Ухвала суду № 70866423, 30.11.2017, Верховний Суд України (діяв до 15.12.2017)

У Х В А Л А

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд судових рішень у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «Піреус Банк МКБ», треті особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання недійсними рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, договору іпотеки та витребування земельної ділянки,

встановила:

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 грудня 2016 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою першого заступника прокурора Київської області відмовлено.

У заяві заступник Генерального прокурора України просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 256, 257, 261, 268, 388 ЦК України,

Перевіривши доводи заяви, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що у допуску справи до провадження необхідно відмовити.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що позов пред'явлений поза межами позовної давності. Пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлений на захист прав власників та інших осіб від держави. Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюється на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, а на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

У наданих для порівняння постановах Верховного Суду України від:

-12 квітня 2017 року суд виходив із того, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Отже, якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор. Разом з тим, положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої цієї статті зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється. Однак зазначена норма за своєю суттю направлена на захист прав власників та інших осіб від держави. Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право. Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади. На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів;

-11 жовтня 2017 року суд виходив із того, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного). Позивач дізнався про порушення свого права та про особу, яка його порушила (водія, що спричинив ДТП), у грудні 2012 року, тобто в день скоєння ДТП, внаслідок якої пошкоджено автомобіль, право користування яким мав позивач, і йому завдано шкоди, і саме із цього часу у позивача виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди. До суду за захистом свого порушеного права позивач звернувся у лютому 2016 року - зі спливом позовної давності;

-12 липня 2017 року суд виходив із того, що аналіз статті 261 ЦК України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. З урахуванням особливостей конкретних правовідносин початок перебігу позовної давності може бути пов'язаний з різними юридичними фактами та їх оцінкою управомоченою особою. З огляду на положення статті 261 ЦК України, статті 45 ЦПК України суди повинні були з'ясувати, з якого моменту в прокурора виникло право на звернення до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та ДП «Київлісгосп» з віндикаційним позовом;

- 27 вересня 2017 року суд виходив із того, що сільська, селищна, міська рада має повноваження щодо розпорядження земельними ділянками, які віднесено до земель комунальної власності та у межах населеного пункту (села, селища, міста). Межі населеного пункту встановлюються, змінюються відповідними компетентними органами у відповідності до положень земельного законодавства та законодавства про містобудівну діяльність, яке діяло на час утворення населеного пункту або зміни його меж. Межі населеного пункту вважаються встановленими, а органи місцевого самоврядування набувають права розпоряджатися земельними ділянками, які відповідно до розроблених проектів щодо встановлення меж відповідної сільської, селищної, міської ради включаються до їх територій, після встановлення (винесення) меж території населеного пункту в натуру (на місцевість), закріплення меж території межовими знаками та внесення відомостей про земельну ділянку до державного земельного кадастру (АС ДЗК), якщо межі населеного пункті не були встановлені/змінені у іншому порядку передбаченому законодавством, яке діяло на час утворення населеного пункту його розбудови та/ або зміни меж;

- 05 жовтня 2016 року суд виходив із того, що оскільки спірний об'єкт нерухомості вибув із володіння територіальної громади поза її волею, а тому підлягає задоволенню позов про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України;

- 4 жовтня 2017 року суд виходив із того, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові лише у випадку, коли позов доведений. Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється. Зокрема у частині четвертій цієї статті у редакції до 15 січня 2012 року зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється. Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону № 4176-VI пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. Цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року. Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства. Отже, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України в редакції до 15 січня 2012 року позовна давність на вимоги власників та інших осіб на захист права власності або іншого речового права, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування не поширювалась. Відповідно до пункту 5 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15 січня 2012 року, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від:

- 11 жовтня 2017 року суд касаційної інстанції виходив із того, що суд першої інстанції правильно вважав установленим факт, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею належного розпорядника землі, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили. За таких обставин правильним, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння.

- 06 вересня 2017 року суд виходив із того, враховуючи, що ОСОБА_4 набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з особою, яка не мала права відчужувати вказану ділянку, правильним є висновок суду апеляційної інстанції про наявність підстав для витребування такої земельної ділянки з володіння ОСОБА_4 відповідно до положень ст. 388 ЦК України.

- 05 липня 2017 року суд виходив із того, що згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843439/ed_2017_06_10/pravo1/T030435.html?pravo=1> якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі. Оскільки майно за відплатним договором купівлі-продажу від 22 липня 2008 року придбане ОСОБА_3 у Піреус Банк, який не мав права його відчужувати, оскільки не набув право власності на це майно у визначеному законом порядку, і це майно вибуло з володіння держави, як власника, поза її волею, прокурор, як особа, що діє в інтересах держави, має право домагатися відновлення права держави на майно у вигляді спірної земельної ділянки шляхом витребування її від добросовісного набувача. Разом з цим, суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 256 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843297/ed_2017_06_10/pravo1/T030435.html?pravo=1> позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843298/ed_2017_06_10/pravo1/T030435.html?pravo=1>). Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2017_06_10/pravo1/T030435.html?pravo=1> перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Оскільки про порушення права прокурору та Копилівській сільській раді стало відомо у 2014 році, звернення з даним позовом до суду у березні 2015 року повністю відповідає положенням ст. 257 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843298/ed_2017_06_10/pravo1/T030435.html?pravo=1>ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843298/ed_2017_06_10/pravo1/T030435.html?pravo=1> щодо загального трирічного строку позовної давності.

-29 червня 2017 року суд касаційної інстанції виходив із того, що спірне майно вибуло з володіння власника не з його волі, наміру на відчуження майна Міністерство оборони України не мало, а тому наявні правові підстави для застосування норм статті 388 ЦК України та витребування будівлі цеху з чужого незаконного володіння на користь власника.

-20 липня 20016 року суд касаційної інстанції виходив із того, що згідно з п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування. Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п. 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України. Позивачем надано докази на підтвердження факту віднесення спірної земельної ділянки до лісового фонду. За таких обставин та з підстав, передбачених статтями 12, 20, 38, 39, 84, 116, 118, 122, 149 Перехідних положень Земельного кодексу України, статтями 33, 57 ЛК України, п. 34 ст. 36 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», статтями 387, 388 ЦК України, суд правильно вважав установленим факт порушення чинного законодавства при наданні відповідачу спірної земельної ділянки та у зв'язку із цим доведеність та обґрунтованість позову.

У наданих для порівняння постановах Вищого господарського суду України від:

-09 серпня 2017 року суд касаційної інстанції виходив із того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння позивача поза його волею, оскільки КВЖРЕП АН району не мало права повного господарського відання та навіть права господарського відання щодо спірного нерухомого майна, оскільки таке право було передано власником нерухомого майна - Дніпропетровською міською радою іншому комунальному підприємству, отже підприємство банкрут не мало необхідного обсягу цивільної дієздатності для розпорядження спірним об'єктом нерухомого майна, тому Дніпровська міська рада на підставі вимог закону має право витребувати його від набувача -ТОВ «Тулс». Крім того, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності. Право особи на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності у особи титулу власника. Підставою для втрати особою права власності у часі є положення ЦК України про набувальну давність (ст. 344 ЦК України). А тому, положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються.

-13 вересня 2017 року суд касаційної інстанції виходив із того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння Міськради поза її волею, суд вважає правомірними висновки судів про наявність правових підстав для задоволення позову про витребування майна на підставі ч.1 ст. 388 ЦК України. Зокрема, вмотивовано відхилено посилання на необхідність застосування строків позовної давності, оскільки недійсність угоди, за якою вибуло спірне майно, встановлена ухвалою від 29 серпня 2016 року у справі про банкрутство, а тому позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності. До того ж посилання про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна у порядку статті 388 ЦК України не застосовуються.

-16 травня 2017 року суд виходив із того, що за приписами частини 4 статті 267 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2016_11_02/pravo1/T030435.html?pravo=1> сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. За загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2016_11_02/pravo1/T030435.html?pravo=1>). Таким чином початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої особи права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Згідно з ч.ч. 1, 4 ст. 29 ГПК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_466447/ed_2017_03_23/pravo1/T179800.html?pravo=1> прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди. Отже норми, встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України щодо початку перебігу позовної давності, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів. Оскільки вимоги прокурора є похідними від вимог органу (позивача), який уповноважений здійснювати функції держави в спірних правовідносинах, то і перебіг строку позовної давності розпочинається з моменту, коли про порушення прав та інтересів держави дізнався саме відповідний орган державної влади, а не прокурор.

Порівняння вищенаведених судових рішень із судовим рішенням, про перегляд якого подано заяву, не дає підстав для висновку про те, що судами касаційної інстанції при розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшли протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог, а надані для порівняння постанови Верховного Суду України не можуть вважатись прикладом невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Керуючись статтею 360 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

у х в а л и л а:

У допуску до провадження Верховного Суду України справи за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства «ОСОБА_5 МКБ», треті особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання недійсними рішення ради, державного акту на право власності на земельну ділянку, договору іпотеки та витребування земельної ділянки за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд судових рішень відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Я.М. Романюк

В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук