Рішення № 70913573, 11.12.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Єдиний унікальний номер судової справи 201/11336/17

Номер провадження 2/201/2736/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

11 грудня 2017 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого – судді Ходаківського М.П.,

секретаря судового засідання – Пісчанської Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 09 серпня 2017 року надійшла позовна заява ОСОБА_1(далі – ОСОБА_1І.) до ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2А.), ОСОБА_3 (далі – ОСОБА_3А.), ОСОБА_4 (далі – ОСОБА_4С.) про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщення, яку згідно із протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 10 серпня 2017 року передано для розгляду судді Ходаківському М.П.

Позивач в позовній заяві в обґрунтування позовних вимог посилалася на те, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 1997 року належить домоволодіння № 17а по вул. Дорожній у місті Дніпрі. Відповідачі у справі є її доньками та онукою, які зареєстровані за указаною адресою, але фактично проживають за межами міста Дніпра вже більше 6 місяців, що підтверджується документами, доданими до позовної заяви. За таких обставин позивач просить визнати відповідачів таким, що втратили право користування домоволодінням № 17а по вул. Дорожній у місті Дніпрі.

Позивачем надано до суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала, не заперечувала проти заочного розгляду справи.

Відповідачі в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином за адресою їхнього місця реєстрації, причини неявки не повідомила.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.10.2014 № 11 «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних і справ про адміністративні правопорушення» строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов'язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.).У рішенні Європейського Суду з прав людини від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Верховний Суд України у постанові від 01 лютого 2017 року у справі № 6-1957цс16, яка є обов’язковою для усіх суб’єктів правозастосування та судів, вказав на те, що розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Ураховуючи, що відповідачі належним чином повідомлялися про призначене у справі судове засідання, судом визнано за можливе розглянути справу за їх відсутності і ухвалити заочне рішення суду за правилами ст. 169, ст. 224 ЦПК України.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Як встановлено у ході розгляду справи, ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 14 листопада 1997 року належить домоволодіння № 17а по вул. Дорожній у місті Дніпрі (а.с. 14-17).

За відомостями ВАДР управління з питань громадянства, реєстрації та роботи з громадянами з тимчасово окупованої території України ГУ ДМС України в Дніпропетровській області, а також відповідно до домової книги за адресою: м. Дніпро, вул. Дорожня, буд. 17а зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а.с. 9, 31-33). Проте відповідачі за указаною адресою не проживають більше ніж півроку.

Факт відсутності відповідачів за адресою реєстрації місця проживання підтверджується актом від 17 серпня 2017 року про непроживання останніх за місцем реєстрації та відсутності їх особистих речей, складеним сусідами позивача та завіреним Холмогорським територіальним комітетом (а.с. 19).

Приписами ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно із вимогами ст. 319 ЦК України визначено здійснення права власності, а саме власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Крім того, за нормами міжнародного права, зокрема ст. 1 Протоколу 1 Конвенції про захист прав і основних свобод людини: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як у громадських інтересах і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Статтею 72 ЖК Української РСР передбачено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Таким чином, відповідачі без поважних причин понад шість місяців не проживають у домоволодінні № 17а по вул. Дорожній у місті Дніпрі, де право власності належить позивачу на підставі договору купівлі-продажу.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та доведеними у зв’язку із чим вони підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57, 58, 60, 61, 209, 212-215, 224 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщення задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1), ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_2), ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_3) такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме домоволодінням № 17а по вул. Дорожній у місті Дніпрі.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом десяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Суддя М.П. Ходаківський