Ухвала суду № 70947035, 16.11.2011, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2270/3633/11

Головуючий у 1-й інстанції: Петричкович А.І.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2011 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Смілянця Е. С.

суддів: Сторчака В. Ю. , Білої Л.М.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмельницького міжгосподарського санаторія "Україна" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.05.2011 року у справі за адміністративним позовом державної податкової інспекції у Дунаєвецькому районі Хмельницької області до Хмельницького міжгосподарського санаторія "Україна" про стягнення податкового боргу, -

В С Т А Н О В И В :

У березні 2011 року державна податкова інспекція у Дунаєвецькому районі Хмельницької області звернулась до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Хмельницького міжгосподарського санаторію «Україна» про стягнення податкового боргу.

Позовні вимоги мотивовані наявністю у відповідача узгоджених сум грошового зобов’язання по збору за забруднення навколишнього природного середовища, збору за спеціальне використання води, збору за користування надрами, комунального податку, земельного податку, додану вартість та податку на прибуток.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 10.05.2011 року вказаний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеною постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв’язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Зокрема, скаржник наголошує на тому, що Податковим кодексом передбачено надсилання нових податкових вимог по кожному факту виникнення податкового боргу, що не враховано судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови.

У зв’язку з неприбуттям жодної з осіб, які беруть участь у справі в судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 197 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 Кодексу адміністративного судочинства (далі-КАС) України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду – без змін.

Як досліджено з матеріалів справи, зокрема з корінця першої податкової вимоги №1\233 від 28.12.2010 року, загальна сума податкового боргу апелянта за узгодженим податковим зобов"язанням станом на 28.12.2010 року становить 97715,34 гривень.

Згідно з розрахунком плати за користування надрами за 2010 рік, податкового розрахунку збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 рік, податкового розрахунку комунального податку за 2010 рік, податкового розрахунку земельного податку від 20.10.2010 року, податкового розрахунку збору за спеціальне водокористування за 2010 рік, декларації з податку на прибуток підприємства від 09.02.2011 року, податкових декларацій з податку на додану вартість за 9, 11, 12 місяці 2010 року і 1 місяць 2011 року, карток платника податків та довідки позивача №382\10\19-026 від 24.02.2011 року, борг відповідача складає 548637,44 гривень.

Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з обґрунтованості та правомірності позовних вимог податкового органу, а відтак наявності підстав для задоволення позову.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 20.1.28 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право застосовувати до платників податків фінансові (штрафні) санкції, стягувати до бюджетів та державних цільових фондів суми грошових зобов'язань та/або податкового боргу у випадках, порядку та розмірі, встановлених цим Кодексом, стягувати суми простроченої заборгованості суб'єкта господарювання перед державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) за кредитом (позикою), залученим державою (Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста) або під державну (місцеву) гарантію, а також за кредитом з бюджету в порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий борг - сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до п.п. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до п.п. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Таким чином, сума заборгованості зі сплати штрафних (фінансових) санкцій після узгодження і несплати у встановлений законом строк є узгодженим грошовим зобов’язання та відповідно податковим боргом, який після набрання чинності Податковим кодексом України стягується відповідно до норм Податкового кодексу України.

Разом з тим, аналізуючи вищенаведені норми права, колегія суддів зауважує, що податкова вимога надсилається лише на податковий борг, який є сумою узгодженого податкового зобов’язання.

В свою чергу, податкове повідомлення-рішення не завжди є податковим боргом, оскільки може бути оскаржено до суду та скасовано останнім. Відтак, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що чинним законодавством передбачений різний порядок формування податкових вимог та податкових повідомлень-рішень.

Крім того, Податковим кодексом України встановлений чіткий порядок стягнення податкового боргу, в тому числі, визначений момент, з якого податкові органи отримують право на його стягнення в судовому порядку.

Згідно з п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України стягнення коштів платника податків проводяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Податкова вимога надсилається платнику податків органом державної податкової служби в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення, у разі, коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, що встановлено в ч. 1 п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України.

В свою чергу, відповідно до п.58.3 ст.58 Податкового кодексу України, податкове повідомлення рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

Відтак, на думку колегії суддів, приписи п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України містять посилання саме на технічний момент порядку надіслання податкової вимоги.

В силу п.59.3 ст.59 Податкового кодексу України, податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов’язання.

Враховуючи наведені положення, податковим органом надсилалась на адресу Хмельницького міжгосподарського санаторію «Україна» податкова вимога №1/233 від 28.12.2010 року. Остання отримана апелянтом 29.12.2010 року, що підтверджується корінцем вимоги.

Разом з тим, слід зауважити, що вказана податкова вимога невідкликана, у зв’язку з відсутністю підстав передбачених ст.60 Податкового кодексу України.

Крім того, всупереч твердженням апелянта, колегія суддів наголошує на тому, що Податковим кодексом не передбачено обов’язку надсилання податкових вимог по кожному випадку виникнення податкового боргу.

Колегія суддів також зазначає, що в силу п.3.6 Порядку направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 року №1037 та п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України, у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Згідно із частиною 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В силу частини 2 статті 72 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення податкової заборгованості з апелянта - Хмельницького міжгосподарського санаторію «Україна».

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи не викликають сумнівів щодо правильності висновків суду першої інстанції та застосування норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду –без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Зважаючи на те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду – без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Хмельницького міжгосподарського санаторія "Україна" залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.05.2011 року без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст 212 КАС України.

Головуючий < Список > ОСОБА_1

Судді < Список > ОСОБА_2

< Список > ОСОБА_3