Рішення № 70896343, 05.12.2017, Монастирищенський районний суд Черкаської області

Провадження № 2/702/57/17

Справа № 702/42/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Діденко Т.І.,

з участю секретаря - Прилуцької О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» про захист прав споживача,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача про захист прав споживача та стягнення коштів.

Підставами позовних вимог позивач вважає те, що 11 серпня 2016 року між ним, ОСОБА_1, і товариством з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» (далі-Відповідач) було укладено договір Фінансового лізингу № 00628 з Додатком (далі-Договір), згідно якого предметом лізингу по даному договору є: New Holland СХ.

Відповідно до умов договору лізингодавець (відповідач) бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу (New Holland СХ) у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу (позивачу) на умовах, передбачених договором.

В мережі інтернет, він знайшов оголошення про продаж комбайна, розміщене працівниками відповідача, йому розяснили, що дійсно такий транспортний засіб є в наявності. Він приїхав до офісу компанії і менеджер компанії пояснила, що він повинен спочатку сплатити передплату (аванс) за транспортний засіб 74440 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача після чого з ним буде укладено договір лізингу і протягом декількох днів відповідач передасть в користування предмет лізингу. В той же день ним було сплачено рахунок на 74440 грн.

Повернувшись додому та уважно прочитавши договір та додатки до нього, він зрозумів, що його обманули.

Представником не було роз'яснено призначення платежу в сумі 74 400 грн., який виявився платежем за оформлення договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладенням договору. Позивач же вважав, що це часткова оплата вартості транспортного засобу (зі слів представника компанії та призначення платежу в рахунку на оплату). В договорі не передбачено, але у позивача не було можливості детально ознайомитися з умовами договору до його підписання, так як представник відповідача не надала достовірної інформації, завірила в тому, що всі істотні умови договору вона пояснила та спонукала позивача підписати договір швидше, мотивуючи тим, що на неї чекають інші особи, яні бажають укласти договір лізингу. Крім цього, протягом обіцяних днів предмет лізингу так і не був переданий. Позивач неодноразово дзвонив до компанії, але вирішити питанні так і не вдалося.

Таким чином, під час попередніх переговорів представником компанії введено позивача в оману щодо умов виконання договірних зобов'язань. Після підписання і вивчення змісту договору стало зрозуміло, що сплачені кошти не повернуть, та можливості розірвати договір немає, оскільки договір зовсім не передбачає можливості розірвання з ініціативи лізингоодержувача без втрати грошових коштів, що є порушенням прав позивача як споживача.

Законом від 22 вересня 2011 р. № 3795-УІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» указана норма доповнена частиною другою, за якою у договорах за участю фізичної особи споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

При цьому слід зазначити, що згідно Постанови Пленуму ВСУ № 5 від 12.04.96 року при вирішенні справ суди мають виходити насамперед із положень Закону "Про захист прав споживачів", прийнятого 12 травня 1991 р. і введеного в дію з 1 жовтня 1991р.

Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно ч.5 п.1 ст.4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг вважається фінансовою послугою. Метою цього Закону є створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України. Це означає, що ЗУ «Про захист прав споживачів» безпосередньо регулює відносини, що склались між сторонами договору. А умови договору фінансового лізингу в свою чергу не можуть суперечити положенням цього Закону.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг".

Згідно ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч.2 ст.627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст.21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по- третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до умов, викладених у п. 12.1. Договору фінансового лізингу №00628 від 11.08.2016 Лізингоодержувач, який сплатив платіж за оформлення договору та/або не сплатив чи частково або повністю сплатив авансовий платіж та не отримав транспортний засіб, має право протягом трьох днів з моменту підписання договору розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі (заяві) з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного рекомендованого листа з повідомленням про вручення на адресу лізингодавця. У строк, встановлений чинним законодавством України, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки такого розірвання. В такому випадку поверненню підлягає сплачений лізингоодержувачем авансовий платіж та/або частина авансового платежу та 20 % від сплаченого лізингоодержувачем платежу за оформлення договору. У разі, якщо заява про розірвання договору подана з порушенням строку вказаного у даному пункті, платіж за оформлення договору в такому випадку поверненню не підлягає.

Лізингоодержувач сплатив 74440 грн. (10% від вартості Предмета лізингу) за договором, з яких: вся сума - платіж за оформлення договору, поверненню не підлягає. Отже, відповідач утримує в якості штрафу 74440,00 грн.

Вказана умова Договору суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до п.4 ч.Зст. 18 цього Закону, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживанем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 11 серпня 2016 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обовязки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг", положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Однак, у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фінансовий лізинг є фінансовою послугою.

Фінансова послуга це операції з фінансовими активами (коштами, цінними паперами, борговими зобов'язаннями та правом вимоги боргу, що не віднесені до цінних паперів), що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (п. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Зміст терміну «фінансова установа» розкривається у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» це юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг. Не є фінансовими установами (не мають статусу фінансової установи) незалежні фінансові посередники, що надають послуги з видачі фінансових гарантій в порядку та на умовах, визначених Митним кодексом України.

За приписами частини першої статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами - підприємцями.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої, частини другої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб, може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання ними відповідної ліцензії.

У даному випадку, як вбачається з умов оспорюваного договору (пунктів 1.1., 4.1., 9.1.), ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» для придбання предмета лізингу залучає фінансові активи фізичної особи позивача (внесений ним платіж у розмірі 74 400 грн.), тобто здійснює цілеспрямовану дію щодо отримання фінансових активів від фізичної особи з метою надання фінансової послуги (фінансового лізингу).

Враховуючи вищенаведене та виходячи з приписів пункту 4 частини першої, частини другої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» для здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу на умовах, передбачених оспорюваним договором, мало б отримати відповідну ліцензію від Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг. Втім, ТОВ «СОУЛ-Україна» такої ліцензії не отримувало, що може бути підтверджено відсутністю останнього в Державному реєстрі фінансових установ, доступ до якого є відкритим (адреса веб- сторінки: http://kis.nfp.gov.ua/).

Відповідно до частини першої статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частини першої статті 1 названого вище Закону, фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Статтею 806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору найму (оренди) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Договір фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб, укладений за участю фізичної особи, підлягає нотаріальному посвідченню у силу приписів статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг», статей 799, 806 ЦК України. У разі недодержання цієї вимоги такий договір вважатиметься нікчемним з огляду на приписи частини першої статті 220 ЦК України.

Аналогічної правової позиції притримується і Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 26 грудня 2012 року в справі № 6-42357св12, від 07 березня 2014 року в справі №6-4086ск14, від 06 квітня 2016 року в справі № 6-37315ск15.

За таких обставин, у зв'язку із недотриманням нотаріальної форми при укладенні Договору фінансового лізингу №00628 від 11.08.2016 року такий договір слід вважати нікчемним.

Аналогічна позиція щодо підстав визнання недійсним договору фінансового лізингу викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 серпня 2015 року.

Висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно- правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права (ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України).

На виконання договору при його підписанні позивач сплатив на користь відповідача 74440 гривень. Отримання відповідачем від позивача коштів за договором, який є нікчемним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст.26, ч. 1 ст.27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.10 ЦК України та ст.3 Закону України «Про захист прав споживачів» Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи несправедливі умови спірного Договору фінансового лізингу № 00628 від 11.08.2016 року, відсутність у відповідача відповідної ліцензії для надання фінансових послуг та відсутність нотаріального посвідчення спірного договору, позивач вважає, що даний договір слід визнати недійсним.

Позивач важає, що невідповідність обставин дійсності виникла через умисні дії відповідача щодо бажання ввести в оману позивача.

Після детального ознайомлення з даним договором, зрозумівши що позивач підписав його собі на шкоду, він вважав за необхідним розірвати його. Однак, згідно умов даного договору, при його розірванні позивач не зможе отримати вкладені кошти, що є порушенням законодавства та прав споживача.

Постанова від 12.04.1996 № 5 Пленуму ВСУ Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів - вирішуючи питання про характер правовідносин між споживачем та продавцем (виробником, виконавцем), про наявність підстав і умов їх виникнення, про права і обов'язки сторін, суд має виходити як із норм Закону і прийнятих згідно з ним актів законодавства, так і з відповідних норм Цивільного кодексу України (1540-06 ) та іншого законодавства, що регулюють ті ж питання і не суперечать Закону.

Якщо положення нормативних документів суперечать чинному законодавству, суд застосовує норми законодавства.

Посилаючись на ст. 3, 11, 215, 216, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 227, ч.2 ст.799, 628, 806 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів»; ЗУ від 22 вересня 2011 р. № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», ЗУ «Про фінансовий лізинг», Постанову Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» N 9 від 06.11.2009 ; ст. 3, 5, 15, 60, 114, 118-120 ЦПК України, позивач просить визнати договір Фінансового лізингу № 00628 з додатками від 11.08.2016 року недійсним, та стягнути з ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» (ЄДРПОУ 40099841, р/р 26009052642625 в ПАТ КБ «ПриватБанк» , МФО 320649) на його користь сплачені кошти в розмірі 74440 (сімдесят чотири тисячі чотириста сорок) грн. Стягнути з ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» (ЄДРПОУ 40099841, р/р 26009052642625 в ПАТ КБ «ПриватБанк» , МФО 320649) та судові витрати в сумі 744 грн.

Позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю, просить їх задоволити, про що подав до суду заяву від 30.01.2017.

Представник позивача ОСОБА_2; В.А. позовні вимоги підтримав повністю, просить їх задоволити, про що подав до суду заяву від 27.09.2017 та від 05.12.2017.

Відповідач товариство з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» про час та місце розгляду справи повідомлений у встановленому порядку, заперечення та заяви про відкладення розгляду справи в суд не подав.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю з врахуванням наступного:

11.08.2016 року між позивачем та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу № 00628 з додатками, предметом якого є New Holland CX вартістю 744400 грн. (а.с.10-15).

Згідно рахунку відповідача та квитанції № 65516196 від 11.08.2016 року ОСОБА_1 перерахував ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» оплату за товар, перший внесок згідно договору лізингу № 00628 від 18.08.2016 в сумі 74440 грн. (а.с.17-18).

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг віднесено до фінансових послуг.

Згідно ст. 5, 21, ч. 8 ст. 18, ч. 9 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» держава забезпечує споживачам захист їх прав; захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом; нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача; під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити із припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбаває.

Згідно узагальнення Верховного Суду України судової практики з розгляду цивільних прав про захист прав споживачів від 01.02.2013 року «в Україні, незважаючи на законодавче закріплення, не повною мірою реалізуються такі права споживачів у кредитно-фінансових правовідносинах, як право на достовірну інформацію про послугу та умови договору. Споживачі не мають ані достатньої інформації про фінансові послуги, які їм надають, ані необхідних знань, щоб їх зрозуміти. Вони не завжди можуть оцінити рівень ризиків і можливі наслідки набуття додаткових фінансових зобов'язань та порівняти умови надання послуг, що пропонуються різними фінансовими установами».

Аналогічну позицію висловив Конституційний Суд України у своєму рішенні по справі № 15-рп/2011 від 10.11.2011: «Одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 Кодексу(ЦК). Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому послуги».

Пряме застосування до правовідносин договору фінансового лізингу, стороною якого є фізична особа, Закону України «Про захист прав споживачів» також відображено у обов'язкових до застосування правових позиціях ВСУ по справі № 5-2766цс15 від 16.12.2015 року, по справі № 6-3020цс15 від 11 травня 2016 року та по справі № 6-330цс16 від 8 червня 2016 року.

Суд вважає, що у даному випадку має місце добросовісне сподівання позивача на настання очікуваних (прогнозованих) правових наслідків користування/розпорядження рухомим майном, чого не сталося всупереч ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».

Відповідно до ст. 26, ч. 1 ст. 27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 10 ЦК України та ст. 3 Закону України «Про захист прав споживачів» Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Згідно п. 1.2. договору, у разі визначення в даному договорі та/або додатку №1 марки та/або моделі предмета лізингу, без зазначення інших індивідуальних ознак, даним договором сторони погодили та визначили, що предмет лізингу вважається повністю індивідуально визначений на рівні базової моделі та комплектності. Даний пункт договору суперечить ч.1 ст. 184 ЦК України, згідно якої річ є визначена індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.

Згідно ч.1 ст. 3 ЗУ « Про фінансовий лізинг» предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до наказу МВС України № 273 від 03.04.2014, зазначено що в технічному описі бланка свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт ТЗ) серед чисельних пунктів мають бути зазначені номер шасі (кузова, рами), що є індивідуальною ознакою транспортного засобу. Таким чином в специфікації предмету лізингу, крім марки, моделі, року випуску, кольору, обєму двигуна, вартості, є обовязковою наявність індивідуальних ознак транспортного засобу, які можуть вирізнити його і персоніфікувати (індивідуалізувати або ідентифікувати) серед інших транспортних засобів з тим же самим, наприклад, кольором, роком випуску, маркою, моделлю, вартістю, до яких у будь-якому випадку належить номер шасі (кузова, рами) транспортного засобу.

У специфікації, яка є додатком № 1 до договору, зазначено лише марку/модель визначену відповідачем як New Holland, комплектація - CX 6090, об»ем двигуна 8,7, та тип КПП, привід, бажаний колір, кількість, вартість без ПДВ. Таким чином у специфікації не вказані рік випуску, відсутні індивідуальні ознаки цього транспортного засобу такі, як номер шасі (кузова, рами).

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України. Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» у разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Зі змісту договору фінансового лізингу № 00628 від 11.08.2016 року з додатками вбачається, що сторони не дійшли згоди щодо предмету лізингу, який є згідно ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» істотною умовою договору, який не визначений індивідуальними ознаками, що вирізняють його з-поміж однорідних речей, індивідуалізуючи саме цю річ.

Відсутність у договорі істотної умови є підставою визнання його недійсним згідно ч.1, 3 ст.203, ч.1,3 ст. 215 ЦК України.

У відповідності до вимог ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг) на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ч.2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Отже, для визнання умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдають шкоди споживачеві.

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 11.08.2016 року, укладеного між сторонами дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 12.1. договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Однак, у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, що суперечить положенням статті 808 ЦК України.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Згідно зі ст.799, 806 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до правової позиції, викладеної в Ухвалі Верховного суду України від 11.05.2016 року, справа № 6-3020цс15, згідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом № 723/97-ВР.

Стаття 18 Закону № 1023-XII містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. За змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-XII).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» є в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону № 1023-XII до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору фінансового лізингу, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за дострокове його погашення.

У постанові від 08 червня 2016 року Верховний Суд України вказав, що оспорюваний договір фінансового лізингу містить несправедливі умови, визначені частиною третьою статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір зі споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника); установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Відповідно до правової позиції, викладеної в Ухвалі Верховного суду України від 19.10.2016 року у справі № 6-1551цс16 відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ст. 360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Оскільки, договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору сторонами не дотримано вимоги законодавства (ст.799, 806 ЦК України) щодо нотаріального посвідчення договору, відповідачем не надано суду доказів наявності у нього ліцензії на здійснення фінансових операцій, з детальної інформації про юридичну особу (а.с.20-21) даних про наявність ліцензії не вбачається, тому такий договір необхідно визнати недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд вважає, що договір фінансового лізингу № 00628, в тому числі додаток № 1, який укладений11.08.2016 між ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» та ОСОБА_1 необхідно визнати недійсним із застосуванням наслідків недійсності правочину стягненням із відповідача на користь позивача коштів, які внесені позивачем 11.08.2016 як оплата за товар, перший внесок згідно умов договору фінансового лізингу № 00628 від 11.08.2016 в загальній сумі 74440 грн.

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути на користь позивача витрати по оплаті судового збору при подачі позовної заяви в розмірі 744 грн., та на користь держави судовий збір в сумі 640 грн. за позовними вимогами немайнового характеру про визнання договору недійсним.

Керуючись ст.3, 6, 202-205, 207, 208, 215, 216, 236, 509, 549, 627, 628, 638, 762, 778, 799, 806-809 ЦК України;ст. 3, 6, 10, 15 ЗУ «Про фінансовий лізинг» № 723/97-ВР; ст. 18, 19, 22 ЗУ «Про захист прав споживачів»; Постановою ПВСУ від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"; ст. 3, 5-8, 10, 11, 14, 60, 61, 88, 208, 209, 212-215, 223, 294, 360-7 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задоволити повністю.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00628 від 11.08.2016 року, який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» та ОСОБА_1.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 40099841, 01033 м.Київ, вул.Саксаганського, 15,оф.10; р/р 26009052642625 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 320649) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_2, 19100, всього 75184 грн. (сімдесят п»ять тисяч сто вісімдесят чотири гривні), з них: 74440 гривень - перший платіж згідно умов договору фінансового лізингу № 00628 від 11.08.2016, 744 грн. витрати позивача по оплаті судового збору при подачі позовної заяви.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 40099841, 01033 м.Київ, вул.Саксаганського, 15, оф.10; р/р 26009052642625 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 320649) на користь держави судовий збір в сумі 640 грн. на рахунок: код ЄДРПОУ 37993783, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106, Стягувач: Державна судова адміністрація України, місце знаходження: вул.Липська, 18/5, м.Київ, 01601.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення протягом 10 днів з дня його проголошення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення складене 11.12.2017 року.

Суддя Т.І. Діденко

Провадження № 2/702/57/17

Справа № 702/42/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(вступна та резолютивна частини)

05 грудня 2017 року м. Монастирище

Монастирищенський районний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді Діденко Т.І.,

з участю секретаря - Прилуцької О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «СОУЛ-УКРАЇНА» про захист прав споживача,

в и р і ш и в :

Позов задоволити повністю.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 00628 від 11.08.2016 року, який укладений між товариством з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» та ОСОБА_1.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 40099841, 01033 м.Київ, вул.Саксаганського, 15,оф.10; р/р 26009052642625 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 320649) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний № НОМЕР_1, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_2, 19100, всього 75184 грн. (сімдесят п»ять тисяч сто вісімдесят чотири гривні), з них: 74440 гривень - перший платіж згідно умов договору фінансового лізингу № 00628 від 11.08.2016, 744 грн. витрати позивача по оплаті судового збору при подачі позовної заяви.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «СОУЛ-УКРАЇНА» (код ЄДРПОУ 40099841, 01033 м.Київ, вул.Саксаганського, 15, оф.10; р/р 26009052642625 в ПАТ КБ «Приватбанк», МФО 320649) на користь держави судовий збір в сумі 640 грн. на рахунок: код ЄДРПОУ 37993783, отримувач: ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м.Києві; код банку отримувача: 820019; рахунок отримувача: 31215256700001; код класифікації доходів бюджету: 22030106, Стягувач: Державна судова адміністрація України, місце знаходження: вул.Липська, 18/5, м.Київ, 01601.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення протягом 10 днів з дня його проголошення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Черкаської області через Монастирищенський районний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Т.І. Діденко