Ухвала суду № 70910280, 07.12.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2017 р. Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Загорського О.О.

суддів - Ходоровський М. В., Щавурська Н. Б.,

секретар судового засідання - Панькевич Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1" на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня 2017 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1" до ОСОБА_2 про стягнення надлишково виплаченої заробітної плати,

ВСТАНОВИЛА:

10.04.2016 року ПАТ “ВіЕйБі Банк” (далі ОСОБА_1) звернулося до суду із вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 26.03.2012 року згідно наказу №245-п від 22.03.2012 року на посаду касира відділення № 51 банку з випробувальним строком 3 місяці, з робочим місцем у м.Київ та посадовим окладом згідно зі штатним розкладом прийнято ОСОБА_2.

Згідно наказу №580-п 18.07.2012 року ОСОБА_2 було звільнено, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, за згодою сторін, з займаної посади.

Управління бухгалтерського обліку і звітності провело відповідні розрахунки та виплати компенсацій за 7 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Після здійснення розрахунку ОСОБА_2 20.07.2012 року було проставлено неявки, внаслідок чого виникла помилка при розрахунку заробітної плати. Утримати виниклу заборгованість в сумі 2160,16 грн. з заробітної плати не представилось можливим, так як розрахунок з працівником вже відбувся при звільнені. З підстав вище зазначено просить суд позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08.08.2017 року у задоволенні позову ПАТ “ВіЕйБі Банк” - відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на невірне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову та не звернув увагу, що при невірному розрахунку заробітної плати також було сплачено і податок у завищеному розмірі.

Ухвалою апеляційного суду від 21.11.2017 року задоволено клопотання представника Банку про проведення судового засідання 07.12.2017 року в режимі відеоконференції.

Як повістка про проведення судового засідання 07.12.2017 року, так і ухвала про участь представника Банку в судовому засіданні в режимі відеоконференції у якій вказано, що засідання відбудеться 07.12.2017 року о 10 год., отримані банком згідно рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення — 20.11.2017 року і 24.11.2017 року.

Представник Банку і ОСОБА_2, будучи належним чином повідомленими про час і місце розгляду справи в судове засідання не з'явились.

Заслухавши доповідь головуючого, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подано доказу виникнення помилки при розрахунку заробітної плати, із-за недобросовісності з боку ОСОБА_2 Позивачем було проведено добровільно відповідні розрахунки та виплати компенсацій за 7 календарних днів невикористаної щорічної відпустки, і лише після здійснення розрахунку ОСОБА_2 - 20.07.2012 року було проставлено неявки, внаслідок чого виникла помилка при розрахунку заробітної плати.

З таким висновком суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду погоджується, оскільки висновок суду достатньо вмотивований і ґрунтується на матеріалах справи.

Судом встановлено, що 26.03.2012 року згідно наказу №245-п від 22.03.2012 року на посаду касира відділення №51 ПАТ “ВіЕйБі Банк” з випробувальним строком 3 місяці, з робочим місцем у м Київ та посадовим окладом згідно зі штатним розкладом прийнято ОСОБА_2І.(а.с. 6).

Згідно наказу №580-п 18.07.2012 року ОСОБА_2 було звільнено, відповідно до п.1 ст. 36 КЗпП, за згодою сторін, з займаної посади касира відділення № 51 ПАТ “ВіЕйБі Банк”, м.Київ (а.с. 7).

Управління бухгалтерського обліку і звітності провело відповідні розрахунки та виплати компенсацій за 7 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Після здійснення розрахунку ОСОБА_2 - 20.07.2012 року було проставлено неявки, внаслідок чого виникла помилка при розрахунку заробітної плати. Утримати виниклу заборгованість в сумі 2160,16 грн. з заробітної плати не представилось можливим, так як розрахунок з працівником вже відбувся при звільнені.

За результатами інвентаризації активів та зобов'язань ПАТ “ВіЕйБі Банк” виявлена дебіторська заборгованість ОСОБА_2 по заробітній платі та прирівняних до неї платежів в сумі 2160,16 грн., що виникла 20.07.2012 року при звільненні.

11.11.2015 року позивачем направлено на адресу відповідача вимогу № 18/3-46185 від 11.11.2015 року щодо повернення надлишково сплаченої заробітної плати Банку шляхом сплати на рахунок позивача, проте відповіді отримано не було (а.с. 8).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного і обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову з наступних підстав.

Згідно зі статтею 1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Оскільки судами не встановлено факту недобросовісного набуття ОСОБА_2 отриманих коштів 2160,16 грн., які є заробітною платою, виплаченою йому Банком, як не встановлено й наявності рахункової помилки, то відповідно до статті 1215 ЦК України поверненню зазначена сума не підлягає.

Суд першої інстанції правомірно застосував до спірних правовідносин положення статті 1215 ЦК України та у зв’язку з цим ухвалив законне рішення.

Колегією суддів критично оцінюються доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не звернув увагу, що при невірному розрахунку заробітної плати також було сплачено і податок у завищеному розмірі, оскільки такі доводи не підтверджують рахункову помилку з боку Банку і недобросовісність з боку набувача.

Вказана позиція колегії суддів апеляційного суду відповідає і правовій позиції яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 22.01.2014 року справа № 6-151цс13.

Як вказано в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10.02.2010 року Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ч.1 ст. 60 ЦПК України саме апелянт повинен довести належними доказами обставини, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, що ним зроблено не було.

У відповідності до ч.1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ч. 2 ст. 308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Враховуючи вказане, матеріали справи, подані докази, колегія суддів приходить до переконання, що рішення постановлено у відповідності до чинних норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський ОСОБА_1" відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 08 серпня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді