Постанова № 70948035, 12.12.2017, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 грудня 2017 рокум. Ужгород№ 807/906/17

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Луцович М.М.

при секретарі судових засідань - ОСОБА_1

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_4 до Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області №349-17 від 30 червня 2015 року.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що вона є власником автомобіля марки TOYOTA HIGHLANDER V6 4WD 2011 року випуску, об'ємом двигуна 3456 cм.куб. Державною податковою інспекцією у м.Ужгороді Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області винесено податкове повідомлення-рішення №349-17 від 30 червня 2015 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 25000,00 гривень. Оскаржуване податкове повідомлення-рішення позивач вважає неправомірним, оскільки, визначене податковим органом грошове зобовязання з транспортного податку могло бути визначене та підлягало б сплаті не раніше 2016 року, а не у 2015 році, який в даному випадку був плановим роком в розумінні ст.12 Податкового кодексу України. Відтак позивач вважає, що застосування відповідних положень законодавства може застосовуватись не раніше бюджетного періоду, тобто не раніш 2016 року.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти даного позову заперечив з мотивів вкладених у письмових запереченнях та просив суд відмовити в задоволенні позову з мотивів правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

Розглянувши подані документи та матеріали справи, заслухавши думку представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу ОСОБА_4, на праві власності належить автомобіль TOYOTA HIGHLANDER V6 4WD 2011 року випуску, об'ємом двигуна 3456 cм.куб., реєстраційний номер НОМЕР_1, зареєстрованого Ужгородським ВРЕР УДАІ УМВС України в Закарпатській області 29.10.2011 року (а.с.9).

Державною податковою інспекцією у м.Ужгороді Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області винесено податкове повідомлення-рішення №349-17 від 30 червня 2015 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб в розмірі 25000,00 гривень. (а.с.29).

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

01.01.2015 року набрав чинності Закон України № 71-VIII від 28.12.2014 року Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи, яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.

Відповідно до пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Положення пп.267.2.1 п. 267.1 ст.267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.

Базою оподаткування у відповідності до пп.267.3.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно п.267.4 ст.267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Відповідно до пп. 267.5.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.

Підпунктом267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.

Згідно пп.267.6.2 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.

Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.

Тобто, із набранням чинності вказаними положеннями ПК України 01.01.2015 року, власники транспортних засобів, які використовувалися до 5 років та об'ємом більше 3000 куб. см є платниками транспортного податку.

Відповідно до п. 8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно п. 4.4 ст.4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч.1 ст. 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому, згідно з п. 12.5 ст. 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп.12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2015 - це плановий період, а 2016 рік - вже бюджетний період.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, нові податки практично не можуть бути визнані обов'язковими до сплати принаймні в 2015 році, адже місцеві ради не приймали і не могли прийняти і офіційно оприлюднити до 15 липня 2014 року рішення про встановлення таких податків і зборів.

Враховуючи те, що оскільки Закон України від 28.12.2014 №71-VIII набрав чинності 01.01.2015 року, тобто пізніше як за шість місяців до початку бюджетного періоду 2015 календарного року, то нарахування відповідачем транспортного податку не встановленого рішенням відповідної ради на підставі норм ПК України можливе не раніше наступного бюджетного періоду, тобто з 2016 календарного року. Такий висновок відповідає принципу стабільності, встановленому пп. 4.1.9 п. 4.1 ст. 4 ПК України.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України з метою оподаткування транспортним податком не може мати місце у 2015 році, через що спірне рішення слід визнати протиправним та скасувати.

За таких підстав належний позивачу транспортний засіб не є об'єктом оподаткування, а тому він не зобов'язаний сплачувати транспортний податок.

Таким чином, позивачу безпідставно визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб в сумі 25000 грн.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що податкове повідомлення - рішення №349-17 від 30 червня 2015 року підлягає скасуванню, а позов ОСОБА_4 - задоволенню.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України встановлено, що якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 17, 71,94, 158-163 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_4 до Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м.Ужгороді Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області №349-17 від 30 червня 2015 року.

Стягнути з Ужгородської обєднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України у Закарпатській області (код ЄДРПОУ 39595916, 88017, Закарпатська область, м.Ужгород, вул. Загорська, 10) за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_4 (адреса: 88000, Закарпатська область,м.Ужгород, вул. Грушевськго, 39/102 код ЄДРПОУ НОМЕР_2) витрати зі сплати судового збору в розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок гривень), який сплачений згідно квитанції №0.0.815801921.1 від 26.07.2017 року.

Постанова суду може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду через Закарпатський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

СуддяОСОБА_5