Рішення № 7093546, 17.12.2009, Господарський суд Івано-Франківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул.Шевченка 16, м.Івано-Франківськ, 76000, тел. 2-57-62

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2009 р. Справа № 17/112 Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Неверовської Л.М. при секретарі судового засідання Жураківській М.І., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА Україна Т.О.В.", пр-т. Героїв Сталінграда, 20-а, м.Київ , 04210

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобуд", вул. Мазепи, 179, м.Івано-Франківськ, 76026

про стягнення 665426 грн. 70 коп.

Представники:

від позивача: не з"явились

від відповідача: Трачук А.О. - представник, ( довіреність від 01.10.09)

встановив: подано позов про стягнення 665426 грн. 70 коп., в тому числі 630000 грн. основного боргу, 5040 грн. інфляційних втрат, 6576 грн. 16 коп., 3% річних, 23810 грн. 54 коп. пені.

                    Позивачем 09.11.09 подана заява (вх№.9586 від 09.11.09) в якій позивач збільшив розмір позовних вимог і просить стягнути: 865050 грн. 57 коп., в тому числі 810000 грн. основного боргу, 5897 грн. 42 коп. інфляційних втрат, 6144 грн. 66 коп. —3% річних, 43008 грн. 49 коп. пені.

          Згідно вимог статті 22 Господарського процесуального кодексу України, яка дає позивачу право до прийняття рішення збільшити розмір позовних вимог, суд приймає подану позивачем заяву (вх№.9586 від 09.11.09).Таким чином, позов розглядається господарським судом, в обсязі визначеному заявою (вх№.9586 від 09.11.09).

                    Відповідачем подано 10.12.09 відзив на позовну заяву (вх.№10656 від 10.12.09) в якому заперечує позовні вимоги, подав докази сплати боргу в розмірі 20000 грн. до звернення позивача з позовом.

          Розглянувши матеріали справи, суд прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.

                    25.05.2009 року між ТзОВ з іноземними інвестиціями "ДОКА Україна Т.О.В." (сторона-1) та ТзОВ "Енергобуд" (сторона-2) було укладено договір про розстрочення сплати боргу №1/05.

          Відповідно до п.1.1 договору, сторона-1 надає сторні-2 розстрочення сплати боргу, що станом на 25.05.09., становить загальну суму 1 188 000 грн. на період з 25.05.09 по 31.12.09. Дана заборгованість виникла у сторони-2 в зв'язку з неповним та несвоєчасним виконанням своїх договірних зобов'язань в частині оплати за оренду майна згідно наступних договорів укладених між сторонами:

- договору оренди майна (оперативної оренди) №7.202 від 09.10.07 - заборгованість становить - 987013 грн. 68 коп.;

- договору купівлі продажу №М8.94Т від 24.12.08 - заборгованість становить -200986 грн. 32 коп.

Пунктом 2 договору сторони встановили наступний графік погашення стороною-2 всієї суми вищевказаної заборгованості:

- травень - 80 000 грн.,

- червень - 100000 грн.,

- липень - 120000 грн.,

- серпень - 150000 грн.,

- вересень -180000 грн.,

- жовтень - 180000 грн.,

- листопад -180000 грн.,

- грудень - 198000 грн.

Згідно п.3 договору сторона-2 зобов'язується забезпечити своєчасну сплату розстрочених сум боргу, згідно з умовами вказаними в п.2 договору.

Відповідач (сторона-2) лише частково погасив заборгованість 19.06.09, що підтверджується платіжним дорученням №1293 від 19.06.09 на суму 20000 грн.

Згідно з частинами 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

У відповідності до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачені загальні умови виконання зобов’язання, а саме зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідач прийняті на себе зобов’язання згідно договору належним чином не виконував. В строк встановлений в п.2 договору не оплачував заборгованість. Борг відповідача перед позивачем станом на 02.11.09 становить 790000 грн.

За таких обставин, в частині стягнення основного боргу за період з 31.05.09 по 31.10.09 в сумі 790000 грн. коп. позовні вимоги слід задоволити. В частині стягнення 20000 грн. основного боргу слід відмовити, оскільки 19.06.09 відповідач погасив частину боргу позивачу, що підтверджується платіжним дорученням №1293 від 19.06.09 на суму 20000 грн.

Вимога про стягнення пені в сумі 43008 грн. 49 грн. задоволенню не підлягає, враховуючи наступне.

Відповідно до ст.546 ЦК неустойка ( штраф, пеня) є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання. Відповідно до ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Позивач при нарахування пені посилається на ч.6 ст.231 ГК України де передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.           При цьому позивачем не враховано, що відповідно до ч.4 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Проте, нарахування пені, як вбачається з матеріалів справи, сторонами не було передбачено в договорі про розстрочення сплати боргу за №1/05 від 25.05.09, а отже вимога про її стягнення необґрунтована.

За таких обставин, суд прийшов до висновку що в задоволенні 43008 грн. 49 коп. пені слід відмовити.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу ч.2 ст.20 ГК України захист прав і законних інтересів суб’єктів господарювання здійснюється, зокрема, шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій, а також іншими способами, передбаченими законом.

До інших способів відносяться, передбачені ст.625 ЦК України інфляційні втрати та річні, як плата по грошовому зобов’язанню, правова природа яких, є самостійним від договірної неустойки (пені) способом захисту прав і забезпечення виконання зобов’язань.

          Позивач нарахував відповідачу 5897 грн. 42 коп. інфляційних втрат та 6144 грн. 66 коп. -3 % річних.

          Судом здійснено перерахунок нарахованих інфляційних втрат та 3% річних оскільки, при здійсненні даного розрахунку позивачем неврахована здійснена проплата 20000 грн. відповідачем 19.06.09 позивачу.

          За таких обставин, підлягає задоволенню 3595 грн. інфляційні втрати та 4044 грн. 65 коп. - 3% річних. В решті позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних відмовити.

          Заперечення відповідача, викладені у відзиві на позов, не спростовують доводів позивача, враховуючи наступне.

          Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

          У Рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі N 1-2/2002 за конституційним зверненням ТОВ "Торговий дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) зазначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

          Також в Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів, а обрання певного засобу правового захисту, в тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

          При цьому ст. 5 ГПК України передбачено, що сторони застосовують заходи досудового врегулювання господарського спору за домовленістю між собою.

          Оскільки відсутність досудового врегулювання спору не позбавляє особу, звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, то посилання відповідача на те, що відповідно до ст. 5 ГПК України досудове врегулювання господарського спору для сторін є обов'язковим визнано судом необґрунтованими і до уваги не прийнято.

          Доводи відповідача про необхідність пред"явлення вимоги про стягнення інфляційних втрат та річних є помилковими, враховуючи наступне.

          Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов"язання.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

          Такі підстави передбачені, зокрема, частиною другою статті 625 ЦК України, згідно з якою боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

          При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

          Так, ст.625 знаходиться у главі ЦК "Правові наслідки порушення зобов"язання. Відповідальність за порушення зобов"язання.". За своєю природою, передбачений ст.625 ЦК обов"язок відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсувати (оплатити) за користування неправомірно утримуваними ним грошовими коштами - для боржника є одним з видів відповідальності яка застосовується за порушення грошового зобов"язання, а не "зобов"язанням" в розумінні ст.509 ЦК України. Визначення поняття "зобов"язання" та підстави виникнення зобов"язань містяться у ст.ст. 11, 509 ЦК. З огляду на викладене, є помилковим застосування до порядку стягнення інфляційних втрат та річних ст.530, яка відноситься до глави ЦК "Виконання зобов"язання" та визначає строк виконання "зобов"язань" - в розумінні ст.509 ЦК.

          З огляду на викладене, позовні вимоги позивача слід задовольнити частково, стягнути з відповідача 790000 грн. 00 коп. основного боргу, 3595 грн. інфляційні втрати та 4044 грн. 65 коп. - 3% річних. В решті позовних вимог відмовити.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у відповідності з ст.49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

          Враховуючи викладене та керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 11, 509,526, 546, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст.20,193,231, Господарського кодексу України 49,83, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергобуд", вул. Мазепи, 179, м.Івано-Франківськ (ідентифікаційний код 32360878) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "ДОКА Україна Т.О.В.", пр-т. Героїв Сталінграда, 20-а, м.Київ (ідентифікаційний код 30530955) 790000 грн. 00 коп. основного боргу, 3595 грн. інфляційні втрати та 4044 грн. 65 коп. - 3% річних, 7976 грн. 40коп. витрат по сплаті державного мита, 217 грн. 61 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Виготовлено в АС "Діловодство суду"

______