Ухвала суду № 70873310, 07.12.2017, Апеляційний суд Київської області

УХВАЛА

Іменем України

07 грудня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого - Мельника Я.С.,

суддів: Волохова Л.А., Матвієнко Ю.О.,

та секретаря Шуляка Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на ухвалу Згурівського районного суду Київської області від 26 вересня 2017 року про відмову у забезпеченні позову у справі за позовом ОСОБА_2 до Спільного українсько-великобританського товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Переяславщина» про визнання недійсним додаткових угод до договорів оренди землі,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом та у подальшому подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони державним реєстраторам, нотаріусам, іншим особам та органам у разі виконанні ними повноважень державного реєстратора вчинення будь-яких реєстраційний дій щодо речових прав належних йому земельних ділянок, оскільки, на його думку, невжиття таких заходів може утруднити виконання рішення суду.

Ухвалою Згурівського районного суду Київської області від 26 вересня 2017 року у задоволенні заяви було відмовлено.

Не погоджуючись із цією ухвалою, ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив її скасувати та постановити нову про задоволення зазначеної заяви, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних підстав.

Відповідно до п.1, ч.1, ст. 312 ЦПК України, апеляційний суд, розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, відхиляє скаргу і залишає ухвалу без змін, якщо судом першої інстанції постановлено ухвалу з додержанням вимог закону.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано достатніх доказів існування реальної загрози невиконання можливого рішення суду, крім того заявлений вид забезпечення позову виходить за межі спірних правовідносин.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, у травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ТОВ «Нива Переяславщини» про визнання недійсними додаткових угод до договорів оренди землі (а. с. 2).

У подальшому, ОСОБА_2 подав заяву, в якій просив забезпечити позов шляхом заборони державним реєстраторам, нотаріусам, іншим особам та органам у разі виконанні ними повноважень державного реєстратора вчинення будь-яких реєстраційний дій щодо речових прав належних йому земельних ділянок, оскільки, на його думку, невжиття таких заходів може утруднити виконання рішення суду (а. с. 92-94).

Проте, у матеріалах справи відсутні належні, достатні і допустимі докази того, що існує така реальна загроза невиконання можливого рішення суду.

Відповідно до ст. 151 ЦПК України, забезпечення позову за заявою осіб, які беруть участь у справі, допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22.12.2006 року розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що позивачем не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження існування загрози невиконання рішення суду, крім того заявлений вид забезпечення позову виходить за межі спірних правовідносин, тому підстави для задоволення заяви ОСОБА_2 відсутні.

Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції належним чином не мотивував свої висновки при постановлені даної ухвали, а також доводи про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до невиконання рішення суду та порушення його прав, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки не ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах Закону і не спростовують правильних висновків суду у цій частині.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Згурівського районного суду Київської області від 26 вересня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: