Рішення № 70875087, 07.12.2017, Чутівський районний суд Полтавської області

Справа № 550/794/17

Провадження № 2/550/257/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 грудня 2017 року смт. Чутове

Чутівський районний суд Полтавської області

в складі головуючого судді Антонова А.А., за участю секретаря судового засідання Бондаренко Т.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Чутове справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зернятко-Полтава», треті особи відділ у Чутівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та Скороходівська селищна рада Чутівського району Полтавської області, про визнання договору оренди землі недійсним, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ТОВ «Зернятко-Полтава» (надалі – ТОВ), треті особи відділ у Чутівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області та Скороходівська селищна рада Чутівського району Полтавської області, про визнання договору оренди землі недійсним, який обґрунтовував тим, що він, на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія РЗ № 659107, є власником земельної ділянки площею 3, 35 га, яка розташована на території Зеленківської сільської ради Чутівського району Полтавської області. 01.09.2012 р. він уклав договір оренди зазначеної земельної ділянки з ТОВ строком на 5 років (надалі – Договір від 01.09.2012 р.). В січні 2016 р. він перебував в Польщі і йому зателефонувала дружина і повідомила, що ТОВ пропонує змінити розмір орендної плати, змінивши умови діючого договору в сторону збільшення розміру орендної плати. Він погодився і батько дружини підписав ці зміни і в 2016 р. йому була виплачена орендна плата у більшому розмірі, ніж за попередній період. В липні чи серпні 2017 р. позивач звернувся до адміністрації відповідача по питанню отримання його примірника договору оренди земельної ділянки, укладеного у 2012 р., де також отримав договір оренди земельної ділянки від 01.01.2016 р. (надалі – Договір від 01.01.2016 р.), який за нього підписав батько його дружини. При цьому його змусили розписатись на Договорі від 01.01.2016 р. у підтвердження того, що він отримав цей договір. Враховуючи, що він не мав наміру укладати договір оренди земельної ділянки з ТОВ після закінчення дії Договору від 01.09.2012 р., не надавав згоди на укладення Договору від 01.01.2016 р., а відповідач при підписанні Договору від 01.01.2016 р. ввів його в оману, просив визнати Договір від 01.01.2016 р. недійсним.

В судовому засіданні позивач позов підтримав і просив його задовольнити.

Відповідач надав заперечення на позов, в якому просив в задоволенні позову відмовити за безпідставністю, т.я. позивач підписав Договір від 01.01.2016 р. та отримав орендну плату за цим договором за 2016 та 2017 роки.

В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав і просив в його задоволенні відмовити.

Відділ у Чутівському районі Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області надав суду заяву, в якій просив справу розглянути без їх участі.

Представник Скороходівської селищної ради Чутівського району Полтавської області в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений.

Суд, заслухавши пояснення сторін та свідків, дослідивши матеріали справи, повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

ОСОБА_1, відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серія РЗ № 659107 від 23.10.2002 р., є власником земельної ділянки площею 3, 35 га, яка розташована на території Зеленківської сільської ради Чутівського району Полтавської області.

01.09.2012 р. між позивачем та ТОВ був укладений договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 5 років, в якому встановлений розмір орендної плати в розмірі 6 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01 січня кожного року, за який нараховується орендна плата, що відповідає сумі 4 814 грн. 58 коп.

В січні 2016 р., коли позивач знаходився в Польщі, йому зателефонувала його дружина і повідомила, що ТОВ пропонує збільшити розмір орендної плати в сторону її збільшення шляхом укладення нового договору.

Позивач на це погодився і дав згоду.

В січні 2016 р. ТОВ та ОСОБА_2, батько дружини позивача, від імені позивача підписали Договір від 01.01.2016 р., згідно з яким ТОВ в оренду строком до 31.12.2025 р. надається належна ОСОБА_1 земельна ділянка площею 3, 35 га і розмір орендної плати складає 13 566 грн.

09.12.2016 р. проведена державна реєстрація прав на нерухоме майно за Договором від 01.01.2016 р.

За 2016 р. належну за Договором від 01.01.2016 р. орендну плату за вказівкою ОСОБА_1 отримувала його мати ОСОБА_3

В кінці липня – на початку серпня 2017 р. ОСОБА_1 звернувся до ТОВ по питанню отримання документів на належну йому земельну ділянку. Йому був наданий Договір від 01.01.2016 р., один з примірників якого він підписав в графі Орендодавець (над підписом ОСОБА_2В.) і передав ТОВ, а інший залишив у себе.

15.09.2017 р. на рахунок платіжної картки ОСОБА_1, номер якої у вересні 2017 р. він надав відповідачу, ТОВ перерахувало орендну плату за Договором від 01.01.2016 р.

Статтею 10 ЦПК України закріплений принцип змагальності сторін, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 11 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ч.ч. 1, 2 та 4 ст. 201 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

У ч.ч. 1 – 5 ст. 203 ЦК України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Стаття 215 ЦК України наголошує, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 – 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Частина 1 ст. 229 ЦК України зазначає, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Згідно ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

У ст. 241 ЦК України визначено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

?Відповідно до ч.ч. 1, 3 та 4 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст. 627 ЦК України визначає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Строком договору, згідно ст. 631 ЦК України, є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 759 ЦК України визначає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Одночасно у ст. 760 ЦК України наголошено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Предметом договору найму можуть бути майнові права. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

У ст. 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

У ст.ст. 1, 13 та 30 Закон України «Про оренду землі» зазначає, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Суд зазначає, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Ознакою обману є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі ст. 230 ЦК України, може бути визнаний судом недійсним. Саме позивач, як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману.

Суд вважає, що позивач не надав суду доказів введення його в оману щодо умов Договору від 01.01.2016 р., т.я. в кінці липня – на початку серпня 2017 р. ОСОБА_1 отримав від ТОВ Договір від 01.01.2016 р., підписав його і один з примірників передав ТОВ, а інший залишив у себе. До посилань позивача про те, що отримавши Договір від 01.01.2016 р., він підписав його не ознайомившись з його змістом, суд відноситься критично, т.я. він мав реальну можливість ознайомитись з Договором від 01.01.2016 р. і не підписувати його, якщо б вважав, що умови договору не відповідають його волевиявленню.

Щодо посилання позивача на те, що він не надавав повноважень ОСОБА_2, батькові своєї дружини, на укладення Договору від 01.01.2016 р., суд зазначає наступне.

Позивачу в січні 2016 р. було повідомлено, що ТОВ проводиться переукладення договорів оренди земельних ділянок, на що він погодився і дав ОСОБА_2 згоду на укладення Договору від 01.01.2016 р., який і підписав цей договір. За вказівкою ОСОБА_1 належну йому за Договором від 01.01.2016 р. орендну плату за 2016 р. отримала його мати ОСОБА_3 В кінці липня – на початку серпня 2017 р. ОСОБА_1 підписав Договір від 01.01.2016 р. 15.09.2017 р. на платіжну картку ОСОБА_1, номер якої перед цім він надав відповідачу, ТОВ перерахувало орендну плату за 2017 р. за Договором від 01.01.2016 р.

Юридичні наслідки угод, укладених від імені другої особи особою без представницьких повноважень або особою, яка перевищила ці повноваження, законодавче визначені і полягають у тому, що відповідна угода, укладена від імені другої особи особою, яка не уповноважена на укладення угоди або уклала її з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише в разі дальшого схвалення угоди цією особою. Юридичні наслідки згаданих угод для особи, яку представляють, є похідними, але не від самої угоди, а від наявності (виявлення) факту схвалення цією особою угоди, що була укладена неповноважним представником. За таких обставин факт схвалення угоди особою, від імені якої ця угода була укладена, за своїм смислом є вольовою згодою, тобто дією, спрямованою саме на породження юридичних наслідків, що робить угоду дійсною з моменту її укладення.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 отримав у 2016 та 2017 роках від ТОВ орендну плату саме в розмірі, визначеному у Договорі від 01.01.2016 р., суд вважає, що даними діями він схвалив дій ОСОБА_2 по укладенню та підписанню останнім Договору від 01.01.2016 р., в якому розмір орендної плати та строк дії якого відмінні від того, що визначений у Договорі від 01.09.2012 р.

Щодо посилань позивача на те, що при зміні умов договору не було потрібно укладати новий договір, а необхідно було внести зміни в діючий, суд констатує, що сторони за договором є вільними в укладені договору та можуть як внести змінити в діючий договір, так і укласти новий договір, що і було зроблено сторонами, які уклали Договір від 01.01.2016 р.

На підставі викладеного, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-213, 215 ЦПК України, ст.ст. 201, 203, 215, 229, 230, 237, 241, 626, 627, 628, 631, 638, 759, 760, 762, 763, 792 ЦК України, ст. 93 ЗК України, ст.ст. 1, 13, 30 Закону України «Про оренду землі», суд, -

в и р і ш и в :

В задоволені позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Полтавської області через Чутівський районний суд. Апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Головуючий

Повний текст рішення виготовлений 12 грудня 2017 року