Рішення № 70880357, 30.11.2017, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/16955/17

Провадження № 2/752/5080/17

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

30.11.2017 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі

головуючого судді Шевченко Т.М.

з участю секретаря Конельської А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Святошинський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про анулювання актового запису про розірвання шлюбу, -

в с т а н о в и в:

у серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся у суд з позовом до ОСОБА_2 про анулювання актового запису про розірвання шлюбу.

В обгрунтування своїх вимог позивач зазначає, що з 16 жовтня 1988 року він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 У шлюбі в них народилося двоє дітей, зокрема син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які на даний час є повнолітніми.

Життя з відповідачем не склалося у зв"язку з суттєвою різницею в поглядах на спільнє майбутнє, між сторонами у справі почали виникати сварки та непорозуміння. Вони втратили почуття поваги та любові один до одного. Фактично шлюбні стосунки подружжя припинилися у вересні 2015 року. Тому позивач вирішив розірвати шлюб.

07 жовтня 2015 року він звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції в м. Києві із заявою про повторну видачу свідоцтва про укладення шлюбу з метою звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, однак йому було відмовлено у зв"язку з тим, що шлюб між сторонами у справі розірвано 18 грудня 1990 року на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва, про що зроблено відповідний актовий запис № 1575 та надано відповідний витяг.

16 жовтня 2015 року він звернувся до Дарницького районного суду м. Кива із запитом про надання копії відповідного судового рішення про розірвання шлюбу, проте згідно відповіді в період часу з 1989 року по 1991 рік у Дарницькому районноу суді м. Києва відсутні справи про розірвання шлюбу між сторонами у справі.

Позивач зазначає, що заяви в органи реєстрації актів цивільного стану на підставі вказаного судового рішення, що, на думку позивача, є підробленим, подавала відповідач ОСОБА_2, а також вона отримала свідоцтво про розірвання шлюбу.

Оскільки позивач своєї згоди на розірвання шлюбу не надавав та із заявами до органів реєстрації актів цивільного стану не звертався, а рішення суду про розірвання шлюбу між сторонами відсутнє, ОСОБА_1 вважає, що актовий запис про розірвання шлюбу є недійсним, оскільки вчинений на підставі підробленого судового рішення.

За таких підстав, позивач просить анулювати актовий запис № 1575 від 18 грудня 1990 року про розірвання шлюбу ніж сторонами у справі, зроблений відділом державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції в м. Києві.

В судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов з вищевказаних підстав.

Відповідач та її представник в судовому засіданні не визнали позовні вимоги та заперечували проти їх задоволення, зазначивши, що рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 грудня 1990 року їй надав позивач. З вказаним рішенням відповідач звернулася до органу реєстрації актів цивільного стану, де отримала свідоцтво про розірвання шлюбу. Вказує, що після розірвання шлюбу вони до 1994 р. не спілкувалися, після народження доньки у 1995 р. приблизно 1 рік і 6 місяців проживали разом. У подальшому проживали окремо, оскільки з 27 вересня 2005 р. по 24 квітня 2009 р. та з 07.07.2010 р. по 21.08.2015 р. позивач знаходився в місцях позбавлення волі у зв"язку зі скоєнням злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Третя особа - Святошинський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві просить розглянути справу без участі їх представника.

Вислухавши пояснення учасників судового розгляду та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті ґрунтуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати захист прав і свобод людини і громадянина судом (стаття 55).

Стаття 1 ЦПК України передбачає, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Отже, законодавством визначено три окремі підстави для захисту цивільного права особи: порушення, невизнання, оспорювання цивільного права.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Оспорення або невизнання цивільного права полягає у пасивному запереченні наявності в особи суб'єктивного цивільного права, яке безпосередньо не завдає шкоди суб'єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб'єктивного права.

За положенням ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією України та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 1, 3, 15 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб'єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Способи захисту цивільних прав та інтересів судом зазначені у ст.16 ЦК України. Одним з таких способів зазначено відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,що встановлений договором або законом.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст..ст.8,9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу полягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений,зокрема ст. 16 ЦК України,але є ефективним засобом захисту , тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам спричиненим цим порушенням.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що внесенням 18 грудня 1990 року змін до актового запису про шлюб в частині розірвання шлюбу, здійснених на підставі неіснуючого рішення суду, порушуються його цивільні права та інтереси.

07 жовтня 2015 року він звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції в м. Києві із заявою про повторну видачу свідоцтва про укладення шлюбу з метою звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, однак йому було відмовлено у зв"язку з тим, що шлюб між сторонами у справі розірвано 18 грудня 1990 року на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва, про що зроблено відповідний актовий запис № 1575 та надано відповідний витяг.

Із заявою позивач до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції у м.Києві про анулювання виправлень в актовому запису про шлюб між сторонами у справі ОСОБА_1 не звертався.

Відмова органів державної реєстрації актів цивільного стану у внесенні змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання може бути оскаржено у судовому порядку.

Як убачається з матеріалів справи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 16 жовтня 1988.

У шлюбі в них народилося двоє дітей, зокрема син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та донька ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. (а.с. 11, 12)

18 грудня 1990 року до Святошинського (Ленінградського) районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві звернулася ОСОБА_2 з питань розірвання шлюбу на підставі рішення про розірвання шлюбу Дарницького районного суду м. Києва від 06.12.1990 р.

18 грудня 1990 року зареєстровано розірвання шлюбу між сторонами у справі, про що складений актовий запис про розірвання шлюбу № 1575 та видано свідоцтво про розірвання шлюбу. (а.с. 8)

07 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до відділу державної реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції в м. Києві із заявою про повторну видачу свідоцтва про укладення шлюбу з метою звернення до суду з позовом про розірвання шлюбу, однак йому було відмовлено у зв"язку з тим, що шлюб між сторонами у справі розірвано 18 грудня 1990 року на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва, про що зроблено відповідний актовий запис № 1575 та надано відповідний витяг.

З матеріалів справи вбачається, що актовий запис про розірвання шлюбу між сторонами у справі складений на підставі рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06 грудня 1990 року.

Проте, на запит позивача голова Дарницького районного суду м. Києва 21 овтня 2015 року повідомив, що згідно з алфавітними покажчиками цивільних справ за період з 1989 року по 1991 рік відсутні справи про розірвання шлюбу за участю ОСОБА_1 та ОСОБА_2. (а.с. 7)

По факту підроблення рішення Дарницького районного суду м. Києва від 06.12.1990 р. про розірвання шлюбу ОСОБА_1 звернувся з відповідною заявою до Святошинського УП ГУНП у м. Києві. (а.с. 9)

Доказів на підтвердження тому, що спір за вищевказаним позовом дійсно перебував у провадженні Дарницького районного суду м. Києва і по ньому було ухвалено вказане судове рішення, відповідачем до суду не було подано, відомості, викладені у відповіді голови цього суду щодо відсутності вказаної цивільної справи та не ухвалення рішення щодо розірвання шлюбу не спростовані.

В судовому засіданні відповідач пояснила, що після розірвання шлюбу сторони до 1994 р. не спілкувалися, після народження доньки у 1995 р. приблизно 1 рік і 6 місяців проживали разом. У подальшому проживали окремо, оскільки з 27 вересня 2005 р. по 24 квітня 2009 р. та з 07.07.2010 р. по 21.08.2015 р. позивач знаходився в місцях позбавлення волі у зв"язку зі скоєнням злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України. На даний час сторони у справі не підтримують шлюбно-сімейні стосунки, проживають окремо, взагалі не спілкуються. Також позивач не приймає участі у житті дітей.

Відповідач зазначала,що їм невідомо чи розглядалася у Дарницькому районному суді м. Києва така справа. Копію рішення саме цього суду відповідачці ОСОБА_2 передав позивач ОСОБА_1 У судовому засіданні при розгляді такої справи вона не була присутньою, лише віднесла надану їй ОСОБА_1 копію судового рішення до відділу РАЦС для внесення актового запису про розірвання шлюбу, оскільки вважає шлюб припиненим. У подальшому, у зареєстрованому шлюбі не перебувала.

Судом було роз'яснено сторонам положення ч.4 ст.10 ЦПК України. Проте доказів на спростування інформації відносно того, що жодна справа про розірвання шлюбу не розглядалася Дарницьким районним судом м. Києва, не подано й тому суд вважає цей факт установленим.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов'язані із фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб'єктом цивільних прав та обов'язків .

Отже, актом цивільного стану фіксується подія та дія, яка сталася.

Згідно з ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Пунктом 1 ч.1 ст.24 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що актовий запис цивільного стану анулюється на підставі рішення суду.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 07 липня 1995 року «Про практику розгляду судами справ про встановлення неправильності запису в актах громадянського стану» суд розглядає заяви про встановлення неправильності запису в акті громадянського стану у випадках не виправлення органами реєстрації актів громадянського стану помилок, допущених при складанні актового запису та постановляє рішення про неправильність запису в акті громадянського стану, саме в тій частині цього запису, в якій встановлено неправильність, а не запису всього акта громадянського стану.

Таким чином, подія та дія, зафіксовані в оскаржуваному акті у дійсності не мала місця, рішення на підставі якого проведені зміни у первинному актовому записі не ухвалювалося.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 подала заяву про застосування строку позовної давності.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України у справі №6-2469цс16 (постанова від 16 листопада 2016 року):

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх громадянських прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідач посилається на те, що вона не приймала участі в судовому засіданні Дарницького районного суду м. Києва 18 грудня 1990 року. Рішення суду власноручно отримав позивач, тим самим 18 грудня 1990 р. ОСОБА_1 дізнався про розірвання шлюбу з відповідачем. Також відповідач вказує на те, що в судових засіданнях 11 березня 2011 року, 22 квітня 2011 року та 25 травня 2011 року у кримінальній справі № 13-6034 за обвинуваченням ОСОБА_1, яка слухалась в Києво-Святошинському районному суді Київської області, де відповідач була свідком, на питання суду позивач відповідав, що ОСОБА_2 є його колишньою дружиною, з якою він розлучений. Таким чином, відповідачу було відомо про розірвання шлюбу.

Позивач звернувся до суду в серпні 2017 року, тобто зі спливом строку позовної давності, який закінчився 18 грудня 1993 року.

Відповідач заявила суду про застосування позовної давності відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

З огляду на наведені вище вимоги закону та правові позиції Верховного Суду України, суд дійшов висновку про застосування наслідків пропуску позовної давності до позовних вимог про анулювання актового запису про розірвання шлюбу.

Керуючись ст. ст. 10, 12, 30, 60, 212, 213 та 223 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Святошинський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, про анулювання актового запису про розірвання шлюбу - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: