Ухвала суду № 70857751, 06.12.2017, Одеський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2017 р.м.ОдесаСправа № 821/3008/15-а

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Попов В.Ф.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,

суддів: Зуєвої Л.Є., Федусика А.Г.,

при секретарі Жигайлової О.Е.,

за участю представників апелянта Дочірнього підприємства "Гауда" Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіслав і Ко" - ОСОБА_2, ОСОБА_3,

представника апелянта Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС - Оперчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Дочірнього підприємства "Гауда" Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіслав і Ко", Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року по справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства "Гауда" Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіслав і Ко" до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИЛА:

В серпні 2015 року позивач звернувся до суду з адміністративними позовом до відповідача, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.04.2015 №№ 0001162200, 0001172200, якими позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на прибуток на 1 995 032,5 грн., у тому числі за основним платежем на 1 596 026,0 грн., за штрафними санкціями на 399 006,5 грн. та з податку на додану вартість на 4 588 382,5 грн., у тому числі за основним платежем на 579 862,0 грн. та за штрафними санкціями на 3 678 520,5 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні податкові повідомлення-рішення складені на підставі неправомірних висновків акта перевірки від 08.04.2015 № 77/21-03-22-02/24752615, відповідно до якого при визначенні правомірності обчислення грошових зобов'язань з податку на прибуток відповідач мав врахувати, що кошти, отримані від фізичних осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_1 не підпадають під визначення фінансової допомоги, оскільки передбачають нарахування відсотків за час користування цими коштами. Не правомірно відповідачем обчислено занижені доходи у зв'язку із визначенням рівня звичайних цін. Протиправними є висновки контролюючого органу щодо обчислення грошових зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем та штрафними санкціями за спірним податковим повідомленням-рішенням № 0001172200, оскільки відповідачем для визначення зобов'язань з ПДВ не вірно визначено розмір зобов'язань у зв'язку із застосуванням звичайних цін, та витрат на пальне, використаного для заправки транспортних засобів, переданих в оренду. Неправомірним вважає позивач застосування контролюючим органом механізму розподілу податкового кредиту між видами діяльності стосовно ПДВ, нарахованого (сплаченого) постачальникам товарів (робіт, послуг) подвійного призначення, оскільки такого механізму не передбачено положеннями ПК України. Протиправним є застосування відповідачем штрафних санкцій за несвоєчасність перерахування коштів податкового зобов'язання з ПДВ, обчислених за спеціальною декларацією з ПДВ на спеціальний рахунок з ПДВ, оскільки ці кошти не є штрафною санкцією і тому не можуть бути стягнуті до бюджету за податковим повідомленням-рішенням. За наведених підстав позивач вважає, що контролюючий орган неправомірно обчислив грошові зобов'язання з податку на прибуток та з ПДВ за спірними податковими повідомленнями-рішеннями і тому просить їх скасувати.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано частково протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області від 16.04.2015 № 0001162200 в частині збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 5287,23 грн., в тому числі за основним платежем на 4229,78 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 1057,45 грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області від 16.04.2015 № 0001172200. В задоволенні решти вимог відмовлено. Стягнуто з дочірнього підприємства "Гауда" товариства з обмеженою відповідальністю "Станіслав і Ко" (код ЄДРПОУ 24752615) недоплачений судовий збір у сумі 4384,80 грн. (чотири тисячі триста вісімдесят чотири гривні вісімдесят копійок) до державного бюджету.

Не погоджуючись з таким рішенням, Дочірнє підприємство "Гауда" Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіслав і Ко", Херсонська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Херсонській області надали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, Дочірнє підприємство "Гауда" Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіслав і Ко" просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача; Херсонська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Херсонській області просить задовольнити апеляційну скаргу, скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою повністю відмовити у задоволенні позовних вимог.

Особи, що беруть участь у справі, про дату, час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34-39 КАС України.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що спірні податкові повідомлення-рішення складені на підставі висновків акта документальної планової виїзної перевірки позивача від 08.04.2015 № 77/21-03-22-02/24752615 (далі - акт № 77). За цим актом відображено результати перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013р. по 31.12.2014р.

Відповідачем встановлено, що позивач під час визначення та декларування зобов'язань з податку на прибуток та з ПДВ занизив обсяг отриманих доходів та завищив витрати та податковий кредит від здійснення оподатковуваних та пільгових видів господарської діяльності. Крім того, позивач протягом перевірених податкових періодів несвоєчасно перераховував кошти з податку на додану вартість на спеціальний рахунок переробного підприємства.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 20.11.2015 року було призначено судово-економічну експертизу. 27 січня 2017 року судом отримано висновок експерта від 27.10 2016 № 24 (а.с. 30, том 7).

Як вбачається з акту перевірки № 77 на визначення грошових зобов'язань з податку на прибуток за основним платежем за податковим повідомленням-рішенням № 0001162200 вплинули виявлені відповідачем порушення податкового законодавства в частині заниження позивачем доходу від здійснення оподатковуваної діяльності на 7591456,0 грн. та завищення витрат на 980532,0 грн.

Одним із порушень щодо заниження задекларованих доходів позивача за перевірені податкові періоди було те, що платник податку на порушення пп. 39.1-39.4 ст. 39, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, пп. 153.2.1 пп. 153.2.2 п. 153.2 ст. 153 ПК України обсяг отриманих доходів від продажу молочної продукції пов'язаній особі ПП "Приватна фірма "Техно Пак" визначив без врахування рівня звичайних цін. За даними відповідача ціни продажу для обчислення доходів у податковій звітності більш ніж на 20 відсотків відрізняються від рівня звичайних цін, визначених податковим органом. У зв'язку з цим доходи позивача за 2013 рік занижено на 22 262,0 грн. Порушення у визначенні доходів з продажу товарів пов'язаним особам спричинило заниження податкових зобов'язань позивача з ПДВ на 4 452,32 грн. декларації з ПДВ, за якою провадяться розрахунки з бюджетом.

Для визначення рівня звичайної ціни відповідачем у відповідності з п.п. 39.2, 39.4 ст. 39 ПК України використана інформація про продаж позивачем ідентичних товарів іншим покупцям.

Висновок про те, що позивач та ПП "Приватна фірма "Техно Пак" є пов'язаними особами відповідачем зроблено тому, що керівником ПП "Приватна фірма "Техно Пак" є ОСОБА_5, який є засновником позивача. Крім того, керівниками у перевірених податкових періодах позивача крім ОСОБА_5 був близький родич - ОСОБА_1.

Позивач заперечує, що ОСОБА_5 є засновником позивача та ПП "Приватна фірма "Техно Пак" та не спростовує факт керівництва цими СПД особами, що мали родинні зв'язки. Крім того, заперечує проти самої методики визначення рівня звичайних цін, стверджуючи, що податковим органом при визначенні рівня звичайних цін не враховані всі умови, які впливають на визначення рівня цін при продажі товарів. При цьому, сам позивач жодного розрахунку для підтвердження власного висновку не наводить.

Судовий експерт не зміг дослідити обставини формування звичайної ціни позивачем під час продажу молочної продукції ПП "Приватна фірма "Техно Пак" за браком документів з цього питання. У той же час експерт визначає, що обсяг партії товарної продукції, чия ціна взята відповідачем у якості звичайної, складає від 4 до 17 відсотків від обсягу продукції, відвантаженої позивачем ПП "Приватна фірма "Техно Пак".

В умовах дії ПК України в 2012 році за пп. 14.1.159 ст. 14 ПК України пов'язані особи - юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають будь-якій з наведених нижче ознак: фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку, посадова особа платника податку, уповноважена здійснювати від імені платника податку юридичні дії, спрямовані на встановлення, зміну або припинення правових відносин, а також члени її сім'ї.

Виходячи з наявних матеріалів справи, суд вважав правомірним висновок контролюючого органу, що ДП "Гауда" ТОВ "Станіслав і Ко" та ПП "Приватна фірма "Техно Пак" є пов'язаними особами і визначення доходу від продажу товарів (робіт, послуг) цьому СПД може бути обраховано виходячи із рівня звичайних цін.

Приймаючи рішення суд першої інстанції частково скасував податкове повідомлення-рішення № 0001162200 від 16.04.2015 р., податкове повідомлення-рішення № 0001172200 від 16.04.2015 р. скасовано повністю.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі.

Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.

Поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Згідно з п. 39.4 ст. 39 ПК України За п. 39.4 ст. 39 ПК України суть методу порівняння неконтрольованої ціни (аналогів продажу) полягає у тому, що для визначення рівня звичайної ціни застосовується ціна, яка визначається за ціною на ідентичні (а за їх відсутності - однорідні) товари, що реалізуються (придбаваються) не пов'язаній з продавцем (покупцем) особі за звичайних умов діяльності. Для визначення звичайної ціни товару згідно з методом порівняльної неконтрольованої ціни (аналогів продажу) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару договори з ідентичними (однорідними) товарами у порівнянних умовах на відповідному ринку товарів (робіт, послуг). Враховуються, зокрема, такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії); обсяг функцій, що виконуються сторонами; умови розподілу між сторонами ризиків і вигод; строки виконання зобов'язань; умови здійснення платежів, звичайних для такої операції; характеристика ринку товарів, на якому здійснено господарську операцію; бізнес-стратегія підприємства; звичайні надбавки чи знижки до ціни під час укладення договорів між непов'язаними особами, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються порівнянними, якщо відмінність між такими умовами істотно не впливає на ціну або може бути економічно обґрунтована.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України у цьому розділі об'єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу;

Відповідно до п. 135.1, п. 135.2 ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом IIцього Кодексу.

Згідно з п.п. 135.5.4, п.п. 135.5.5 ст. 135 ПК України інші доходи включають: вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи; суми поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, що залишаються неповерненими на кінець такого звітного періоду, від осіб, які не є платниками цього податку (в тому числі нерезидентів), або осіб, які згідно із цим Кодексом мають пільги з цього податку, в тому числі право застосовувати ставки податку нижчі, ніж установлені пунктом 151.1 статті 151 цього Кодексу.

У разі якщо в майбутніх звітних податкових періодах платник податку повертає таку поворотну фінансову допомогу (її частину) особі, яка її надала, такий платник податку збільшує суму витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги (її частини) за наслідками звітного податкового періоду, в якому відбулося таке повернення.

При цьому доходи такого платника податку не збільшуються на суму умовно нарахованих процентів, а податкові зобов'язання особи, яка надала поворотну фінансову допомогу, не змінюються як при її видачі, так і при її зворотному отриманні.

Положення цього пункту не поширюються на суми поворотної фінансової допомоги, отриманої від засновника/учасника (в тому числі нерезидента) такого платника податку, у випадку повернення такої допомоги не пізніше 365 календарних днів з дня її отримання.

Операції з отримання/надання фінансової допомоги між платником податку та його відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, не приводять до зміни їх витрат або доходів;

Згідно з п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповіднодо п.п. 138.10.2, п.п. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу інших витрат включаються: адміністративні витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством: а) загальні корпоративні витрати, в тому числі організаційні витрати, витрати на проведення річних та інших зборів органів управління, представницькі витрати; б) витрати на службові відрядження й утримання апарату управління підприємством (у тому числі витрати на оплату праці адміністративного апарату) та іншого загальногосподарського персоналу; в) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів загальногосподарського використання (оперативна оренда (у тому числі оренда легкових автомобілів), придбання пально-мастильних матеріалів, стоянка, паркування легкових автомобілів, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона); г) винагороди за консультаційні, інформаційні, аудиторські та інші послуги, що отримує платник податку для забезпечення господарської діяльності; ґ) витрати на оплату послуг зв'язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс, стільниковий зв'язок та інші подібні витрати); д) амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання; е) витрати на врегулювання спорів у судах; є) плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків; ж) інші витрати загальногосподарського призначення;

Витрати на збут, які включають витрати, пов'язані з реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг: а) витрати на пакувальні матеріали для затарювання товарів на складах готової продукції; б) витрати на ремонт тари; в) оплата праці та комісійні винагороди продавцям, торговим агентам та працівникам підрозділів, що забезпечують збут; г) витрати на рекламу та дослідження ринку (маркетинг), на передпродажну підготовку товарів; ґ) витрати на відрядження працівників, зайнятих збутом; д) витрати на утримання основних засобів, інших необоротних матеріальних активів, пов'язаних зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг (оперативна оренда, страхування, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, охорона); е) витрати на транспортування, перевалку і страхування товарів, транспортно-експедиційні та інші послуги, пов'язані з транспортуванням продукції (товарів) відповідно до умов договору (базису) поставки; є) витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування; ж) витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів підприємства; з) інші витрати, пов'язані зі збутом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

Згідно з п.п. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 ПК України до складу витрат включаються інші витрати звичайної діяльності (крім фінансових витрат), не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, зокрема: г) витрати на створення резерву сумнівної заборгованості визнаються витратами з метою оподаткування в сумі безнадійної дебіторської заборгованості з урахуванням підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

Згідно з п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат: витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це контролюючому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до контролюючого органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення;

Відповідно до п.п. 153.2.1, п.п. 153.2.2 п. 153.2 ст. 153 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу товарів (виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, визначається відповідно до договірних цін, але не менших від звичайних цін на такі товари, роботи, послуги, що діяли на дату такого продажу, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Витрати, понесені платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у пов'язаної особи, визначаються виходячи з договірних цін, але не вищих за звичайні ціни, що діяли на дату такого придбання, у разі якщо договірна ціна на такі товари (роботи, послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (роботи, послуги).

Згідно з п. 188.1 ст. 188 ПК України База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної)

вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі

компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

База оподаткування операцій з постачання товарів, ввезених платником на митну територію України, визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче митної вартості товарів, з якої були визначені податки і збори, що справляються під час їх митного оформлення, з урахуванням акцизного податку та ввізного мита, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів/послуг згідно із законом.

У разі якщо постачання товарів/послуг здійснюється за регульованими цінами (тарифами), база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за такими цінами (тарифами).

У разі постачання виробничих або невиробничих засобів, інших товарів/послуг без оплати, з частковою оплатою, у межах обміну, у межах дарування, у рахунок оплати праці фізичним особам, які перебувають у трудових відносинах із платником податку, пов'язаній з постачальником особі, суб'єкту господарювання, який не ареєстрований платником податку, іншим особам, які не зареєстровані платниками податку, база оподаткування визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету та/або суми відшкодування орендодавцю - бюджетній установі

витрат на утримання наданого в оренду нерухомого майна та комунальних послуг і енергоносіїв), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою

особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

У разі постачання товарів за договорами фінансового лізингу базою податкування є договірна (контрактна) вартість, але не нижче ціни придбання об'єкту лізингу.

У випадках, передбачених статтею 189 цього Кодексу, база оподаткування визначається з урахуванням положень статті 189 цього Кодексу.

Відповідно до п. 189.1 ст. 189 ПК України у разі здійснення операцій відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу база оподаткування за необоротними активами визначається виходячи з балансової (залишкової) вартості, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни), а за

товарами/послугами - виходячи з вартості їх придбання.

Згідно з п. 198.1, п. 198.3, п. 198.5, п. 198.6 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при

передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за

договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих

(сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних

активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного

податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку податковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, за товарами/послугами, необоротними активами, під час придбання або виготовлення яких

суми податку були включені до складу податкового кредиту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися: а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу); б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1

статті 197 цього Кодексу); в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів; г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Платник податку може включити на підставі бухгалтерської довідки до податкового кредиту виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, суми податку, сплачені (нараховані) у вартості товарів/послуг, необоротних активів, що не були включені до складу податкового

кредиту при придбанні або виготовленні таких товарів/послуг, необоротних активів, та/або з яких були визначені податкові зобов'язання відповідно до цього пункту, у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи починають використовуватися в

оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів.

З метою застосування цього пункту податкові зобов'язання і податковий кредит визначаються на дату початку фактичного використання товарів/послуг, необоротних активів, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до

податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Датою та часом надання податкової накладної та/або розрахунку коригування в електронному вигляді до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надіслані податкові накладні та/або розрахунки коригування сформовано з порушенням вимог, передбачених відповідно пунктом 201.1 статті 201 та/або пунктом 192.1 статті 192 цього Кодексу, протягом операційного дня продавцю надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про неприйняття їх в електронному вигляді із зазначенням причин.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або неприйняття, така податкова накладна вважається зареєстрованою в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється не пізніше п'ятнадцяти календарних днів, наступних за датою їх складання.

Порядок ведення Єдиного реєстру податкових накладних ( 1246-2010-п ) встановлюється Кабінетом Міністрів України. Покупець має право звіряти дані отриманої податкової накладної на відповідність із даними Єдиного реєстру податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та не звільняє продавця від обов'язку включення суми податку на додану вартість, вказаної в податковій

накладній, до суми податкових зобов'язань за відповідний звітний період.

Виявлення розбіжностей даних податкової накладної та Єдиного реєстру податкових накладних є підставою для проведення органами державної податкової служби документальної позапланової виїзної перевірки продавця та у відповідних випадках покупця товарів/послуг.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою

для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( 996-14 ), що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Надходження такої заяви із скаргою є підставою для проведення документальної позапланової виїзної перевірки зазначеного продавця для з'ясування достовірності та повноти нарахування ним зобов'язань з податку за такою операцією. Судовим експертом встановлено, що відповідачем рівень звичайних цін для визначення доходів позивача від продажу товарів пов'язаній особі здійснено виходячи із цін продажу товарів іншим СПД, які займають незначну частину у зальному обсязі продаж позивача (від 4 до 17 відсотків).

Враховуючи це, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що контролюючий орган склав передчасні висновки про невідповідність цін продажу товарів ПП "Приватна фірма "Техно Пак" звичайній ціні позивача. З цих причин суд вважає неправомірним висновок відповідача про заниження позивачем доходів на 22 262,0 грн. та податкових зобов'язань з ПДВ на 4452,32 грн. по операціям з ПП "Приватна фірма "Техно Пак".

За актом № 77 позивачеві збільшено доходи позивача на 7 564 451,0 грн. у зв'язку з тим, що платник податку на порушення пп. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 п. 44.1 ст. 44 п. 135.2 ст. 135 п. 135.5.5 п. 135.5 ст. 135 ПК України не включив до складу доходів поворотної фінансової допомоги, отриманої від фізичних осіб та не повернутої на кінець податкового періоду перевірки (на 31.12.2014 р.), у тому числі від ОСОБА_5 у сумі 5 675 000,0 грн. та від ОСОБА_1 - 1 889 451,0 грн.

Колегія суддів зазначає, що виходячи із положень пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14, пп. 136.1.20 п. 136.1 ст. 136 ПК України, для відображення в податковій звітності та визначення об'єктів оподаткування, сума отриманих коштів від фізичних осіб - резидентів України на поворотній основі має бути розціненою як поворотна фінансова допомога і ці кошти не можуть бути розцінені як позика, оскільки позичальники не є фінансовими установами.

Таким чином, включення відповідачем до складу доходів позивача коштів, отриманих від фізичних осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у загальній сумі 7 561 451,0 грн., незважаючи на укладення додаткових угод, які передбачали нарахування процентів за час користування цими коштами є правомірним.

За актом перевірки № 77 відповідачем встановлено, що позивачем в порушення пп. 135.5.4 п. 135.4 ст. 135 ПК України до складу інших доходів не включено суми кредиторської заборгованості строк позовної давності по якій минув, а саме по бухгалтерським рахункам № 717 за 2013 рік - 44,0 грн. за 2014 рік - 383,0грн., по бухгалтерському рахунку № 631 за 2014 рік у сумі 7316,0 грн.

Колегія суддіва погоджується з висновком суду першої інстанції, що за своєю суттю виявлені контролюючим органом порушення в частині формування інших доходів позивача за наявністю простроченої кредиторської заборгованості відповідають положенням ПК України, тому суд вважає правомірним включення простроченої кредиторської заборгованості до складу доходів позивача.

За актом перевірки № 77 на збільшення грошових зобов'язань, крім порушень стосовно формування доходів вплинули виявлені відповідачем факти завищення витрат позивача за перевірені податкові періоди.

В порушення п. 138.1 п. 138.2 п. 138.8 ст. 138 ПК України позивачем у податковому обліку за рядком 05.1 Декларації "Собівартість придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів (робіт послуг)" завищено показники за 2013 рік на 252 200,0 грн. внаслідок встановлення невідповідності даних бухгалтерського обліку показникам податкової декларації. Аналогічно показники рядку 06 декларації "Інші витрати", оскільки внаслідок невідповідності показників декларації даним бухгалтерського обліку, завищено за 2014 рік витрати на 173 669,0 грн.

В апеляційній скарзі позивач наявність цих порушень заперечує, зазначає, що всі показники його звітності підтверджуються даними бухгалтерського обліку, які, в свою чергу, були повністю надані представникам контролюючого органу.

Дослідивши матеріали справи, висновки експерта колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що результатами судового розгляду не може бути збільшення грошових зобов`язань платника податків, на відміну від тих, що зазначені в податковому повідомленні-рішенні, а обчислення додаткових податкових зобов'язань відповідно до податкового законодавства України є виключною компетенцією контролюючого органу або платника податків, у зв`язку з чим висновки відповідача про завищення показників рядку 05.1 Декларації за 2013 рік на 252 200,0 грн. та про завищення показників рядку 06 Декларації за 2014 рік на 173 669,0 грн. є правомірним.

За актом перевірки № 77 позивачем в порушення п. 138.1, п. 138.8 ст. 138 ПК України завищено витрати на 231 532,0 грн. на суму списаних паливно-мастильних матеріалів (бензину), що використані на автомобіль, який передано в оренду ПП "Приватна фірма "Техно Пак".

Доводами апеляційної скарги позивач стверджує, що з ПП "ПФ "Техно Пак" було укладено договір поставки № 019 від 01.03.2012р. та додаткова угода від 05.03.2012 року, яка передбачала можливість у разі виникнення потреби транспортування продукції здійснювати із залученням транспорту, переданого в оренду. При цьому, позивач мав компенсувати ПП "ПФ "Техно Пак" вартість пального або здійснити заправку транспорту пальним за власний рахунок.

Судовим експертом підтверджено висновки контролюючого органу про неправомірність віднесення позивачем витрат у сумі 147 192,0 грн. на паливно-мастильні матеріалі, які використані на автомобіль, що переданий в оренду. Стосовно залишку паливно-мастильних матеріалів на суму 84 340,0 грн. судовий експерт зазначає про неможливість здійснення висновку за браком матеріалів для дослідження цього питання, що надані сторонами під час перевірки.

Підставою для таких висновків судового експерта стало неналежне оформлення первинних документів на списання паливно-мастильних матеріалів, використаних для роботи транспорту, переданого в оренду. Так, за даними позивача для роботи автотранспорту використовувався газ, а згідно актів списувався бензин А-92. Самі акти списання не містять номерів та дат складання. Використання паливно-мастильних матеріалів не підтверджується подорожніми листами та товарно-транспортними накладними.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів зв'язку витрат на паливно-мастильні матеріали для транспорту, переданого ПП "ПФ "Техно Пак", з оподатковуваною господарською діяльністю позивача, у зв`язку з чим виключення вартості переданих ПММ із складу витрат позивача є правомірним.

Відповідно до акта перевірки № 77 відповідачем встановлено, що позивачем на порушення п. 138.1, п. 138.2, п. 138.8 ст. 138 ПК України до складу собівартості віднесено витрати на списання матеріалів на загальну суму 160 000,0 грн. згідно актів, складених з порушенням вимог чинного законодавства.

Судом встановлено, що позивач у травні-червні 2013 року задокументував придбання у ТОВ "Смартінк" алюмінієвого профілю на загальну суму 160 000,0 грн. За даними обліку ці матеріали списані на загальновиробничі витрати на підставі актів від 31.05.2013 № 33, від 31.07.2013 № 44. Акти надані лише у електронному вигляді.

Апелянт зазначив, що при оформленні документів на придбання алюмінієвого профілю у ТОВ "Смартінк" було допущено помилку, оскільки фактично мало місце придбання фольгованого паперу, який використано для виготовлення сиру та підтверджено актами списання. Про виявлену помилку постачальник був повідомлений листом від 05.06.2013р. № 37-1/13.

В апеляційній скарзі позивач стверджує, що фактично отримав від ТОВ "Смартінк" фольгований папір, який використав у господарській діяльності, а не алюмінієвий профіль, і до складу витрат були включені результати господарської операції з цим постачальником на суму 160 000,0 грн.

У зв`язку з цим колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що задокументоване придбання алюмінієвого профілю від ТОВ "Смартінк" не пов'язане з оподатковуваною господарською діяльністю позивача, а використання фольгованого паперу приводить до збільшення оподатковуваних активів платника податків, тобто пов'язане з оподатковуваною діяльністю позивача. Але таке придбання не підтверджується документально. З цих причин контролюючий орган правомірно виключив витрати на придбання алюмінієвого профілю у сумі 160 000,0 грн. із складу витрат позивача та податкового кредиту з ПДВ за 2013 рік та повинен був на суму використаного фольгованого паперу збільшити доходи та витрати 2013 року платника податків.

За актом перевірки № 77 відповідач встановив, що позивачем на порушення пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14, пп. "г" пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України у податковому обліку за 2013 рік завищено інші витрати на створення резерву сумнівної заборгованості на суму 123 131,0 грн. До перевірки не надано результату інвентаризації дебіторської та кредиторської заборгованості. На думку відповідача, вказаних обставин достатньо для визнання протиправним включення витрат на створення резерву сумнівної заборгованості до складу витрат декларації з податку на прибуток позивача.

Позивач стверджує, що вказана сума - це сума безнадійної дебіторської заборгованості, по якій минув строк давності, при цьому структуру такого боргу не надав.

Судовим експертом під час дослідження первинних документів позивача, його облікової політики, було встановлено, що позивачем в наданому на дослідження наказі "Про облікову політику" від 02.01.2013 №1/13 не визначено методу нарахування резерву сумнівних боргів, як того вимагають Положення (стандарт) бухгалтерського обліку "Дебіторська заборгованість", затвердженого наказом Мінфіну України від 08.10.1999 № 237. У зв'язку з цим, судовий експерт вважає, що створення позивачем резерву сумнівної заборгованості у 2013 році не підтверджене відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість зберігання і ведення яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

За системним тлумаченням поняття резерву сумнівної заборгованості Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затверджене наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 № 237, передбачає існування дебіторської заборгованості у відношенні якої існує ризик неповернення (строк давності, банкрутство, ліквідація, обставини непереборної сили та інше). Наявність вказаних обставин для створення резерву сумнівної заборгованості має бути встановленим та доведеним платником податку на час створення такого резерву та включення витрат на створення резерву до податкової декларації.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апелянта в цій частині не заслуговують на увагу, оскільки не надано обґрунтування необхідності створення та величини резерву сумнівної заборгованості на час декларування цих витрат у складі декларації з податку на прибуток за 2013 рік, суд вважає правомірним висновок відповідача з цього питання.

За актом перевірки № 77 відповідачем встановлено, що позивачем в порушення пп. 138.10.3 п. 138.10 ст. 138 ПК України завищено витрати на збут за 2013 рік у сумі 40000,0 грн. відповідно до акта виконаних робіт від 06.06.2013 № 1107, складеного з порушенням вимог чинного законодавства. Порушення в оформленні зазначеного акта полягає у тому, що позивач за цим актом задокументував придбання у ТОВ "Смартінк" послуги з виготовлення та монтажу рекламного банеру. При цьому, у акті не визначено місце знаходження банеру та його зміст. Зазначене, на думку відповідача, не доводить зв'язку операцій з придбання та монтажу банеру з оподатковуваною господарською діяльністю позивача. Оскільки ТОВ "Смартінк" є платником ПДВ, то нарахований при цьому податок на додану вартість у сумі 8 000 грн. неправомірно включений позивачем до складу податкового кредиту з ПДВ.

Апелянт стверджує, що надав всі документи, які підтверджують зв'язок придбання та монтажу банеру з його оподатковуваною господарською діяльністю. Вказані витрати, на думку позивача, пов'язані з продажем виробленої продукції і тому пов'язані з отриманням оподатковуваного доходу.

Судовим експертом під час дослідження первинних документів встановлено, що за актом виконаних робіт позивачем задокументовано придбання у ТОВ "Смартінк" послуг з виготовлення та монтажу рекламного банеру. Посилаючись на лист Мінфіну України від 06.12.2013 № 31-08410-07-27/35654, експерт вважає, що платники податків міру деталізації змісту і обсягу господарської операції мають визначати виходячи із сутті господарської операції для розкриття змісту цієї операції та ідентифікації активів, зобов'язань, доходів або витрат з нею пов'язаних. На думку експерта, відповідно до акта виконаних робіт від 06.06.2013 № 1107, позивач придбав у ТОВ "Смартінк" послуги з виготовлення носія реклами-банера та послуги з його монтажу і що за своїми експлуатаційними властивостями та вартістю банер та його монтаж - це операція з придбання основних засобів - носія реклами господарської діяльності позивача.

З цих причин експерт вважає, що операція з придбання та монтажу банера у ТОВ "Смартінк" неправомірно віднесена позивачем до складу витрат, оскільки вони повинні відноситись до складу витрат частинами у вигляді амортизації у період корисного використання об'єкту платником податку.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що контролюючий орган для встановлення зв'язку господарської операції з оподатковуваною господарською діяльністю платника податків має виходити із видів та обсягів господарських операцій, визначених у первинних бухгалтерських (податкових) документах такого платника податків. При цьому, суть господарської операції має визначатись виходячи з мінімальних, але достатніх її описів.

Акт виконаних робіт від 06.06.2013 № 1107, складений ТОВ "Смартінк", засвідчує здійснення операції з придбання та монтажу рекламного банеру. Опис цієї операції є свідченням придбання позивачем товару, який за техніко-вартісними показниками є операцією з придбання основних фондів платника податку, які можуть бути використані в оподатковуваній діяльності.

За таких підстав суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач неправомірно відніс витрати на виготовлення та монтаж банеру у ТОВ "Смартінк" на суму 40 000,0 грн. до складу витрат для обчислення податку на прибуток, однак мав право включити нарахований при цьому ПДВ у сумі 8 000,0 грн. до складу податкового кредиту з ПДВ.

Таким чином, з урахуванням висновку судово-бухгалтерської експертизи, правомірними є висновки відповідача щодо збільшення грошових зобов'язань з податку на прибуток за основним платежем на суму 1 591 796,22 грн. проти 1 596 026,0 грн., визначених у податковому повідомлені-рішення № 0001162200.

За актом перевірки № 77 та податковим повідомленням-рішенням № 0001172200 позивачеві збільшено грошові зобов'язання з податку на додану вартість на 4 588 382,5 грн., у тому числі за основним платежем на 579 862,0 грн. та за штрафними санкціями на 3 678 520,5 грн.

Для розгляду спірних питань в оподаткуванні з ПДВ за даним позовом суд вважає за необхідне врахувати наступне.

У перевірених податкових періодах позивач здійснював господарську діяльність у сфері переробки молока та виготовлення молочної продукції.

Відповідно до підрозділу 2 розділу ХХ ПК України встановлено особливості в обчисленні та сплаті ПДВ у період до 1 січня 2015 року юридичними особами, які зареєстровані платниками податку на додану вартість, при здійсненні ними операцій з постачання власної виробленої продукції (молока, молочної сировини, молочних продуктів, м'яса, м'ясопродуктів, іншої продукції переробки тварин (шкур, субпродуктів, м'ясо-кісткового борошна), виготовленої з поставлених молока або м'яса в живій вазі сільськогосподарськими товаровиробниками, визначеними розділом V Кодексу, і фізичними особами, які самостійно вирощують, розводять, відгодовують продукцію тваринництва, визначену розділом V Кодексу (далі - переробні підприємства).

За цими особливостями переробне підприємство позитивну різницю між сумою податкових зобов'язань звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту звітного (податкового) періоду, визначену у податковій декларації з податку на додану вартість щодо діяльності з постачання продукції, сплачує до спеціального фонду Державного бюджету України та на спеціальний рахунок, відкритий ним в органі державної казначейської служби, у таких розмірах: у 2013 році - до спеціального фонду Державного бюджету України - у розмірі 40 відсотків, а на спеціальний рахунок - у розмірі 60 відсотків;у 2014 році - до спеціального фонду Державного бюджету України - у розмірі 50 відсотків, а на спеціальний рахунок - у розмірі 50 відсотків. Переробне підприємство суму податку на додану вартість, перераховану на спеціальний рахунок, використовує виключно для виплати сільськогосподарським товаровиробникам компенсації за продані ними молоко і м'ясо в живій вазі (далі - компенсація).

За ч.ч. 10, 12 п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України перерахування суми податку на додану вартість на спеціальний рахунок переробного підприємства для виплати компенсації здійснюється переробним підприємством до 15 числа місяця, наступного за звітним (податковим) періодом, до спеціального фонду Державного бюджету України - у строки, встановлені пунктом 203.2 статті 203 Кодексу. Виплата компенсації сільськогосподарським товаровиробникам (юридичним особам за платіжними дорученнями шляхом перерахування на їх окремі рахунки, відкриті в обслуговуючих банках, фізичним особам - готівкою безпосередньо з каси переробного підприємства або згідно з договорами доручення) здійснюється переробним підприємством до 20 числа місяця, наступного за звітним (податковим) періодом.

Згідно ч. 13 п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України суми податку на додану вартість, не перераховані на спеціальний рахунок або перераховані з порушенням терміну, встановленого цим пунктом, а також суми компенсації не виплачені сільськогосподарським товаровиробникам або виплачені з порушенням терміну, встановленого цим пунктом, вважаються такими, що використані не за призначенням і підлягають стягненню до державного бюджету.

За ч. 4 п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України переробне підприємство суму сплаченого (нарахованого) податкового кредиту по виготовлених та/або придбаних товарах/послугах, основних засобах, які використовуються частково для виготовлення продукції, а частково для виготовлення інших товарів/послуг, розподіляє виходячи з частки використання таких товарів/послуг, основних засобів в операціях з постачання продукції та відповідно в операціях з постачання інших товарів/послуг, з урахуванням вимог розділу V Кодексу.

Для обчислення зобов'язань з ПДВ, які переробне підприємство мало сплачувати до бюджету та на спеціальний рахунок, таке переробне підприємство мало складати декларацію з ПДВ по загальному режиму оподаткування (далі - загальна декларація) та декларацію з ПДВ із спеціального режиму оподаткування переробного підприємства (далі - спеціальна декларація).

За актом перевірки № 77, порушень в частині формування податкових зобов'язань з ПДВ спеціальної декларації не встановлено, але встановлено завищення податкового кредиту по спеціальній декларації на 40 991,0 грн.

За висновками контролюючого органу, податковий кредит спеціальної декларації позивача завищено через порушення позивачем п. 198.6 ст. 198 ПК України, яке полягає у тому, що до складу податкового кредиту віднесено ПДВ за відсутності податкових накладних.

Так, по операціям з ТОВ "Інтертелеком" двічі включено податкові накладні на суму ПДВ 26,67 грн. та по операціям з СП № 4 "Енергозбут" Одеської залізниці на 202,23 грн. Сформовано податковий кредит за відсутності податкових накладних від ТОВ "Кук Україна", ТОВ "Алві Плюс" на суму 280,16 грн. Через технічну помилку по ТОВ "Алві Плюс" та ТОВ "ТВК Марля клуб" за податковими накладними сформовано завищений розмір ПДВ на загальну суму 481,67 грн.

Вказані порушення не спростовуються позивачем, наявність цих порушень підтверджено судовим експертом на підставі дослідження первинних документів та декларацій з ПДВ позивача.

За п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, колегія суддів вважає правомірним зменшення позивачеві за наслідками перевірки непідтвердженого податкового кредиту спеціальної декларації на 990,73 грн.

За актом перевірки № 77 позивачем в порушення п. 198.1 ст. 198 ПК України до складу податкового кредиту віднесено ПДВ по операціям з придбання послуг з виготовлення та установлення банеру у сумі 8000 грн., та по операціям з придбання алюмінієвого профілю у ТОВ "Смартінк" ПДВ у сумі 32 000,0 грн. Вказане порушення є суміжним з порушенням в частині формування витрат для обчислення зобов'язань з податку на прибуток та його опис вже судом здійснено вище.

Апелянт заперечує проти такого зменшення задекларованого податкового кредиту, наполягаючи на тому, що вказані операції пов'язані з господарською діяльністю платника податків спеціального режиму оподаткування ПДВ переробного підприємства.

Дослідивши висновки експерта та матеріали справи, колегія суддів зазначає, що операції з придбання алюмінієвого профілю не мають зв'язку з господарською діяльністю платника податків через відсутність документально підтвердження факту придбання цього товару, а операції з виготовлення та монтажу банера - це операції з придбанням та монтажем основних засобів для можливого їх використання та розміщення реклами. Під час перевірки контролюючий орган не спростував факт придбання та монтажу позивачем банера у червні 2013 року у ТОВ "Смартінк", під час перевірки було виявлено недоліки у документальному оформленні господарської операції.

Колегія суддів вважає, що відповідачем правомірно зменшено податковий кредит спеціальної декларації переробного підприємства на 32 000 грн. по операціям з придбання алюмінієвого профілю та необґрунтовано зменшено податковий кредит на 8000,0 грн. по операціям з придбання та монтажу банеру.

Таким чином, за наслідками розгляду справи суд вважає правомірним висновок відповідача щодо завищення позивачем податкового кредиту спеціальної декларації з ПДВ на 32991,0 грн. у податкові періоди 2013-2014 року.

За актом перевірки № 77 відповідачем було встановлено, що позивачем в порушення п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України у лютому 2013 року не вірно розподілено ПДВ між спеціальним рахунком та бюджетом, занижено до сплати в бюджет на 3600,0 грн. Доказів коригування штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування коштів на спеціальний рахунок позивачем не надано.

Суд вважає, що вказаний недолік у визначенні порушення мав бути врахованим при визначенні суми ПДВ, що підлягала перерахуванню на спецрахунок позивача за лютий 2013 року, тобто при визначенні розміру штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування коштів на спецрахунок позивача.

Під час перевірки відповідачем було встановлено, що позивач у порушення положень ч. 10 п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України несвоєчасно перераховував кошти на спеціальний банківський рахунок. За 2013-2014 роки сума несвоєчасно перерахованих коштів склала 3 508 952,0 грн., у тому числі за лютий 2013 року 47 519,0 грн. У відповідності до ч. 13 п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України за спірним податковим повідомленням-рішенням № 00001172200 з позивача у вигляді штрафної санкції сума несвоєчасно перерахованих коштів стягнута до бюджету.

Позивач стверджує, що сума несвоєчасно перерахованих коштів на спеціальний рахунок, яка підлягає стягненню до бюджету, не є штрафною санкцією і тому не може бути стягнутою на підставі податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пп. 14.1.265 п. 14.1 ст. 14 ПК України штрафна санкція (фінансова санкція, штраф) - плата у вигляді фіксованої суми та/або відсотків, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, а також штрафні санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Керуючись приписами Податкового кодексу України та у зв'язку з тим, що стягнення коштів, несвоєчасно перерахованих на спецрахунок переробного підприємства, передбачено податковим законодавством України, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що відповідач правомірно визначив ці кошти у вигляді штрафних санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням і з врахуванням невірного розподілу сум ПДВ (3600,0 грн.) сума такої санкції мала скласти 3 505 352,0 грн.

За актом перевірки № 77 відповідачем було вставлено, що під час формування декларації з ПДВ, за якою позивачем здійснювались розрахунки з бюджетом (загальної декларації), платком податку занижено податкові зобов'язання на 50760,0 грн. та завищено податковий кредит на 509 010,0 грн.

В акті зазначено, що позивач в порушення п. 189.1 ст. 189, п. 198.5 ст. 198 ПК України, під час здійснення операцій із забезпечення ПММ транспортного засобу, переданого в оренду ПП "ПФ "Техно ПАК", не нарахував податкового зобов'язання у сумі 46 306,38 грн. на вартість цього пального, ПДВ з якого раніше було віднесене позивачем до складу податкового кредиту під час придбання товару.

В апеляційній скарзі апелянт стверджує, що паливо-мастильні матеріали, які були використані для заправки орендованого автотранспорту, пов'язані з його оподатковуваною господарською діяльністю і тому ПДВ з вартості цих товарів правомірно включене до складу податкового кредиту, а використання цих товарів у подальших періодах не може бути розціненим як використання в неоподатковуваних операціях. Списання паливо-мастильних матеріалів по господарських операціях з ПП "Техно Пак" здійснювалось виключно в межах договорів поставки та умов договору оренди, що підтверджує правомірність формування податкового кредиту та податкових зобов'язань по цим операціям.

Відповідно до висновку судового експерта підтверджено правомірність висновку відповідача стосовно заниження податкових зобов'язань позивача по операціям з ПП "ПФ "Техно Пак" на суму 29 428,44 грн. Щодо решти зобов'язань на суму 16 867,94 грн. експерт зазначив про неможливість надання висновку за браком матеріалів для дослідження. Свої висновки про часткове підтвердження позиції відповідача експерт мотивував тим, що за договором оренди позивач у разі виникнення потреби зобов'язаний здійснити заправку транспортного засобу паливом або компенсувати його вартість і тому передача палива орендарю (ПП "ПФ "Техно Пак") за положеннями п. 185.1 ст. 185 ПК України є їхнім продажем.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, що позивач документально не довів зв'язку витрат на придбання паливо-мастильних матеріалів, які були використані на заправку транспортних засобів, переданих в оренду, з власною оподаткованою господарською діяльністю.

Відповідно до приписів ПК України до складу податкового кредиту відноситься ПДВ, обчислене у зв'язку із придбанням товарів (робіт послуг), призначених для використання в оподатковуваній господарській діяльності платника ПДВ, у разі коли ці товари (роботи послуги) у подальших податкових періодах використовувались в неоподатковуваних (пільгових) операціях, то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні виробничі засоби вважаються проданими у податковому періоді, на який припадає таке використання, у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, основними виробничими засобами.

За таких підстав суд першої інстанції вірно вважав правомірним збільшення податкових зобов'язань позивача на суму 46 306,38 грн. на вартість умовного продажу паливно-мастильних матеріалів по операціям з ПП "ПФ "Техно Пак".

За актом перевірки № 77 відповідачем було встановлено, що в порушення п. 188.1 ст. 188 ПК України позивач не обчислив зобов'язання з ПДВ у сумі 4 452,32 грн., виходячи із звичайних цін, у зв'язку із продажем товарів пов'язаним особам.

Питання застосування та визначення рівня звичайних описувалось вище судом під час розгляду спірних питань формування доходів для обчислення зобов'язань з податку на прибуток. Суд через виявлені методологічні помилки відповідача стосовно визначення рівня звичайних цін дійшов до висновку про неправомірність обчислення заниженого доходу по операціям з пов'язаними особами на 22 262,0 грн. Оскільки за актом перевірки додаткові зобов'язання з ПДВ обчислені, виходячи із факту заниження доходів на 22 262,0 грн., то суд вважає неправомірним збільшення податкових зобов'язань з ПДВ позивача по цим операціям на 4 452,32 грн.

Згідно з актом перевірки відповідачем було встановлено, що позивачем в порушення п. 198.6 ст. 198 ПК України до складу податкового кредиту віднесено ПДВ у сумі 733,33 грн., визначене по відносинам з ТОВ "Вікторія" за відсутністю податкових накладних.

Судовим експертом під час вивчення документів позивача було встановлено, що платником податку у податковій звітності (реєстр виданих та отриманих податкових накладних) до складу податкового кредиту був включений ПДВ у сумі 733,33 грн., визначений по відносинам з ТОВ "Вікторія" на підставі податкової накладної від 18.02.2014 № 44. Серед наданих податкових накладних наявна податкова накладна від 17.02.2014 № 44, складена ТОВ "Вікторія" на суму ПДВ 733,33 грн. Тобто, задекларована та отримана податкова накладна від ТОВ "Вікторія" має відмінність у даті складання. Експерт вважає, що виправлення в реєстрі помилки у даті складання податкової накладної не потребує складання уточнюючого розрахунку, не приводить до заниження ПДВ і тому експерт не підтверджує висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту лютого 2014 року на 733,33 по операціям з ТОВ "Вікторія".

Оцінюючи правову позицію відповідача та судового експерта з питань формування податкового кредиту позивача лютого 2014 року по відносинам з ТОВ "Вікторія", суд виходить з того, що відповідно до п. 86.10 ст. 86 ПК України за наслідками перевірки в акті зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань платника. З цих причин суд вважає, що відповідач під час дослідження обставин формування та декларування позивачем податкового кредиту лютого 2014 року мав встановити, що платник податків завищив податковий кредит лютого 2014 року на 733,33 грн. за податковою накладною від 18.02.2014 № 44, складеною ТОВ "Вікторія", та занизив податковий кредит лютого 2014 року на 733,33 грн. за податковою накладною від 17.02.2014 № 44, складеною ТОВ "Вікторія". Крім того, контролюючий орган мав з'ясувати, що підставою для складення цих накладних була єдина господарська операція з придбання автошин 17.02.2014 р.

За таких обставин, колегія суддів вважає протиправним висновок відповідача про завищення позивачем податкового кредиту лютого 2014 року на 733,33грн. по операціям з ТОВ "Вікторія".

Відповідно до акта перевірки № 77 відповідачем було встановлено, що позивачем на порушення п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України до складу податкового кредиту віднесено ПДВ у сумі 190 030,3 грн., обчислене з молока, придбаного у ТОВ "ТД "Долинське", ТОВ "Кищенці", ПрАТ "Лакталіс-Миколаїв" та ФГ "Еліта" без буд-якого документального підтвердження того, що це молоко не є товаром власного сільськогосподарського виробництва.

Позивач стверджує, що положеннями ПК України не передбачено обов'язку покупця товарів досліджувати походження придбаних товарів на предмет виявлення їхніх товаровиробників. Крім того, позивач вважає, що продаж продуктів переробки молока від вказаних постачальників врахований при визначенні податкових зобов'язань загальної декларації з ПДВ.

Судовим експертом під час вивчення документів позивача встановлено, що позивач не веде окремого обліку операцій з поставки власно виробленої продукції з використанням молока, придбаного у сільськогосподарських товаровиробників, та молока, придбаного у посередників. Для з'ясування права позивача на податковий кредит по операціям з придбання молока у ТОВ "ТД "Долинське", ТОВ "Кищенці", ПрАТ "Лакталіс-Миколаїв" та ФГ "Еліта", експертом по цим операціям ПДВ було розподілено в залежності від питомої ваги виробленої продукції, що місить замінник молочного жиру в загальній собівартості випущеної продукції. В результаті такого дослідження експертом по згаданим операціям підтверджено зменшення податкового кредиту загальної декларації на 182 941,48 грн.

На думку суду першої інстанції, з якою погоджується колегія суддів, механізм розподілу, передбачений ст. 199 ПК України, може бути використаний для визначення податкового кредиту переробного підприємства для розподілу ПДВ, сплаченого (нарахованого) платником податку у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), які мають подвійне призначення, тобто для виробництва товарів у зв'язку з переробкою молочної сировини, придбаної у сільськогосподарських виробників, та для виробництва продукції з використанням сировини, придбаної у посередників. Разом з тим, суд вважає, що розподілу з використанням питомої ваги підлягають суми ПДВ з придбання товарів (робіт, послуг), щодо яких неможливо визначити напрям використання такого придбання в силу їх фізичних властивостей та особливостей правового статусу постачальника.

Таким чином, суд вважає, що під час придбання молочної сировини позивач мав з'ясовувати правовий статус постачальників, тобто встановити чи є ці постачальники сільськогосподарськими товаровиробниками, оскільки обов'язок щодо формування податкового кредиту, його розподілу між видами діяльності є податковим обов'язком платника податку, який передбачений положеннями Податкового кодексу України.

З цих причин суд першої інстанції вірно не взяв до уваги висновок судового експерта по даному питанню та вважає промірним зменшення відповідачем податкового кредиту по цим операціям на 190090,3 грн.

За актом перевірки № 77 відповідачем було встановлено, що позивачем в порушення ч. 4 п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України до складу податкового кредиту було віднесено ПДВ у сумі 42 250,42 грн. від придбання електроенергії, використаної як для загального виробництва, так і для виробництва продукції з використанням сировини, придбаної у сільськогосподарських товаровиробників.

Позивач проти такого висновку відповідача заперечував, стверджуючи, що відповідачем невірно розподілено цей податковий кредит, оскільки приписами ПК України не визначено механізм такого розподілу.

Під час дослідження первинних документів позивача судовий експерт дійшов до висновку про подвійність призначення витрат на придбання електроенергії, виходячи із специфіки господарської діяльності та оподаткування позивача. У зв'язку з цим, експертом складено розподіл сум ПДВ між видами діяльності позивача в залежності від питомої ваги виробленої продукції позивача. За таким розрахунком відповідач по операціях з придбання електроенергії мав зменшити податковий кредит позивача загальної декларації на 67 229,72 грн. проти 42 250,42 грн., визначеної контролюючим органом.

Суд не погоджується з позицією позивача з цього питання, оскільки під час придбання електроенергії, в силу специфічності товару, не може бути визначено зв'язку такого придбання з видом та напрямом діяльності платника податку. У зв'язку з тим, що розділом V ПК України передбачено можливість розподілу подібного придбання між видами діяльності суд вважає, що відповідач та експерт дійшли правильного висновку про необхідність розподілу вказаного податкового кредиту з використанням питомої ваги виробленої продукції.

Оскільки суд не наділений повноваженнями додаткового обчислення зобов'язань платникам податків за результатами розгляду адміністративного спору, то вважає правомірними висновки контролюючого органу з цього питання щодо завищення податкового кредиту на 42250,2 грн.

За актом перевірки № 77 відповідачем було встановлено, що позивачем на порушення ч. 4 п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України до складу податкового кредиту загальної декларації з ПДВ віднесено ПДВ у сумі 143 054,52 грн., сплачений (нарахований) у зв'язку з придбанням сухого молока у ТОВ "Пармазан". Відповідач вважає, що це молоко використано для виробництва продукції з використанням сировини, придбаної у сільськогосподарських товаровиробників. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не веде окремого обліку видів власної діяльності.

Позивач проти такого висновку відповідача заперечував, стверджуючи, що сухе молоко використав для виробництва продукції, яка оподатковувалась на загальних підставах.

Судовий експерт під час дослідження первинних документів позивача дійшов до висновку, що придбане у ТОВ "Пармазан" сухе молоко може бути використано для виробництва продукції з використанням молока, придбаного у сільськогосподарських товаровиробників, та для виробництва продукції з використанням сировини, придбаної у посередників. У зв'язку з цим, виходячи з питомої ваги виробленої продукції, експертом встановлено завищення податкового кредиту по цим операціям на 160 780,24 грн., проти 143 054,52 грн., встановленого відповідачем.

За актом перевірки № 77 відповідачем встановлено, що в порушення п. 1 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України позивачем віднесено до складу податкового кредиту загальної декларації ПДВ 132 943,13 грн. з вартості паливо-мастильних матеріалів, використаних для роботи транспортних засобів, задіяних у перевезенні молока, придбаного у сільськогосподарських товаровиробників та населення.

Позивач заперечував проти такого висновку контролюючого органу, стверджуючи, що вказаний транспорт було використано для перевезення молока, придбаного у не сільськогосподарських товаровиробників, і тому ці суми ПДВ були правомірно включені до складу податкового кредиту загальної декларації з ПДВ.

Судовий експерт вважає, що по вказаних операціях паливо-мастильні матеріали використовувались в межах всієї господарської діяльності позивача і тому для формування податкового кредиту ПДВ з вартості цих товарів має бути розподілений виходячи з питомої ваги виробленої продукції. За складеним розподілом експерт вважає правомірним зменшення податкового кредиту на 127 016,57 грн. проти 132 9443,13 грн., обчисленого контролюючим органом.

Таким чином, судовий експерт для визначення права позивача на податковий кредит по декларації з ПДВ, за якою провадяться розрахунки з бюджетом по операціям з придання (використання) паливо-мастильних матеріалів для роботи транспорту, задіяного у перевезенні молока, та по операціям з придбання сухого молока, визначив розмір податкового кредиту по цим операціям, виходячи з питомої ваги виробленої продукції.

Як встановлено судом, позивачем фактично не вівся окремий податковий облік господарської діяльності, яка підпадає під загальний та спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість, що фактично унеможливлює визначення приналежності окремих операцій з придбання товарів (робіт послуг) до податкових кредитів загальної та спеціальної декларацій з ПДВ.

Тому суд вважає правомірним застування відповідачем методу питомої ваги для розподілення ПДВ з вартості товарів (робіт, послуг), які можуть бути використані в межах всієї господарської діяльності платника податку, що підтверджено також і судовим експертом. У зв'язку з цим є правомірними висновки контролюючого органу про завищення позивачем податкового кредиту по операціям з придбання сухого молока на 143 054,52 грн. та операціям з перевезення молока на 132 943,13 грн.

Таким чином, за результатами розгляду справи суд вважає неправомірними висновки контролюючого органу щодо завищення позивачем податкового кредиту спеціальної декларації з ПДВ на 8 000,0 грн., заниження податкових зобов'язань з ПДВ загальної декларації на 4 452,32 грн. та завищення податкового кредиту загальної декларації з ПДВ на 733,33 грн.

Крім того, суд вважає, що позивач при розрахунку штрафних санкцій за спірним податковим повідомленням-рішенням № 0001172200 завищив їх розмір на 3600,0 грн. Отже, виходячи з розміру розподілення перерахувань коштів ПДВ між бюджетом та спеціальним рахунком, які склались у 2013-2014 роках, розмір неправомірно визначених зобов'язань за спірним податковим повідомленням-рішенням № 0001172200 за основним платежем складає 8 385,65 грн. (8000*40%) + 4 452,32+733,33), за штрафними санкціями 5696,41 грн. ((8385,65*25%) +3600).

За наслідками розгляду позицій сторін стосовно формування податкового кредиту позивача за загальною декларацією з ПДВ судом визнано правомірними висновки відповідача стосовно зменшення податкового кредиту загальної декларації з ПДВ по операціям з придбання молока у сільськогосподарських товаровиробників, по операціям з придбання електроенергії та сухого молока, по операціям з перевезення (заготівлі) молока.

У той же час, за наслідками перевірки та подальшого розгляду не спростовано право позивача на податковий кредит по цим операціям, але визнано порушення в його розподіленні між видами діяльності платника податків (зального та спеціального оподаткування).

У зв'язку з цим суд дійшов вірного висновку, що контролюючий орган під час визначення грошових зобов'язань за податковим повідомленням-рішенням № 0001172200 мав керуватись положеннями п. 86.10 ст. 86 ПК України, які передбачають, що в акті перевірки зазначаються як факти заниження, так і факти завищення податкових зобов'язань. За таких підстав відповідач мав відновити право позивача на податковий кредит за спеціальною декларацією з ПДВ переробного підприємства, обчислити уточнений розмір зобов'язань позивача за спеціальною декларацією з ПДВ і з врахуванням уточнених зобов'язань визначити відповідальність платника податків за несвоєчасне перерахування коштів на спеціальний рахунок та до державного бюджету України.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0001172200 від 16.04.2015 р., оскільки із специфіки оподаткування позивача суд не може визначити додаткові зобов`язання з ПДВ, що не виключає можливості складення відповідачем нового податкового повідомлення-рішення про обчислення позивачеві уточнених грошових зобов'язань з ПДВ за основним платежем та штрафними санкціями.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що постанова Херсонського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги Дочірнього підприємства "Гауда" Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіслав і Ко", Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Херсонській області - залишити без задоволення.

Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі.

Повний текст рішення виготовлено 08.12.2017 року.

Головуюча суддя: О.А. Шевчук

Суддя: Л.Є. Зуєва

Суддя: А.Г. Федусик