Рішення № 7094154, 15.12.2009, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

______ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.09                                                                                 Справа № 17/280

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання», м. Луганськ

до Комунального підприємства «Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»Рубіжанської міської ради, м. Рубіжне Луганської області

про стягнення 348092 грн. 07 коп.

                    Суддя Фонова О.С.

                                                  Представники:

від позивача: Лапко В.М. - юрисконсульт 1-ї категорії, довіреність № 551 від 03.11.2008;

від відповідача: Косторна І.О. - представник, довіреність № 20/144 від 30.01.2009.

Суть спору: позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиту активну електроенергію у сумі 334906,02 грн., пені у сумі 9025,14 грн., інфляційних нарахувань у сумі 2327,81 грн., 3% річних у сумі 1833,10 грн., за договором від 01.03.2008 № 21 про постачання електричної енергії.

У судовому засіданні 07.12.2009, відповідно до статті 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 15.12.2009 на 11 год. 05 хв.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує проти наявності боргу, посилається на скрутне фінансове становище, в тому числі у зв’язку зі значною заборгованістю населення. А також подав клопотання про зменшення розміру пені, яке обґрунтоване складним фінансовим становищем підприємства та розстрочку виконання рішення.

Дослідивши обставини справи, надані сторонами докази на підтвердження своїх доводів, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, суд

в с т а н о в и в:

Між ТОВ «Луганське енергетичне об’єднання» (позивач у справі), як Постачальником, та Комунальним підприємством «Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» (відповідач у справі), як Споживачем, було укладено договір № 21 від 01.03.2008 на постачання електричної енергії (далі –Договір), за яким Постачальник, зобов’язався постачати електричну енергію, а Споживач зобов’язався оплачувати Постачальнику її вартість.

Відповідно до п. 2.3.3 Договору відповідач зобов’язується для визначення величини спожитої електроенергії щомісячно першого числа згідно з Додатком „Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії” знімати покази розрахункових засобів обліку, оформляти результати відповідно до Додатку „Форма „Акт про зняття показів розрахункових засобів обліку”, та направляти уповноваженого представника до позивача для подання вказаного акту за розрахунковий період і отримання рахунків для здійснення остаточного розрахунку за спожиту електричну енергію.

У відповідності з п. 8 Додатку «Порядок розрахунків»до Договору розрахунок за спожиту у розрахунковому періоді активну електроенергію, а також надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії Споживач здійснює на підставі наданих Постачальником рахунків протягом 5 операційних днів, починаючи з наступного дня після їх отримання.

На виконання умов вказаного договору позивачем було поставлено електричну енергію відповідачеві належним чином.

Однак, відповідачем умови договору по повній сплаті спожитої активної електроенергії не виконано, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість за активну електроенергію у сумі 414170,57 грн. за період з липня по вересень 2009 року, на сплату якої позивачем було виставлено рахунки № 21-2/7/1 від 03.08.2009, № 21-2/8/1 від 01.09.2009 та № 21-2/9/1 від 01.10.2009. Вручення зазначених рахунків відповідачу підтверджується матеріалами справи.

У зв’язку з тим, що відповідач умови договору порушив та виставлені рахунки сплатив частково на суму 79264,55, позивач звернувся до суду та просить стягнути заборгованість у судовому порядку.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у сумі 9025,14 грн., інфляційних нарахувань у сумі 2327,81 грн., 3% річних у сумі 1833,10 грн., за період згідно наданого розрахунку.

Відповідач у відзиві на позовну заяву не заперечує проти наявності боргу, посилається на скрутне фінансове становище, в тому числі у зв’язку зі значною заборгованістю населення. А також подав клопотання про зменшення розміру пені, яке обґрунтоване складним фінансовим становищем підприємства та розстрочку виконання рішення.

Встановивши фактичні обставини справи, оцінивши доводи позивача та надані ним докази, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання не допускається, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов, що передбачені договором, вимогами Цивільного кодексу України, тощо.

Матеріалами справи підтверджено постачання позивачем електричної енергії відповідачу, на виконання умов Договору, та виставлення рахунків на її оплату на суму 414170,57 грн. Однак, зобов’язання по перерахуванню позивачеві вартості спожитої активної електроенергії в обумовлені Договором строки відповідачем не були виконані у повному обсязі та вчасно, що підтверджено наданими позивачем доказами. Сплачено тільки 79264,55 грн.

Як встановлено судом, заборгованість у сумі 334906,02 грн. за липень-вересень 2009 року відповідачем, на час звернення позивача з позовом до суду, погашена не була.

Представник відповідача надав платіжне доручення № 3 від 12.11.2009, згідно якого відповідачу перераховано 75910 грн. без зазначення місяця за який відбулась оплата. В призначенні платежу вказано: „Ст.39 Ел/ен. „п. КМУ №20 від 11.01.2005 „П” 70964 грн., „С” 4946 грн. за сп. під. ел.ен. у 2009 р. по дог. в.01.03.2008 № 21 від 01.01.2009, зг. Сп.пр.ріш. № 39Е/3139 в.06.11.2009”.

Також відповідач надав платіжне доручення № 4 від 10.12.2009, згідно якого відповідачу перераховано 102338 грн. без зазначення місяця за який відбулась оплата. В призначенні платежу вказано: „Ст.39 Ел/ен. „п. КМУ №20 від 11.01.2005 „П” 68565 грн., „С” 33773 грн. за сп. під. ел.ен. у 2009 р. по дог. в.01.03.2008 № 21 від 01.01.2009, зг. Сп.пр.ріш. № 39Е/3520 в.07.12.2009.

З даного призначення платежу не вбачається послуги за який саме місяць були оплачені.

Представник позивача надав суду пояснення, де зазначив, що дані суми платежу віднесені в рахунок погашення боргу за спожиту електроенергію у липні-вересні 2009 року.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення основного боргу у сумі 178248 грн. слід припинити на підставі п. 11 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, у зв‘язку з тим, що відповідачем погашена заборгованість після звернення позивача до суду.

З огляду на викладене, до стягнення підлягає заборгованість у сумі 156658,02 грн., яка підтверджена матеріалами справи та не спростована відповідачем.

Відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань передбачена сторонами у п. 4.4.1 Договору у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від вартості невиконаних зобов’язань за кожен день прострочення.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення пені у сумі 9025,14 грн. за період згідно наданого розрахунку, яка є вірно нарахованою та обґрунтовано заявленою.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України - у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Суд враховує, що відповідач є підприємством, яке надає житлово-комунальні послуги, а споживачі несвоєчасно та не в повному обсязі сплачують послуги відповідача, що в свою чергу веде до виникнення заборгованості і затримки оплати електроенергії.

Відповідачем подано звіт про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість, з якого вбачається, що за 9 місяців 2009 року відповідач відпрацював зі збитком на значну суму.

Крім того, стягнення пені суттєво погіршить фінансовий стан відповідача, призведе до зростання заборгованості, що може відобразитися на якості житлово-комунальних послуг, що надаються споживачам.

З огляду на викладене, суд вважає за доцільне задовольнити клопотання відповідача, застосувавши ст. 233 ГК України, та зменшити розмір пені, яка підлягає до стягнення, на 50% - до 4512,57 грн. У стягненні решти пені слід відмовити.

Крім того, позивач просить стягнути інфляційні нарахування у сумі 2327,81 грн. та 3% річних у сумі 1833,10 грн. за періоди згідно наданого розрахунку.

Відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, вимоги позивача про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 2327,81 грн. та 3% річних у сумі 1833,10 грн. відповідають чинному законодавству, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги про стягнення заборгованості за спожиту активну електроенергію у сумі 156658,02 грн., пені у сумі 4512,57 грн., інфляційних нарахувань у сумі 2327,81 грн., 3% річних у сумі 1833,10 грн. є обґрунтованими, такими, що підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню. Стосовно боргу у сумі 178248,00 грн. провадження у справі слід припинити. В решті позовних вимог слід відмовити.

Судові витрати по справі покладаються на відповідача відповідно до статті 49 ГПК України.

Відповідно до пункту «а»частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993, державне мито з заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, сплачується у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ціна позову складає 348092,07 грн., отже державне мито складатиме 3480,92 грн., тоді як позивачем сплачено 3642,54 грн. Зайве сплачене держане мито у сумі 161,62 грн. підлягає поверненню позивачу.

Представником відповідача у судовому засіданні 07.12.2009 подано відзив на позовну заяву в якому зазначено про розстрочення виконання рішення.

Однак відповідачем не зазначено, як саме слід розстрочити виконання рішення та не наведено жодного обґрунтування даної заяви.

Розглянувши заяву відповідача та вислухавши доводи сторін, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частини 1 статті 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, господарський суд, який видав виконавчий документ, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Однак, відповідачем не подано будь-яких доказів, на підтвердження обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим на даний час чи в майбутньому.

Як зазначено у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження»при вирішенні заяв сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 121 ГПК, їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

У п. 2 Роз'яснень Вищого господарського суду України від 12.09.1996 № 02-5/333 «Про деякі питання практики застосування статті 121 Господарського процесуального кодексу України» вказано, що підставою для відстрочки та розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не доведено наявності виключних обставин, виняткового випадку для надання розстрочки виконання судового рішення.

Відповідач просить суд про надання розстрочки виконання судового рішення на невизначений час та невизначеними частинами, ним не надано суду належного економічного та документального обґрунтування такої можливості.

Крім того, судом враховуються матеріальні інтереси сторін, а також наявність інфляційних процесів в країні, які знецінюють значні суми заборгованості.

У зв’язку з недоведеністю обставин, які б обумовили необхідність та доцільність розстрочки виконання рішення, суд прийшов до висновку про залишення без задоволення заяви про розстрочку рішення у даній справі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 44, 49, 82, п. 3 ч. 1 ст. 83, 84, 85, 121 ГПК України, суд

в и р і ш и в:

1.          Позов задовольнити частково.

          2. Стягнути з Комунального підприємства «Рубіжанське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства»Рубіжанської міської ради, м. Рубіжне Луганської області, вул. Менделєєва, б. 49, ідентифікаційний код 32026192 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання», м. Луганськ, кв. Гайового, буд. 35а, ідентифікаційний код 31443937:

–борг за активну електроенергію у сумі 156658,02 грн. на п/рахунок зі спеціальним режимом використання № 260303289060 у філії ЛОУ ВАТ «Державний Ощадний банк України», МФО 304665, видати наказ;

– пеню у сумі 4512,57 грн., інфляційні нарахування у сумі 2327,81 грн., 3% річних у сумі 1833,10 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 3480,92 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236 грн. на п/рахунок № 2600518818 у ЛОД ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 304007, видати наказ.

3. В частині стягнення основного боргу у сумі 178248,00 грн. провадження у справі припинити.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5.Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об’єднання», м. Луганськ, кв. Гайового, буд. 35а, ідентифікаційний код 31443937, зайве сплачене державне мито у сумі 161,62 грн.

У судовому засіданні оголошено лише вступну і резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.

Дата підписання рішення: 17.12.2009.

Суддя                                                                                 О.С. Фонова