Рішення № 70919088, 06.12.2017, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/4524/15-ц

провадження №2/619/46/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2017 року Дергачівський районний суд Харківської області

в складі: головуючого судді- Остропілець Є.Р.,

при секретарі - Бурлаковій А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Дергачі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 «Про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності», зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, 3-тя особа ОСОБА_3 «Про визнання права власності на майно в порядку придбання майна в період шлюбу»,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з первісним позовом до ОСОБА_2 «Про поділ спільного майна подружжя та визнання права власності».

В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилається на те, що 11 березня 1989 року Дергачівським відділом РАЦС Харківської області між ним та відповідачем за первісним позовом -ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб із цього часу вони почали проживати однією сім'єю. Від спільного подружнього життя дітей не мають.

В період перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами за спільні кошти було придбано житловий будинок , що розташований за адресою:АДРЕСА_1.

Договір купівлі-продажу, був посвідчений Дергачівською державною нотаріальною конторою 20 квітня 2006 року за реєстровим № 1-730, що підтверджено довідкою Слатинського КПТІ «Інвентаризатор» від 23.10.2015 року №112.

Відповідно рішення Дергачівського районного суду від 19.10. 2012 року у цивільній справі № 2010/382/12 шлюб між сторонами було розірвано .

Позивач ОСОБА_1 , посилаючись на те , що житловий будинок був придбаний за час перебування сторін у шлюбі , просить визнати за ним право власності на ? частину житлового будинку розташованого у АДРЕСА_1

До Дергачівського районного суду Харківської області надійшов зустрічний позов від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , 3-тя особа ОСОБА_3 «Про визнання права власності на майно в порядку придбання майна в період шлюбу».

В обґрунтуванні позову ОСОБА_2 . посилається на те , що оспорюваний житловий будинок не є спільною власністю колишнього подружжя, оскільки вищевказний будинок належить їй на праві особистої приватної власності згідно норм ст. 57 СК України.

ОСОБА_2 зазначила , що придбала житловий будинок , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за кошти які отримала від свого сина від попереднього шлюбу - ОСОБА_3 шляхом укладання договору пожертви укладеного від 20.04.2006 року .

Вказаний договір пожертви був укладений між ними добровільно, відповідно до власного вільного волевиявлення. Договір пожертви не носив характеру фіктивного чи удаваного правочину. Договір був виконаний сторонами в повному обсязі із досягненням його мети - придбання будинку, сторонами або іншими зацікавленими особами не оспорювався.

Згідно умов договору купівлі-продажу житлового будинку від 20.04.2006 року продаж будинку було здійснено за суму 50 843,00 (п'ятдесят тисяч вісімсот сорок три) гривні, з яких гроші в сумі 25 843,00 (двадцять п'ять тисяч вісімсот сорок три) гривні /продавець/ ОСОБА_4 отримав від /покупця/ ОСОБА_2 під час підписання вказаного договору, а решту грошей в сумі 25 000,00 (двадцять п'ять тисяч) гривень вона зобов'язалась сплатити продавцеві повністю до 20.10.2006 року.

В подальшому залишкова сума 25 000,00 грн. була передана сином ОСОБА_2 - ОСОБА_3 в її інтересах продавцеві ОСОБА_4 у визначений договором термін.

На підтвердження отримання грошей ОСОБА_4 були надані ОСОБА_3 розписки .

Відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 ніколи не проживав у спірному будинку та не користувався ним, особистих речей у вказаному житловому будинку немає.

Таким чином відповідач за первісним позовом / позивач за зустрічним/ просить відмовити у задоволенні первісних позовних вимог , посилаючись на те , що джерелом придбання будинку є власні особисті кошти ОСОБА_2 і кошти отримані безпосередньо від сина; придбання будинку мало конкретну мету - отримання нею в особисту приватну власність відокремленого житла.

Сторони разом як подружжя не мали таких сумісних доходів, які дозволили б їм придбати будинок у сумісну власність. Відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 на момент укладання договору купівлі-продажу від 20.04.2006 року та впродовж тривалого часу не мав самостійних заробітків чи іншого доходу, не приймав жодної участі в купівлі будинку, в тому числі і своєю працею або будь-якою іншою допомогою в будь-якій формі.

Відповідач жодним чином не приймав участі в підшукуванні будинку для купівлі, підготовці угоди купівлі-продажу та в подальшому утриманні цього будинку, ніколи не мав наміру проживати в цьому будинку і ніколи не проживав у ньому, ніколи не мав жодних претензій щодо права власності на цей будинок та не мав жодних підстав вважати оспорюваний будинок об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, відносно чого він вводить в оману суд в даній судовій справі.

Крім того , позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2, посилається на те , що в період перебування в зареєстрованому шлюбі сторонами спільно на підставі рішення Безруківської сільської ради було отримано земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 із цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка). Площа земельної ділянки 0,187 га.

В подальшому в 1992-1993 р.р. спільними із ОСОБА_1 зусиллями сторони збудували на зазначеній земельній ділянці для їх спільного проживання будинок із надвірними будівлями та господарськими спорудами, а саме: будинок літ.А-2 загальною площею 192,5 м.кв., прибудови до нього, літня кухня, сарай, погріб, убиральня, літній душ, гараж.

Будівництво здійснювали разом із ОСОБА_1 за спільні кошти.

На даний час в житловому будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_1 не проживає. У вказаному будинку проживає ОСОБА_2, яка самостійно сплачує комунальні платежі, утримує будинок та земельну ділянку.

В подальшому ОСОБА_2 стало відомо , що ОСОБА_1 незаконно, без її на те згоди, повністю таємно від неї здійснив приватизацію спільної земельної ділянки та зареєстрував всю земельну ділянку та право власності на неї 26.08.2015 року за собою, як особисту приватну власність. Тим самим ОСОБА_1 порушив її право на частину у спільній сумісній власності-домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1

Таким чином , враховуючи вищевказане , ОСОБА_2 просить визнати за нею в цілому право власності на житловий будинок , що розташований за адресою: АДРЕСА_1, так як його було придбано за її особисті кошти та за допомоги сина ОСОБА_3, а також просить визнати за нею право власності в ? частини на житловий будинок , що розташований за адресою: АДРЕСА_1

Позивач за первісним позовом ( відповідач за зустрічним позовом) ОСОБА_1 та його представники в судове засідання з'явились, наполягали на задоволенні первісного позову, заперечували проти задоволення зустрічного позову, вказали суду , що у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити , так як житловий будинок , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 було придбано за спільні кошти подружжя, в період перебування їх в шлюбі.

Вказали суду , що відносно визнання за відповідачем ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, в даному випадку необхідно відмовити , адже минули строки позовної давності звернення до суду , а також житловий будинок було збудовано на земельній ділянці , яка належить ОСОБА_1 на підставі державного акту на право приватної власності на землю , тобто не є спільним майном подружжя .

Відповідач за первісним позовом ( позивач за зустрічним позовом ) - ОСОБА_2 та її представник, 3-тя особа в судове засідання не з'явились , відповідно до поданої до суду заяви просили розглядати справу у їх відсутність на підставі наданих суду письмових доказів , наполягали на задоволені зустрічного позову, заперечували проти задоволення первісного позову ОСОБА_1, просили у задоволенні первісного позову відмовити на підставі відсутності необхідних доказів та у зв*язку пропущенням строків позовної давності.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши думку учасників судового засідання , приходить до висновку про наступне.

Судом було встановлено, що між сторонами 11 березня 1989 року Дергачівським відділом РАЦС Харківської області було зареєстровано шлюб . Від спільного подружнього життя сторони дітей не мають.

Відповідно рішення Дергачівського районного суду від 19.10. 2012 року у цивільній справі № 2010/382/12 шлюб між сторонами було розірвано.

Відповідно до договору купівлі-продажу житлового будинку , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 посвідченого Дергачівською державною нотаріальною конторою 20 квітня 2006 року за реєстровим № 1-730, вказано , що /продавець/ ОСОБА_4 отримав частину грошових коштів у сумі - 25 843,00 (двадцять п'ять тисяч вісімсот сорок три) гривні від ОСОБА_2 /покупця/, а решту грошей в сумі 25 000,00 (двадцять п'ять тисяч) гривень вона зобов'язалась сплатити продавцеві повністю до 20.10.2006 року.

В подальшому іншу суму коштів у розмірі 25 000 грн. продавець ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2

Відповідно вказаного договору купівлі продажу власником будинку і надвірних будівель розташованих за адресою: АДРЕСА_1 Дергачівського району Харківської області відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно , номер витягу 10724274 від 24.05.2006 року є ОСОБА_2

Згідно ст. 16 ч.1 , ч.2 ЦК України Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право;

відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином , суд вважає , що ОСОБА_2 звертаючись з позовом про визнання права власності на вказаний будинок з надвірними будівлями невірно обрала спосіб захисту свого права шляхом визнання права власності на будинок з надвірними будівлями на вже визнане за нею право власності на вказаний будинок.

Суд вважає , що необхідності у визнанні права власності за ОСОБА_2 на будинок і надвірні будівлі, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 Дергачівського району Харківської області не має , тому що вона уже є власником даного майна.

Суд вважає, що в позовних вимогах ОСОБА_1 у визнанні за права власності на 1/2 частину будинку і надвірних будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 Дергачівського району Харківської області необхідно відмовити з наступних пістав.

Згідно ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно ч.2 ст.72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Згідно до положень п.15 Постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а з дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (ч. 2 ст. 72 СК України).

Суд вважає , що днем коли позивач ОСОБА_1 дізнався про своє порушене право є 20 квітня 2006 року - день укладання договору купівлі-продажу щодо спірного будинку, про що йому було достовірно відомо. Вказаний факт в судовому засіданні ОСОБА_1 на заперечує.

До суду ОСОБА_1 звернувся з позовом лише 26.10.2015року, тому суд вважає, що строки позовної давності минули. ОСОБА_1 в своєму позові не просить суд поновити строк позовної давності.

Крім того ,позивачем ОСОБА_1 не надано жодних доказів наявності у нього на час придбання спірного будинку доходів або коштів, які б належали до спільних доходів подружжя та які б дозволили придбати спірний будинок.

Постанова Верховного суду України від 01.07.2015 р. у справі № 6-612цс15 та постанова ВСУ від 25.11.2015 р. у справі № 6-2333цс15 містять правові позиції, висловлені Верховним судом України при розгляді відповідних цивільних справ щодо застосування судами норм статті 60 СК України.

Вони полягають у наступному: «... належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи цю норму права (статтю 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є:

час набуття такого майна;

кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття);

мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя. Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям».

Викладені вище обставини вказують на неможливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 60 СК України та відповідно, неможливість задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом ОСОБА_1

ОСОБА_1 на момент укладання договору купівлі-продажу від 20.04.2006 року та впродовж тривалого часу не мав самостійних заробітків чи іншого доходу, не приймав жодної участі в купівлі будинку, в тому числі і своєю працею або будь-якою іншою допомогою в будь-якій формі.

Відповідач жодним чином не приймав участі в підшукуванні будинку для купівлі, підготовці угоди купівлі-продажу та в подальшому утриманні цього будинку, ніколи не мав наміру проживати в цьому будинку і ніколи не проживав у ньому, ніколи не мав жодних претензій щодо права власності на цей будинок та не мав жодних підстав вважати оспорюваний будинок об'єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя, відносно чого він вводить в оману суд в даній судовій справі.

Вказані обставини підтвердили в судовому засіданні свідки ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3,ОСОБА_6 ОСОБА_7. ОСОБА_10 і не оспорювались позивачем ОСОБА_11.

Що стосується визнання права власності на ? частину житлового будинку , що розташований за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_2, суд вважає , що у задоволенні вказаної позовної вимоги також необхідно відмовити , виходячи з наступного.

Рішенням Безруківської сільської ради № 268 від 09.09.1997 року позивачу за первісним позовом - ОСОБА_1 було надано земельну ділянку площею 0.19 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку ,що розташована за адресою: АДРЕСА_1

18.06.1998 року Безруківською сільською радою ОСОБА_1 було надано державний акт серії НОМЕР_1 про право приватної власності на земельну ділянку, що підтверджується листом що надійшов до суду від Слатинського КП « Інвентеризатор» від 27.12.2016 року . Тобто земельна ділянка є особистою власністю позивача за первісним позовом ОСОБА_1

В листі також вказано, що житловий будинок був побудований на земельній ділянці був побудований без отримання дозвільних документів та затвердження проекту , в БТІ відсутня будь - яка інформація щодо прийняття будинку до експлуатації.

Крім того, відповідно листа Безруківської сільської ради Дергачівського району Харківської області № 362 від 05.12.2016 року вказано про те, що житловий будинок , що розташований в АДРЕСА_1 не внесений до офіційних даних господарського обліку Сільської ради, дані про рік його побудови та введення в експлуатацію забудовником до сільської ради, дані про рік його побудови та введення в експлуатацію забудовником до сільської ради не надавались. Дані про обстеження будинку комісією сільської ради з метою прийняття його в експлуатацію відсутні.

Беручи до уваги вищевказане, суд вважає, що будинок являється самочинним будівництвом , а тому суд вважає , що визнання права власності може відбуватись лише в частині визнання права на будівельні матеріали.

Згідно ч.2 ст. 331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Відповідно до ч.3 ст. 331 ЦК України, до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, ч. З ст. 368 ЦК України), відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

На новостворене будівництво не має відповідних дозволів та документів, будівля не введена в експлуатацію і не зареєстрована в установленому законом порядку. Право власності на земельну ділянку за вказаною адресою також не оформлено.

Згідно ст. 376 ч.1 ЦК України …житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Суду сторонами не було надано жодного доказу за чиї саме кошти були придбані вказані будівельні матеріали.

Тому , беручи у до уваги вищевказане, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог як первісних так і зустрічних.

На підставі ст.60, 61,63,65, 69,70, 71 ,72 СК України, ст. 260, 261,331,376, ЦК України, п. 15 Постанови пленуму ВСУ "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійним та поділ спільного майна подружжя», від 21.12.2007 року, Постанови Верховного суду України від 01.07.2015 р. у справі № 6-612цс15 та постанови ВСУ від 25.11.2015 р. у справі № 6-2333цс15, керуючись ст. ст. 10,11,57-60, 209,212,214,215,218, ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

В позовних вимогах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. У разі якщо рішення було поставлено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Суддя Є. Р. Остропілець