Постанова № 70947678, 06.11.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2017 р. Справа № 804/9151/16 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Прудника С.В.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» до Офісу великих платників податків ДФС, за участю Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Офісу великих платників податків ДФС, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 15.08.2016 р. № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, -

ВСТАНОВИВ:

23 грудня 2016 року Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат», позивач) звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління Державної фіскальної служби, в якому просить суд: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення форми «Р»:

- від 15.08.2016 р. № НОМЕР_1 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у розмірі 31254564 грн., в тому числі за податковим зобовязанням 20836376 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 10418188 грн.;

- від 15.08.2016 р. № НОМЕР_2 про збільшення суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у розмірі 63850812 грн., в тому числі за податковим зобовязанням 42567208 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 21283604 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Спеціалізованою ДПІ з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України по взаємовідносинам з ТОВ «Газукраїна-2020» за період з 01.01.2013 р. по 31.05.2016 р., за результатами якої складено акт перевірки №133/28-01-14-00191023 від 22.07.2016 року, висновки якого про порушення вимог Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 20836376 грн. та заниження податку на прибуток на суму 42567208 грн., є хибними, не ґрунтуються на дійсних фактичних обставинах та зроблені у зв'язку з невірним застосуванням норм податкового законодавства, без належного дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів, у звязку із чим податкові повідомлення-рішення від 15.08.2016 р. № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, прийняті на підставі даного акту, є протиправними та підлягають скасуванню. Вказує, що під час перевірки податковий орган дійшов висновку про нереальність господарських операцій позивача із ТОВ «Газукраїна-2020», однак такі доводи перевіряючих не мають під собою ні фактичного, ні правового обґрунтування, оскільки всі правовідносини були реальними та підтверджується необхідними первинними документами (том 1, а.с.4-19).

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.12.2016 року відкрито провадження у адміністративній справі, та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні (том 1 а.с. 2).

Відповідно до статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії адміністративного процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2016 р. № 247 Деякі питання територіальних органів Державної фіскальної служби реорганізовано спеціалізовані державні податкові інспекції з обслуговування великих платників шляхом їх приєднання до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби за переліком згідно з додатком, зокрема, реорганізовано шляхом приєднання до Офісу великих платників податків ДФС Спеціалізовану державну податкову інспекцію з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС.

Отже, Офіс великих платників податків ДФС є правонаступником Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Міжрегіонального головного управління ДФС, що є підставою для заміни відповідача у даній справі.

У судове засідання 06.11.2017 року прибули представник відповідача та прокурор.

Представником позивача 02.11.2017 року подано до суду клопотання про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.

Відповідачем подано письмові заперечення на позов, в яких просив у задоволенні позову відмовити, зокрема вказав, що під час перевірки встановлено, що в ході проведення перевірки позивача було здійснено аналіз податкової інформації контрагента позивача, первинних документів та встановлено, що останні мають типовий характер, неможливо встановити ланцюг постачання товару, що характеризує діяльність субєктів господарювання, задіяних в ланцюгу, з метою створення виключно документообігу по нереальним господарським операціям для отримання податкової вигоди. Отже, надані ТОВ Спецтрансгрупп до перевірки документи свідчать про відсутність факту реального вчинення господарської операції; досліджені операції спрямовані на документальне оформлення купівлі-продажу товарів, та не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними, метою яких є мінімізація податкових зобовязань ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат». Також, посилався на вирок Червонозаводського суду м.Харкова від 09.04.2015 р. по справі № 646/3810/15-к відносно засновника та директора ТОВ «Газукраїна-2020» ОСОБА_1 та матеріали досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42016040000000342 за ознаками складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, згідно яких встановлено, що протягом 2013 року службові особи позивача здійснили безтоварні операції та перерахували на рахунки фіктивного підприємства ТОВ «Газукраїна-2020» грошові кошти на загальну суму 166 мл.грн. (том 1 а.с.102-104).

За викладених обставин, враховуючи, що в судове засідання прибули не всі особи, що беруть участь у розгляді справи, суд не вбачає підстав для відкладання розгляду справи, та вважає за можливе вирішити справу за наявними у ній доказами у письмовому провадженні за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, відповідно до частин 4, 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» зареєстровано 28.10.1996 року виконавчим комітетом Криворізької міської ради та перебуває на податковому обліку в Дніпропетровському управлінні Офісу великих платників податків ДФС; є платником податку на додану вартість.

Згідно матеріалів справи судом встановлено, що у період з 24.06.2016 року по 15.07.2016 року на підставі наказу № 128 від 23.06.2016 року, згідно ухвали слідчого судді Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська Антонюка О.А. від 03.06.2016 року по справі № 201/8298/16-к, Спеціалізованою ДПІ з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України по взаємовідносинам з ТОВ «Газукраїна-2020» за період з 01.01.2013 р. по 31.05.2016 р., за результатами якої складено акт перевірки №133/28-01-14-00191023 від 22.07.2016 року (том 1 а.с. 35-62).

Перевіркою встановлено порушення:

1. п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135, п.137.10 ст.137, п.138.2 ст.138 та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, ст..1, ст..3, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2013 р. по 31.05.2016 р. на загальну суму 42657208 грн., у тому числі: за 2013 рік 24912536 грн., 2014 рік 17654672 грн.;

2. п.198.1, п.198.2, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.4 ст.200, п.201.1 ст201 Податкового кодексу України, Порядку заповнення податкової звітності, затвердженим наказом Міністерства фінансів України № 1492 від 25.11.2011 р., в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього на суму 20836374,53 грн., у тому числі квітень 2013 року в сумі 3126519,68 грн., за травень 2013 року в сумі 2789511,31 грн., за червень 2013 року в сумі 1283451,92 грн., липень 2013 року в сумі 1044025,64 грн., листопад 2013 року в сумі 1178466,95 грн., за грудень 2013 року в сумі 1262674,76 грн., за січень 2014 року в сумі 7492413,77 грн., лютий 2014 року в сумі 2659310,50 грн.

На підставі вказаного акта 15.08.2016 р. контролюючим органом прийнято:

- № НОМЕР_1 про збільшення ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» суми грошового зобовязання за платежем «податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг)» у загальному розмірі 31254564 грн., в тому числі за податковим зобовязанням 20836376 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 10418188 грн.;

- № НОМЕР_2 про збільшення ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» суми грошового зобовязання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» у загальному розмірі 63850812 грн., в тому числі за податковим зобовязанням 42567208 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 21283604 грн.

Не погоджуючись із винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» було подано до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби скаргу, за розглядом якої останнім прийнято рішення про результати розгляду скарги від 27.10.2016 року № 6503/10/28-10-10-4-33, яким залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 15.08.2016 р. № НОМЕР_1, № НОМЕР_2, а скаргу без задоволення.

Правомірність винесених Спеціалізованою ДПІ з обслуговування великих платників у м.Дніпропетровську податкових повідомлень-рішень є предметом розгляду даної адміністративної справи.

Досліджуючи взаємовідносини ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» із контрагентом-постачальником ТОВ «Газукраїна-2020», які мали вплив на формування податкового кредиту та валових витрат, що враховуються при визначенні обєкта оподаткування, та вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» як покупцем було укладено з ТОВ «Газукраїна-2020» в особі директора ОСОБА_1 договір поставки № 162/13/559 від 09.04.2013 р. на постачання товару паливо дизельне в асортименті.

На підставі вказаного договору ТОВ «Газукраїна-2020» в особі директора ОСОБА_1 виписано податкові накладні (том 1 а.с. 135-169), суму ПДВ за якими ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» віднесено до складу податкового кредиту по періодам: квітень 2013 року в сумі 3126519,68 грн., травень 2013 року в сумі 2789511,31 грн., червень 2013 року в сумі 1283451,92 грн., липень 2013 року в сумі 1044025,64 грн., листопад 2013 року в сумі 1178466,95 грн., грудень 2013 року в сумі 1262674,76 грн., січень 2014 року в сумі 7492413,77 грн., лютий 2014 року в сумі 2659310,50 грн.

Також, судом досліджено надані позивачем видаткові накладні на постачання товару (паливо дизельне в асортименті), що складені ТОВ «Газукраїна-2020» на виконання договору № 162/13/559 від 09.04.2013 р.: № 4904 від 12.04.2013 р., № 4905 від 12.04.2013 р., № 4997 від 17.04.2013 р., № 5014 від 18.04.2013 р., № 5112 від 20.04.2013 р., № 5110 від 21.04.2013 р., № 5111 від 21.04.2013 р., № 5689 від 29.04.2013 р., № 5690 від 29.04.2013 р., № 5695 від 26.04.2013 р., № 5686 від 29.04.2013 р., № 5766 від 26.04.2013 р., № 5764 від 28.04.2013 р., № 5765 від 28.04.2013 р., № 8889 від 13.06.2013 р., № 9480 від 28.06.2013 р., № 9481 від 29.06.2013 р., № 12003 від 26.11.2013 р., № 12003 від 26.11.2013 р., № 12041 від 29.11.2013 р., № 12307 від 27.12.2013 р., № 16 від 01.01.2014 р., № 16 від 01.01.2014 р., № 38 від 11.01.2014 р., № 40 від 12.01.2014 р., № 39 від 12.01.2014 р., № 17 від 02.01.2014 р., № 127 від 20.01.2014 р., № 181 від 23.01.2014 р., № 183 від 24.01.2014 р., № 205 від 25.01.2014 р., № 218 від 28.01.2014 р., № 232 від 30.01.2014 р., рахунки на оплату, залізничні накладні, прибуткові ордери, акти приймання нафтопродуктів за кількістю.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим кодексом України (далі по тексту - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті (в редакції станом на 2013-2014 рік).

Згідно абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (в редакції станом на 2014 рік) обєктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу (підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України).

Статтею 135 Податкового кодексу України визначено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу (п.135.1 ст.135 Податкового кодексу України в редакції станом на 2015 рік).

Інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи (п.п.135.5.4 п.135.5 ст.135 Податкового кодексу України в редакції станом на 2014 рік)

Порядок оподаткування податком на додану вартість визначений розділом V Податкового кодексу України.

Статтею 198 Податкового кодексу України передбачено право платників податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, яким є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду (п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України ).

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Статтею 200 Податкового кодексу України визначалося, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цьогоКодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Із наведеного вбачається, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України, а визначальним фактором для формування податкового кредиту платником ПДВ є рух товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку та наявність у платника податків виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства та як підтверджує сплату податку на додану вартість у складі ціни товару.

Разом з тим, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі ВАС України від 02.06.2011 р. №742/11/13, необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Судам слід ураховувати, що наявність укладеного між учасниками господарської операції цивільно-правового договору або відсутність визнання такого договору недійсним або нікчемним сама собою не свідчить про реальність вчинення відповідної операції.

Про відсутність факту здійснення господарської операції можуть свідчити, зокрема, такі обставини: результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару в особи, яка ніколи його не продавала тощо).

Окрім того, суд зазначає, що при зясуванні неможливості виконання операцій з постачання (продажу) товарів наявним трудовим ресурсом слід враховувати специфіку конкретної операції, яка характеризується фізичними властивостями операції з якими потребують значного обсягу трудових витрат, особистої участі персоналу та не співвідносні з наявним трудовим ресурсом; необхідністю наявності спеціальних знань (фаху) працівників, високого рівня їх оплати праці тощо.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

У відповідності до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Приписами пункту 2.15 та пункту 2.16 вказаного Положення, встановлено, що забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим і нормативним актам.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов'язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

За певних інших обставин названі документи можуть свідчити про існування господарських операцій, які за формою (зовнішнім вираженням) можуть підпадати під визначення реальних і таких, що зумовлюють зміни в структурі активів, зобов'язань та власного капіталу суб'єкта господарювання. Але цього недостатньо. Потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій. Без цього неможливо перевірити правильність обчислення і сплати сум податкового грошового зобов'язання на підставі таких операцій. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 14 березня 2017 року у справі №826/20366/13-а (номер судового рішення в ЄДРСР № 66031900).

Суд зазначає, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт/послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником .

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є його податковим ризиком.

Суд відмічає, що з метою підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди встановленню підлягає їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій.

Судом встановлено, що 09.04.2015 року Червонозаводським районним судом м.Харкова вироком у справі № 646/3810/15-к визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України, та призначено покарання у вигляді штрафу у розмірі 51000 грн. Вказаним вироком встановлено, що ОСОБА_1, діючи умисно, з корисливих мотивів за винагороду придбав суб'єкт підприємницької діяльності (юридичну особу), а саме товариство з обмеженою відповідальністю «ГАЗУКРАЇНА-2020», з метою прикриття незаконної діяльності, що заподіяло велику матеріальну шкоду ПАТ НАК «Нафтогаз України». Далі, невстановлена слідством особа за невстановлених слідством обставинах, за попередньою згодою ОСОБА_1, використовуючи надані останнім паспорт і довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру, підготувала протокол № 2 загальних зборів товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЗУКРАЇНА-2020» від 17.11.2011 року, згідно якого попередній його засновник ОСОБА_2 вийшов зі складу учасників товариства та був звільнений з посади його директора. При цьому ОСОБА_1 введено до складу учасників товариства та здійснено купівлю-продаж (відступлення) частки в статутному фонді товариства. Одночасно ОСОБА_1 призначено на посаду директора ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020». На підставі вказаних документів Державною податковою інспекцією в м. Сімферополь ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» взято на податковий облік, про що надано довідку (форма №4-ОПП) про взяття на облік платника податків №3508/29-0 від 21.11.2011. У подальшому ОСОБА_1, будучи лише формально учасником та директором товариства, не виконував функцій, покладених на нього згідно статуту підприємства, не вчиняв дій щодо управління ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020», не приймав участі у фінансово-господарській діяльності цього підприємства та не отримував від неї прибутку. Придбання (перереєстрація) на ім'я ОСОБА_1 ТОВ «ГАЗУКРАЇНА-2020» в органах державної влади, надання ксерокопій паспорту та довідки про присвоєння ідентифікаційного податкового номеру, зразків його особистого підпису та вчинення інших дій пов'язаних із фіктивним підприємництвом надали можливість ОСОБА_3, ОСОБА_4 та іншим членам злочинної групи використовувати зареєстроване на ОСОБА_1 товариство для здійснення незаконної діяльності.

У постанові Верховного Суду України від 05 березня 2012 року (номер судового рішення в ЄДРСР 24068085) міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

У постанові Верховного Суду України від 1 грудня 2015 року міститься правовий висновок про те, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, оскільки подані суб'єктом господарювання первинні документи бухгалтерського та податкового обліку (податкові накладні, акти приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) тощо) не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими податковим органом фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства, є правильним.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 26 січня 2016 року у справі № 2а-15327/12/2670, статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

Відповідно до частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Враховуючи те, що у даній справі міститься вирок Червонозаводського суду м.Харкова від 09.04.2015 р. по справі № 646/3810/15-к відносно засновника та директора ТОВ «Газукраїна-2020» ОСОБА_1, суд приходить до висновку про відсутність підтвердження реальності господарських операцій між ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та ТОВ «Газукраїна-2020» за відповідним договором.

На підставі вищевикладеного, суд дійшов висновку про те, що первинні документи, які містяться в матеріалах справи, надані на підтвердження господарської взаємодії ПрАТ «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» та ТОВ «Газукраїна-2020» є формально складеними, а господарські операції між позивачем та вказаним підприємстом не є реальними, оскільки судом не встановленого самого факту їх здійснення та не ідентифіковано посадових осіб від контрагентів, якими б такі операції могли бути вчинені.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Під час судового розгляду позивачем не підтверджено реальне здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, їх використання в господарській діяльності, не підтверджено виконання умов укладених договорів, не надано доказів факту виконання послуг та відповідних розрахунків за укладеними договорами.

Відтак, хоча з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника у сфері податкових правовідносин платник не є відповідальним за протиправні дії третіх осіб, що перебувають поза межами його впливу та контролю, однак несприятливі наслідки недостатньої обережності у підприємницькій діяльності мають покладатися на особу, якою були укладені відповідні правочини, та не можуть бути перенесені на бюджет шляхом зменшення податкових зобов'язань та здійснення необґрунтованих виплат з бюджету.

Аналогічна позиція суду викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.04.2014 р. по справі №К/800/3230/13 (номер судового рішення в ЄДРСР №38692797).

Таким чином, під час судового розгляду позивачем не надано жодних доказів на обґрунтування своїх вимог, що слугували б спростуванням висновків контролюючого органу, викладених в акті перевірки №133/28-01-14-00191023 від 22.07.2016 року.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що відповідачем надано достатні докази того, що оскаржені податкові повідомлення-рішення прийняті в межах повноважень податкового органу та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України, обґрунтовано та правомірно.

У той же час, позивач не довів обставин в обґрунтування заявлених позовних вимог, у зв'язку з чим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат, оскільки відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, стягнення судового збору в таких випадках не передбачено.

Керуючись ст.ст. 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» до Офісу великих платників податків ДФС, за участю Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Офісу великих платників податків ДФС, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень форми «Р» від 15.08.2016 р. № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд, в порядку та у строки, передбачені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, та набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя (підпис) ОСОБА_5