Постанова № 70882043, 31.07.2017, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/7768/17

2-а/760/1489/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 липня 2017 року м. Київ

Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Лазаренко В.В., розглянувши в порядку скороченого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві в якому просить: визнати дії Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо застосування показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні в сумі за 2007 рік при призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у 2017 року - протиправними; зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити обчислення, нарахування та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_1 у відповідності до ч.1 ст.27 та ч.ч.1, 2 ст.40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із застосуванням показника середньої заробітної плати в середньому на одну застраховану особу в цілому по Україні за 2014-2017 рр, тобто за три роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком, починаючи з 11.01.2017 року; стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 640 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що перебуває на обліку в Правобережному об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та 11.01.2017 йому була призначена пенсія за віком відповідно до частини третьої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в розмірі 2 052,86 грн. із застосуванням показника заробітної плати за 2007 рік, яка складає 1 197,91 гр.

Вважає дії відповідача протиправними, оскільки для визначення розміру його пенсії необхідно враховувати середню заробітну плату, з якої сплачено страхові внески за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії за віком згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тобто середню заробітну плату за 2014 - 2017 роки, оскільки за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійнне страхування» він звернувся вперше.

У зв'язку з чим, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві копію позовної заяви отримало 10 липня 2017 року, та направило до суду заперечення проти позову 24 липня 2017 року засобами поштового зв'язку.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку скороченого провадження, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що відповідно до інформації, яка зазначена в Атестаті про зняття з обліку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №158 позивач з 08 квітня 1992 року по 31 січня 2017 року отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Досягнувши пенсійного віку, позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення іншого виду пенсії, яка передбачена Законом України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З 11 січня 2017 року ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

При розрахунку пенсії позивача відповідач застосував показник середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2007 рік.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Стаття 9 цього Закону передбачає, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Таким чином, питання щодо виплати пенсії за вислугу років не входять до правового поля Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», а регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 7 Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором. При цьому різниця між розміром пенсії, на який особа має право відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яка визначається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, фінансується за рахунок коштів державного бюджету.

Таким чином, пенсія за вислугу років - це спеціальна пенсія для конкретно визначеного кола осіб, а пенсія за віком -загально визначена пенсія для усіх категорій осіб.

Враховуючи той факт, що позивач жодним із видів загальної передбаченої пенсії не користувався раніше, то з точки зору закону, право на призначення пенсії за віком виникло в нього вперше, а не відбувся перехід з одного виду пенсії на інший.

За правилами частини третьої статті 45 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату та інших документів про страховий стаж, заробітну плату та інших документів про страховий стаж, заробітну плату та інших документів із застосуванням показника середньої заробітної плати, який враховувався під час призначення пенсії або попереднього перерахунку. За бажанням пенсіонера при переведені з одного виду пенсії на інший пенсійний орган може врахувати заробітну плату за періоди страхового стажу зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення попереднього виду пенсії.

Варто зазначити, що при розрахунку пенсії за вислугу років за Законом «Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», яку отримував позивач до переведення на пенсію за віком, взагалі не застосовується показник середньої заробітної плати в Україні, з якої сплачено страхові внески.

Крім того, у частині третій статті 45 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мова йде про переведення з одного виду пенсії на інший вид пенсії, які передбачені статтею 9 зазначеного Закону (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), в той час як у спірних правовідносинах має місце перехід на інший вид пенсії за іншим Законом, тому положення частини третьої статті 45 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в частині переведення з одного виду пенсії на інший до спірних відносин не підлягають застосуванню, а показник «середня заробітна плата працівників, зайнятих у галузях економіки України, за календарний рік, що передує року звернення за призначенням пенсії» застосовується виключно при призначенні пенсії та залишається незмінним під час здійснення перерахунку пенсії на підставі частини четвертої статті 42 Закону «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування».

Така правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 31.03.2015 року у справі №21-612а14 від 31.03.2015 та у справі №21-612а14, ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.12.2012 у справі № К/800/38624/13.

Таким чином, позивачу було призначено пенсію відповідно до Закону «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», який передбачає інші підстави та порядок призначення пенсії, а за призначенням пенсії відповідно до Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» він звернувся вперше, а тому позивач протиправно відмовив йому у реалізації права на соціальне забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» (пункт 1), Україна визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання, вимог, які він виводить з цього принципу.

Зокрема, у справах «Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31; пункт 21 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).

Окрім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Будченко проти України» (заява №38677/06) зазначив (п.п.38-40) про те, що відсутність механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання у право особи за ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, відсутність механізму реалізації права на перехід пенсії є втручанням у визначений майновий інтерес цього державного службовця за ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26 вересня 2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Тобто, бездіяльність держави щодо прийняття нормативного акту, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах, тримання громадян у невизначеності є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.

Отже, статтю 1 зазначеного Першого протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Тобто, в зазначених рішеннях Європейський суд з прав людини встановив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

Зі змісту ч. 1 ст. 7 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІVвбачається рівноправність застрахованих осіб щодо отримання пенсійних виплат та виконання обов'язків стосовно сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Конституційний суд України у своєму рішенні від 09 липня 2007 року №6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави», а встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

У рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005 чітко визначено критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Звертаючись до суду, позивач просить поновити його порушене право та зобов'язати відповідача провести йому перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників у галузі економіки України за три календарні роки, що передують року звернення, тобто за 2014 - 2016 роки починаючи з 11 січня 2017 року.

Враховуючи, що позивач звернувся до відповідача за призначенням пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не за переведенням його з одного виду соціального забезпечення на інший, його права підлягаю захисту, а вимоги є обґрунтованими.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не надав суду беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності підстав для застосування показника середньої заробітної плати (доходу) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачені страхові внески, за 2007 рік, а тому вимоги останньої підлягають задоволенню.

Судові витрати в розмірі 640 грн. відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про загально обов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статтями 9, 11, 69-86, 128, 158-163, 167, 183-2 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправними дії Правобережного об'єднаного Управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 в проведенні перерахунку пенсії.

Зобов'язати Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників в галузі економіки України, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення, тобто 2014-2016 роки, починаючи з 11 січня 2017 року.

Стягнути з Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 640 грн. судового збору.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: