Постанова № 70891751, 05.12.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року Справа № 922/189/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Плюшка І.А. - головуючого,

Малетича М.М.,

Сибіги О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну

скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурно-оздоровчий центр "Дозвілля"

на рішення господарського суду Харківської області від 20 березня 2017 року

та на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25 травня 2017 року

у справі № 922/189/17

господарського суду Харківської області

за позовом Регіонального відділення Фонду Державного майна по Харківській області

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурно-оздоровчий центр "Дозвілля"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні

позивача Виробничий підрозділ залізничних перевезень "Харківська дирекція

залізничних перевезень "Регіональної філії "Південна залізниця", Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця"

про стягнення 168554,72 грн.

за участю представників

позивача - Левадний Р.С.

відповідача - не з'явився

третьої особи не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 20 березня 2017 року (суддя Байбак О.І.) залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25 травня 2017 року (судді Крестьянінов О.О., Фоміна В.О., Шевель О.В.) у справі №922/189/17 позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "Культурно-оздоровчий центр "Дозвілля" на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Харківській області 168554,72 грн. неустойки.

Не погодившись з прийнятими рішенням та постановою Товариство з обмеженою відповідальністю "Культурно-оздоровчий центр "Дозвілля" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 20 березня 2017 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25 травня 2017 року та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позову.

В обґрунтування зазначених вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарським судом апеляційної інстанції норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29 грудня 2006 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Харківській області (орендодавець) та ТОВ "Культурно-оздоровчий центр "Дозвілля" (орендар) укладено договір оренди №3204-Н відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - окремо розташовану двоповерхову адміністративну будівлю Літ. "А-2" (інв. №910249), загальною площею 1312,1 кв. м., за адресою: м. Харків, вул. Залізнична, 26, що знаходиться на балансі Центрального будинку науки і техніки Харківської дирекції залізничних перевезень. Вартість майна визначена згідно з незалежною оцінкою станом на 22 серпня 2006 року і становить 786800,00 грн. Майно передається в оренду з метою організації дозвілля дітей та юнацтва (п. 1.1. договору).

Згідно з п. 3.1. договору, орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786 зі змінами, та з урахуванням вимог органу управління - Міністерства транспорту та зв'язку України і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку (останній місяць, за яким є інформація про індекс інфляції) - листопад 2006 року - 698,52 грн. (згідно додатку № 2). Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначено чинним законодавством. Орендна плата за перший місяць оренди - грудень 2006 року визначається шлях: коригування орендної плати за базовий місяць на індекси інфляції за грудень 2006 року.

Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць (п. 3.2. договору).

Згідно з п. 5.2. договору орендар зобов'язується своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату, а також всі податки і збори передбачені законодавством України. У разі несвоєчасного перерахування орендної плати до Державного бюджету або перерахування її не в повному обсязі сплачувати пеню в розмірі 0,5% від сумі заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Відповідно до п. 10.1. договір укладено строком з 29 грудня 2006 року по 28 листопада 2007 року.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17 листопада 2008 року у справі №50/135-08 за позовом Харківського міжрайонного транспортного прокурора в особі СТГО "Південна залізниця", Регіонального відділення Фонду державного майна в Україні по Харківській області до ТОВ "Культурно-освітній та оздоровчий центр "Дозвілля" про розірвання договору оренди та виселення, позов задоволено частково. Виселено ТОВ "Культурно-освітній та оздоровчий центр "Дозвілля" з нежитлового приміщення площею 1312,1 м2, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Залізнична, 26, та повернуто зазначене нежитлове приміщення регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області. Стягнуто з ТОВ "Культурно-освітній та оздоровчий центр "Дозвілля" на користь державного бюджету України 170 грн. державного мита та 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. У частині розірвання договору оренди № 8 від 28 листопада 2002 року та додаткової угоди № 5 до нього провадження у справі припинено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 січня 2009 року зазначене рішення залишено без змін.

Звертаючись з позовною заявою про стягнення 168554,72 грн. неустойки, Регіональне відділення Фонду державного майна по Харківській області зазначало, що зазначене судове рішення в частині звільнення орендованого приміщення відповідачем було виконано лише 02 червня 2016 року. Тому, позивач на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України за період з 17 листопада 2008 року по 02 червня 2016 року нарахував неустойку в розмірі подвійної плати за користування майном.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до положень ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 759 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Пунктом 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Рішенням у справі №50/135-08 встановлено, що договір оренди №8 від 28 листопада 2002 року та додаткова угода №5 до зазначеного договору (договір оренди №3204-Н від 29 грудня 2006 року) припинили дію з 27 жовтня 2008 року.

Частиною 3 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються під час розгляду інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Таким чином, обставини, зокрема, щодо строку припинення договору не потребують доказуванню.

Однак, відповідач після припинення дії договору фактично продовжував користуватися майном, що було предметом оренди, а звільнення приміщення відбулося 02 червня 2016 року, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі орендованого майна за договором оренди №3204-Н від 29 грудня 2006 року.

У зв'язку з наведеним, позивач нарахував відповідачу 259362,96 грн. неустойки в розмірі подвійної плати за користування майном за період з 17 листопада 2008 року по 02 червня 2016 року та, враховуючи часткову оплату останнім 89064,36 грн., наявність у відповідача переплати з пені за договором в сумі 277,00 грн., сплати завдатку за договором в сумі 1466,88 грн., просив стягнути з відповідача 168554,72 грн. неустойки.

У свою чергу, відповідач зазначає, що РВФДМ по Харківській області пропущено строки позовної давності для звернення з відповідною вимогою, оскільки позивач дізнався про своє порушене право 17 листопада 2008 року, а тому саме з цієї дати починається відлік зазначеного строку. У зв'язку з чим, просив застосувати строк позовної давності до вимог позивача.

Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване рішення, зокрема, зазначив, що строки позовної давності не пропущено, оскільки в даному випадку підлягає застосуванню ч.2 ст. 786 Цивільного кодексу України, відповідно до якої перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму. Оскільки, об'єкт оренди відповідач повернув лише 02 червня 2016 року, то строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки починає свій відлік з моменту повернення майна, тобто з 02 червня 2016 року.

Відповідно до вимог чинного законодавства за захистом свого цивільного права або інтересу особа може звернутися до суду у строк, визначений ст.ст. 257, 258 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Спеціальна позовна давність в один рік відповідно до приписів ст. 258 Цивільного кодексу України застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Винятки з правил, встановлених, зокрема, частиною першою цієї статті, можуть бути встановлені законом.

Пунктом 4.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорі" роз'яснено, що частиною другою статті 785 ЦК України передбачено право наймодавця вимагати від наймача сплати неустойки в разі невиконання останнім обов'язку щодо повернення речі. Початок перебігу позовної давності за відповідною вимогою визначається за загальним правилом частини першої статті 261 названого Кодексу (з дня, наступного за тим днем, коли мало бути виконано зобов'язання щодо повернення речі), а не згідно з положенням частини другої статті 786 ЦК України (з моменту повернення речі наймачем), оскільки це положення стосується вимог, зазначених у частині першій тієї ж статті 786 ЦК України, а не вимоги про стягнення згаданої неустойки. У Рішенні Конституційного Суду України від 03 липня 2012 року № 14-рп/2012 зі справи № 1-20/2012 також зазначено, що положення статті 786 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності в один рік застосовується до вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, та вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі і не поширюється на інші вимоги наймача та наймодавця, які випливають з договору найму (оренди).

Водночас господарським судам необхідно мати на увазі, що відповідна неустойка є самостійним заходом майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, що визначається законодавцем як подвійна плата за користування річчю за час прострочення, і тому щодо неї застосовується загальна, а не спеціальна позовна давність.

У Рішенні Конституційного Суду України від 03 липня 2012 року № 14-рп/2012 у справі за конституційним зверненням приватного підприємства „Науково-виробнича фірма „VD MAIS" щодо офіційного тлумачення положень статті 786 Цивільного кодексу України зазначено, що під час вирішення спорів стосовно належного виконання зобов'язань, що випливають із договору найму (оренди), застосовуються положення, встановлені в главі 19 Кодексу, щодо позовної давності та порядку її обчислення.

Згідно зі статтею 786 Кодексу, яка була предметом тлумачення, до вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік; перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача - з моменту припинення договору найму (частини перша, друга).

Зі змісту статті 786 Кодексу вбачається, що її положення встановлюють спеціальну позовну давність - один рік - та початок її перебігу щодо вимог наймача і наймодавця, зазначених в частині першій цієї статті, на стадіях припинення та розірвання договору найму (оренди).

З огляду на наведене Конституційний Суд України вважає, що положення статті 786 Кодексу мають єдиний зміст, завершену структуру і встановлюють спеціальну позовну давність - один рік - та початок її перебігу щодо вимог наймодавця про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог наймача про відшкодування витрат на поліпшення речі. Положення частини другої цієї статті не поширюється на інші вимоги, що випливають із договору найму (оренди).

Таким чином, враховуючи, що в даному випадку має місце вимога про стягнення неустойки у зв'язку з невиконанням обов'язку щодо повернення майна, початок перебігу позовної давності визначається за загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України. Тобто перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася про порушення свого права.

Як зазначалось вище, постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19 січня 2009 року залишено без змін рішення господарського суду Харківської області від 17 листопада 2008 року у справі №50/135-08, яким виселено ТОВ "Культурно-освітній та оздоровчий центр "Дозвілля" з нежитлового приміщення площею 1312,1 м2, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Залізнична, 26, та повернуто зазначене нежитлове приміщення регіональному відділенню Фонду державного майна України по Харківській області. Таким чином, відлік строку позовної давності розпочався 19 січня 2009 року та мав, відповідно до положень ст. 257 Цивільного кодексу України, сплинути 19 січня 2012 року.

Проте, відповідно до ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що ТОВ "Культурно-освітній та оздоровчий центр "Дозвілля" в період 2008 р. - 2016р. здійснював щомісячні платежі (платіжні доручення з призначенням платежу оплата за оренду майна у розмірі 70% за договором №3204-Н від 29 грудня 2006 року (т. 1, а.с. 102-189). Також, між сторонами складено акт звіряння розрахунків з орендної плати станом на 01лютого 2017 року, в якому відображено всі здійснені відповідачем оплати.

Таким чином, здійснюючи оплати, відповідач визнавав свій борг, а тому перебіг позовної давності щомісячно переривався.

Посилання ТОВ "Культурно-освітній та оздоровчий центр "Дозвілля" на те, що зазначені оплати було здійснено не на погашення неустойки, а згідно договору, є необґрунтованими, оскільки він припинив свою дію 27 жовтня 2008 року про що відповідач був достеменно обізнаний.

Враховуючи часткову оплату відповідачем орендних платежів за період фактичного користування майном в сумі 89064,36 грн., наявність переплати з пені за договором в сумі 277,00 грн., сплати завдатку за договором в сумі 1466,88 грн., колегія суддів вбачає наявність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 168554,72 грн. неустойки.

Посилань відповідача на порушення вимог Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786, під час розрахунку розміру неустойки виходячи зі 100% орендної плати, необхідно зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 "Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу" затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 року № 786 (далі - методика), методику розроблено з метою створення єдиного організаційно-економічного механізму справляння плати за оренду цілісного майнового комплексу державного підприємства, організації, їх структурних підрозділів (філії, цеху, дільниці) та окремого індивідуально визначеного майна державного підприємства, організації, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил, інших військових формувань, органами, підрозділами, закладами та установами Держспецзв'язку, рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки), а також майна, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації).

Згідно з п. 2 методики, розмір орендної плати встановлюється договором оренди між орендодавцем та орендарем.

Відповідно до п. 17 методики у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата спрямовується: за цілісні майнові комплекси державних підприємств - до державного бюджету; за нерухоме майно державних підприємств, установ, організацій (крім підприємств, установ та організацій галузі кінематографії, що належать до сфери управління Мінкультури, - на період до 31 грудня 2019 року) - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно.

Таким чином на підставі методики здійснюється розрахунок орендної плати та її розподіл під час укладання та дії договору оренди державного майна, і така методика застосовується виключно під час його виконання. Балансоутримувач має право на отримання частини орендної плати виключно в рамках діючого договору оренди та втрачає дане право після його припинення.

Також, положення зазначеної методики не встановлюють пропорції та порядок розподілу неустойки, нарахованої на підставі ст. 785 ЦК України за час фактичного користування державним майном.

Безпідставними є посилання відповідача на те, що він, як заклад культури, мав право на законних підставах займати приміщення, що було об'єктом оренди за відповідним договором оренди № 3204-Н від 29 грудня 2006 року, оскільки дія зазначеного договору сплинула 27 жовтня 2008 року, а іншого договору оренди сторонами не укладалося. За таких обставин, відповідач без відповідних правових підстав займав зазначені приміщення.

Посилання відповідача на положення Закону України "Про культуру" необґрунтовані, оскільки відповідач не є підприємством закладів культури державної або комунальної форми власності згідно ст.1 Закону України "Про культуру" та дія п. 4 ст. 20 Закону України "Про культуру" на нього не розповсюджуються. Аналогічного висновку дійшли суди першої та апеляційної інстанцій в процесі розгляду скарг відповідача на дії державного виконавця в межах справи № 50/135-08.

Крім того, Закон України "Про культуру" не звільняє відповідача від обов'язку сплатити на користь позивача неустойку за час фактичного користування майном після спливу терміну дії договору на підставі п. 2 ст. 785 ЦК України.

Заявник касаційної скарги просить, враховуючи часткову сплату та відсутність збитків у позивача, на підставі ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України зменшити розмір стягуваної неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

У пункті 5.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна", зазначено, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення. Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає лише ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення колегія суддів Вищого господарського суду України не вбачає.

З огляду на зазначене. Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанову суду апеляційної інстанції слід залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Культурно-оздоровчий центр "Дозвілля" залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25 травня 2017 року у справі № 922/189/17 залишити без змін.

Головуючий суддя І. А. Плюшко

Судді М. М. Малетич

О. М. Сибіга