Ухвала суду № 70881084, 07.12.2017, Апеляційний суд Черкаської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 грудня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_6 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 жовтня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: Приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу ОСОБА_8, про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання договору недійсним, -

в с т а н о в и л а :

У червні 2017 року ОСОБА_6 звернувся з вказаним позовом до ОСОБА_7, посилаючись на те, що він є власником 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1. Власником 2/3 частини квартири є його сестра ОСОБА_7

Позивач випадково дізнався, що договором дарування від 10.02.2017 року одноособовим власником квартири стала відповідачка. Ніяких правочинів з відчуження свого права позивач не вчиняв.

Тому позивач звернувся з позовом, яким просив визнати договір дарування від 10.02.2017 року №450 недійсним та витребувати із незаконного володіння ОСОБА_7 1/3 частину вказаної квартири.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 жовтня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_6 оскаржив його в апеляційному порядку. При цьому посилається на необґрунтованість судового рішення, неповноту встановлення судом обставин, що мають значення у справі, порушення норм матеріального та процесуального права. Просить рішення районного суду скасувати і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Апелянт зазначає, що договір про розірвання Договору дарування частини квартири не був зареєстрований як нотаріальний документ в Державному реєстрі речових прав, текст договору викладений не на спеціальному бланку нотаріального документу, на ньому відсутні серія та номер бланка. Крім того, позивач не звертався з заявою до реєстратора про припинення його частки квартири. Тому, цей договір вважає недійсним, а 1/3 частини квартири - такою, що вибула з його володіння не з його волі.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до відхилення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що право позивача припинилось з укладенням 30.03.2013 року договору про розірвання договору дарування від 29.11.2006 року. Обставини, які б свідчили про недійсність такого правочину, не встановлено. Тому, враховуючи, що у позивача відсутнє право власності на частину спірного майна, то і вимоги про витребування такого майна також підлягають відхиленню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр) право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 належить ОСОБА_7 з 10.02.2017 року (а.с.11).

На підставі рішення Придніпровського райвиконкому м. Черкаси від 19.05.1993 року №116 спірна квартира передана у спільну сумісну власність ОСОБА_9 (батьку сторін), ОСОБА_10 (матері сторін) та ОСОБА_11, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло (а.с.48).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину (а.с. 49) ОСОБА_9 прийняв у спадщину після смерті ОСОБА_10 належну їй частку права власності на квартиру. З 01.12.2005 року ОСОБА_9 належало 2/3 частини спірної квартири.

29.11.2006 року ОСОБА_9 на підставі договору дарування від 29.11.2006 року №2-3052 подарував належну йому частку спірної квартири своїм дітям, тобто ОСОБА_9 (позивачу) та ОСОБА_7 (відповідачці) в рівних частках по 1/3 кожному. Існування договору дарування підтверджується відомостями з Реєстру прав власності на нерухоме майно (а.с.12) та довідкою КП «ЧООБТІ» (а.с.51).

30.03.2013 року ОСОБА_9, позивач та відповідачка уклали договір про розірвання договору дарування квартири від 29.11.2006 року №2-3052 (а.с.50).

14.05.2013 року ОСОБА_9 подарував належні йому 2/3 частки спірної квартири ОСОБА_7 про що був укладений відповідний договір (а.с.53-54).

01.04.2016 року ОСОБА_7 подарувала спірну квартиру своєму чоловікові ОСОБА_12, а той у свою чергу 10.02.2017 року передарував дану квартиру ОСОБА_7, що підтверджується відповідними договорами дарування (а.с.59, 60).

Державна реєстрація правочинів щодо спірної квартири, вчинених після 30.03.2013 року, здійснювалась шляхом внесення відповідних даних до Державного реєстру (реєстраційні записи - 884874, 884918, 915458, 13976326, 18948598),що підтверджується інформаційною довідкою (а.с.76-79).

Таким чином, з 10.02.2017 року за даними Державного реєстру єдиним власником спірної квартири є відповідачка. В той же час в Реєстрі прав власності на нерухоме майно залишаються відомості про реєстрацію права власності на спірну квартиру за позивачем (1/3 частка) та відповідачкою (2/3 частки).

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 4 ст. 334 ЦК права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

Системний аналіз положень ст.ст.328, 334, 346 ЦК свідчить, що переходом права власності є правочин, внаслідок якого у одного суб'єкту право власності припиняється, а в іншого виникає. Перехід права власності є одноактовою дією, внаслідок якої одночасно відбувається і припинення і виникнення права власності.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що відповідачка правомірно набула право власності на спірну квартиру і доводи позивача є необґрунтованими.

Що стосується заяви ОСОБА_9 про те, що його право власності на частку квартири не припинилося, то колегія суддів погоджується з висновком районного суду про те, що таке право у нього припинилося 17.04.2013 року у встановленому законом порядку на підставі правочину, який укладений між ОСОБА_9, ОСОБА_9 та ОСОБА_7

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом №1952-IV, який спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав.

Згідно п.п.1, 2 ч.1 ст. 2 Закону України від 01.07.2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру. Державний реєстр це єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.

За змістом ст.ст. 4, 5 цього Закону України право власності та інші речові права на квартири підлягають обов'язковій державній реєстрації.

Відповідно до Закону України від 11.02.2010р. №1878-VI «Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" та інших законодавчих актів України» (зі змінами та доповненнями) державна реєстрація прав на нерухоме майно в порядку, визначеному Законом №1952-IV здійснюється з 01.01.2013 року

Згідно з п. 31 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 26.10.2011 року № 1141 під час проведення державної реєстрації переходу права власності, інших речових прав на нерухоме майно або обтяжень таких прав державний реєстратор замість існуючих відомостей, що містяться у відкритому розділі або спеціальному розділі Державного реєстру прав, вносить нові відомості, визначені у пунктах 21 - 24 цього Порядку. Отже при реєстрації переходу права власності вносяться відомості лише про виникнення права власності нового власника, що презюмує припинення права власності колишнього власника.

Суд встановив, що в Державному реєстрі належним чином відображаються відомості про державну реєстрацію правочинів щодо спірної квартири, вчинених після 30.03.2013р. (а.с.76-79).

Згідно з даними Державного реєстру 17.04.2013 року було здійснено внесення відомостей до Державного реєстру про права на спірну квартиру. При цьому оскільки відомості вносились вперше, то квартирі присвоєний новий реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 55872371101. В цей же час здійснено державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 (батько сторін) з урахуванням правовстановлюючих документів - свідоцтво про право власності на квартиру, свідоцтво про право на спадщину, договір від 30.03.2013 року про розірвання договору дарування від 29.11.2006 року (реєстраційний запис - 884874). Тобто вчинено реєстрацію переходу права власності від позивача та відповідача на користь ОСОБА_9 на підставі договору від 30.03.2013 року з одночасним внесенням до Державного реєстру відомостей про право власності, яке існувало до укладання договору дарування від 29.11.2006 року відповідно до правовстановлюючих документів.

Отже державна реєстрація припинення права власності позивача на 1/3 частку спірної квартири здійснена 17.04.2013 року і сумніву у колегії суддів не викликає.

За таких обставин посилання позивача про те, що його право власності на частку квартири не припинилося є безпідставними. Таке право його припинилося 17.04.2013 року у встановленому законом порядку на підставі правочину, а саме внаслідок укладання 30.03.2013 року договору розірвання договору дарування від 29.11.2006 року.

Обставини, які б свідчили про недійсність такого правочину, судом не встановлені.

Також не встановлені обставини, передбачені ст. ст. 203, 215 ЦК України, які могли бути підставами для визнання недійсним договору дарування від 10.02.2017 року, укладеного між відповідачкою та ОСОБА_12 Не доведено, які права позивача порушено в результаті укладання такого договору.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції і не спростовують загального висновку суду.

Отже на підставі викладеного колегія суддів вважає, що районний суд, розглядаючи спір, повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Підстав для скасування або зміни рішення районного суду не вбачає.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - відхилити.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 03 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді :