Ухвала суду № 70917134, 12.12.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/7734/17

Провадження № 22-ц/779/1797/2017

Категорія 27

Головуючий у 1 інстанції Островський Л. Є.

Суддя-доповідач Горейко

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.,

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.,

секретаря Возняк В.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 03 листопада 2017 року про скасування заходів забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів, -

в с т а н о в и л а :

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 03 листопада 2017 року скасовано заходи забезпечення позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів, в частині накладення арешту на нежитлове приміщення «А», загальною площею 8,2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та гараж (Рівненська область, м. Рівне, «Супутник» Рівненський гарнізонний гаражний кооператив власників автотранспорту, вул. Чехова, 3а, гараж НОМЕР_1).

На зазначену ухвалу позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вважаючи її незаконною та постановленою з порушенням норм процесуального права.

Апелянт зазначає, що 11.09.2017 року судом було забезпечено його позов про стягнення коштів з відповідачів в сумі 315 000 грн. Вважає, що посилання суду на факт неналежності відповідачу ОСОБА_2 арештованого майна, зокрема гаражу в м. Рівне, базується на припущеннях і не підтверджене належними та допустимими доказами, оскільки в матеріалах справи міститься інформаційна довідка з реєстру прав власності на нерухоме майно, якою підтверджено реєстрацію за ОСОБА_2 гаражу в м. Рівне та нежитлового приміщення в м. Івано-Франківську. Зазначає, що нежитлове приміщення в м. Івано-Франківську після відкриття провадження у справі ОСОБА_2 відчужив своїй дружині, до якої також заявлено позовні вимоги. Отже, відповідач вчинив дії щодо приховування майна з метою уникнення майнової відповідальності, однак цій обставині суд не дав належної оцінки. Крім того, на думку апелянта, суд безпідставно розглянув питання про скасування арешту, оскільки така заява подана відповідачем з пропуском п'ятиденного строку, що має наслідком залишення її без розгляду.

З вище наведених підстав просить скасувати ухвалу суду першої інстанції про скасування заходів забезпечення позову.

В засідання апеляційного суду сторони не з'явились, про час та день розгляду справи повідомлені у встановленому законом порядку.

Апелянт та відповідач ОСОБА_3 не повідомили суд про причину неявки.

Представник відповідача ОСОБА_2 подала суду письмову заяву, в якій просила слухання справи відкласти у зв'язку з її зайнятістю в розгляді інших справ.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідача, вивчивши письмові матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхили з наступних підстав.

Положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 151 ЦПК України встановлено, що суд за заявою осіб, які беруть участь у справі може вжити заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу. Особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову без її повідомлення, протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали може подати до суду заяву про їх скасування, яка розглядається судом протягом двох днів.

Як вбачається із матеріалів справи, ухвалою від 11 вересня 2017 року в порядку забезпечення позову по даній справі накладено арешт в межах ціни позову 315 000 грн. на рухоме і нерухоме майно, яке належить відповідачам: ОСОБА_2 на нежитлове приміщення «А», загальною площею 8.2 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 та гараж (Рівненська обл., м. Рівне, «Супутник» Рівненський гарнізонний гаражний кооператив власників автотранспорту, вул. Чехова 3а, гараж НОМЕР_1); ОСОБА_3 на двохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

Постановляючи ухвалу про скасування заходів забезпечення позову в частині накладення арешту на нежитлове приміщення «А», загальною площею (кв. м): 8.2 за адресою АДРЕСА_1 та гараж (Рівненська обл., м. Рівне, «Супутник» Рівненський гарнізонний гаражний кооператив власників автотранспорту, вул. Чехова 3а, гараж НОМЕР_1), суд першої інстанції виходив з того, що вказане майно, на яке накладено арешт, не належить відповідачу ОСОБА_2

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується з наступних підстав.

Судом установлено, що за даними копії договору від 05 серпня 2017 року та витягу про реєстрацію права власності (а. с. 24-28) одноосібним власником нежитлового приміщення «А», загальною площею 8.2 кв. м за адресою АДРЕСА_1, на яке було накладено арешт в порядку забезпечення позову, є ОСОБА_4. Вказане нежитлове приміщення було відчужене відповідачем ОСОБА_2 своїй дружині ОСОБА_4 ще до постановлення ухвали про забезпечення позову.

Що стосується гаражу НОМЕР_1 в Рівненському гарнізонному гаражному кооперативі власників автотранспорту «Супутник» по вул. Чехова 3а в м. Рівне Рівненської області, на який накладено арешт в забезпечення позову, то апелянт не надав належних доказів на спростування доводів відповідача про те, що гараж не належить йому, а однофамільцю.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 4 постанови від 22.12.2006 року №9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Доводи апелянта про те, що суд не дав належної оцінки тій обставині, що відповідач вчинив дії щодо приховання майна з метою уникнення майнової відповідальності, відчуживши свою частину нежитлового приміщення в м. Івано-Франківську, не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали. Більше того, в силу дії ч. 2 ст. 303 ЦПК України питання переоцінки доказів є поза компетенцією апеляційного суду.

Інші доводи апеляційної скарги також не спростовують правильність висновків суду в оскаржуваній ухвалі.

За наведених обставин та норм процесуального права колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що накладення арешту на майно, що не належить відповідачу суперечить змісту п. 1 ч. 1 ст. 152 ЦПК України, згідно якого позов забезпечується накладенням арешту на майно, що належать відповідачу, та порушує права інших осіб, які не є учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 312 ЦПК України, апеляційний суд, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 307, 312-315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 03 листопада 2017 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча М.Д. Горейко

Судді: І.В. Бойчук

Л.В. Ясеновенко