Рішення № 70915968, 06.12.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 214/6548/13-ц 22-ц/774/732/К/17

Справа № 214/6548/13-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/732/К/17 ОСОБА_1

Категорія - 27 (IV) Доповідач Барильська А.П.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

06 грудня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі :

головуючого судді: Барильської А.П.,

суддів: Бондар Я.М., Зубакової В.П.,

секретар: Видрик А.А.,

за участі: відповідача ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3,

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 08 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, -

В С Т А Н О В И Л А:

В серпні 2013 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів в якому просивстягнути з відповідача на свою користь суму боргу у розмірі 800000 грн., в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 29.04.2011 року.

Свої позовні вимоги вмотивував тим, що 29.04.2011 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, згідно якого відповідач отримав грошові кошти в розмірі 800000 грн., які зобов’язався повернути до 29.04.2013 року. Однак, до теперішнього часу відповідач своїх зобов’язань не виконав, у зв’язку з чим він змушений звернутись до суду.

Разом з тим позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь понесені судові витрати в розмірі 3441 грн.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 08 липня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 в рахунок погашення заборгованості за договором позики від 29.04.2011 року суму боргу в розмірі 800000 грн. та 3441 грн. судового збору

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду посилаючись на ті обставини, що він не укладав та не підписував договір позики з позивачем, не писав розписку про отримання коштів та не підписував її, зауважує на тому, що боргових зобов’язань перед позивачем не має.

Крім того відповідач зауважує на тому, що про розгляд цивільної справи за позовом ОСОБА_4 до нього про стягнення грошових коштів він не знав, заяву про визнання позову не писав, договір про надання послуг з адвокатом ОСОБА_5 не укладав.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4, з наступних підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України – під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам Закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, згідно письмово договору позики 29.04.2011 року сторони уклали між собою письмовий Договір позики (далі - Договір), згідно з яким відповідач взяв у борг у позивача 800000 гривень зі строком повернення боргу 29.04.2013 року, що також підтверджується розпискою, з підписом відповідача, яка знаходиться в матеріалах справи (а.с.4,5). Згідно розписки від 29.04.2013 року ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_4 в борг 800000 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_4 посилався на те, що відповідач ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 29.04.2011 року не повернув у строк, встановлений в розпизці і до теперішнього часу.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції, керувався ст. 1046 ЦК України, та виходив з того, що відповідач до теперішнього часу не виконав своє зобов’язання про повернення боргу у повному обсязі за договором позики від 29.04.2011 року та розпискою від 29.04.2013 року, у зв’язку з чим сума основного боргу за борговою розпискою підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Однак, погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов їх через неправильне застосування норм матеріального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, що у відповідності до ст.309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво-чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Частиною першою ст.1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить зобов'язання повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові №6-63цс13 від 18 вересня 2013 року, і відповідно до ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається із матеріалів справи позивачем на підтвердження позовних вимог надано суду договір позики від 29.04.2011 року та розписку від 29.04.2013 року (а.с.78,79).

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов’язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.10 ЦПК України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Положення ст.11 ЦК України визначають, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Нормами ст.58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.27,46 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Предметом доказування у даному спорі є факт укладання між сторонами договору позики від 29 квітня 2011 року та як його наслідок написання розписки від 29 квітня 2013 року.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 ст.179 ЦПК України).

За способом утворення докази поділяються на первинні (відомості про факти одержують із першоджерела - з оригіналу документа, від свідка-очевидця і т.п.) і похідні (відомості про факти одержують із джерела, що відтворює інший доказ, - з копії документа).

За відношенням до шуканого факту докази поділяються на прямі (прямо вказують на наявність або відсутність шуканого факту) і непрямі (дозволяють зробити припускаємий висновок про шуканий факт).

Згідно до вимог ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Апеляційний суд сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, в рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.04.2017 року за № 42017041750000041 за заявою ОСОБА_4, було проведено судову почеркознавчу експертизу, згідно висновків якої, рукописний текст розписки про отримання ОСОБА_2 позики від ОСОБА_4 в розмірі 800000 грн. від 29.04.2013 року виконаний не ОСОБА_2 (а.с.104-117). Вирішити питання щодо належності підпису в договорі займу в графі «зайомщик» ОСОБА_2 не вдалось можливим, зважаючи на відсутність однозначності в оцінці виявлених розбіжностей.

Судовий експерт ОСОБА_6, допитана в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, підтвердила правильність висновків судової почеркознавчої експертизи.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що розписка, датована 29 квітня 2013 року не може свідчити про наявність боргового зобов’язання за договором позики, який укладено 29.04.2011 року, оскільки як вбачається із матеріалів справи 23.02.2013 року між позивачем та відповідачем був укладений попередній договір купівлі-продажу транспортних засобів з передплатою 100%, на виконання якого й були передані грошові кошти у розмірі 399650 грн. (а.с.80,81) що на день підписання та посвідчення цього договору за курсом НБУ еквівалентно 50000 доларів США.

Відповідно до роз’яснень, наданих у п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року №14, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Зважаючи на те, що договір позики між позивачем та відповідачем не укладався, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2, скасування рішення суду на підставі п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 в межах заявлених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, п.4 ч.1 ст. 309, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2задовольнити.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 08 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3785 (три тисячі сімсот вісімдесят п’ять) грн. за подачу апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: