Постанова № 70904042, 12.12.2017, Мирноградський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Димитровський міський суд Донецької області)

Справа № 226/2026/17

ЄУН 226/2026/17

Провадження № 2-а/226/156/2017

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2017 року Димитровський міський суд Донецької області у складі:

головуючого – судді Рибкіна О.А.,

за участю секретаря Орлової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Мирноград Донецької області справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до відповідача управління Пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в обґрунтування якого вказав, що у зв'язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595, якою затверджений Тимчасовий порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, у населеному пункті, де він мешкав, а саме в м.Донецьк, було припинено здійснення повноважень відповідним органом Пенсійного фонду України, а також зупинені до моменту повернення окупованої території під контроль органів державної влади видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. Перебуваючи на обліку у відповідача як особа, переміщена з тимчасово окупованої території та проведення антитерористичної операції, він щомісяця отримував пенсію до 01.10.2017 року. У жовтні 2017 року з невідомих йому причин пенсія зарахована не була, чим було порушено його конституційне право на соціальний захист та позбавлено єдиного джерела для існування. Будь-яких вимог про надання документів або уточнення та необхідності з'ясування даних, що в них містяться, з боку відповідача на його адресу не надходило. Оскільки жодної з визначених у ст.49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» підстав для припинення виплати йому пенсії не існує, позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про припинення виплати йому пенсії та зобов'язати відповідача виплатити йому пенсію з 01.10.2017 року.

До судового засідання позивач не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, в позовній заяві просив суд розглянути справу без його участі.

Представник відповідача управління Пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області до суду не з’явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав суду письмові заперечення, згідно з якими позовні вимоги не визнав, в обґрунтування своєї позиції вказав, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, знаходиться на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в м.Димитрові Донецької області з 20.02.2015 року. Місцем реєстрації позивача є АДРЕСА_1. 17.02.2015 року позивач отримав в Управлінні соціального захисту населення Мирноградської міської ради (далі УСЗН) довідку про взяття на облік як внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_2. Позивач вже звертався до суду та постановою Димитровського міського суду Донецької області від 14.04.2017 року № 226/178/17, ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 року було зобов’язано Управління поновити виплату пенсії позивачу з 01.10.2016 року та виплатити йому заборгованість за період починаючи з 01.10.2016 року. Управлінням виконано рішення суду та виплачено позивачу заборгованість за період з 01.10.2016 року по 30.09.2017 року. За жовтень, листопад 2017 року пенсію позивачу не виплачено, так як механізм виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам передбачає щотижневий обмін інформацією з Управлінням соціального захисту населення Мирноградської міської ради щодо даних з Єдиної інформаційної бази внутрішньо переміщених осіб, в результаті якого автоматично прописується особливість 93 «Переселенець», що не дає можливість практично здійснити виплату пенсії. Відповідно до ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706, внутрішньо переміщена особа зобов’язана повідомляти про зміну проживання структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за новим місцем проживання протягом 10 днів з дня прибуття до нового місця проживання. Просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, отримує пенсію за віком, пенсійне посвідчення № НОМЕР_1 від 16.02.2012 року (а.с. 12).

17.02.2015 року ОСОБА_1 взятий на облік як особа, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції, а саме: з м.Донецьк до м.Мирноград, що підтверджується письмовими запереченнями відповідача (а.с. 19-20).

Зазначена інформація внесена до Єдиної інформаційної бази внутрішньо переміщених осіб. На час розгляду справи довідка про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи не скасована.

Місто Донецьк включено до затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 року № 1275-р переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Відповідно до довідки відповідача від 13.11.2017 року про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії вбачається, що позивачу ОСОБА_1 по вересень 2017 року включно було нараховано щомісячну пенсію в розмірі 5094.54 грн., у вересні 2017 року позивачу виплачена заборгованість в сумі 51964 грн., а з жовтня 2017 року виплата пенсії була припинена (а.с. 21).

Предметом спору між сторонами є правомірність припинення відповідачем виплати пенсії позивачу з жовтня 2017 року.

Статтею 3 Конституції України найвищою соціальною цінністю в України визнана людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право відповідно до ч.2 ст.46 Основного Закону України гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел і забезпечується ч.2 ст.22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту.

Питання виплати пенсій врегульовані ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058 (далі Закон № 1058), за якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Закон № 1058 або інший закон з питань пенсійного забезпечення не передбачає будь-яких підстав зупинення або непоновлення виплати вже призначеної пенсії, є тільки підстави припинення виплати відповідно до ст.49 цього Закону, але жоден з таких випадків відповідачем не застосований та не доведений. Вказаною нормою Закону також передбачено, що виплата пенсії припиняється або за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду, або за рішенням суду.

Відповідачем рішення про припинення виплати пенсії позивачу з 01.10.2017 року не виносилось.

Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 року № 1706 (далі Закон № 1706).

Відповідно до ст.7 Закону № 1706 для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Згідно положень ст.1 Конвенції, ст.1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями ст.14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», в якій встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення.

Реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не може позбавляти його права на отримання призначеної йому пенсії за віком. Згідно з ч.2 ст.2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Відповідачем у справі не надано відомостей, що позивач отримує пенсію в іншому територіальному органі Пенсійного Фонду України на території України, зокрема, за місцем свого поточного фактичного проживання.

Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на отримання пенсії через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.

Суд також звертає увагу на те, що відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта.

Водночас, зазначені відповідачем постанови Уряду не є законами, а тому як підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

З огляду на вищевказане, враховуючи, що пенсія є виплатою довічною та постійною, суд прийшов до висновку про порушення відповідачем вимог ст.19 Конституції України, ч.1 ст.49 Закону № 1058-VI, оскільки з жовтня 2017 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідно до ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не наведено жодного порушення з боку позивача, яке б відповідно до чинного законодавства було б підставою для припинення виплати йому пенсії. Діючи поза законом, відповідач тим самим свавільно втрутився у право позивача на отримання пенсії, що призвело до його порушення, а тому воно підлягає захисту шляхом задоволення вимог позивача про зобов'язання поновити виплату пенсії.

Відповідно до ч.2 ст.46 Закону № 1058 нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.

Позивач в позові просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про припинення виплати йому пенсії і зобов'язати відповідача виплатити йому пенсію з 01.10.2017 року з урахуванням суми заборгованості.

Оскільки судом встановлено, що рішення про припинення виплати пенсії позивачу відповідачем не приймалося, а з жовтня 2017 року відповідач просто припинив виплату пенсії позивачу, тому належним способом захисту прав позивача суд вважає визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з жовтня 2017 року та зобов’язання відповідача поновити виплату пенсії позивачу з 01 жовтня 2017 року з виплатою відповідної заборгованості. У зв’язку з цим відповідно до ч.2 ст.11 КАС України суд виходить за межі позовних вимог для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких вона просить, і позов підлягає частковому задоволенню.

На підставі Конституції України, Законів України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», рішень Європейського суду та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, керуючись, ст.ст.2, 11, 71, 86, 99, 160-163, 254 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, пенсії з жовтня 2017 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в м. Димитрові Донецької області поновити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, виплату пенсії з 01 жовтня 2017 року та виплатити заборгованість, починаючи з 01 жовтня 2017 року.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.

Постанова може бути оскаржена сторонами та іншими особами, які брали участь у справі, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси чи обов’язки в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через Димитровський міський суд Донецької області протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя