Постанова № 70896611, 06.12.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2017 р. Справа№ 910/8060/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

за участю секретаря судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Грибенко А.Л. - директор згідно наказу № 08к від 19.12.2016;

від відповідача: Кобзар Ю.Б. - представник за довіреністю № 8225-К-Н-О від 23.08.2017;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017

у справі № 910/8060/17 (суддя - Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда електрик Україна"

до Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк"

про розірвання договору та стягнення 645290,36 доларів США та 191384,14 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (надалі - відповідач) про розірвання договору про розміщення коштів на строковому депозиті «Депозитна лінія» № 237320 від 08.01.2014 та про стягнення 535383,56 доларів США коштів вкладу, 106612,40 доларів США процентів, 3294,40 грн доларів США пені, 191384,14 грн трьох процентів річних.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про розміщення коштів на строковому депозиті «Депозитна лінія» № 237320 від 08.01.2014.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.08.2017 апеляційну скаргу Приватного Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 у справі № 910/8060/17 було прийнято до провадження та призначено до розгляду на 18.09.2017.

Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема, ухвалою від 20.11.2017 - на 06.12.2017.

Справа розглядалась різними складами суду.

У зв'язку з перебуванням 06.12.2017 судді Суліма В.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) на лікарняному, та відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 06.12.2017 для розгляду апеляційної скарги у даній справі було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г., вказана судова колегія ухвалою від 06.12.2017 прийняла апеляційну скаргу до свого провадження та ухвалила постанову у даній справі.

В судовому засіданні 06.12.2017 представник відповідача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні 06.12.2017 проти апеляційної скарги у даній справі заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши пояснення представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 03.03.2003 між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Приватбанк» (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» (клієнт) уклали договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування № 426753 (надалі - договір розрахунково-касового обслуговування), відповідно до п. 1.1 якого банк відкриває клієнту поточний рахунок (поточні рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий) та/або здійснює його (їх) та зобов'язується здійснювати його розрахунково-касове обслуговування.

Банк відкрив позивачеві в Севастопольській філії Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» банківські рахунки: поточний № 26003426753001 - у гривні, валютний № 26002426753002 - у доларах США, валютний № 26003426753023 - у Євро, картковий № 26053426753051 - у гривні.

08.01.2014 Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (банк) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» (клієнт) уклали договір про розміщення коштів на строковому депозиті «Депозитна лінія» № 237320 (далі - депозитний договір), предметом якого є внесення клієнтом та прийняття банком тимчасово вільних коштів у сумі та на строк, що зазначено в додатковій угоді до договору, з обов'язками виплачувати клієнту суму вкладу та проценти на умовах і в порядку, встановлених цим договором.

Пунктом 2.3.2 договору встановлено, що банк зобов'язаний виплачувати клієнту проценти згідно з пунктом 3.12 в редакції додаткової угоди до цього договору.

В п. 3.12 (в редакції додаткової угоди) визначено, що проценти за вкладом виплачуються клієнту в день закінчення розміщення вкладу, передбаченого пунктом 3.1. цієї додаткової угоди, або щомісячно кожного числа місяця, наступного за звітним місяцем.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що кошти, які розміщуються клієнтом на депозитному рахунку, перераховуються винятково з його поточного рахунку.

Нарахування процентів за вкладом проводиться за період розміщення коштів починаючи з дня, наступного за днем надходження вкладу на депозитний рахунок.

Позивач розмістив на депозитний рахунок № 26157000156646 535383,56 доларів США, що підтверджується платіжним дорученням № 3508 від 08.01.2014 та випискою по рахунку № 26002426753002 за період 01.01.2014 - 31.01.2014, строком до 13.01.2015.

Рахунок, на який перераховувались відсотки за договором - № 26189000135743.

Відповідно до ч. 1 ст. 1058 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з ч. 3 ст. 1060 ЦК України за договором банківського строкового вкладу банк зобов'язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу.

Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу.

Виходячи з умов депозитного договору відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу проценти за вкладом у встановлений договором строк із розрахунку 8 (вісім) % річних згідно з додатковою угодою № 1 до договору.

Починаючи з січня по квітень 2014 року відповідач нарахував відсотки у розмірі 9974,27 доларів США.

Починаючи з 28.05.2014 відповідач припинив нарахування та виплату відсотків на банківські вклади позивача.

05.01.2015 позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 002 від 05.01.2015, у якому він запропонував відповідачу декілька варіантів належного виконання зобов'язання по поверненню коштів вкладів за депозитним договором та відсотки по ньому. До цієї заяви позивач додав відповідне платіжне доручення № 4173, а також розпорядження про повернення грошових коштів, що потрапили на «недіючі рахунки», з платіжними дорученнями № 4172, № 4174.

ПАТ КБ «ПриватБанк» жодної відповіді не надав, платіжні доручення не виконав.

Пунктом 2.1.1. договорів та п. 3.6.2.3.1.1. Умов та Правил надання банківських послуг, що розміщені відповідачем на особистому веб-сайті (режим доступу - https://conditions-and-rules.privatbank.ua/main/view-content-195/?lang=uk&bank=PB), передбачено право клієнта отримувати інформацію про стан депозитного рахунку на свою письмову вимогу.

Відповідно до п. 2.3.3 договору та п. 3.6.2.3.2.3 Умов та Правил надання банківських послуг банк зобов'язаний забезпечити повну схоронність вкладу клієнта.

15.12.2016 позивач звернувся до відповідача з листом вих. № 108 з проханням надати виписки по рахункам: № 26157000156646 (депозит) та № 26189000135743 (відсотки).

Згідно з наданими відповідачем виписками, на цих рахунках відсутні кошти.

23.12.2016 позивач надіслав вимогу № 0134 від 19.12.2016 про термінове повернення коштів вкладу та нарахованих відсотків за депозитним договором. До листа додані платіжні доручення № 5 від 19.12.2016, № 6 від 19.12.2016.

Відповідач ці платіжні доручення не виконав.

Відповідно до ст. 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Судом першої інстанції правомірно зазначено, що за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майно. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору, допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Як вбачається зі змісту п. 1.1 договору про розміщення коштів на строковому депозиті «Депозитна лінія» № 237320 від 08.01.2014, метою його укладення є отримання суми вкладу з процентами.

Внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором досягнення такої мети позивачем стає неможливим, що дає підстави вважати порушення, допущені відповідачем, істотними.

Оскільки порушення виконання зобов'язання відповідачем є істотним в розумінні ст. 651 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції правомірно визнав, що позовні вимоги про розірвання договору обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з приписами статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, що передбачено ст. 525 Цивільного кодексу України.

Як зазначалось вище сторони погодили строк вкладу до 13.01.2015.

Разом з цим, судом першої інстанції правомірно зазначено, що враховуючи, що відповідач на вимогу позивача вклад не повернув, а також не сплатив позивачеві нараховані проценти, а тому суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги про стягнення з відповідача 535383,56 доларів США коштів вкладу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. В цій частині суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта з посиланням на відсутність оригіналів, зокрема, депозитного договору, додаткових угод до нього та банківських виписок, оскільки в судових засіданнях (зокрема, 20.11.2017 та 06.12.2017) судом апеляційної інстанції було оглянуто оригінали вказаних документів, про що зазначено в протоколі судового засідання. Такі документи також були оглянуті судом та представниками учасників апеляційного провадження в судовому засіданні 06.12.2017. На питання суду щодо наявності спорів про достовірність підписів та печаток на вказаних документах, представники сторін зазначили, що такі спори відсутні.

А тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтовані та такі, що не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для відмови в позові та, відповідно задоволенні апеляційної скарги.

Щодо розміру нарахованих процентів за депозитним договором, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, виходячи з змов депозитного договору відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу проценти за вкладом у встановлений договором строк із розрахунку 8 (вісім) % річних згідно з додатковою угодою № 1 до договору (п. 1.3).

Щодо доводів апелянта про необхідність застосування процентної ставки у розмірі 0,5 % річних за весь період з посиланням на п. 3.13 депозитного договору в редакції додаткової угоди № 1, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, відповідно до зазначеного пункту договору, сторони дійсно погодили, що у разі дострокового розірвання договору з ініціативи клієнта до закінчення 182 (сто вісімдесят два) календарних днів, починаючи від дня надходження коштів на депозитний рахунок, клієнту виплачуються проценти за зниженою процентною ставкою із розрахунку 0,5 % річних за весь період фактичного розміщення вкладу.

Натомість у матеріалів справи вбачається, що позивачем кошти на депозитний рахунок відповідача було перераховано 08.01.2014, тоді як із заявою про повернення вкладу та процентів позивач звернувся лише в січні 2015 року (відповідно до заяви № 002 від 05.01.2015) (а.с. 52-55). Тобто, після зарахування коштів на депозитний рахунок відповідача до звернення із заявою про повернення вкладу пройшло майже рік, а тому п. 3.13 депозитного договору (в редакції додаткової угоди № 1) у даному випадку не застосовується, про що правомірно зазначив позивач у запереченнях на апеляційну скаргу від 01.12.2017).

Так, (враховуючи межі заявлених позовних вимог) за період з 10.01.2014 по 04.04.2014 розмір процентів, які мав виплатити відповідач становить 9 974,27 доларів США (наданий позивачем розрахунок перевірений судом апеляційної інстанції та є арифметично вірним).

За період з 05.04.2014 по 13.01.2015 становить 33 325,79 доларів США. Однак, за вказаний період позивач просив стягнути лише 33 210,05 доларів США, тобто при здійснені розрахунку судом апеляційної інстанції розмір процентів за вказаний період становить на 115,74 доларів США більше, ніж просив стягнути позивач. Однак з урахуванням меж заявлених вимог, до стягнення підлягає сума в розмірі, заявленому позивачем, тобто 33 210,05 доларів США.

Щодо періоду з 13.01.2015 по 15.05.2017, позивач при розрахунку процентів застосував процентну ставку у розмірі 5%. Так, за вказаний період розмір процентів, які мав виплатити відповідач відповідно до розрахунку позивача, становить - 63 429,08 доларів США. Тоді як перевіривши правильність розрахунку за даний період, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість процентів у розмірі 62 485,86 доларів США (оскільки позивачем помилково було включено до періоду нарахування один день - 13.01.2015). В цій частині (щодо помилкового включення 13.01.2015 до періоду нарахування процентів) суд апеляційної інстанції приймає доводи апелянта як обґрунтовані.

Відповідно до ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Таким чином, загальний розмір процентів, за депозитним договором за період з 10.01.2014 по 15.05.2017 становить - 105 670,18 доларів США.

Щодо заявлених позивачем 3 % річних, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем було нараховано 3% річних на суму 16 996 401,35 грн за період з 29.12.2016 по 15.05.2017 у розмірі 191 384,14 грн. При цьому, з урахуванням помилок у розрахунку процентів, сума заборгованості становить - не 16 996 401,35 грн (як зазначає позивач), а 16 968 692,50 грн. Здійснивши власний розрахунок, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обґрунтованим розміром 3% річних на суму 16 968 692,50 грн. є 192 455,38 грн. Однак з урахуванням меж заявлених вимог, до стягнення підлягає сума в розмірі, заявленому позивачем, тобто 191 384,14 грн за ст. 625 ЦК України.

При цьому суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта про неправильність нарахування позивачем 3% річних, оскільки заборгованість має бути розрахована помісячно із збільшенням суми, оскільки позивачем заявлено 3% річних за період з 29.12.2016, тобто на момент, коли сума заборгованості становила вже 16 968 692,50 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення пені у розмірі 3 294,40 доларів США. Так, суд першої інстанції зазначив, що визначення розміру пені за прострочення виконання грошового зобов'язання, яке виражене в іноземній валюті, із застосуванням облікової ставки НБУ не суперечить нормам чинного законодавства, а тому пеня у розмірі 3294,40 доларів США є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим такий висновок місцевого господарського суду з урахуванням наступного.

За пунктом 4.13 депозитного договору, у разі порушення будь-якою стороною цього договору будь-якого грошового зобов'язання винна сторона несе відповідальність перед іншою стороною винятково у вигляді сплати пені в розмірі 0,1 від облікової ставки НБУ (що діяла в період, за який сплачується пеня) від своєчасно не перерахованої суми, яка нараховується протягом одного місяця з моменту виникнення відповідного зобов'язання.

Разом з цим, відповідно до статті 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із частиною 1 статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України; оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні. (Аналогічна правова позиція зазначена в постановах Верховний Суд України від 01.04.2015 у справі № 909/660/14 та від 16.08.2017 № 6-2667цс16).

З огляду на наведене, рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню на підставі пунктів 1, 4 частини 1 статті 104 ГПК України, з прийняттям нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судові витрати при частковому задоволенні позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, як за розгляд справи в суді першої, так і апеляційної інстанції.

Так, відповідно до позовної заяви у даній справі, позивач просив: розірвати договір про розміщення коштів на строковому депозиті «Депозитна лінія» № 237320 від 08.01.2014; стягнути 535383,56 доларів США коштів вкладу, 106612,40 доларів США процентів, 3294,40 доларів США пені, 191384,14 грн трьох процентів річних.

При цьому, офіційний курс долара США (відповідно до інформації, що відображена на веб-сайті НБУ) станом на день звернення з позовом у даній справі становив 26,42 грн за 1 долар США.

Таким чином ціна позову у даній справі становить: 17 238 316,34 грн, яка складається із 17 046 923,20 грн (сума коштів, заявлена позивачем до стягнення в доларах США та переведена в гривню за офіційним курсом) = 645 290,36 доларів США * 26,42 грн) + 191 384,14 грн.

При цьому, відповідно до ст. 4 ЗУ «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сторона сплачує 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Таким чином, ставка судового збору, що підлягала сплаті при поданні позову у даній справі становила: 1600 грн (за немайнову вимогу) та 240 000 грн (150 * 1600 грн) - за майнову вимогу.

Враховуючи часткове задоволення позову (в частині майнової вимоги), стягнення 16 936 639,81 грн із заявлених 17 238 316,34 грн, за розгляд справи в суді першої інстанції з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума судового збору в розмірі 235 799,92 грн + 1600 грн.

Тоді як за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (з урахуванням часткового задоволення апеляційної скарги) з позивача на користь відповідача підлягає відшкодування сума судового збору у розмірі 4 620,09 грн.

Отже, за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанцій на користь позивача з відповідача підлягає стягненню (237 399,92 грн - 4 620,09 грн) 232 779,83 грн судового збору.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 у справі № 910/8060/17 - задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 у справі № 910/8060/17 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3294,40 доларів США пені, а також 942,22 доларів США процентів та в частині розподілу судових витрат - скасувати з прийняттям нового рішення та з новим розподілом судових витрат.

В позові про стягнення 3294,40 доларів США пені, а також 942,22 доларів США процентів - відмовити.

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, код 14360570) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Підприємство «Тавріда електрик Україна» (вул. Гарматна, 2, м. Київ, 03680, код 31576194) 232 779 (двісті тридцять дві тисячі сімсот сімдесят дев'ять) грн 83 коп судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції та апеляційної інстанції.

4. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2017 у справі № 910/8060/17 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

5. Видачу наказів доручити місцевому господарському суду.

6. Матеріали справи № 910/8060/17 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк