Постанова № 70890670, 04.12.2017, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв

04 грудня 2017 року Справа № 814/1832/17

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Гордієнко Т.О., за участю секретаря судового засідання Ополинського О.В., позивача ОСОБА_1, пр. позивача ОСОБА_2, пр. відповідача Андрущенка А.А. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту захисти економіки Національної поліції України про визнання протиправним та скасування наказу № 256 о/с від 11.08.2017 в частині звільнення, поновлення на посаді старшого оперуповноваженого відділу протидії злочинам у паливно-енергетичному комплексі, сфері природних ресурсів та екології управління захисту економіки в Миколаївській області, зобов'язання виплатити грошові кошти у розмірі середнього грошового заробітку за час вимушеного прогулу з 14.08.2017 до фактичного поновлення на роботі (на службі) на посаді старшого оперуповноваженого відділу протидії злочинам у паливно-енергетичному комплексі, сфері природних ресурсів та екології управління захисту економіки в Миколаївській області.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що наказ про його звільнення є протиправним, оскільки він заяву про звільнення за власним бажанням написав у хворобливому стані під тиском та погрозою звільнення начальника управління.

Відповідач надав заперечення проти позову, просить у задоволенні позову відмовити, оскільки звільнення позивача відбулось відповідно до вимог чинного законодавства.

Заслухав пояснення сторін, дослідив матеріали справи, суд встановив:

01.12.2016 позивача призначено на посаду старшого оперуповноваженого захисту економіки в Миколаївській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України.

10.08.2017 року позивач подав рапорт на ім'я начальника Департамента захисту економіки про звільнення його зі служби за власним бажанням з 14.08.2017 року. Від проходження ВЛК відмовився, оскільки вважає себе здоровим.

Начальник управління захисту економіки в Миколаївській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України ОСОБА_4 погодив рапорт позивача 10.08.2017 та підготував подання про його звільнення за власним бажанням від 10.08.2017.

На підставі вищезазначених документів наказом Департаменту економіки Національної поліції України від 11.08.2017 № 256 о/с «По особовому складу» ОСОБА_1 звільнено з 14.08.2017 зі служби в поліції за п.7 ст.77 Закону України « Про Національну поліцію»(за власним бажанням).

В судовому засіданні позивач суду пояснив та зазначив про це у позовній заяві, що рапорт про звільнення він написав під тиском начальника управління ОСОБА_5 та погрозою звільнення позивача за негативними мотивами, скориставшись його хворобливим станом змусив написати рапорт про звільнення.

11.08.2017 позивач звернувся до поліклініки для надання медичної допомоги та прибув 11.08.2017(п'ятниця) до управління з рапортом про відкликання рапорту про звільнення зі служби. Співробітник кадрів ОСОБА_6 відмовився приймати рапорт, оскільки адресатом є начальник Департаменту.

Відповідно до п.7 ч.1 ст.77 Закону України «Про національну поліцію» поліцейський звільняється зі служби в поліції за власним бажанням.

Згідно з п.68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 114 від 29.07.1991 особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Позивач вважає, що відповідач всупереч вищезазначеної норми Положення звільнив позивача зі служби, оскільки до закінчення трьохмісячного строку попередження позивач мав право відкликати даний рапорт, якщо сторони не домовились про звільнення у більш короткий строк.

Наданий відповідачем рапорт ОСОБА_1 свідчить, що він просив його звільнити за власним бажанням з 14.08.2017 року, відповідач погодився на таку дату звільнення. Відтак сторони домовились про звільнення у більш короткий строк.

14.08.2017 позивач подав рапорт про відкликання рапорту про звільнення за власним бажанням до канцелярії Департамента.

Представник відповідача суду пояснив, що рапорт позивача був зареєстрований 15.08.2017, тобто вже після видання наказу Департаменту від 11.08.2017 про звільнення позивача, тому задовольнити цей рапорт не вбачалось можливим, про що позивача було проінформовано листом від 22.08.2017.

Відповідач надав суду пояснення працівника канцелярії ОСОБА_7, що вона дійсно отримала рапорт позивача про відкликання заяви про звільнення 14.08.2017 у другій половині дня, але в зв'язку з тим, що рапорт не містив ознак терміновості, долучила його до іншої вхідної кореспонденції. В зв'язку з надходженням великої кількості кореспонденції, що підлягала реєстрації та не мала фізичної можливості зареєструвати весь обсяг документації , частину документів та рапорт ОСОБА_1 зареєструвала 15.08.2017.Наміру навмисно не реєструвати рапорт не мала.

Реєстрація рапорту позивача від 11.08.2017 про відкликання рапорту про звільнення від 10.08.2017 року 14.08.2017 або 15.08.2017 ніяким чином не могла вплинути на розгляд рапорту, оскільки спірним наказом від 11.08.2017 позивача звільнено з 14.08.2017.

Допитаний в якості свідка начальник забезпечення діяльності УЗЕ в Миколаївській області ОСОБА_6 суду пояснив, що його та позивача 10.08.2017 викликав до свого кабінету начальник управління та вказав на недоліки роботи позивача в оперативно-розшукової діяльності, низкий показник виявлення, документування правопорушень та запропонував позивачу подати рапорт на звільнення, при цьому ОСОБА_4 на позивача не тиснув та не погрожував йому. Потім позивач написав рапорт, начальник написав подання та ОСОБА_6 надіслав ці документи «Новою поштою « до Департаменту, які були отримані 11.08.2017.

ОСОБА_4- начальник управління захисту економіки в Миколаївській області надав суду пояснення, що 10.08.2017 він викликав ОСОБА_1 до свого кабінету та вказав на неналежне виконання ним службових обов'язків, відсутність результатів роботи в його оперативна-службовій діяльності, на що ОСОБА_1 зазначив, що взагалі не має бажання проходити службу в Національній поліції то має намір звільнитись за власним бажанням, тому ОСОБА_4 запропонував написати рапорт про звільнення зі служби за власним бажанням, з чим останній погодився та не виходячи з кабінету начальника написав рапорт. Будь-якого тиску, впливу психологічного характеру, заходів спонукання до написання рапорту начальник не здійснював.

Позивач у судовому засіданні суду пояснив, що не звертався до правоохоронних органів із заявою про скоєння злочину ОСОБА_4 стосовно нього.

Таким чином, доводи позивача, що він написав заяву про звільнення під тиском не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Посилання позивача на його хворобливий стан, що підтверджується лікарняним, згідно якого він з 11.08.2017 по 19.08.2017 перебував на амбулаторному лікуванні не приймається судом до уваги, оскільки у рапорті від 10.08.2017 року позивач власноручно зазначив, що вважає себе здоровим, на день звільнення 14.08.2017 він не повідомляв та не надавав управлінню рапорт про перебування його на лікарняному.

19.08.2017 позивач отримав трудову книжку та витяг з наказу, про що написав розписку, в якій зазначив, що на час звільнення у відпустці та лікарняному не перебував (арк.с.51).

Крім того, суд погоджується з доводами відповідача, що ст.40 Кодексу законів про працю не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності, а позивач звільнився за власним бажанням.

Позивач всупереч ст.71 КАС України не довів суду, в чому полягає протиправність наказу від 11.08.2017 про його звільнення. Посилання позивача на його хворобливий стан та тиск керівника не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні та були спростовані дослідженими судом письмовими доказами, поясненнями свідків.

Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин, позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст.186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Суддя Т. О. Гордієнко

Повний текст постанови складено відповідно до частини 3 статті 160 КАС України та підписано суддею 11.12.2017р.