Постанова № 70891706, 08.12.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

08 грудня 2017 року № 826/3981/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Васильченко І.П., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербезпека ЛТД»до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.10.2015 р. № 0006302202, від 04.01.2016 р. № 0006812202,

В СТ А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтербезпека ЛТД» звернулось до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 23.10.2015 р. № 0006302202, від 04.01.2016 р. № 0006812202.

Позовні вимоги мотивовані тим, що ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 08.10.2015 р. № 5236/26-58-22-02-18/38353845 винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, якими позивачу збільшено суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, оскільки господарські операції позивача з його контрагентами є реальними та відповідають дійсному економічному змісту.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час, дату та місце судового розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи. Про причини неявки в судове засідання не повідомив. Згідно наданих суду письмових заперечень відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в їх задоволенні, оскільки проведеною перевіркою не підтверджено реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Зважаючи на неявку в судове засідання представника відповідача, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтербезпека ЛТД» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток за період з 15.08.2012 р. по 31.08.2015 р. та податку на додану вартість за період з 15.08.2012 р. по 31.08.2015 р. по взаємовідносинах з ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» по операціях з купівлі та продажу товарів (робіт, послуг).

Перевіркою встановлено порушення:

1 п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 п. 138.4 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 43039,00 грн., в тому числі за 2014 рік на загальну суму 43 039,00 грн.

2. п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6 та п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 47 822,00 грн., в тому числі: за червень 2014 р. на загальну суму 29 611,00 грн., за липень 2014 р. на загальну суму 1907,00 грн., за серпень 2014 р. на загальну суму 16 304,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 08.10.2015 р. № 5236/26-58-22-02-18/38353845 та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 23.10.2015 р. № 0006302202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 53 799,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 43039,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 10 760,00 грн.;

- від 23.10.2015 р. № 0006312202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 62 778,00 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 47 822,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 14 956,00 грн.

За результатами первинного адміністративного оскарження, Головним управлінням ДФС у м.Києві прийнято рішення від 30.12.2015 р. № 19857/10/26-15-10-06-35, яким скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві від 23.10.2015 р. № 0006312202 в частині застосовних штрафних (фінансових) санкцій у сумі 3000,50 грн., а в іншій частині залишено без змін.

Податкове повідомлення-рішення від 23.10.2015 р. № 0006302202 залишено без змін, а скаргу - задоволено частково.

На підставі акта перевірки від 08.10.2015 р. № 5236/26-58-22-02-18/38353845 та рішення про результати розгляду первинної скарги від 30.12.2015 р. № 19857/10/26-15-10-06-35 ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві винесено податкове повідомлення-рішення від 04.01.2016 р. № 0006812202, яким позивачу перераховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість та відповідно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 59 777,50 грн., в тому числі за основним платежем в розмірі 47 822,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 11 955,50 грн.

За результатами повторного адміністративного оскарження, Державною фіскальною службою України прийнято рішення від 02.03.2016 р. № 4603/6/99-99-10-01-01-25, яким податкові повідомлення-рішення від 13.10.2015 р. № 0006302202 і № 00006312202 з урахуванням рішення, прийнятого за результатами розгляду первинної скарги, залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Не погоджуючись з винесеними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про їх скасування.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Підпунктом 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Пунктом 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України зазначається, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п. 5 «Порядку заповнення податкової накладної» затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 N 1379, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за N 1333/20071 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), сплачена (нарахована) сума податку на додану вартість у податковій накладній повинна відповідати сумі податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг продавця у реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

Виходячи з вищенаведеного, відображенню в бухгалтерському обліку та податковій звітності підлягає лише та господарська операція, яка фактично відбулась, при наявності первинного документу, що підтверджує таку господарську операцію.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Зазначена позиція суду узгоджується із позицією Вищого адміністративного суду України, викладеної у листі останнього від 02.06.2011 №742/11/13-11.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як вбачається з акту перевірки, на час проведення перевірки позивач був зареєстрований головним управлінням юстиції у м. Києві, свідоцтво про державну реєстрацію від 15.08.2012 р. за № 10731020000022889. Взято на податковий облік в органах державної податкової служби 17.08.2012 р. за № 36457, станом на дату підписання акту перебував на обліку в ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві та був зареєстрований платником ПДВ.

Предметом перевірки стали господарські взаємовідносини позивача з ТОВ «Оптіма Трейд Лтд».

Судом встановлено, що між ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» (постачальник) та ТОВ «Інтербезпека Лтд» (покупець) укладено договір купівлі-продажу від 06.06.2014 р., відповідно до умов якого постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити і передати у власність від покупця технічні засоби, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 1.2 договору, найменування (асортимент) товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару, загальна вартість, визначається в рахунках постачальника.

Відповідно до п. 1.2 договору, факт оплати рахунків чи прийняття покупцем товару, поставленого згідно даного договору, чи підписання видаткової накладної уповноваженими особами сторін, є узгодження сторонами істотних умов договору щодо найменування (асортименту), ціни, кількості, загальної вартості поставленого товару тощо.

Покупець сплачує постачальнику вартість замовленого товару згідно виставленого рахунку на протязі терміну дії рахунку (п. 2.11).

Право власності на товар переходить від продавця до покупця в момент його передачі покупцеві, що засвідчується підписом уповноваженого представника покупця у графі «прийняв» в видатковій накладній (п. 3.2).

Доставка товару здійснюється за рахунок, силами та засобами покупця (п. 3.3).

Покупець зобов'язаний надати постачальнику довіреність на отримання партії товару, оформлену відповідно до вимог чинного законодавства (п. 3.4).

На підтвердження виконання вказаного договору позивачем надано суду: рахунок на оплату № 173 від 10.06.2014 р., видаткову накладну № 173-1 від 10.06.2014 р., податкову накладну від 10.06.2014 р. № 50, товарно-транспортну накладну № Р173-1 від 10.06.2014 р., платіжне доручення № 623 від 28.08.2014 р.; рахунок на оплату № 195 від 17.06.2014 р., видаткову накладну № 195-1 від 17.06.2014 р., податкову накладну від 17.06.2014 р. № 90, товарно-транспортну накладну №Р195-1 від 17.06.2014 р., платіжне доручення № 624 від 28.08.2014 р.; рахунок на оплату № 249 від 25.06.2014 р., видаткову накладну № 249-1 від 25.06.2014 р., податкову накладну від 25.06.2014 р. № 137, товарно-транспортну накладну №Р249-1 від 25.06.2014 р., платіжне доручення № 625 від 28.08.2014 р., накладну на повернення від покупця № 1 від 22.07.2014 р., розрахунок коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 25.06.2014 р. № 137; рахунок на оплату № 148 від 20.06.2014 р., податкову накладну від 25.06.2014 р. № 132, платіжне доручення № 391 від 25.06.2014 р.; рахунок на оплату № 152 від 23.06.2014 р., податкову накладну від 25.06.2014 р. № 133, платіжне доручення № 392 від 25.06.2014 р.; рахунок на оплату замовлення № 185 від 25.06.2014 р., податкову накладну від 25.06.2014 р. № 134, платіжне доручення № 394 від 25.06.2014 р.; рахунок на оплату № 269 від 03.07.2014 р., видаткову накладну № 269-1 від 03.07.2014 р., податкову накладну від 03.07.2014 р. № 14, товарно-транспортну накладну №Р269-1 від 03.07.2014 р., платіжне доручення № 626 від 28.08.2014 р.; рахунок на оплату № 312 від 08.07.2014 р., видаткову накладну № 312-1 від 08.07.2014 р., податкову накладну від 08.07.2014 р., товарно-транспортну накладну №Р312-1 від 08.07.2014 р., платіжне доручення № 627 від 28.08.2014 р.; рахунок на оплату № 341 від 21.07.2014 р., видаткову накладну № 341-1 від 21.07.2014 р., податкову накладну від 21.07.2014 р. № 100, товарно-транспортну накладну №Р341-1 від 21.07.2014 р., платіжне доручення № 628 від 28.08.2014 р.; рахунок на оплату № 342 від 21.07.2014 р., видаткову накладну № 342-1 від 21.07.2014 р., податкову накладну від 21.07.2014 р. № 99, товарно-транспортну накладну №Р342-1 від 21.07.2014 р., платіжне доручення № 635 від 29.08.2014 р.; рахунок на оплату № 363 від 28.07.2014 р., видаткову накладну № 363-1 від 28.07.2014 р., податкову накладну від 28.07.2014 р. № 137, товарно-транспортну накладну №Р363-1 від 28.07.2014 р., платіжне доручення № 636 від 29.08.2014 р.; рахунок на оплату № 378 від 31.07.2014 р., видаткову накладну № 378-1 від 31.07.2014 р., податкову накладну від 31.07.2014 р. № 173, товарно-транспортну накладну №Р378-1 від 31.07.2014 р., платіжне доручення № 637 від 29.08.2014 р.; рахунок на замовлення № 405 від 13.08.2014 р., видаткову накладну № 405-1 від 13.08.2014 р., податкову накладну від 13.08.2014 р. № 53, товарно-транспортну накладну №Р405-1 від 13.08.2014 р., платіжне доручення № 638 від 29.08.2014 р.; рахунок на оплату № 458 від 20.08.2014 р., видаткову накладну № 458-1 від 20.08.2014 р., податкову накладну від 20.08.2014 р. № 87, товарно-транспортну накладну №Р458-1 від 20.08.2014 р., платіжне доручення № 639 від 29.08.2014 р.; рахунок на оплату № 480 від 28.08.2014 р., видаткову накладну № 480-2 від 28.08.2014 р., податкову накладну від 28.08.2014 р. № 141, товарно-транспортну накладну №Р480-2 від 28.08.2014 р.

Також на підтвердження реальності господарських операцій позивачем надано суду постанову Київського окружного адміністративного суду м.Києва від 29.07.2015 р. по справі № 810/3001/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 р., яким визнано реальність господарських операцій між ТОВ «Агро-Мир Лтд» та ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» згідно укладених договорів № 027 від 27.06.2014 р., № 029 від 24.07.2014 р., № 031 від 06.08.2014 р. та № 032 від 08.08.2014 р. та постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2015 р. по справі № 810/1658/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015 р., яким визнано реальність господарських операцій між ТОВ «Олбі Транс» та ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» за період з 01.08.2014 р. по 30.09.2014 р. зі сплати податку на додану вартість та за період з 01.01.2014 р. по 31.12.2014 р. з податку на прибуток.

Придбаний позивачем товар було реалізовано контрагентам в іншому ланцюгу постачання, а саме: ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь» (договір № 088эл/57 від 01.04.2013 р., специфікації від 05.06.2013 р., № 3 від 19.08.2013 р., № 2 від 25.06.2013 р., № 4 від 10.09.2013 р., № 5 від 29.10.2013 р., № 6 від 04.03.2014 р., № 7 від 19.05.2014 р., № 8 від 19.06.2014 р., № 9 від 15.07.2014 р., № 10/1 від 15.09.2014 р., № 13 від 28.09.2015 р., № 14 від 28.09.2015 р., № 15 від 22.09.2015 р., № 16 від 22.09.2015 р., № 17 від 04.12.2015 р., № 19 від 21.04.2016 р.); ТОВ «Агентство комплексної безпеки» (договір № б/н від 31.07.2012 р.), ТОВ «Венбест» (договір № 1104-01 від 11.04.2013 р.), ПП «Епос» (договір № 2604-01 від 01.05.2013 р.), ПАТ «Запоріжкокс» (договір № 1376 від 03.07.2014 р.), ПАТ «Ингулецкий горно-обогатительный комбинат» (договір № 2307-08 від 17.04.2014 р., специфікації до нього № 1 від 17.04.2014 р., № 2 від 24.04.2014 р., № 4 від 14.07.2014 р., заявки на поставку), ТОВ «СО ІРБІС» (договір № 211212/1 від 21.12.2012 р.), ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (договір № 2652 від 04.09.2013 р. та специфікації до нього), ПАТ «Центральный горно-обогатительный комбинат» (договір № 764-56-01 від 24.04.2014 р. та специфікації до нього).

Також як вбачається з матеріалів справи позивач мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Охрана», ТОВ «Допомога», ТОВ «Спеціалізоване підприємство «Охорона», ТОВ «Служба охорони «Ірбіс», ТОВ «Венбест», ТОВ «Укрпожбезпека», ПАТ «Металургійний комбінат «Азовсталь», ТОВ «Зортекс», ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», ТОВ «Інжинірінг-Компані», ТОВ «Кронос Сервіс», ТОВ «Де-Факто», ТОВ «Черкаська охоронна компанія», ПП «Епос», ТОВ «КЛС», ТОВ «Груп 1», ТОВ «Техногенна безпека», ПП «Елко», ТОВ «Вітязь Охорона», ТОВ «Служба охорони «Стелс -1», ТОВ «Медвинське хлібоприймальне підприємство», ПАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», ПАТ «Запоріжкокс», ТОВ «Агентство комплексної безпеки», ТОВ «Доміон», ТОВ «Пєрун», ФОП ОСОБА_1, ТОВ «Бабанський», ТОВ «Феміда Комплекс Плюс», ТОВ «Учбово-методичний центр служба охорони Стелс», ТОВ Фірма «Техно-Сервіс». На підтвердження здійснення господарських операцій із вказаними контрагентами позивачем надано суду видаткові накладні та довіреності на отримання матеріальних цінностей.

Також в якості преюдиціального доказу позивачем надано суду рішення Господарського суду Київської області від 06.07.2016 р. по справі № 911/1706/16, яке набрало законної сили 24.07.2016 р. Вказаним судовим рішенням встановлено факт реальності укладеного договору між ТОВ «Інтербезпека Лтд» та ТОВ «Оптіма Трейд Лтд». У даному спорі позивач просив стягнути на його користь 102 600,00 грн. попередньої оплати за договором купівлі-продажу від 06.06.2014 р., оскільки в порушення умов договору ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» не в повному обсязі поставило обладнання.

В той же час, висновки відповідача щодо відсутності реальності господарських операцій зроблено з огляду на те, що свідоцтво платника ПДВ позивача від 01.03.2014 р. було анульовано 11.02.2015 р., договори по взаємовідносинам із ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» під час перевірки надані не були, як і документи на транспортування, податкові накладні не зареєстровані в ЄДРПН.

Також у позивача відсутні офісні, виробничі та складські приміщення, автотранспорт, що свідчить про відсутність реальності господарських операцій.

До ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві надійшла постанова від 27.02.2015 р. про призначення документальної позапланової перевірки слідчого СВ ФР ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області лейтенанта податкової міліції Мамчика Д.О., у якій зазначено, що у провадженні слідчого управління ФР ДПІ у Києво-Святошинському районі ГУ ДФС у Київській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 32014110200000023, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 1, 2, 3 ст. 212 КК України за фактом ухилення від сплати податків службовими особами ТОВ «Комплекс Агромарс» в особливо великих розмірах.

Проведеним аналізом матеріалів, зібраних оперативними працівниками в ході виконання доручення від 17.04.2014 р. встановлено, що в злочинній схемі, направленій на мінімізацію податкових зобов'язань ТОВ «Комплекс Агромарс» задіяне ТОВ «Сімпліторг» при цьому ТОВ «Комплекс Агромарс» є його основним постачальником.

Водночас, в органах ветеринарної медицини витребувані документи по ТОВ «Сімпліторг» згідно з якими ветеринарні свідоцтва здебільше були виписані на адресу ФОП, а не підприємствам, які здійснюють придбання продукції у ТОВ «Сімпліторг» згідно із додатком № 5 до декларації з ПДВ.

Відповідно до додатку № 5 до декларації з ПДВ ТОВ «Сімпліторг», покупцем продукції є ТОВ «Оптіма Трейд Лтд», однак відповідно до аналізу ветеринарного свідоцтва ТОВ «Сімпліторг» не відвантажувало продукції на ТОВ «Оптіма Трейд Лтд».

З Томашпільського РС УДМС України у Вінницькій області отримано копію заяви про втрату паспорта гр. ОСОБА_3, який є директором та засновником ТОВ «Оптіма Трейд Лтд». У якості свідка допитано гр. ОСОБА_3 по даному кримінальному провадженню та в ході допиту якого ним було повідомлено, що до реєстрації ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» не має жодного відношення , в січні 2014 р. втратив паспорт.

Крім того, до ДПІ у Солом'янському районі ГУ ДФС у м.Києві надійшла копія протоколу допиту свідка гр. ОСОБА_3 від 26.02.2015 р., де він повідомляє, що на ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» ніколи не працював, будь-якого відношення до вказаного підприємства не має. В ході слідства проведено обстеження податкової адреси ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» та, за результатами виїзду встановлено, що підприємство відсутнє за адресою реєстрації.

Аналізуючи фактичні обставини справи, наявні в матеріалах справи докази, пояснення сторін з приводу заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність як - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Однак, вирішуючи дану справу суд заважає на те, що позивачем на надано доказів наявності працівників; доказів наявності офісного, складського приміщення; доказів наявності автотранспорту, яким здійснювалося перевезення товару; доказів формування основних фондів, довіреностей на отримання матеріальних цінностей від ТОВ «Оптіма Трейд Лтд».

Окрім того, суд враховує наявність кримінального провадження № 32014110200000023 в ланцюгу якого було задіяне ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» та наявність показів директора ОСОБА_3, відповідно до яких останній повідомив про реєстрацію підприємства без мети ведення фінансово-господарської діяльності.

Так, у постановах Верховного Суду України від 17.11.2015 р. справа №2а/3264/11/1070, від 12.09.2017 р. справа № 826/10933/14 було викладено правову позицію, згідно якої первинні документи, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими і підписаними звітними документами, що посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, а тому віднесення сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним. При цьому також наведений наступний висновок: «статус фіктивного підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами».

Отже, сам факт того, що на момент розгляду справи щодо офіційних осіб контрагентів не було постановлено вироків, не може спростовувати достовірність їх пояснень відносно характеру укладених угод і фактичного здійснення за цими угодами операцій.

Податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Тобто згідно вказаних рішень вирок по ст.205 Кримінального кодексу України щодо однієї особи - фіктивного суб'єкта господарювання - позбавляє права на податкову вигоду всіх його контрагентів незалежно від реальності чи нереальності господарських операцій. Проте навіть за відсутності вироку показання посадових осіб умовно фіктивного контрагента в кримінальному провадженні можуть бути доказами у адміністративній справі щодо права платника податків на податкову вигоду (податковий кредит і витрати).

Окрім того, суд не приймає до уваги посилання позивача як на преюдиціальну обставину рішення Господарського суду Київського області від 06.07.2016 р. по справі № 911/1706/16, яке набрало законної сили 24.07.2016 р., яким, з пояснень позивача, встановлено факт реальності укладеного договору між ТОВ «Інтербезпека Лтд» та ТОВ «Оптіма Трейд Лтд», позаяк вказаним судовим рішенням стягнуто заборгованість з ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» в сумі 102 600,00 грн. та встановлено лише факт перерахування коштів та непостачання останнім обладнання позивачу.

Наведене дає суду підстави критично оцінити надані позивачем докази на підтвердження реалізації товару, придбаного в ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» в ланцюгу постачання іншим контрагентам.

Також суд не приймає до уваги посилання позивача на постанову Київського окружного адміністративного суду м.Києва від 29.07.2015 р. по справі № 810/3001/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 р. та постанову Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2015 р. по справі № 810/1658/15, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27.08.2015 р., оскільки вказані рішення стосуються інших правовідносин, які виникли між ТОВ «Оптіма Трейд Лтд» та його контрагентами ТОВ «Агро-Мир Лтд» та ТОВ «Олбі Транс».

Наведені у сукупності обставини та досліджені судом документальні докази, суд вважає достатніми для висновку про те, що господарські операції з постачання товару фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Враховуючи вищенаведене, із наданих позивачем документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, наданням послуг та їх реалізацією, а відтак позивач не довів, що його дії по формуванню податкового кредиту та валових витрат є правомірними.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що наслідки порушення податкового законодавства застосовуються незалежно від того, чи визнані відповідні цивільні чи господарські зобов'язання недійсними, оскільки відповідальність за порушення норм податкового законодавства є самостійним видом юридичної відповідальності і застосовується незалежно від відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. № 742/11/13-11 установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

У зв'язку з вищенаведеним, суд приходить до висновку про відсутність сукупності умов, обставин та підстав, з якими Податковий кодекс України у взаємозв'язку з положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» пов'язують виникнення у позивача права на спірні суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Враховуючи вищенаведене, суд погоджується із висновком податкового органу про те, що в порушення вимог п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 138.2 п. 138.4 ст. 138, п.п.139.1.9 п. 139, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України позивачем занижено податок на прибуток на загальну суму 43039,00 грн., в тому числі за 2014 рік на загальну суму 43 039,00 грн. та в порушення п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.6, п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України позивачем занижено податок на додану вартість на загальну суму 47 822,00 грн.

Враховуючи те, що судом не встановлено підстав для скасування податкових повідомлень-рішень від 23.10.2015 р. № 0006302202, від 04.01.2016 р. № 0006812202, відповідно, відсутні підстави для задоволення даних позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати не підлягають поверненню.

Керуючись вимогами ст.ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.П. Васильченко