Постанова № 70948162, 13.12.2017, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 грудня 2017 р. Справа № 805/3810/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача не зявився

від відповідача ОСОБА_1 довір. від 16.01.2017 року № 252/8/28-10-10-18

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративний позов Науково-виробничого підрозділу обласного комунального

підприємства «Донецьктеплокомуненерго»

до відповідача ОСОБА_2 управління Офісу великих платників податків ДФС

про визнання протиправними та незаконними дій, скасування податкових повідомлень - рішень

В С Т А Н О В И В:

Науково-виробничий підрозділ обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» згідно договору про спільну діяльність від 01.06.2001 року № 152 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_2 управління Офісу великих платників податків ДФС про:

- визнання протиправними дій щодо складання акту від 30.11.2016 року № 850/28-09-41-14/203795039 про результати камеральної перевірки своєчасності сплати узгодженої суми податкових зобовязань з податку на додану вартість за період з 30.06.2014 року по 31.03.2016 року;

- скасування податкових повідомлень рішень від 23.12.2016 року № НОМЕР_1 про застосування штрафної санкції за затримку на 548 календарних днів сплати податку на додану вартість в сумі 252036 грн. 02 коп. та від 23.12.2016 року № НОМЕР_2 про застосування штрафної санкції за затримку на 30 календарних днів сплати податку на додану вартість в сумі 14045 грн. 80 коп.

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, як вважає позивач, податкові повідомлення рішення, які оскаржуються, винесені відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.

Зазначає, що заборгованість з податку на додану вартість виникла в наслідок обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) та підпадає під термін «безнадійний податковий борг».

Вказує на те, що Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 введене в дію Рішення РНБО України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України».

Зазначає, що згідно пп. 8 п. 4 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» внесені зміни до Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообовязкове державне соціальне страхування», за загальними правилами яких на час проведення АТО субєкти господарювання звільняються від обовязків щодо сплати єдиного внеску до закінчення антитерористичної операції.

Вважає, що, оскільки позивач знаходиться на території, де здійснюється антитерористична операція, воно звільнене від обовязку своєчасної сплати податку на додану вартість.

Вказує на те, що на особовому рахунку позивача безпідставно сформована недоїмка з податку на додану вартість, на яку нарахована штрафна санкція, оскільки податковим органом кошти, сплачені позивачем на погашення податкового зобовязання, спрямовані на рахунок погашення нарахованої пені.

Крім того зазначає, що камеральна перевірка з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість, здійснена відповідачем з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.

Вказує на порушення податковим органом під час проведення перевірки вимог Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», оскільки, як вважає позивач, на період проведення антитерористичної операції податковий орган позбавлений права проведення планових та позапланових перевірок субєкта господарювання.

Враховуючи наведене, просить адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

В запереченнях на позовну заяву відповідач вказав на її безпідставність та зазначив, що податкове повідомлення - рішення, яке оскаржується, винесене податковим органом в межах повноважень та у спосіб, визначений чинним законодавством з питань оподаткування.

Зазначає, що у разі невиконання платником податків, встановлених п. 131.2 ст. 131 Податкового кодексу України, черговості платежів або не визначення її у платіжному документі (чи визначення з порушенням зазначеного порядку), контролюючий орган самостійно здійснює такий розподіл суми у порядку, визначеному цим пунктом.

Враховуючи наведене, просить в задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою від 29.11.2017 року замінений неналежний відповідач - Харківське управління офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на належного відповідача Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби.

Представник позивача у судове засідання не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача надав заперечення на адміністративний позов та просив у задоволенні позовної заяви відмовити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, заперечень, суд зясував наступні обставини справи.

ОКП «Донецьктеплокомуненерго» зареєстроване в якості юридичної особи, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (ЄДРПОУ 03337119), місцезнаходження юридичної особи: 84307, Донецька область, м. Краматорськ, пров. Земляний, 2, перебуває на обліку як платник податків у ОСОБА_2 управління офісу великих платників податків ДФС.

Науково виробничий підрозділ ОКП «Донецьктеплокомуненерго» згідно договору про спільну діяльність від 01.06.2001 року № 152 є простим товариством без статусу юридичної особи, включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (ЄДРПОУ 203795039), місцезнаходження: 84307, Донецька область, м. Краматорськ, пров. Земляний, 2 (а.с.33-35).

30.11.2016 року СДПІ з обслуговування великих платників у м. Харкові міжрегіонального головного управління ДФС здійснена перевірка дотримання Договором про спільну діяльність від 01.06.2001 року № 152 вимог п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України щодо своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість за період з 30.06.2014 року по 31.03.2016 року, за результатами якої складений акт № 850/28-09-41-14/203795039 (а.с. 8-11).

Під час перевірки податковим органом встановлені порушення Договором про спільну діяльність від 01.06.2001 року № 152 вимог чинного законодавства, а саме, затримка сплати узгоджених сум податкового зобовязання з податку на додану вартість за період з 30.06.2014 року по 31.03.2016 року згідно розрахунку штрафних санкцій, чим порушений п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України.

На підставі акту перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові МГУ ДФС прийняте податкове повідомлення рішення від 23.12.2016 року №0000085008 про застосування до Науково виробничого підрозділу ОКП «Донецьктеплокомуненерго» згідно договору про спільну діяльність від 01.06.2001 року № 152 штрафної санкції за затримку на 548 календарних днів сплати податку на додану вартість в сумі 252036 грн. 02 коп. (а.с. 19)

На підставі акту перевірки Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові МГУ ДФС прийняте податкове повідомлення рішення від 23.12.2016 року № НОМЕР_2 про застосування до Науково виробничого підрозділу ОКП «Донецьктеплокомуненерго» згідно договору про спільну діяльність від 01.06.2001 року № 152 штрафної санкції за затримку на 30 календарних днів сплати податку на додану вартість в сумі 14045 грн. 80 коп. (а.с. 21).

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, позивач просить визнати протиправними дії щодо складання акту перевірки та визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку у тому числі органів державної влади. У справах щодо оскарження рішень суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства визначає Податковий кодекс України.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби, є органи державної податкової служби.

Таким чином, відповідач у справі - субєкт владних повноважень, на якого чинним законодавством покладені владні управлінські функції стосовно контролю у сфері податкових взаємовідносин.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Відповідно до підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків.

Таким чином, на позивача у справі покладений обовязок щодо складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно ст. 9 Податкового кодексу України податок на додану вартість віднесений до загальнодержавних податків та зборів.

Як зазначалось раніше, під час перевірки встановлене порушення позивачем вимог п. п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України.

Згідно п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України платник податків зобовязаний самостійно сплатити суму податкового зобовязання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Порядок надання податкової декларації з ПДВ та строки розрахунків з бюджетом визначені статтею 203 Податкового кодексу України, відповідно до якої податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобовязання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується позивачем, суми податку на додану вартість сплачені з порушенням граничного терміну сплати такого зобовязання.

Відповідальність за затримку сплати узгоджених сум податкових зобовязань встановлена п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, відповідно до якого у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання (крім випадків, передбачених пунктом 126.2 цієї статті) протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Оскільки під час перевірки встановлене порушення позивачем граничних строків сплати сум узгоджених податкових зобовязань, суд вважає, що відповідач правомірно, на підставі зазначеної норми Закону та в межах повноважень, визначених чинним законодавством, застосував до позивача штраф за встановлене порушення.

Суд не приймає до уваги доводи позивача щодо того, що Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення АТО» передбачене звільнення субєктів господарювання від відповідальності за неналежне виконання зобовязань, зокрема щодо порушення строку сплати податку на додану вартість, враховуючи наступне.

Указом Президента України від 14.04.2014 року № 405/2014 введене в дію рішення РНБО України від 13.04.2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України» та розпочате проведення Антитеррористичної операції на території Донецької і Луганської областей.

Тимчасові заходи для забезпечення підтримки субєктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення визначає Закон України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Абзацем 2 статті 1 зазначеного Закону визначено, що територія проведення антитерористичної операції - територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Розпорядженням від 02.12.2015 року № 1275-р Кабінет Міністрів України затвердив перелік населених пунктів, на території яких здійснюється антитерористична операція, м. Словянськ Донецької області віднесене до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція.

Статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобовязань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.

Згідно абз. 1 ст. 1 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності Указом Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014 та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.

На час вирішення справи Президентом України Указ про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України не приймався, тобто, період проведення АТО триває.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобовязань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.

З системного аналізу вищенаведених норм законодавства вбачається, що вони не ставлять перебіг строку, встановленому для сплати податку на додану вартість, в залежність від проведення антитерористичної операції та не містять обмежень на виконання податковими органами функцій щодо нарахування штрафних санкцій та пені за порушення строку сплати податку на додану вартість.

Також суд вважає неправомірним довід позивача про відсутність у податкового органу права проводити камеральні перевірки платників податків у 2015, 2016 роках, виходячи з наступного.

Види перевірок контролюючих органів, порядок та підстави для їх проведення визначені главою 8 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України 75.1 контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Згідно п.п.75.1.1 п. 75.1 ст.75 Податкового кодексу України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобовязання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.

Порядок проведення камеральної перевірки визначений статтею 76 Податкового кодексу України, відповідно до якої камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення.

Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком.

Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.

З аналізу зазначених норм Закону вбачається, що камеральна перевірка це особливий вид перевірок, яка проводиться у приміщені податкового органу та її предметом є виключно данні податкових декларацій та данні системи електронного адміністрування податку на додану вартість, або своєчасність подання або реєстрації документів податкової звітності та своєчасність перерахування сум грошових зобовязань платниками податків.

Пунктом 3 розділу II Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» установлено, що у 2015 та 2016 роках перевірки підприємств, установ та організацій, фізичних осіб - підприємців з обсягом доходу до 20 мільйонів гривень за попередній календарний рік Державною фіскальною службою України та її територіальними органами, Державною фінансовою інспекцією та її територіальними органами здійснюються виключно з дозволу Кабінету Міністрів України, за заявкою субєкта господарювання щодо його перевірки, згідно з рішенням суду або з вимогами Кримінального процесуального кодексу України. Зазначене обмеження не поширюється:

з 1 січня 2015 року на перевірки субєктів господарювання, що ввозять на митну територію України та/або виробляють та/або реалізують підакцизні товари, на перевірки дотримання норм законодавства з питань наявності ліцензій, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, єдиного соціального внеску, відшкодування податку на додану вартість;

з 1 липня 2015 року на перевірки платників єдиного податку другої і третьої (фізичні особи - підприємці) груп, крім тих, які здійснюють діяльність на ринках, продаж товарів у дрібнороздрібній торговельній мережі через засоби пересувної мережі, за винятком платників єдиного податку, визначених пунктом 27 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України, з питань дотримання порядку застосування реєстраторів розрахункових операцій.

З системного аналізу зазначеної норми Закону вбачається, що її положення стосуються обмеження проводити документальні перевірки, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Кодексом податків та зборів, яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Оскільки камеральна перевірка це особливий вид перевірок, яка проводиться у приміщені податкового органу та її предметом є виключно данні податкових декларацій та данні системи електронного адміністрування податку на додану вартість, або своєчасність подання або реєстрації документів податкової звітності та своєчасність перерахування сум грошових зобов?язань платниками податків, під час такої перевірки документи фінансової, статистичної та іншої звітності, регістри податкового та бухгалтерського обліку, первинні документи та податкова інформація не досліджуються, суд вважає, що податковий орган не позбавлений права здійснювати такий вид перевірок у спірний період.

Згідно ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надані суду належні докази правомірності висновків про порушення позивачем норм чинного законодавства з питань оподаткування та застосування штрафу за встановлені порушення в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи наведене та те, що нормами чинного законодавства передбачений обовязок позивача сплачувати податки у межах строків, визначених Податковим кодексом України, під час розгляду справи встановлена правомірність висновків органу владних повноважень про порушення позивачем норм чинного законодавства та застосування штрафу за встановлені порушення, суд вважає позовні вимоги такими, що задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України питання про перерозподіл судових витрат не розглядається.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Податковим кодексом України, ст. 2, ст. 7 - 15, ст. 17-20, ст. 69-72, ст. 86, ст. 94, ст. 128, ст. 158 - 163, ст. 167, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Науково-виробничого підрозділу обласного комунального підприємства «Донецьктеплокомуненерго» згідно договору про спільну діяльність від 01.06.2001 року № 152 до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправними дій щодо складання акту від 30.11.2016 року № 850/28-09-41-14/203795039 про результати камеральної перевірки своєчасності сплати узгодженої суми податкових зобовязань з податку на додану вартість за період з 30.06.2014 року по 31.03.2016 року, скасування податкових повідомлень рішень від 23.12.2016 року № НОМЕР_1 про застосування штрафної санкції за затримку на 548 календарних днів сплати податку на додану вартість в сумі 252036 грн. 02 коп. та від 23.12.2016 року № НОМЕР_2 про застосування штрафної санкції за затримку на 30 календарних днів сплати податку на додану вартість в сумі 14045 грн. 80 коп. відмовити повністю.

Постанова Донецького окружного адміністративного суду може бути оскаржена в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Давиденко Т.В.