Рішення № 70892769, 11.12.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.12.2017р. Справа № 914/2142/17

За позовом: Приватного підприємства «Агрофірма ім..ОСОБА_1», с.Тудорковичі

До відповідача: Приватне підприємство «Барокко», м.Яворів

Про стягнення коштів на відшкодування спричинених збитків в розмірі 85800,00 грн.

Суддя Березяк Н.Є.

Секретар судового засідання Кравець О.І.

В судове засідання зявились:

від позивача: ОСОБА_2 директор, ОСОБА_3 - адвокат

від відповідача: не зявився

Представникам сторін розяснено права та обовязки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Суть спору: Подано позов Приватного підприємства «Агрофірма ім..ОСОБА_1» до Приватне підприємство «Барокко» про стягнення коштів на відшкодування спричинених збитків в розмірі 85800,00 грн .

В судовому засіданні 20.11.2017 року представник позивача позовні вимоги підтримав , просив задоволити з підстав і мотивів, викладених в позовній заяві та наданих поясненнях.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на ті обставини, що у 1998 році відповідач через свого директора ОСОБА_4 отримав 22 тони пшениці на зберігання, яку не повернуло і не відшкодувало вартість отриманої пшениці. З огляду на викладене, позивач зазначає, що йому спричинено збитки в розмірі 85000,00 грн., які просить стягнути з відповідача.

Розгляд справи відкладався з підстав і мотивів, викладених в ухвалі суду. Ухвалою суду від 20.11.2017 року позивача зобовязано подати докази в обґрунтування позовних вимог, які б підтверджували наявність підстав для відшкодування збитків та обґрунтувати розмір заявлених до стягнення збитків.

В судове засідання 11.12.2017 року позивач надав письмове пояснення в обґрунтування позовних вимог та заяву про відшкодування витрат на правову допомогу.

Відповідач в жодне судове засідання участь уповноваженого представника не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про час і місце розгляду справи ухвалами суду, які надсилались йому рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення.

Відповідач не скористувався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обовязку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Таким чином, з метою дотримання балансу прав та інтересів сторін у справі, дотримання розумності строку розгляду справи та за умови достатності наявних у справі матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, суд здійснює розгляд справи в порядку статті 75 ГПК України, - за наявними доказами доданими до справи.

В судовому засіданні 11.12.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено наступне.

Як стверджує позивач, згідно накладної №264 від 21.02.1998 року ПП «Барокко» через свого директора ОСОБА_4, шляхом самовивозу, отримало у Приватного підприємства «Агрофірма ім..ОСОБА_1» 22 тони пшениці, за які не розрахувалося.

22.01.2016 року позивач направив відповідачу лист-вимогу про повернення пшениці, яка залишена без відповіді і задоволення.

Зважаючи на те, що пшениця не повернена і неоплачена відповідачем, Приватне підприємств «Агрофірма ім..ОСОБА_1» звернулось до суду із позовною заявою про стягнення коштів на відшкодування спричинених збитків в розмірі 85800,00 грн.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не обґрунтовані і не підлягають до задоволення.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного :

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобовязань, є, зокрема, договори та інші правочини.

Як передбачено ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобовязання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи нанесені відповідачем збитки, позивач покликається на той факт, що такі були спричинені не поверненням пшениці, взятої відповідачем на зберігання. Зокрема, в нормативне обґрунтування збитків, позивач наводить норми ст..413-419 ЦК ( 1963 р.) та ст. 951 ЦК України, згідно якої збитки завдані поклажодавцем втратою або пошкодженням речі, відшкодовується зберігачем: у разі втрати речі у розмірі її вартості.

Як на доказ передачі майна ( пшениці) на зберігання позивач посилається на накладну №264 від 21.02.1998 року.

Такі доводи позивача необґрунтовані з огляду на наступне:

Відповідно до ч.1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобовязується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Так, як вбачається із наведеної норми, обовязковими елементами його є передача речі однією стороною другій.

Крім того, у відповідності до ч.1 ст. 937 ЦК України, договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених ст. 208 цього кодексу. Так, вказаною відсилочною нормою передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

У розглядуваній справі позивач не представив суду належних доказів, які підтверджували б укладення між сторонами договору зберігання із безумовним дотриманням всіх обовязкових істотних умов такого договору. А відтак, відносини сторін у даній справі не можуть кваліфікуватися як такі, що виникли із договору зберігання.

Також в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем договору купівлі-продажу, а саме, - порушення зобовязання з оплати придбаної пшениці.

Як вбачається із долученої до матеріалів справи ксерокопії накладної №264 від 21.02.1998 року з неї не вбачається ні ціни ( вартості) пшениці, ні умови та строків її оплати. А відтак, зазначена накладна не містить істотних умов, необхідних для договору купівлі-продажу, а лише свідчить про факт передачі пшениці «в рахунок розрахунків».

Що стосується доводів позивача про відшкодування завданих йому збитків, то слід зазначити наступне:

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги визначені ст. 193 ГК України.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Згідно з ч.ч.1 3 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: втрати, яких особа зазнала у звязку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частина 1 статті 611 ЦК України встановлює, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобовязання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. (ч.ч.1,2 ст.612 ЦК України).

Як встановлено ч.1 2 ст.623 ЦК України, боржник, який порушив зобовязання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Розмір збитків, завданих порушенням зобовязання, доказується кредитором.

Відповідно до ст.217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобовязання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки субєкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобовязання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. (ч.1,2 ст.224 ГК України).

Частина перша статті 225 ГК України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобовязання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобовязаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим субєктам, зобовязаний відшкодувати на вимогу цих субєктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі (ч.1 ст.226 ГК України).

Зі змісту наведених норм законодавства вбачається, що для застосування такого заходу відповідальності, як стягнення збитків потрібна наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного звязку між протиправною поведінкою та завданням збитків, вини порушника.

Посилаючись на порушення зобовязання відповідачем щодо оплати вартості пшениці або її повернення, позивач зазначає, що відповідач не виконав своє зобовязання у визначений строк, проте жодних належних та допустимих доказів щодо строку виконання зобовязання відповідачем з чітким обґрунтуванням якого саме зобовязання позивач суду не надав, як і не довів погодженої сторонами вартості пшениці , яку як збитки, просить стягнути з відповідача.

Положеннями статті 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Не доведено відповідачем наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного звязку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини особи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» №18 від 26.12.2011р. якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, суд прийшов до висновку, що позов не обґрунтований і не підлягає до задоволення.

Керуючись 3,4,41,42,43, 44;45,46,12,32,33,34,35,36,43,49,75,82,84,85 ГПК України, суд , -

В И Р І Ш И В:

1.В задоволенні позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів до Львівського апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 12.12.2017 року.

Суддя Березяк Н.Є.