Рішення № 70905928, 13.12.2017, Василівський районний суд Запорізької області

311/2185/17

2/311/971/2017

13.12.2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

13.12.2017 рік місто Василівка

Василівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Степаненко Ю.А.

при секретареві Шак О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Василівка цивільну справу за позовом:

ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про стягнення боргу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, в якій вказує, що у 2011 році вона надала грошову позику ОСОБА_2 в сумі 5 000,00 доларів США. Факт позики підтверджується розпискою, укладеною в письмовій формі 24.11.2011 року.

Згідно цього договору, відповідач брав на себе зобов'язання повернути кошти.

Після звернення позивачки до відповідача про повернення їй боргу, відповідач надав позивачці повторну розписку, якою брав на себе зобов’язання повернути борг до листопада 2016 року.

До теперішнього часу грошова позика не повернута. Крім того, на початку червня 2016 року боржник повідомив позивачку про те, що збирається від’їжджати з країни, тим самим, уникаючи виконання своїх зобов'язань.

Позивачка просить суд:

-стягнути з ОСОБА_2 на її користь борг згідно договору позики у сумі – 5 000,00 тисяч доларів, що на момент звернення до суду є еквівалентним 127 452,00 грн.;

-стягнути з ОСОБА_2 на свою користь судові витрати за сплату судового збору в сумі 1 594,52 гривень, а також витрати, пов’язані з розглядом справи.

В судове засідання позивачка не з’явилася, але позивачка надала заяву, в якій просить суд розглянути справу у її відсутності.

В судове засідання представник позивачки в особі адвоката ОСОБА_3 не з’явилася, але, відповідно до телефонограми, яка є в справі, просить суд розглянути справу у її відсутності.

Відповідач в судове засідання неодноразово не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений вчасно та належним чином.

Суд, оглянувши матеріали справи, вважає можливим, керуючись ст. ст.76, 169, 224 ЦПК України, розглянути справу та ухвалити заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів.

Суд, оглянувши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, прийшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст.ст.1046, 1047 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімум доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі, повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи, як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Таким чином, розписка, як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

Відповідно до правової позиції, що містяться в постановах Верховного Суду України по справі №6-63цс15 від 18.09.2015 року, №6-1967цс15 від 11.11.2015 року та є обов'язковою для застосуванню судами, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Отже, розписка як підтвердження наявності боргових зобов'язань, повинна бути видана стороною після отримання грошових коштів.

Як було встановлено в судовому засіданні та як вбачається з матеріалів справи, відповідач ОСОБА_2 взяв у позивачки 24.11.2011 року в борг кошти в сумі 5 000,00 тисяч доларів США, які зобов’язався повернути, що підтверджується розпискою, яка є в матеріалах справи. При цьому, строк повернення коштів в розписці не зазначено. Таким чином, сторони уклали договір позики.

Після звернення позивачки до відповідача про повернення їй боргу, відповідач надав їй повторну розписку, яка є в справі, якою взяв на себе зобов’язання повернути борг до листопада 2016 року.

Згідно ст. 599 ЦК України, зобов'язання за цією угодою припиняється виконанням, проведеним належним чином. Угоду, яка є предметом даного спору, на даний час не визнано недійсною, не розірвано……, вона має законну силу, а тому, відповідно до вимог ст.629 ЦК України, є обов’язковою для виконання сторонами.

Таким чином, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер, є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір є обов'язковим для виконання всіма його учасниками, відповідно до вимог ст.526 ЦК України, згідно якої зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства; ст.527 ЦК України, згідно якої боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор-прийняти виконання особисто; ст.530 ЦК України, згідно якої, якщо у зобов'язання встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (дата) виконання боржником зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства, ст.1049 ЦК України, згідно якої позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

При цьому, ст.625 ЦК України передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Судом встановлено, що позивачка свої зобов’язання за угодою виконала, передавши 24.11.2011 року відповідачеві зазначену у розписці суму, а відповідач свої зобов’язання належним чином не виконує, що підтверджується розписками, які є предметом даного спору, поясненнями позивачки, викладеними в позові та уточненні до нього.

Положення цивільного законодавства, в тому числі і ст.ст.1046,1049 ЦК України, не містять заборони на визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти, в тому числі, і в договорі позики.

З цього приводу, судова палата у цивільних справах Верховного Суду України, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, в постанові від 02 липня 2014 року по цивільній справі № 6- 79цс14, дійшла наступних висновків: «Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом із тим, частина друга статті 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто, засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання є національна валюта України гривня».

Отже, положення чинного законодавства хоч і визначають національну валюту України, як єдиний законний платіжний засіб на території України, однак, не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти. Дана правова позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 04 липня 2011 року у справі № 3-62гс11.

Якщо в зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення, не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (правова позиція Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-145цс14).

Оскільки, платежу з боку відповідача на користь позивачки не було, то суд має виходити із офіційного курсу НБУ долара США до гривні України станом на час пред’явлення даного позову, з врахуванням положень ст.11 ЦПК України, в межах пред’явленого позову.

Проаналізувавши вищевикладені обставини справи та законодавчі норми, виходячи з принципів: законності, об’єктивності, розумності та справедливості, суд вважає необхідним стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі – 5 000, 00 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 21.08.201 року становить - 127 452,00 грн..

Докази на підтвердження факту виконання умов договору відповідач суду не надав, хоча, згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належні, достатні та допустимі докази на підтвердження своїх заперечень проти позову (якщо такі є), відповідач суду також не надав.

Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір», суд також вважає можливим стягнути з відповідача на користь позивачки судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1594,52 грн.та витрати, пов’язані з публікацією у пресі оголошення про виклик в судові засідання в сумі 380 грн., згідно квитанцій, які є в матеріалах справи.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст.208, 218, 256,258,261,267,526, 527, 530, 549-552, 625, 1046, 1047, 1048, 1049, 1050 ЦК України, ст.ст.10, 11, 57,58, 59, 60,84, 88,169,208, 209,212, 213, 214, 215 ЦПК України ,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву, - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі – 5 000 (п’ять тисяч ) доларів США, що еквівалентно 127 452 (сто двадцять сім тисяч чотириста п’ятдесят дві) гривні 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1594 (одна тисяча п’ятсот дев’яносто чотири) гривні 52 копійки.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов’язані з публікацією у пресі оголошення про виклик в судове засідання в сумі 380 (триста вісімдесят) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач може подати апеляційну скаргу на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час його проголошення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду Запорізької області через Василівський районний суд Запорізької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. Якщо буде подано апеляційну скаргу, рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Cуддя Василівського

районного суду

Запорізької області ОСОБА_4