безпідставно сформовано податковий кредит з ПДВ у листопаді 2016 року у сумі 129603,64 грн. та у грудні 2016 у сумі 61456,40 грн. по податковим накладним, отриманим від ТОВ «БОФ ГРУП», податковий кредит у травні 2016 року у сумі 182026,67 грн. по податковим накладним від ТОВ «ТАНОС» та податковий кредит з ПДВ за січень 2017 року в сумі 28566,40 грн. по податковим накладним, отриманим від ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» які не можуть розглядатись в якості належного підтвердження податкового кредиту, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридична значимих, чим порушено вимоги пп. 14.1.36 п. 14.1 ст.14, пп.14.1.191 п. 14.1 ст.14. п. 44.1 ст. 44. п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3 ст. 198, Податкового кодексу України (чинній у редакції вчинення порушення).

Зазначається, що операції ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ ТАНОС ГРУП» та ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» та його контрагентів не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин (ділової мети). Такі причини можуть бути наявними лише за умови, що платник податку має намір одержати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої економічної діяльності. Наслідком діяльності ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» є здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, а саме формування податкових зобов'язань на адресу контрагентів, у тому числі ТОВ «Димитрівський експериментально-механічний завод».

Таким чином перевіряючими робиться висновок, що операції не мали реального товарного характеру та оформлені первинними документами, що суперечать законодавчим та нормативним актам та є такими, що не мають юридичної сили і доказовості.

Суд не погоджується з доводами відповідача, викладеними у акті перевірки з огляд на наступне.

Податковий кодекс України та інші нормативно-правові акти податкового законодавства України регламентують порядок отримання посадовими особами ДПІ інформації на предмет документального підтвердження реальності здійснення господарських відносин між суб'єктами господарювання.

Доказів того що податковим органом проведено зустрічні звірки, передбачені Податковим кодексом України та Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, та як наслідок складання Довідок до суду не надано.

При цьому, використання податковим органом при складанні акту перевірки податкової інформації не може слугувати достатнім доказом відсутності реальних операцій між позивачем та його контрагентами, оскільки вищезазначені податкові інформації не стосуються обставин здійснення фінансово господарської діяльності ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ «ТАНОС ГРУП», ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» і позивача, оскільки жодних обставин щодо їх договірних відносин в такій податковій інформації не встановлено.

Відповідач наголошував на те, що позивачем до перевірки не було надано всіх документів що пов'язані з предметом перевірки.

Так, пункт 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, передбачає, що у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Разом з тим, наведена норма Кодексу лише визначає статус показників податкової звітності, які не підтверджені необхідними документами під час перевірки, однак не обмежує право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Обов'язок суду оцінити відповідні докази за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України є однією з гарантій установлення об'єктивної істини у справі та прийняття правильного рішення у відповідності з вимогами статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, слід також наголосити, що в умовах дії такого принципу адміністративного судочинства, як офіційне з'ясування усіх обставин справи, суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об'єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору та сприяючи сторонам у поданні та витребуванні необхідних для цього доказів.

Аналогічна позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року по справі №К/800/20962/16.

Відповідно до ч.1 ст.3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється господарська діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь- яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань діяльності позивача пов'язана з виробництвом машин і устаткування для добувної промисловості та будівництва (28.92 КВЕД).

Судом під час розгляду справи, встановлено, що 02 грудня 2016 року між ТОВ «ТАНОС ГРУП» (продавцем) та ТОВ «ДЕМЗ» (покупцем) укладено договір №6 за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає та сплачує товар на умовах, визначених договором в кількості в асортименті згідно накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем було надані видаткові накладні №61 від 14.12.2016, №33 від 08.12.2016, №34 від 09.12.2016, №32 від 06.12.2016, №31 від 02.12.2016, №60 від 12.12.2016, №54 від 16.12.2016; прибуткові ордери б/н від 14.12.2016, від 08.12.2016, від 09.12.2016, від 06.12.2016, від 02.12.2016, від 12.12.2016, від 16.12.2016; платіжні доручення №32 від 19.01.2017 р., №1421 від 23.12.2016 2017 р., №1421 від 23.12.2016 2017 р.

На вартість наданих послуг позивачем від ТОВ «ТАНОС ГРУП» отримано податкові накладні (копії яких знаходяться в матеріалах справи) які зареєстровані в Реєстрі податкових накладних та розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних з номенклатурою.

05 січня 2017 року ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» (продавцем) та ТОВ «ДЕМЗ» (покупцем) укладено договір №3 за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає та сплачує товар на умовах, визначених договором в кількості в асортименті згідно накладних, які є невід'ємною частиною цього договору.

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем було надані видаткові накладні №НЕ-00000108 від 17.01.2017 р., №НЕ-00000110 від 17.01.2017 р.; прибуткові ордера №59 від 17.01.2017 р., №60 від 17.01.2017 р.; платіжне доручення №127 від 15.02.2017 р.

На вартість наданих послуг позивачем від ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» отримано податкові накладні (копії яких знаходяться в матеріалах справи) які зареєстровані в Реєстрі податкових накладних та розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних з номенклатурою.

21 жовтня 2016 року між ТОВ «ДЕМЗ» (покупцем) та ТОВ «БОФ ГРУП» (продацем) укладено договір №21/10 за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити за товар, згідно видаткових накладних.

24 жовтня 2016 року між ТОВ «ДЕМЗ» (покупцем) та ТОВ «БОФ ГРУП» (продацем) укладено договір №24/10 за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець в порядку та на умовах, визначених цим договором, зобов'язується прийняти та оплатити за товар, згідно видаткових накладних.

На підтвердження виконання таких договорів позивачем було надано до суду наступні документи: видаткові накладні від №138 від 03.11.2016, №140 від 08.11.2016, №139 від 07.11.2016, №141 від 14.11.2016, №352 від 15.11.2016; прибуткові ордери №2118-03 від 03.11.2016, №2136-03 від 08.11.2016, №2129-03 від 07.11.2016, №2140-03 від 14.11.2016, №2141-03 від 15.11.2016; акти приймання виконаних будівельних робіт; довідка про вартість виконаних робіт і витрати; платіжне доручення №1339 від 30.11.2016 р., №1272 від 17.11.2017 р., №1340 від 30.11.2016 р.

На вартість наданих послуг позивачем від ТОВ «БОФ ГРУП» отримано податкові накладні (копії яких знаходяться в матеріалах справи) які зареєстровані в Реєстрі податкових накладних та розрахунки коригувань кількісних і вартісних показників до податкових накладних з номенклатурою.

Суми податку на додану вартість згідно податкових накладних отриманих від ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ «ТАНОС ГРУП», ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» включено позивачем до податкового кредиту, відображено у додатку №5 до податкових декларацій з податку на додану вартість за спірний період.

Вимога податкового органу підтвердити отримання товару актами фактичної якості та комплектності продукції є протиправною, з огляду на наступне. Складання вказаних актів передбачено Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю» №П-7 від 25.04.1966 року, затвердженими постановами Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 року, відповідно її застосування на даний час передбачено відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 року. Разом з тим, вказаний акт використовуються з метою документування відповідності отриманої продукції тій кількості та тій якості, що обумовлені договірним правовідносинами, але, аж ніяк не для підтвердження факту здійснення господарських операцій купівлі-продажу та для віднесення певних видатків до складу валових витрат.

Отже, наданні позивачем під час розгляду справи первинні документи, підтверджують товарність господарської операції з придбання позивачем товару, а також виникнення права на віднесення сум сплаченого ПДВ до складу податкового кредиту як і підтверджують реальність господарських операцій позивача з визначеними в акті перевірки контрагентами, та обґрунтованість віднесення спірної суми ПДВ до податкового кредиту.

Так само, судом не приймається до уваги вимога податкового органу підтвердити отримання товару шляхом надання товарно-транспортних накладних, з огляду на те, що правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем ТМЦ.

Відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. №363 «Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні», обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія.

Крім того, Податковий кодекс України не містить норм, відповідно до яких випливало б що відсутність у платника податку документів, що підтверджують транспортування товару (ТТН, подорожних листів, тощо), або наявність таких документів, але складених з порушенням, позбавляє права на нарахування податкового кредиту у складі вартості такого товару.

Навпаки, норми Податкового кодексу містять чіткі, прямі правові норми відповідно до яких підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна (пп. 201.10 ПКУ), яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (пп. 198.3 ПКУ), отже Кодекс не містить норм, які б встановлювали додаткову необхідність підтвердження сум, включених до складу податкового кредиту будь-якими іншими документами, окрім податкової накладної, яка повинна містити обов'язкові реквізити, визначені пп.201.1 Кодексу.

Крім того, судом також не приймається посилання відповідача як на підставу визнання правочину безтоварним та фактично не здійсненним - не надання позивачем до перевірки документів що свідчать про якість продукції (сертифікати відповідності).

З цього питання суд зазначає, що документи, які засвідчують якість і комплектність продукції, що поставляється (технічний паспорт, сертифікат, посвідчення якості, рахунок-фактура, специфікація і т.н.) - документи, які за своїм змістом не можуть доводити або спростовувати факт поставки товарів платнику податку, оскільки містять виключно інформацію стосовно відповідності товарів стандартам та технічним умовам.

Аналогічної позиції дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 22.03.2017 року у справі № К/800/31091/15.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною 1 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено витрати як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток приватних підприємств, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України до складу витрат не включаються витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення коштів сплачених на придбання продукції до складу витрат та віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту з податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також сплачені у ціні товарів (робіт, послуг) суми податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Згідно позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної у постанові від 11.02.2015 в справі №К/800/1217/13, оцінка господарських операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов укладення конкретного правочину з обов'язковим врахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому, формальні помилки в первинних документах не мають бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування витрат для цілей визначення податку на прибуток підприємств та податкового кредиту з податку на додану вартість, судом встановлено наступне.

Позивачем до показників податкової звітності включено господарські операції з ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ «ТАНОС ГРУП», ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН».

Наявні в матеріалах справи первинні документи, бухгалтерські та інші супутні документи, надані позивачем, за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надані та під час розгляду справи судом не встановлено.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року № 21-737во10), надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

За умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини.

Також, документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, зміст послуг, що надають тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податку у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Проте, перевіряючі жодним чином не обґрунтували мотиви неврахування первинних документів. При цьому в ході перевірки не було встановлено, що відомості у документах є недостовірними або суперечливими, що в свою чергу могло б свідчити про нікчемність правочинів.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісним платником податків (постачальником) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарської операції і при цьому містять дані, що, зокрема, дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні такої операції.

Крім того, суд вказує не незаконність висновків щодо не підтвердження здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ «ТАНОС ГРУП», ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» та відповідно заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, оскільки як вже зазначалось раніше, звірок, передбачених Податковим кодексом України та Методичними рекомендаціями щодо організації та проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, податкова не проводила та довідок не складалося.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України закріплено, що не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до п. «а» ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Таким чином, податкова накладна є документом, який є підставою для нарахування податкового кредиту.

Між тим, наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту та витрат, але не вичерпною, оскільки підставою для виникнення права на податковий кредит та витрати є, зокрема, реальність господарських операцій, на підставі яких сформовано такі показники податкової звітності.

Про реальність господарських операцій між позивачем та ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ «ТАНОС ГРУП», ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН» свідчить той факт, що отримані ТМЦ використані позивачем у власній господарській діяльності, про що в матеріалах справи міститься документація первинного бухгалтерського обліку.

Суд вказує, на те, що відповідачем не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між ним та ТОВ «БОФ ГРУП», ТОВ «ТАНОС ГРУП», ТОВ «НЕОН ЕВОЛЮШН».

Крім того, суд звертає увагу, що з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит та віднесення сум понесених витрат до складу валових витрат позивача не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

В розумінні ст.16 Податкового кодексу України, навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача (добросовісного платника податку) на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та витрат.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Крім того, Податковий кодекс України не містить в собі таких підстав для збільшення платнику податків грошового зобов'язання з ПДВ як наявність розбіжностей між податковим кредитом покупця та податковими зобов'язаннями відповідача, та/або наявністю висновку посадової особи податкового органу щодо ознак «фіктивності» контрагента, а фактичність господарських операцій позивача з контрагентами підтверджується належним чином завіреними копіями доказів, що наявні в матеріалах справи.

Отже, оцінка господарських операцій повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих товарів чи послуг у подальшій діяльності підприємства. При цьому формальні помилки в первинних документах не повинні бути вирішальною ознакою безтоварності здійснених господарських операцій. Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язки між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

А відтак, за умови невстановлення контролюючим органом наявності схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника чи третіх осіб для одержання платником податків незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Частиною 4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Водночас, акт перевірки податкового органу не може свідчити безпосередньо про порушення законодавства без підтвердження жодними доказами, а лише на підстав припущень.

Таким чином, відповідачем не наведено, а судом не встановлено, підстав, що дозволяли б дійти висновку що господарські взаємовідносини позивача з контрагентами позивача проведені в межах спірного періоду, є фактично не здійсненими.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статі 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення від 31 серпня 2017 року №0003411414 було прийняті законно та обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх фактичних обставин.

З огляду на вищевикладене позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись Конституцією України, ст. ст. 2-15, 17-18, 33-35, 45-46, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 160, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Податковим кодексом України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Димитровський експериментально-механічний завод» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення- рішення від 31 серпня 2017 року №0003411414 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області від 31 серпня 2017 року №0003411414 про збільшення суми грошового зобов'язання Товариству з обмеженою відповідальністю «Димитровський експериментально-механічний завод» за податком на додану вартість на суму 502066 грн. у тому числі за основним платежем 401653 грн. та штрафними санкціями 100413 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області на користь Товариству з обмеженою відповідальністю «Димитровський експериментально-механічний завод» (85323, Донецька область, м. Мирноград, вул. Центральна, б. 16, ЄДРПОУ 30952735) судовий збір у розмірі 7531 (сім тисяч п'ятсот тридцять одну) гривню.

Повний текст постанови складено та підписано 11 грудня 2017 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кониченко О.М.