Ухвала суду № 70915157, 08.12.2017, Петриківський районний суд Дніпропетровської області

ПЕТРИКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 187/977/17

2/0187/433/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" грудня 2017 р. Петриківський районний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Караула О.А., за участю секретаря судового засідання Дудки В.В., розглянувши в смт Петриківка у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів,-

Встановив:

15.09.2017 ОСОБА_1 (далі Позивач) звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" (далі Відповідач), яким просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 523 від 02.03.2017 (далі Договір) укладеного між сторонами; стягнути з Відповідача на його користь сплачені кошти в розмірі 20 468 грн.

Свої вимоги мотивував тим, що 02.03.2017 між ним та ТОВ "Єврокар Україна" було укладено договір Фінансового лізингу № 523. Відповідно до умов якого лізингодавець (Відповідач) взяв на себе зобовязання придбати предмет лізингу автомобіль ''CITROEN C-ELYSEE'' у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (Позивачу) на умовах, передбачених договором, а останній у свою чергу зобовязався до отримання предмету лізингу, сплатити передбачені даним договором платежі та в установлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до п.3.3.1., п.3.3.3. зазначеного договору. При оформлені договору менеджер ТОВ "Єврокар Україна", розяснила, що дійсно транспортний засіб є в наявності та він повинен спочатку сплатити передплату як аванс за транспортний засіб в сумі 20468 грн. (7%) шляхом перерахування коштів на розрахунок відповідача, після чого протягом декілька днів відповідач передасть йому в користування предмет лізингу. В той же час Позивачем за виданою відповідачем квитанцією було сплачено 20468 грн. в розумінні як авансовий платіж в рахунок вартості автомобіля. Однак, протягом березня-травня 2017 року відповідач не передав позивачу предмет лізингу за договором, пояснюючи це необхідністю доплатити ще 23 % вартості автомобіля, що буде становити 67252 грн., так як сплачена ним сума в розмірі 7 % є комісією за організацію Договору. Після чого йому стало зрозуміло, що його обманули, так як вартість транспортного засобу значно більша, ніж та, на яку він розраховував, автомобіль так і не прибув, добровільно ТОВ "Єврокар Україна" сплачені ним кошти повертати відмовився. Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено позивача в оману щодо умов виконання договірних зобовязань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір не має, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувачу без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача.

Позивач вважає, що Договір суперечить положенням законів, а саме: Закону України "Про фінансовий лізинг", Закону України "Про захист прав споживачів", вимогам Цивільного кодексу України, так як не посвідчений нотаріально, у Відповідача відсутні ліцензії на ведення фінансової діяльності, умови Договору є несправедливими та порушують принцип добросовісності, а тому має бути визнаний недійсним, а кошти сплачені в рахунок авансу, повернуті Позивачу.

28.11.2017 до суду надійшли заперечення щодо позову, в яких Відповідач вказав, що Позивачем не наведено жодного належного доказу для доведення тих обставин, на які він посилається, а отже не доведено невиконання або неналежне виконання зобовязань Відповідачем зазначеного Договору. 02 березня 2017 року між ТОВ "Єврокар Україна" та ОСОБА_1 було укладено Договір фінансового лізингу № 523. Підтвердженням отримання Позивачем повної, необхідної, доступної інформації про положення Договору є особисте підписання Позивачем кожної сторінки самого договору, а отже було досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Отже правочин сторонами укладено у письмовій формі, особисто підписанні Позивачем та повноваженою особою відповідача та скріплений його печаткою. Таким чином, було дотримано усі вимоги відповідно до ст.ст. 202-203 ЦК України до чинності правочину.

Щодо ліцензії на здійснення господарської діяльності, то на момент укладення правочину з Позивачем, наявність ліцензії не була обовязковою, оскільки 14.06.2016 ТОВ "Єврокар Україна" було внесено до реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги. Обовязкове отримання ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, а саме надання послуг фінансового лізингу було введено Постановою Кабінету Міністрів від 07.12.2016 № 913, положення якої застосовуються через шість місяців з дня набрання чинності цією постановою. Таким чином, на момент укладення договору, який було підписано 02.03.2017, норми Постанови з питань обовязкової наявності ліцензії на провадження господарської діяльності з надання послуг фінансового лізингу не діяли.

Твердження Позивача щодо несправедливих умов, визначених п.4 ч.3 ст. 18 Закону України ''Про захист прав споживачів'' є помилковими та не відповідають дійсності, оскільки підставою для визнання умови договору несправедливою є не встановлення у договорі умови про право Позивача на одержання відповідної компенсації у звязку з розірванням або невиконанням ним Договору. Проте, таке право умовами договору передбачено п. 12.1 ст. 11 Договору, Позивач має право не лише розірвати договір зі своєї ініціативи, а й отримати компенсацію у звязку з його розірванням, а саме Відповідач повертає сплачені Позивачем кошти за вирахуванням штрафу за дострокове розірвання від сплаченої суми Авансового платежу. Укладення договору було здійснено з дотриманням усіх вимог чинного законодавства України з його повним розумінням сторонами. Крім того, Лізингоодержувач погодився з усіма умовами Договору під час його підписання і здійснив оплату Комісії за організацію, саме за послугу з організації та оформлення Договору при його укладенні (надання консультації менеджером, оформлення договору, робота з клієнтом, організація та супровід договору на протязі всього часу його дії, організаційні заходи щодо підписання договору), що відносяться до інших витрат лізингодавця відповідно до п.2 (г) ст. 16 ЗУ ''Про фінансовий лізинг''.

Зокрема, зазначає, що укладений між сторонами договір є договором фінансового лізингу, а не договором найму (оренди) транспортного засобу, як стверджує Позивач мотивуючи необхідністю нотаріального посвідчення Договору. З правової позиції ВСУ випливає, що до відносин фінансового лізингу потрібно застосовувати положення ст. 628 ЦК України, проте, такі положення застосовуються лише у разі відсутності конкретних норм, які регулюють певні відносини. А відносини фінансового лізингу регулюються конкретно визначеними нормами права. А тому застосування судом при вирішенні спору до спірних правовідносин положень ч.2 ст. 628 ЦК України щодо необхідності нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу транспортного засобу є безпідставним. Просив в задоволенні позову відмовити повністю (а.с.51-57).

Позивач надав заяву про розгляд справи за його відсутності, на вимогах наполягає та просить їх задовольнити (а.с.24).

Відповідач також надав заяву про розгляд справи за відсутності його представника, у звязку з його зайнятістю в іншому судовому засіданні, справу розглянути на підставі наданих сторонами доказів (а.с.62).

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1ст. 11 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, 14.06.2016 Відповідача взято на облік, як такого, що має право надавати послуги з фінансового лізингу, що підтверджується довідкою про взяття на облік юридичної особи, виданої 27.06.2017 Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (а.с.61).

02.03.2017 між сторонами укладено договір фінансового лізингу № 523, згідно яким предметом Договору є транспортний засіб зазначений у статті 1.1 Договору та Специфікації (додаток №2 Договору), а саме ''CITROEN C-ELYSEE'' об'єм/тип двигуна 1.2/бензин, тип КПП 5 МЕХ/4*2, привід 2WB (а.с.8).

Вказаний договір нотаріально посвідчено не було.

Специфікації (додаток №2 Договору), як і ніші додатки сторонами суду не надано.

Вартість предмета лізингу визначено у статті 8.2 Договору в розмірі 292 400 грн. (а.с.11).

Відповідно до статті 1.3 Договору, лізингодавець бере на себе зобовязання придбати Предмет Лізингу у власність (отримати право власності на Предмет Лізингу) та передати Предмет Лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим Договором. Лізингоодержувач користується Предметом Лізингу на умовах даного Договору та згідно з положеннями чинного законодавства.

Предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу Предмета лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст. 9 даного договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п 9.5. ст. 9 даного договору (статті 1.7 Договору).

Статтею 9.1 Договору визначено, що комісія за організацію Договору являє собою погоджений сторонами відсоток від вартості предмета лізингу в розмірі 7%, який лізингоодержувач сплачує на користь лізингодавця після укладення Договору за його організацію протягом строку дії Договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату. Розмір комісії за організацію Договору зазначено у Додатку №1 до даного Договору. Комісія за організацію Договору входить до складу обовязкових лізингових платежів, які лізингоодержувач зобовязаний сплатити до моменту отримання предмету лізингу.

Позивач 02.03.2017 сплатив 20468, 00 грн. - Комісії за організацію по Договору фінансового лізингу (а.с. 15).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він визнаний судом недійсним (оспорюваний правочини).

Правочини поділяються за ступенем недійсності на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані).

Розглядаючи дану справу по суті суд в першу чергу має з'ясувати чи дотримано сторонами норми закону, які висувають вимоги до правомірності правочину та виконання яких виключає віднесення правочину до нікчемного.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5-6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг".

Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Отже, з урахуванням того, що на договір фінансового лізингу розповсюджуються норми Цивільного кодексу, які регулюють відносини з приводу найму (оренди), то у відповідності до ст.799 ЦК України такий договір укладається у письмовій формі, а у випадку участі в ньому фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, а недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Статтею 215 ЦК України проводиться розмежування видів недійсності правочинів на нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (статті 219, 220, 224 ЦК України тощо), та на оспорювані, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (статті 222, 223, 225 ЦК України тощо).

Отже, нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України в разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Як зазначено вище Договір нотаріально не посвідчувався, що сторонами не заперечується.

Таким чином, договір фінансового лізингу предметом якого є транспортний засіб, а сторонами договору фізична і юридична особа, всупереч положень ст.799 ЦК не було укладено в нотаріальній формі, а тому він в силу положень ст.220 цього ж Кодексу є нікчемним, що узгоджується з висновками Верховного Суду України, викладеним у постановах від 16 грудня 2015р. по справі №6-2766цс15 та від 19 жовтня 2016 року № 6-1551цс16.

Відповідно до ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Враховуючи наведену норму закону грошові кошти в розмірі 20 468,00 грн. підлягають стягненню з відповідача саме в порядку повернення коштів, сплачених за нікчемним договором лізингу.

Таким чином, враховуючи вище викладене, оскільки судом не встановлено правомірності укладеного між сторонами правочину, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення коштів, які сплачені за нікчемним договором лізингу.

Інші доводи сторін висновки суду не спростовують.

Розподіл судових витрат здійснити відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, виходячи з такого.

Позивач виходячи зі змісту положень ЗУ "Про захист прав споживачів" звільнений від сплати судового збору, а тому необхідно стягнути з Відповідача на користь держави судовий збір, який мав бути сплачений Позивачем при поданні позову, (вимога майнового характеру) в розмірі 1% від ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу, що становить 640 грн.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 174, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" (місце знаходження: 02099, м. Київ вул. Бориспільська буд. 9, корп. 57, оф. 57/1, ЄДРПОУ 40481805) на користь ОСОБА_1 (ІН НОМЕР_1, картковий рахунок ПАТ КБ ''Приватбанк'' № 4149497839188598) 20468 (двадцять тисяч чотириста шістдесят вісім) грн. 00 коп. в рахунок повернення коштів, сплачених за нікчемним договором фінансового лізингу № 523 від 02 березня 2017 року.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з з товариства з обмеженою відповідальністю "Єврокар Україна" (місце знаходження: 02099, м. Київ вул. Бориспільська буд. 9, корп. 57, оф. 57/1, ЄДРПОУ 40481805) на користь держави судовий збір в розмірі 640 (шістсот сорок ) грн. Реквізити для сплати судового збору: код ЄДРПОУ суду 37320300; р/р 31215206700225; ККДБ 22030101; отримувач УДКСУ у Петриківському районі Дніпропетровської області; МФО 805012; банк отримувач ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя ОСОБА_2