Ухвала суду № 70864734, 05.12.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» до ОСОБА_2, ОСОБА_1, про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2013 року ПАТ «КБ «Надра» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1, про стягнення заборгованості в якому просив стягнути з відповідачів солідарно на користь банку заборгованість за кредитним договором № 273/АПМК/06/2007/840 від 21 серпня 2007 року у розмірі 448 826,91 грн. та судові витрати.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що 21 серпня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2, як позичальником та ОСОБА_1, як поручителем було укладено кредитний договір «Автопакет» № 273/АПМК /06/2007/840, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредит у сумі 49 500,00 доларів США., для купівлі автомобіля зі сплатою 12.4% річних на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання поручителя, що витікають із даного договору.

Позивач свої зобов'язання виконав в повному обсязі та надав ОСОБА_2 кредит, проте відповідачі в супереч умов договору свої зобов'язання належним чином не виконували, в результаті чого станом на 04 вересня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 56 152,50 доларів США, що в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить - 448 826,91 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 34 935,53 доларів США, в еквіваленті за курсом НБУ становить - 279 239,69 грн.; заборгованості по відсоткам - 10 677,99 доларів США, в еквіваленті за курсом НБУ становить 85 349,19 грн.; пені за прострочення сплати кредиту - 5 588,98 доларів США, в еквіваленті за курсом НБУ становить - 44 672,68 грн., штраф за порушення умов договору - 4 950,00 доларів США, в еквіваленті за курсом НБУ становить - 39 565,35 грн., у зв'язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду.

Заочним рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, через свого представника, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне з'ясування судом обставин справи, порушення норм матеріального права, просив рішення змінити, позовні вимоги задовольнити частково: в задоволені позовних вимог до ОСОБА_1 відмовити, в решті рішення залишити без змін.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не дослідив обов'язки ОСОБА_1 як поручителя за кредитним договором від 21.08.2007 № 273/АПМКУ06/2007/840, що призвело до неправильного вирішення питання та покладення на позичальника та поручителя солідарного обов'язку із виконання зобов'язання за договором.

Крім, того апелянт зазначає, що порука за договором від 21 серпня 2007 року №273/АПМК/06/2007/840 є додатковим, а не альтернативним засобом забезпечення виконання зобов'язання.

Апелянт звертає увагу суду на те, що позивачем не виконанні умови договору, які дають право на звернення стягнення та виконання зобов'язання позичальника за рахунок поручителя, оскільки обов'язки поручителя, які визначені договором, встановлюються лише за відповідною доброю волею поручителя, так як жодного права на отримання матеріального блага обумовленого кредитним договором, поручитель не отримує.

А також, як передбачено умовами договору банк набуває право вимагати від поручителя виконання зобов'язання, при умові, якщо в установлений договором строк виконання позичальником зобов'язання в цілому чи в будь-якій частині, вони не будуть виконані, а також при умові обов'язкового направлення поручителю повідомлення з вимогою виконати зобов'язання позичальника в цілому (або в тій чи іншій його частині), що в свою чергу банком не було зроблено для досудового розв'язання ситуації

Відтак апелянт вважає, що належні та допустимі докази того, що у банку виникло право в судовому порядку вимагати погашення поручителем заборгованості - в матеріалах справи відсутні.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

ОСОБА_2 у судове засідання не з'явилася, була належним чином повідомлена про день, час та місце апеляційного розгляду. Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу, на підставі ч. 2 ст. 305 ЦПК України, у її відсутності.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що 21 серпня 2007 року між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2, як позичальником та ОСОБА_1, як поручителем було укладено кредитний договір «Автопакет» № 273/АПМК /06/2007/840, відповідно до умов якого позивач надав позичальнику кредит у сумі 49500,00 доларів США., для купівлі автомобіля зі сплатою 12.4% річних на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності, а ОСОБА_1 взяв на себе зобов'язання поручителя, що витікають із даного договору (а.с. 2-11).

Позивач свої зобов'язання виконав та надав відповідачу кредит у сумі 49 500,00 доларів США, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме заявою № 982 від 21 серпня 2007 року про видачу готівки (а.с. 24).

Відповідно до п. 2.2.1, 2.2.2., 2.2.3., договору, позичальник зобов'язується щомісячно до 18 числа кожного місяця сплачувати платіж у розмірі не менше 1116,00 доларів США.

Відповідно до п. 5.2 договору, у разі порушення відповідачем вимог п. п. 4.3.1., 4.3.2., 4.3.7., даного договору, останній зобов'язується сплатити банку штраф у розмірі 10% від суми, визначеної у п. 1.1 договору, за кожен випадок.

В супереч умов договору, позичальник, свої зобов'язання належним чином не виконувала, в результаті чого станом на 04.09.2013 року утворилась заборгованість в розмірі 56152,50 доларів США в еквіваленті за курсом НБУ на дату розрахунку становить 448826,91 грн., що складається з: заборгованості за кредитом - 34935,53 доларів США, в еквіваленті за курсом НБУ становить 279239,69 грн.; заборгованості по відсоткам - 10677,99 доларів США, в еквіваленті за НБУ становить 85349,19 грн.; пені за прострочення сплати кредиту - 5588,98 доларів, еквіваленті за курсом НБУ становить 44672,68 грн., штраф за порушення умов договору - доларів США, в еквіваленті за курсом НБУ становить 39565,35 грн.

Відповідно до п. 4.2.4. договору, позивач має право вимагати дострокового виконання зобов'язань щодо повернення кредиту, сплати нарахованих відсотків та інших платежів передбачених договором, можливих штрафних санкцій, якщо позичальник несвоєчасно чи не в повному обсязі сплатив черговий платіж.

Відповідно до п. 3.2.1 договору поручитель безвідзивно та безспірно зобов'язується відповідати перед позивачем за належне виконання позичальником взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору.

Відповідно до п. 3.2.2. договору, відповідачі відповідають перед позивачем, як солідарні боржники, що означає нічим не обумовлене і абсолютне право позивача вимагати виконання зобов'язання повністю з обох відповідачів так і з кожного окремо, відповідно до п. 3.2.4. договору, поручитель відповідає перед позивачем за виконання зобов'язань у повному об'ємі всім належним їм на праві власності майном та грошовими коштами.

Встановлено, що у передбачені строки відповідачі зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконали, а тому утворилась заборгованість у розмірі 448 826 гривень 91 копійок.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що банк виконав свої обов'язки перед боржником належним чином, а відповідачі в свою чергу не виконують взятих на себе зобов'язань, у результаті чого виникла заявлена заборгованість.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає, оскільки суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, правильно визначився із виниклими правовідносинами сторін та ухвалив рішення з правильним застосуванням норм матеріального права.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд не правильно задовольнив вимоги в частині стягнення боргу солідарно з поручителя, оскільки банк повинен спочатку задовольнити свої вимоги іншим видом забезпечення - заставою, потім перевірити наявність коштів у боржника, а тільки потім у банку з'являється право звернення до поручителя, виходячи з наступного.

За змістом ст. 546 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Як вбачається із розділу 3 договору «Автопакет» від 21 серпня 2007 року, сторони погодили забезпечити виконання зобов'язань як заставою так і порукою (а.с.7).

Жодних умов щодо послідовності задоволення вимог кредитора певним із видів забезпечення договір не містить, а тому доводи апелянта про те, що порука є додатковим, а не альтернативним засобом забезпечення виконання зобов'язання є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до положень ч.3 ст.10 та ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст.10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З викладених норм права вбачається, що кожна сторонами сама обирає стратегію захисту своїх прав, а суд розглядає справи тільки в межах заявлений сторонами вимог.

Звернувшись до суду, обираючи стратегію захисту свого порушеного права боржником, ПАТ «КБ «Надра» вирішило стягнути заборгованість із боржника та поручителя, як солідарних боржників, а не звернути стягнення на предмет застави.

Жодних заборон про такий спосіб захисту своїх прав, до звернення стягнення на предмет застави, сторони договором не погодили. Норм матеріального права, які б встановлювали послідовність дій кредитора при захисті свого порушеного права, законодавцем також не встановлено, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та такими, що не ґрунтуються на нормах законодавства та домовленості сторін.

Безпідставними є і доводи апелянта про те, що обов'язки поручителя, які визначені договором, встановлюються лише за відповідною доброю волею поручителя, так як жодного права на отримання матеріального блага обумовленого кредитним договором, поручитель не отримує.

Так, згідно з частиною 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Положенням ст.554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Тобто, нормами матеріального права встановлено, що поручитель відповідає перед кредитором, за невиконання зобов'язань боржником, у таких самих обсягах, як і сам боржник. Поручитель та боржник відповідають перед кредитором солідарно.

Нормами ст.543 ЦК України встановлено, що у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.

Тобто, законодавством встановлена можливість кредитора діяти на власний розсуд, а саме він може звернутися із вимогою, як до боржника і до поручителя окремо, так і до обох разом.

У разі ж погашення заборгованості поручителем, у нього з'являється право зворотної вимоги до солідарного боржника, відповідно до положень ст.ст. 544, 556 ЦК України.

З наведених підстав, колегія суддів відхиляє і доводи апелянта про те, що у банку не з'явилося права до поручителя, оскільки останньому не було направлено досудової вимоги.

Так, дійсно сторонами було погоджено умови про пред'явлення досудової вимоги до поручителя, проте процедура досудового врегулювання спору є тільки одним із видів захисту особи, яка потребує захисту свого права та є правом такої особи, а не її обов'язком.

Не пред'явлення досудової вимоги не позбавляє кредитора права на захист свого порушеного права в суді, адже кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч.1 ст.15 ЦК України) та кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Інших доводів щодо незаконності та необґрунтованості рішення суду першої інстанції, апелянтом заявлено не було.

Враховуючи викладене, заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року колегія суддів вважає обґрунтованим та таким, що ухвалене з додержанням вимог закону. Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують, на законність рішення суду першої інстанції не впливають.

Керуючись ст.ст.218, 303, 304, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Дарницького районного суду м. Києва від 12 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді