Ухвала суду № 70894227, 05.12.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

Справа: № 826/7941/17 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

05 грудня 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ісаєнко Ю.А.,

суддів: Земляної Г.В., Сорочко Є.О.,

за участю секретаря: Левченка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2017 у справі за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» про заміну сторони виконавчого провадження у виконавчому провадженні,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Форінт» звернулося до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні №54066997 щодо примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяк М.Р. від 18.08.2010 №1537, про стягнення з ОСОБА_2 зоборгованості, що виникла по кредитному договору №010/08-3/2793/в від 16.04.2007, на підставі договору факторингу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2017 заяву задоволено.

Замінено сторону у виконавчому провадженні №54066997 щодо примусового виконавчого напису приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Сиротяк М.Р. від 18.08.2010, зареєстрованого в реєстрі за №1537, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», як вибулої сторони у виконавчому провадженні, його правонаступником - ТОВ «ФК «Форінт».

Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, , апелянтом було подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу, та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні заяви.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник заявника до судового засідання не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.1993 №3425-ХІІ, встановлено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.

Стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (ст.90 Закону України «Про нотаріат»).

Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. №1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» Відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

Сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник (ч.1 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч.2 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.

Згідно ч.5 ст.15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Статтею 181 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частиною 1 ст.264 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.

Як встановлено судом першої інстанції, 16.04.2007 між АТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №010/08-3/2793/в, згідно якого банк зобов'язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 1 875 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами.

Для забезпечення виконання позичальником зобов'язання по поверненню кредитних коштів та сплати відсотків, 15.05.2007 між Банком та апелянтом укладено договір іпотеки №010/08-3/2793/в зі змінами згідно договору від 15.06.2007, згідно якого ОСОБА_2 передав Банку в іпотеку належне йому нежитлове приміщення загальною площею 3079,1 кв.м., що знаходиться та земельну ділянку площею 0,5271га.

В подальшому 18.08.2010 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяк М.Р. видано виконавчий напис №1537 про звернення на стягнення на підставі договору іпотеки №010/08-3/2793/в на вказане вище нерухоме майно ОСОБА_2 для задоволення вимоги ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про погашення заборгованості за кредитним договором №010/08-3/2793/в від 16.07.2007р, у розмірі 14 882 783,28 грн.

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Канцедал О.О. 05.06.2017 відкрито виконавче провадження №54066997 за виконавчим написом нотаріуса №1537.

Крім того, між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» (Клієнт) та ПАТ «Кристалбанк» (Фактор) 24.05.2017 укладено договір факторингу (портфельне відступлення прав вимоги), за яким у відповідності до п.2.10 відступлено право вимоги та з належним виконанням обов'язку по сплаті загальної суми фінансування, сторонами 25.05.2017 підписано нотаріально засвідчений договір відступлення прав за іпотечним договором №010/08-3/2793/в.

В подальшому, 25.05.2017 між ПАТ «Кристалбанк» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Форінт» (Фактор) укладено договір факторингу №1 (портфельне відступлення). Згідно якого у відповідності до п.2.10 відступлено право вимоги та з належним виконанням обов'язку по сплаті загальної суми фінансування, сторонами 25.05.2017 підписано нотаріально засвідчений договір відступлення прав за іпотечним договором.

Приписами ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно ч.1 ст.1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Відповідно до ст.512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок:

1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги);

2) правонаступництва;

3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем);

4) виконання обов'язку боржника третьою особою.

Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно ст.514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В постанові Верховного Суду України від 20.11.2013 №6-122цс13 зазначено, що відповідно до ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, визначених ст.515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення прав вимоги), а згідно зі ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи викладені вимоги закону та обставини справи, з дати відступлення права вимоги, ПАТ «Кристалбанк» перестало бути кредитором та всіх забезпечувальних договорів за ним, а ТОВ «ФК «Форінт» набуло статусу кредитора за зобов'язанням боржника ОСОБА_2, які випливають з даного договору, у порядку правонаступництва.

Отже, ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» фактично вибуло, як стягувач у виконавчому провадженні за зобов'язаннями боржника за кредитним договором №010/08-3/2793в від 16.04.2007, оскільки за вказаними вище договорами факторингу, право вимоги до ОСОБА_2 було передано іншим особам.

Стосовно доводів апелянта щодо необхідності розгляду вказаної заяви судом загальної юрисдикції, то колегія суддів критично оцінює такі посилання, виходячи з наступного.

Суд першої інстанції вірно вказав, що постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 13.12.2010 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби» зазначено, що відповідно до частини першої статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Тому, суди при визначенні юрисдикції повинні виходити з того, що до юрисдикції адміністративних судів належать спори щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби при виконанні всіх виконавчих документів, передбачених частиною другою статті 3 Закону України «Про виконавче провадження», крім тих, відносно яких законом установлено інший, виключний порядок їх оскарження.

З урахуванням того, що чинним законодавством не встановлено іншого порядку оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, ухвалених (вчинених) під час примусового виконання виконавчих написів нотаріуса, такі справи теж належать до юрисдикції адміністративних судів.

Аналогічна правова позиція висвітлена в постанові Верховного Суду України від 18.11.2015 №6-2391цс15.

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Відповідно, суд першої інстанції правомірно розглянув вказану заяву в порядку адміністративного судочинства, та прийняв законне та обґрунтоване рішення про заміну сторони (стягувача) виконавчого провадження з АТ «Райффайзен Банк Аваль» на ТОВ «ФК «Форінт».

Беручи до уваги наведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність вимог заявника, а тому не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Приписами ч.1 ст. 195 КАС України, зокрема передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стосовно інших посилань апеляційної скарги, то колегія суддів також критично оцінює такі з огляду на їх необґрунтованість та не пов'язаність з межами апеляційного розгляду даної справи.

Згідно п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку стосовно задоволення вимог заявника.

Відповідно до частини першої статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни ухвали суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 186, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.09.2017 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги в порядку ст.212 КАС України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 11.12.2017)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: Г.В. Земляна

Суддя: Є.О. Сорочко