Рішення № 70892001, 04.12.2017, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

04.12.2017 Справа № 905/2628/17

Господарський суд Донецької області у складі:судді Фурсової С.М.,

при секретарі судового засідання Степанян К.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду справу за позовом Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (85307, Донецька область, місто Покровськ, вулиця Захисників України, будинок № 2; код ЄДРПОУ 32001618)

до Служби автомобільних доріг у Донецькій області (84333, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Уральська, будинок 12; код ЄДРПОУ 25946285)

про стягнення 64337,18 гривень, -

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 68 від 10.01.2017)

від відповідача: не зявився

С У Т Ь С П О Р У :

Дочірнє підприємство «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом, в якому просить стягнути з Служби автомобільних доріг у Донецькій області 64 337,18 гривень з яких: 58 810,58 гривень інфляційних нарахувань та 5 526,60 гривень 3% річних.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 25.02.2014 між сторонами був укладений договір підряду №2-2. Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором з поточного ремонту та експлуатаційного утримання мережі автомобільних доріг, однак відповідач, в порушення умов договору, не здійснив своєчасну оплату виконаних робіт, у зв'язку з чим за останнім утворилась заборгованість у розмірі 85 219,46 гривень. Зазначену заборгованість у розмірі 85 219,46 гривень стягнуто за рішенням господарського суду Донецької області по справі № 905/1683/15 від 10.11.2015, яке на даний час не скасовано та набрало законної сили. Разом з тим, відповідачем зазначена заборгованість сплачена лише 23.12.20016, у зв'язку із чим, позивач просить стягнути з відповідача на свою користь 58 810,58 гривень інфляційних нарахувань та 5 526,60 гривень 3% річних.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 15 листопада 2017 року позовна заява прийнята до розгляду, порушено провадження у справі та її призначено до розгляду у судовому засіданні на 04 грудня 2017 року.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з мотивів, викладених у позовній заяві, просив суд позов задовольнити.

Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, своєї позиції по суті заявлених вимог до відома суду не довів, відзиву на позовну заяву у інший спосіб не надав.

У пункті 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розяснено, що у випадку незявлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Господарський суд розглядає справу в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд

В С Т А Н О В И В :

25 лютого 2014 року між Службою автомобільних доріг у Донецькій області (далі по тексту відповідач або Замовник) та Дочірнім підприємством «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі по тексту відповідач або Підрядник) укладено договір № 2-2 (далі по тексту Договір), гідно з п.1.1. якого Підрядник взяв на себе зобовязання за завданням Замовника своїми силами і засобами на власний ризик виконати послуги у 2014 році з поточного ремонту та експлуатаційного утримання автомобільних доріг загального користування Донецької області, а Замовник (відповідач) - прийняти і оплатити такі послуги.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобовязань, а саме майново-господарських зобовязань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно статті 629 ЦК України є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.п.10.1., 10.2. договору розрахунки проводяться шляхом оплати Замовником протягом 20 банківських днів, при наявності коштів на бюджетних рахунках, після підписання сторонами акту приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в). До акту приймання виконаних будівельних робіт додається довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3).

Рішенням господарського суду Донецької області від 10 листопада 2015 року у справі № 905/1683/15 позовні вимоги Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Служби автомобільних доріг у Донецькій області про стягнення 87 199 414,39 гривень задоволено частково, стягнуто з останнього 85 219,46 гривень боргу.

Рішення мотивовано невиконанням відповідачем умов договору № 2-2 від 25.02 2014 щодо своєчасної та повної оплати виконаних робіт.

Вищевказане рішення не оскаржене та набрало законної сили.

На час вирішення даного спору, рішення господарського суду Донецької області від 10.11.2015 року у справі № 905/1683/15 виконано в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 1 від 23.12.2016.

Враховуючи невиконання відповідачем зобовязань з оплати виконаних робіт за період з червня 2014 року по 22.12.2016, на підставі ст. 625 ЦК України позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за період з 25.10.2014 по 22.12.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного:

Статтею 35 ГПК України передбачено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій).

Отже, рішення господарського суду Донецької області від 10.11.2015 у справі №905/1683/15 має преюдиціальне значення, а встановлені ним факти повторного доведення не потребують.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Так, відповідно до Акту приймання виконаних будівельних робіт б/н за травень 2014 року, підписаного уповноваженими особами сторін та скріпленого печатками підприємств, позивач передав, а відповідач прийняв роботи на суму 85 219,46 гривень.

У звязку з відсутністю точної дати підписання акту приймання виконаних будівельних робіт за травень 2014 року, господарським судом, в контексті приписів ст.ст.253-255 Цивільного кодексу України, визначено дату такого підписання - 31.05.2014. (в останній день місяця)

Тобто, з урахуванням п.10.1. договору, відповідач мав оплатити виконані роботи до 27.06.2014 включно.

Відповідач свої зобов'язання за договором своєчасно не виконав, порушив умови договору, прострочив виконання зобов'язання з оплати отриманих робіт в розмірі 85 219,46 гривень у строк до 27.06.2014.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення, аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011р. за №13/210/10 та від 12.09.2011р. за №6/433-42/183 і постанові Вищого господарського суду України від 16.03.2011р. за №11/109.

Судом встановлено, що згідно платіжного доручення №1 від 23 грудня 2016 року відповідачем перераховано на рахунок позивача 85 219,46 гривень із зазначенням призначення платежу стягнення заборгованості з поточного ремонту та експлуатаційного утримання автомобільної дороги за наказом господарського суду Донецької області № 905/1683/15 від 01.12.2016.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що зобов'язання з боку відповідача припинилося виконанням, проведеним належним чином лише 23.12.2016.

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобовязальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Рішенням господарського суду Донецької від 10 листопада 2015 року у справі № 905/1683/15, яке набрало законної сили, встановлено факт прострочення боржником виконання грошового зобовязання за Договором.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Дослідивши поданий розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань, господарським судом встановлено, що:

-розрахунок трьох відсотків річних на суму 5 526,60 гривень позивач здійснив за період з 25.10.2014 по 22.12.2016;

-розрахунок інфляційних нарахувань на суму 58 810,58 гривень позивач здійснив за період з 25.10.2014 по 22.12.2016.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок відсотків річних, господарський суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи.

Що стосується заявлених до стягнення 58 810,58 гривень інфляційних нарахувань, розрахованих позивачем за період з 25.10.2014 по 22.12.2016 включно, то господарський суд не може погодитись з таким розрахунком, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

За приписами статей 12 та 13 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобовязана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою пятою цієї статті, суд може зобовязати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Зловживання правом має місце у випадку, коли уповноважена особа, спираючись на своє субєктивне право, допускає недозволене використання свого права, порушує міру і вид поведінки, визначені законом, посилаючись при цьому на формально належне їй субєктивне право.

Згідно з частиною третьою статті 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої пятої статті 13 цього Кодексу.

Нарахування індексу інфляції у розумінні статті 625 Цивільного кодексу Українивідбувається за весь час прострочення без обмежень певним вибірковим періодом. Цією нормою передбачено підрахунок індексу інфляції не за окремі інтервали часу, а в цілому за весь період прострочення. І якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю, і може мати при цьому економічну назву «дефляція», то це не змінює її правову природу. Є цілком неприпустимим при розрахунку пропуск жодного місяця, бо при цьому руйнувався би весь ланцюг розрахунків. Державні органи статистики щорічно встановлюють загальний індекс інфляції в цілому за минулий рік з обовязковим урахуванням інфляції за всі без виключення місяці, в яких індекс інфляції був як більше, так і менше одиниці (постанова Вищого господарського суду України від 15 лютого 2012 року у справі № 5021/1596/2011).

У пунктах 3.1, 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» розяснено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобовязання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Згідно пункту 6 Методики розрахунку базового індексу споживчих цін, затвердженої Наказом Державного комітету статистки України від 27.07.2007 № 265 індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки.

Тобто, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобовязання, а в інших випадках врахування індексу інфляції при обрахуванні заборгованості здійснюється при її наявності та згоди на це боржника.

З наданого позивачем розрахунку інфляційних нарахувань вбачається, що позивач нараховував вказану суму за період з 25.10.2014 по 22.12.2016.

Судом встановлено, що заборгованість виникла 28.06.2014, позивач здійснює нарахування інфляційних втрат з 25.10.2014(не повний календарний місяць). Враховуючи, що господарський суд не має права самостійно виходити за межі позовних вимог та збільшувати період нарахування, суд визначає початковою датою для нарахування 01.11.2014.

Заборгованість оплачена відповідачем 23.12.2016, отже на останній день місяця заборгованість була відсутня, а тому нарахування інфляційних втрат у грудні 2016 року є безпідставним.

За таких обставин, господарським судом здійснений перерахунок інфляційного збільшення суми боргу за період 01.11.2014-23.12.2016 на суму 57 525,87 гривень.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у наведеній частині, господарський суд виходить з того, що позивачем розрахунок обчислювався за період менший календарного місяця, та у відповідача станом на кінець грудня 2016 року був відсутній борг, тому до цих місяців не може бути застосована індексація.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 129 Конституції України, статей 4-2, 4-3, 33 ГПК України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За приписами статті 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За наведених обставин позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати відповідно до положень статті 49 ГПК України покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р I Ш И В :

Позовні вимоги дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Служби автомобільних доріг у Донецькій області про стягнення 64 337,18 гривень - задовольнити частково.

Стягнути зі Служби автомобільних доріг у Донецькій області (84333, Донецька область, місто Краматорськ, вулиця Уральська, будинок 12; код ЄДРПОУ 25946285) на користь Дочірнього підприємства «Донецький облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (85307, Донецька область, місто Покровськ, вулиця Захисників України, будинок № 2; код ЄДРПОУ 32001618) 5 526,60 гривень річних, 57 525,87 гривень інфляційних втрат, судовий збір у розмірі 1 568,05 гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Рішення господарського суду може бути оскаржене через господарський суд Донецької області до Донецького апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня складення повного рішення. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

У судовому засіданні 04.12.2017 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 08.12.2017.

Суддя С.М. Фурсова