Постанова № 70891402, 07.12.2017, Харківський окружний адміністративний суд

61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

07 грудня 2017 р. № 820/4071/17

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Бадюков Ю.В.,

при секретарі судового засідання - Андрущенко Д.В.,

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1,

відповідача - Голуб В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_3.), звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГТУЮ у Харківській області), в якому просить суд:

- визнати за позивачем право на додаткову щорічну відпустку;

- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок грошової компенсації у зв'язку із звільненням позивача;

- стягнути з відповідача розмір грошової компенсації за невикористану додаткову щорічну відпустку, згідно з відпрацьованим періодом та перерахунком.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 30.06.2017 р. у зв'язку із скороченням посади, відповідно до п .1 ч. 1 та ч. 4 ст. 87Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України була звільнена з посади начальника відділу (наказ Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 30.06.2017 року №1117/к). Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 30.06.2017 року №1117/к про звільнення не враховано 30 днів щорічної додаткової відпустки за відпрацьовані 3 роки у період з 08.07.2014 року по 30.06.2017 рік, як матері, що виховує дитину самостійно та на момент нарахування грошової компенсації за невикористану основну та додаткову щорічну відпустку, відділом кадрів не було враховано жодного дня невикористаної додаткової щорічної відпустки, що є порушенням КЗпП Україна та Закону України "Про відпустки", у зв'язку з чим просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач надав до суду письмові заперечення на адміністративний позов, в яких зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, позаяк позивачем протягом роботи на займаній посаді не подавалося письмових заяв та письмових документів, які би підтверджували обставини, що надають право на додаткову щорічну відпустку і інших будь-яких, встановлених законодавством гарантій та пільг, в зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, дійшов наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи з 08.07.2014 року ОСОБА_3 було призначено на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області.

У зв'язку з введенням в дію структури та штатних розписів районних, міськрайонних, міських управлінь юстиції Харківської області, позивач була переведена на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву, Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області (наказ Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 26.08.2015 року №1939/к).

27.04.2016 року ОСОБА_3 було звільнено з посади в порядку переведення до Чугуївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (наказ Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 27.04.2016 року №1166/к) з наступним призначенням на посаду начальника Чугуївського районного відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області (наказ Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 27.04.2016 року №1167/к).

30.06.2017 року у зв'язку із скороченням посади, відповідно до п. 1 ч. 1 та ч. 4 ст. 87

Закону України «Про державну службу», п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі

- КЗпПУ) позивач була звільнена з посади начальника відділу (наказ Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 30.06.2017 року №1117/к) (а.с. 16).

Одночасно зі звільненням позивачу виплачено грошову компенсацію за невикористані 15 календарних днів основної щорічної відпустки за період роботи з 08.07.2015 р. по 07.07.2016 р. та за невикористані 29 календарних днів основної щорічної відпустки за період роботи з 08.07.2016 р. по 30.06.2017 р., також вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Суд відзначає, що державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам визначені Законом України "Про відпустки" від 15.11.1996 р. № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями). , ,

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Разом з тим, згідно зі статтею 74 Кодексу законів про працю України,

громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами,

організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності,

а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні

(основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і

заробітної плати.

Частиною 1 статті 24 Закону України "Про відпустки" визначено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Частиною 1 статті 83 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Право працівника на щорічну основну та додаткові відпустки повної тривалості

у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на

даному підприємстві.

Згідно статтею 11 Закону України «Про державну службу», державні службовці мають право користуватися правами і свободами, які гарантуються громадянам України Конституцією і законами України.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3 відносить себе до категорії "одинокої матері", у зв'язку з чим просить визнати право на додаткову щорічну відпустку.

Статтею 45 Конституції України передбачено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Відповідно до преамбули Закону № 504/96-ВР цей Закон встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно з частиною третьою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" право на соціальну додаткову відпустку має, зокрема, одинока мати.

Визначення поняття "одинокої матері" наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. N 9 та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України "Про відпустки".

Так, Пленум Верховного Суду України у пункті 9 постанови "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.1992 р. N 9 зазначає, що одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Відповідно до статті 19 Закону України "Про відпустки" жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, матері інваліда з дитинства підгрупи А І групи, одинокій матері, батьку дитини або інваліда з дитинства підгрупи АІ групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або інваліда з дитинства підгрупи А І групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).

Отже, право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.

Якщо жінка дійсно є одинокою матір'ю, тобто не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за її вказівкою, або вдова, то вона має право на вищезазначену відпустку.

Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити розлученій жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання права на додаткову соціальну відпустку та компенсацію при звільненні за невикористану додаткову відпустку.

А отже, для підтвердження права на зазначену відпустку роботодавцю має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Якщо працівницею не буде доведено факт, що вона дійсно виховує дитину сама, без участі батька, роботодавець може відмовити їй у наданні такої відпустки.

Так, у своєму позові позивач зазначає, що протягом роботи в Головному територіальному управлінні юстиції у Харківській області її сімейний стан не змінювався, дитину виховувала сама, пільг, наданих державою не мала.

Але, судом встановлено, що до Головного територіального управління юстиції у Харківській області, як до роботодавця, жодного документа, який би підтверджував такий статус позивача, не подавався, що підтверджується наданою до суду належним чином завіреної копії особової справи ОСОБА_3 (а.с. 30-153).

При прийомі на роботу до Головного територіального управління юстиції у Харківській області та призначенні на посаду головного спеціаліста відділу державної реєстрації актів цивільного стану по місту Чугуєву реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції у Харківській області під час подання документів ОСОБА_3 не додано жодного документу, який би свідчив про наявність встановленого факту самостійного виховання неповнолітньої дитини, як і не зазначено про це при заповненні особової картки та автобіографії.

Так, в особовій картці (форма № П-2ДС), яка заповнювалась при прийомі на роботу 03.07.2014 року, зазначені наступні відомості: у розділі "Сімейний стан" - розлучена, у розділі "Про наявність пільг" - не маю, в автобіографії зазначено, що з 04.10.2003 по 13.05.2005 перебувала у шлюбі з ОСОБА_4, на теперішній час шлюб розірвано. Склад сім'ї: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1

Перелік документів, що складають особову справу державного службовця, а також вимоги до їх оформлення, зберігання та обліку, визначено Порядком ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 № 731 (який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин).

Так, в особовій справі відображається проходження державної служби, містяться біографічні та інші дані про державного службовця.

Абзацом 3 Розділу І Порядку передбачено, що після призначення працівника на посаду державного службовця до особової справи додаються, серед іншого, й копії документів про надані пільги.

Відповідно до абзацу один розділу 2 Порядку ведення особових справ державних службовців в органах виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998 № 731, особова справа державного службовця у міру проходження державної служби доповнюється відповідними матеріалами та щорічно, до 15 квітня, уточнюється.

Також суд зазначає, на те, що при призначенні на посаду ОСОБА_3 останньою надано згоду на обробку персональних даних, якою вона

зобов'язувалась при зміні персональних даних надавати у найкоротший термін до

управління юстиції уточнену інформацію, а також оригінали відповідних документів

та їх копії.

Крім цього, у зв'язку з набуттям чинності наказу Національного агентства України з питань державної служби від 05.08.2016 № 156 "Про затвердження форми Особової картки державного службовця та Інструкції щодо її заповнення", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31.08.2016 за № 1200/29330, ОСОБА_3 знову ж таки була заповнена відповідна картка, в якій зазначені аналогічні за змістом відомості щодо сімейного стану та пільг, як і в заповненій раніше.

Однак, відповідно до Інструкції щодо заповнення згаданої картки у пункті 7 «Сімейний стан та склад сім'ї» зазначається: «одружений», «неодружений», «заміжня», «незаміжня», «розлучений», «розлучена», «вдова», «вдівець» та вказуються члени сім'ї. Членами сім'ї вважаються особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

У пункті 15, у підпункті 15.1 «Про наявність пільг» вказуються пільги та документи, що їх посвідчують (серії, номери, ким та коли видані).

При цьому, вказані пункти ОСОБА_3 заповнені, однак, зазначено, що вона є розлученою, а не «вдова» та про відсутність пільг, що як наслідок, не має й посилання на конкретний документ, що підтверджує факт самостійного виховання неповнолітньої дитини та наявність пільг, як того вимагають положення Інструкції у разі їх наявності.

Отже, позивачем ані при призначенні на посаду, ані у подальшому, відомості та документи, які б підтверджували статус одинокої матері не подавались. Доказів зворотнього позивачем до суду не надано, в матеріалах справи відсутні, а судом під час розгляду таких доказів не добуто.

Суд не погоджується з посиланнями позивача на Графік відпусток, як на доказ підтвердження статусу одинокої матері та не може бути врахований судом, оскільки не є належним та допустимим доказом в розумінні статті 70 КАСУ, так як не є документом, що підтверджує чи спростовує відповідний статус, а є внутрішнім документом, яким визначається лише черговість надання відпусток працівникам.

У зв'язку з тим, що матеріали особової справи, сформованої під час роботи

ОСОБА_3 в управлінні юстиції не містять відповідних документів, які би

підтверджували факт, що позивачка є вдовою та матір'ю - одиначкою, відтак - право на додаткову відпустку позивача у статусі одинокої матері, підстав для нарахування та виплати грошової компенсації у зв'язку із її звільненням за невикористану додаткову щорічну відпустку у Головного територіального управління юстиції у Харківській області не було.

Частиною 3 ст. 2 КАСУ встановлено критерії, яким мають відповідати як вчинені субєктом владних повноважень дії та бездіяльність, так і прийняті рішення, а саме у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Розглянувши зазначений спір по суті суд вказує на відповідність ГТУЮ у Харківській області дій критеріям, встановлених ч. 3 ст. 2 КАСУ.

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 86).

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Головного територіального управління юстиції у Харківській області про визнання права, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення грошової компенсації - відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Бадюков Ю.В.