Рішення № 70864468, 04.12.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Яремка В. В.

суддів: Височанської Н. К., Перепелюк І.Б.

секретар Тодоряк Г.Д.

за участю представника позивачки ОСОБА_1, представника ПАТ КБ «ПриватБанк» Бацей Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, дарування, поділу майна, обміну, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, витребування майна з чужого незаконного володіння та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання права власності на спадкове майно за апеляційною скаргою ПАТ КБ «ПриватБанк» на рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2016 року,

встановила:

У серпні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, дарування, поділу майна, обміну, про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, витребування майна з чужого незаконного володіння. У подальшому позовні вимоги було уточнено.

Зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її матір ОСОБА_6 Спадщину після її смерті прийняла вона шляхом вступу у фактичне володіння майном та її батько ОСОБА_7 шляхом подачі заяви до нотаріальної контори.

У подальшому без її присутності та відома батько 15 січня 1999 року у нотаріальній конторі отримав на своє ім'я свідоцтво про право на усе нерухоме майно спадкодавця ОСОБА_6, що складається з житлового будинку літ. «А», літньої кухні-сараю літ. «Б», літньої кухні літ. «В», гаража літ «Д», вбиральні літ. «З», сараю літ. «б», підвалу, колодязя та огорожі, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Згодом рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2007 року було задоволено позов ОСОБА_7 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на будинковолодівння за указаною адресою, до складу якого, крім названих вище будівель, ввійшли житловий будинок літ. «Ж» площею 192,50 кв. м, сараї літ. «Г» та «Е».

Після ухвалення цього рішення ОСОБА_7 16 жовтня 2007 року за договором дарування подарував 69/100 часток даного будинковолодіння відповідачу ОСОБА_4, а решту 31/100 за договором купівлі-продажу відчужив відповідачці ОСОБА_5

У подальшому 31 жовтня 2007 року за нотаріально посвідченим договором відбувся поділ цього будинковолодіння, в результаті якого припинилося право спільної часткової власності і кожен із співвласників став одноосібним власником свого майна.

Згідно договору міни від 21 травня 2008 року відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обмінялися належними їм частками будинковолодіннями. В результаті ОСОБА_4 став власником житлового будинку літ. «А» загальною площею 85,6 кв. м, в тому числі житловою 56 кв. м., літньої кухні літ. «В», сараю літ. «Г», сараю літ. «Е», вбиральні літ. «З», погребу Пг, колодязя 1, огорожі 1 по АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 - власницею житлового будинку літ. «Ж» загальною площею 192, 5 кв. м, в тому числі житловою 113,9 кв. м, літньої кухні літ. «Б» гаража літ. «Д», воріт 2 по АДРЕСА_1.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 23 червня 2016 року рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2007 року скасовано, а провадження у справі закрито.

Посилаючись на указані обставини, порушення свого права на спадкове майно, позивачка просила визнати недійсними наступні правочини як такі, що вчинені без достатніх правових підстав, а саме: договір купівлі-продажу від 16 жовтня 2007 року 31/100 частини будинковолодіння АДРЕСА_1 з участю покупця ОСОБА_5; договір дарування від 16 жовтня 2007 року 69 /100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_4; договір від 31 жовтня 2007 року про поділ цього будинковолодіння; договір міни від 21 травня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Половинською О. Б.

Просила також визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 січня 1999 року, витребувати із володіння відповідача ОСОБА_4 у спосіб визнання за нею права власності на 1/2 частини будинковолодіння у складі такого майна: житлового будинку літ. «А» загальною площею 85, 6 кв. м, літньої кухні літ. «В», сараю літ. «Г», сараю літ. «Е», вбиральні літ. «З», погребу Пг, колодязя 1, огорожі 1 по АДРЕСА_1, який належав спадкодавцю вартістю 16557 грн 50 коп.

Відповідач ОСОБА_4 позов ОСОБА_3 визнав та звернувся до неї та до ОСОБА_5 із зустрічним позовом про визнання за ним як спадкоємцем ОСОБА_7 права власності на 1/2 частину житлового будинку літ. «А», літню кухню-сарай літ. «Б», літню кухню літ. «В», гараж літ. «Д», вбиральню літ. «З», сарай літ. «б», підвал, колодязь та огорожу.

Рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2016 року первісний та зустрічний позови задоволено.

Визнано недійсними: договір купівлі-продажу від 16 жовтня 2007 року про відчуження 31/100 частини будинковолодіння по АДРЕСА_1, укладений між продавцем ОСОБА_7 та покупцем ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Половинською О.Б., зареєстрованого в реєстрі під №11198; договір дарування від 16 жовтня 2007 року про дарування 69 /100 часток будинковолодіння по АДРЕСА_1, укладений між дарувальником ОСОБА_7 та обдаровуваним ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Половинською О.Б., зареєстрованого в реєстрі під №11201; договір про поділ будинковолодіння від 31 жовтня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Половинською О.Б., зареєстрованого в реєстрі під №11175; договір обміну від 21 травня 2008 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Половинською О.Б., зареєстрованого в реєстрі під №4122.

Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 15 січня 1999 року.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини будинковолодіння у складі такого майна: житлового будинку літ. «А» загальною площею 85,6 кв. м, в тому числі житловою площею 56 кв. м, літньої кухні літ. «В», сараю літ. «Г», сараю літ. «Е», вбиральні літ. «З», погребу Пг, колодязя 1, огорожі 1 по АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, а саме: на житловий будинок літ. «А», літню кухню-сарай літ «Б», літню кухню літ. «В», гараж літ «Д», вбиральню літ. «З», сарай літ. «б», підвал, колодязь та огорожу.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволення позовів відмовити.

Посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а також з урахуванням норми ч. 3 ст. 303 ЦПК України, вважає, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним нормам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позов суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, відповідності їх нормам матеріального права.

Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки суд дійшов його внаслідок порушення норм матеріального права, що згідно з п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції в частині окремих позовних вимог та ухвалення у відповідній частині нового рішення. У решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

ПАТ КБ «ПриватБанк» оскаржило судове рішення з підстав вирішення питання про його права як іпотекодавця на нерухоме майно, яке є предметом спору у справі.

Встановлено, що за договором іпотеки від 08 липня 2008 року, який укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_5 остання для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором передала в іпотеку поділене в натурі нерухоме майно, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а саме, житловий будинок, літ. «Ж», літня кухня, літ. «Б», гараж літ. «Д», ворота №2, загальною площею 192, 50 кв. м, житловою площею113,90 кв. м (а.с. 75-77).

Отже, ПАТ КБ «ПриватБанк» має право на апеляційне оскарженння судового рішення, оскільки ним вирішено питання визнання права власності за сторонами у справі, які не є іпотекодавцями, на господарські будівлі та споруди як приналежність до житлового будинку літ. «Ж» - предмета іпотеки.

Предметом спору у справі є спадкове майно, що залишилося після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 матері позивачки ОСОБА_3 - ОСОБА_6, а саме, нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1.

На час смерті спадкодавця указане майно складалося із житлового будинку літ. «А», літньої кухні-сараю літ. «Б», літньої кухні літ. «В», гаража літ «Д», вбиральні літ. «З», сараю літ. «б», підвалу, колодязя та огорожі.

Це визнається сторонами та стверджується змістом інвентаризаційної справи із записами станом на листопад 1998 року.

Встановлено, що спадкоємцем, який після смерті ОСОБА_6 прийняв спадщину шляхом подання заяви до нотаріальної контори був чоловік спадкодавця (він же батько позивачки) ОСОБА_7, що особами, які беруть участь у справі, не оспорюється.

Водночас рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 12 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, встановлення факту прийняття спадщини, визнання права на спадщину встановлено також факт своєчасного прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 донькою спадкодавця позивачкою ОСОБА_3

Такий спосіб прийняття спадщини був передбачений нормою ст. 549 ЦК УРСР 1963 року.

У зв'язку з цим доводи ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що у справі не доведено прийняття позивачкою спадщини є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням порушуються їхні права, свободи чи інтереси.

ПАТ КБ «ПриватБанк» указане судове рішення не оскаржено як і не реалізовано право на звернення до суду в інший спосіб для захисту можливого порушеного права.

У справі встановлено, що без присутності та відома позивачки її батько ОСОБА_7 15 січня 1999 року у нотаріальній конторі отримав на своє ім'я свідоцтво про право на усе нерухоме майно спадкодавця ОСОБА_6, що складається з житлового будинку літ. «А», літньої кухні-сараю літ «Б», літньої кухні літ. «В», гаража літ «Д», вбиральні літ. «З», сараю літ. «б», підвалу, колодязя та огорожі, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Згодом рішенням Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2007 року було задоволено позов ОСОБА_7 до Чернівецької міської ради про визнання права власності на будинковолодівння за указаною адресою, до складу якого, крім названих вище будівель, ввійшли житловий будинок літ. «Ж» площею 192, 50 кв. м, сараї літ. «Г» та «Е».

Після ухвалення цього рішення ОСОБА_7 16 жовтня 2007 року за договором дарування подарував 69/100 часток даного будинковолодіння відповідачу ОСОБА_4, а решту 31/100 за договором купівлі-продажу відчужив відповідачці ОСОБА_5

У подальшому 31 жовтня 2007 року за нотаріально посвідченим договором відбувся поділ цього будинковолодіння, в результаті якого припинилося право спільної часткової власності і кожен із співвласників став одноосібним власником свого майна.

Згідно договору міни від 21 травня 2008 року відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 обмінялися належними їм частками будинковолодіннями. В результаті ОСОБА_4 став власником житлового будинку літ. «А» загальною площею 85, 6 кв. м., в тому числі житловою 56 кв. м, літньої кухні літ. «В», сараю літ. «Г», сараю літ. «Е», вбиральні літ. «З», погребу Пг, колодязя 1, огорожі 1 по АДРЕСА_1, а ОСОБА_5 - власницею житлового будинку літ. «Ж» загальною площею 192,5 кв. м, в тому числі житловою 113,9 кв. м, літньої кухні літ. «Б» гаража літ. «Д», воріт 2 по АДРЕСА_1.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 23 червня 2016 року рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 10 вересня 2007 року скасовано, а провадження у справі закрито.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції на часткове задоволення позову ОСОБА_3 мав право на визнання частково недійсним оспорюваних свідоцтва про право на спадщину від 15 січня 1999 року, першого правочину (договору купівлі-продажу та дарування) від 16 жовтня 2007 року, яким ОСОБА_7 відчужив на користь відповідачів спірне спадкове нерухоме майно, а також витребувати від відповідачів шляхом визнання права власності на 1/2 частку у спадковому майні.

Рішення суду в указаній частині відповідає нормам ст. ст. 387, 388 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не було залучено до участі у справі співвідповідачем, а вимоги позивачки заявлено за межами позовної давності не можуть бути підставою для скасування рішення.

Предметом спору у справі є спадкове майно, право на яке мають сторони, а не ПАТ КБ «ПриватБанк».

До складу спірного нерухомого майна не входить житловий будинок літ. «Ж», що є предметом іпотеки за іпотечним договором, а лише окремі господарські будівлі та споруди.

У спірних правовідносинах ПАТ КБ «ПриватБанк» може виступати як третя особа, а не як відповідач, а отже заява банку не є підставою для застосування наслідків спливу позовної давності.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

ПАТ КБ «ПриватБанк» не є стороною у справі.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, власник майна має право на витребування майна з чужого незаконного володіння.

У справі встановлено, що спірне спадкове майно вибуло з володіння позивачки помимо її волі, оскільки після прийняття спадщини вона не уповноважувала іншого спадкоємця ОСОБА_7 розпоряджатися своєю часткою у спадщині, на час відчуження майна перебувала за межами України.

Доводи ПАТ КБ «ПриватБанк» про те, що вибуття майна з володіння власника не з його волі може мати місце лише у випадку вчинення правочину під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника власника з другою стороною є необґрунтованими.

Згідно з чч. 1, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» не дають підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Водночас колегія суддів вважає, що наявні підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги у зв'язку з порушенням судом першої інстанції норм матеріального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення у певній частині.

Позовні вимоги ОСОБА_3 заявлено як на підставі ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України так і на підставі ст. ст. 387, 388 ЦК України.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.

У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

Разом з тим відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у справі № 6-3104цс16 (постанова від 29 березня 2017 року).

На порушення указаних норм матеріального права та правової позиції, суд першої інстанції безпідставно визнав недійсними правочини (договори поділу та обміну спірного майна), які були вчинені відповідачами після первинного недійсного правочину (дарування та купівлі-продажу).

Тому, оскаржуване рішення в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів поділу, обміну майна підлягає скасуванню, з ухваленням у цій частині нового рішення, яким у задоволенні указаних позовних вимог слід відмовити.

Суд першої інстанції також допустив порушення норм матеріального права в частині вирішення вимог ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом визнання права власності на сарай літ. «Г», сарай літ. «Е» по АДРЕСА_1.

Указане майно на час відкриття спадщини було самочинно збудованим, а тому відповідно до норми ст. 105 ЦК УРСР, яка була чинною на указаний період, не є предметом спадщини.

Тому рішення в указаній частині також підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у позові.

На підставі наведеного та керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, колегія суддів

вирішила:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсними договорів поділу, обміну майна скасувати.

У задоволенні указаних позовних вимог ОСОБА_3 відмовити.

Рішення Садгірського районного суду м. Чернівці від 19 жовтня 2016 року про задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про витребування майна з чужого незаконного володіння шляхом визнання права власності на сарай літ. «Г», сарай літ. «Е» по АДРЕСА_1 скасувати.

У задоволенні позову у цій частині відмовити.

У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий В. В. Яремко

Судді: Н. К. Височанська

І.Б. Перепелюк