Рішення № 70888564, 07.12.2017, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/542/2017

Справа № 679/1141/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2017 року м. Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області у складі: головуючої судді Гавриленко О.М., при секретарі Василюк Л.С., за участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідачки ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нетішин справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про позбавлення права користування житлом,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, в якому просить позбавити останню права користування квартирою № 48 в будинку № 16 по вул. Будівельників в м. Нетішин Хмельницької області, яка належить йому на праві приватної власності.

В обґрунтування позову зазначив, що з 14.01.2006 року по 15.06.2014 року перебував у шлюбу з відповідачкою, тому зареєстрував її у належній йому квартирі, де вони спільно проживали. Після розірвання шлюбу 15.06.2014 року відносини між ними остаточно припинені, з цього часу спільного побуту та спільного господарства вони не ведуть. Проте, відповідачка в добровільному порядку знятись з реєстрації місця проживання у належній йому квартирі відмовилась, вчиняє постійні сварки, веде себе неналежним чином, приходить пізно в нетверезому стані, курить в квартирі, не прибирає, що призводить до потреби у постійному косметичному ремонті.

Коли він перебуває на межами міста на сезонних роботах, відповідачка, користуючись квартирою, приводить її в неналежний стан, не сплачує за комунальні послуги, що призводило до відключення квартири від електропостачання.

В зв’язку з наведеним ОСОБА_3 змушений витрачати додаткові кошти на оплату комунальних послуг, частіше проводити косметичні ремонти в квартирі, прибирати після відповідачки, через що не може налагодити своє особисте життя та використовувати своєю власністю для особистого проживання та проживання інших осіб на власний розсуд.

За вказаних обставин, позивач вважає, що право відповідачки на користування його майном підлягає припиненню на його вимогу відповідно до положень ч. 2 ст. 406 ЦК України, в зв’язку з припиненням обставини, яка була підставою для встановлення особистого сервітуту – розірвання шлюбу.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав та просив їх задоволити, з підстав зазначених в позові.

Представник відповідачки ОСОБА_2 позов в судовому засіданні не визнала та вказала на наявність підстави для відмови в позові в зв’язку з пропуском строку звернення до суду з відповідним позовом. Приймаючи до уваги ту обставину, що однією з підстав визнання ОСОБА_4 такою, що не може користуватися спірною квартирою у зв’язку із закінченням строку дії майнового сервітуту – припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту (припинення шлюбу), зазначила, що шлюб розірвано 05.06.2014 року, а з позовом до суду позивач звернувся 18.09.2017 року, тобто по спливу трьох років. В зв’язку з наведеним представник просить застосувати до заявлених вимог строк позовної давності.

Водночас представник зазначила, що згідно з чинним законодавством власник квартири розпорядився належним йому майном – квартирою, залишивши її в користуванні бувшої дружини та двох неповнолітніх дітей без узгодження інших, відмінних від раніше існуючих, умов користування.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідачки, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та не оспорюється учасниками процесу, позивачу ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1.

Вказане підтверджується даними договору купівлі-продажу квартири від 03.12.2004 року та витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 09.12.2004 року.

14.01.2006 року позивач зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_4, який був розірваний рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 05.06.2017 року.

В належній позивачу квартирі зареєстровані, крім нього, його колишня дружина ОСОБА_4 та діти – син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що в матеріалах справи наявна довідка виконавчого комітету Нетішинської міської ради № 10894 від 06.09.2017 року

Правовою підставою звернення до суду ОСОБА_3 визначені положення ст.ст. 319, 406 ЦК України, в контексті яких позивач вважає, що розірвання шлюбу з відповідачкою є підставою для припинення права останньої на користування квартирою, а невчинення таких дій порушує його права, як власника, вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном на власний розсуд.

Серед основних прав і свобод людини і громадянина ОСОБА_5 України проголошує право на житло. Тобто право на житло - це одне із найважливіших соціально-економічних прав громадянина України, оскільки воно стосується основ життя людини.

Відповідно до ст. 25 Загальної декларації прав людини, кожна людина має право на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд і необхідне соціальне обслуговування, що є необхідним для підтримки здоров'я і добробуту її самої та її родини.

Повага до права людини на житло закріплена також у статті 8 Європейської Конвенції з прав людини і основоположних свобод.

У разі порушення цих прав передбачено право на судовий захист. Ніхто не може примусово бути позбавлений житла, безпідставно виселений із нього або визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Згідно положень статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК України передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

На думку позивача, підставою для встановлення особистого сервітуту (права користування відповідачем чужим майном) було перебування відповідачки у шлюбних відносинах з позивачем - власником квартири. Вказана підстава на цей час перестала існувати в зв'язку з розірванням шлюбу, тому позивач вправі вимагати припинення сервітуту в судовому порядку.

Разом з тим, суд не погоджується з такою позицією позивача з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут визначається як право обмеженого користування чужим майном, встановлений в інтересах певної особи. Правовідносини з приводу встановлення сервітуту можуть виникнути за наявності двох суб'єктів, одним із яких є власник або володілець майна, інша особа - яка вимагає встановлення сервітуту.

Згідно ч. 1 ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Об'єктом житлового сервітуту є право обмеженого користування частиною житлового приміщення, визначеного власником житла.

Враховуючи зміст ч. 1 ст. 405 ЦК України та частина, яку вправі займати член сім'ї власника житла, визначається останнім при його вселенні в якості члена сім'ї.

У разі виникнення спору між власником і членами його сім'ї необхідно врахувати, що право члена сім'ї власника на користування житлом є сервітутним правом, у зв'язку з чим припинення цього права повинно відбуватися відповідно до вимог статей 405, 406 ЦК України.

При вирішенні даного спору суд враховує правову позицію Верховного суду України, висловлену в ухвалі від 31 січня 2007 року по справі № 6-24089св06, відповідно до якої сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення, або через відсутність без поважних причин члена сім'ї понад один рік у спірному житловому приміщенні, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом. При цьому відповідно до статей 9, 156, 157 ЖК сам факт припинення сімейних відносин із власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім'ї права користуватися займаним приміщенням. Колишній член сім'ї власника жилого будинку (квартири) може бути виселений відповідно до ст. 157 ЖК, але за наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 116 цього Кодексу. Передбачене статтями 9, 156 ЖК сервітутне право колишніх членів сім'ї власника на користування житлом останнього не є порушенням права власності, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 41 ОСОБА_5, ст. 319, частин 1, 2 ст. 321 ЦК власник не може бути протиправно позбавлений права власності або обмежений у цьому праві, крім обмеження права власності у передбачених законом випадках. У цьому випадку, обмеження прав власника передбачені статтею 156 ЖК.

Таким чином, з огляду на встановлені обставини справи вбачається, що ОСОБА_4 свого часу вселилася до квартири як член сім'ї власника житла, користувалася нею як член сім'ї власника та зі згоди власника ОСОБА_3, з яким не було узгоджено умов вселення, порядку користування житлом, строків проживання, тому відповідачка на законних підставах набула права користування цією квартирою (сервітут), яке збереглось після припинення сімейних відносин.

При цьому, судом встановлено, що відповідачка після розірвання шлюбу продовжила проживати у спірній квартирі разом з неповнолітніми дітьми, продовжує проживати в такій і на даний час, при цьому позивач щомісяця надає їй кошти на ведення господарства та на утримання дітей, що не заперечувалось в судовому засіданні самим позивачем, і що також виключає підстави для визнання її втратившою право користування спірною квартирою в порядку ст. 405 ЦК України.

Що стосується доводів позивача з приводу приведення квартири відповідачкою у неналежний стан, створення нею заборгованості за комунальні послуги та те, що вона винаймає інше житло, то такі в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження.

Наданий позивачем акт відключення електроустановки побутового споживача від 26.11.2015 року, судом до уваги не приймається, оскільки причиною відключення зазначена заборгованість споживача ОСОБА_3 в сумі 137,68 грн., який є власником спірного житла. При цьому, вказаний акт не вказує на систематичність наявності заборгованості по оплаті послуг.

За вказаних обставин та з урахуванням означених норм закону, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_3 про позбавлення відповідачки права користування квартирою № 48 в будинку № 16 по вул. Будівельників в м. Нетішин Хмельницької області задоволенню не підлягають.

Водночас, суд зауважує на тому, що строк позовної давності до вказаних вимог не застосовується, так як в їх задоволенні відмовлено по суті.

Відповідно до ст.ст. 319, 321, 391, 401, 402, 405, 406 ЦК України, ст. 156 ЖК України, ст.ст. 10, 11, 88, 174, 214, 215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про позбавлення права користування житлом - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Хмельницької області через Нетішинський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуюча О.М.Гавриленко